Постанова

від 30.11.2021 по справі 189/845/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9668/21 Справа № 189/845/21 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко І. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» на рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» про стягнення орендної плати, розірвання договору оренди земельної ділянки, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим, 02 серпня 2021 року, позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» (далі - ТОВ «Відродження» ) про стягнення орендної плати, розірвання договору оренди земельної ділянки, мотивуючи його тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП №054256 від 29 грудня 2001 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №14940548 від 19 грудня 2013 року йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5.6665 га, яка розташована на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224255100:02:001:0291, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказував, що 06 листопада 2017 року між ним та ТОВ Відродження було укладено договір оренди земельної ділянки, який був зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровського району Дубовик А.О. 15 березня 2019 року за №45974173. Пунктом 4.1 вищевказаного договору оренди земельної ділянки встановлено, що за кожен рік використання землі орендар сплачує на руки орендну плату у грошовій формі в розмірі, що становить 13 717 грн.

Зазначав, що ТОВ «Відродження» порушило умови договору, оскільки не виконує покладені на нього обов`язки щодо своєчасної виплати орендної плати, оскільки відповідачем не сплачено орендну плату за користування землею за 2019 та 2020 роки.

Посилаючись на те, що він звертався до відповідача з вимогою про виплату орендної плати за 2019 та 2020 рік, але, ані відповіді, ані орендної плати до цього часу не отримав, що порушує його права, а тому просив суд ухвалити рішення, яким розірвати договір оренди земельної ділянки, загальною площею 5.667 га, що розташована на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224255100:02:001:0291, який укладений 06 листопада 2017 року між ним і ТОВ Відродження ; стягнути з ТОВ Відродження заборгованість з виплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2019-2020 роки у розмірі 27 434,00 грн. та штрафні санкції, що складаються з 3% річних у розмірі 889,44 грн. та інфляційного збільшення у розмірі 2 618,57 грн.; стягнути судові витрати по справі, які складаються з судового збору та витрат на адвоката.

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ Відродження , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не довів свої позовні вимоги, наголошували на тому, що вони намагалися сплати грошові кошти за оренду належної позивачу земельної ділянки та неодноразово дзвонили йому. Підстави для розірвання договору відсутні, як і відсутні підстави для стягнення заборгованості та штрафних санкцій. Вимоги про стягнення витрат на правову допомогу є необґрунтованими.

Позивач правом на надання відзиву не скористався. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП №054256 від 29 грудня 2001 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 14940548 від 19 грудня 2013 року позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5.667 га, яка розташована на території Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1224255100:02:001:0291, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.14).

06 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ Відродження був укладений договір оренди земельної ділянки (а.с.15-16).

Відповідно до п.3.1 договору, останній укладено на термін 07 років, до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до п.4.1 договору за кожен рік використання землі орендар нараховує орендну плату у грошовій формі у розмірі, що становить 17 039,75 грн. в т.ч. ПДФО, військовий збір та ін., до виплати на руки 13 717 грн. Сплачується орендна плата до 30 листопада кожного року дії договору оренди.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази обґрунтованості пред`явлених позовних вимог, оскільки ним доведено факт істотного та систематичного порушення умов спірного договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договори найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Законом України Про оренду землі визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

За змістом ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2021 року у справі №759/1788/18-ц (провадження №61-6083св19) зроблено висновок, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Частинами першою-другою статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бут змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1)в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2)зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3)виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4)із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона .

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Згідно ст.96 ЗК України передбачені обов`язки землекористувачів:забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки землекористувачів.

Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, повинні бути виключно належними та допустимими.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів зазначає, що позивачем доведено істотне систематичне порушення умов спірного договору оренди земельної ділянки та його прав.

Позивач зазначив про наявність заборгованості за оренду земельної ділянки за два роки у загальному розмірі 27 434 грн., відповідач у своїй апеляційній скарзі жодним чином не спростував наявність заборгованості та виконання умов договору оренди землі в частині здійснення орендної плати.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що вони не могли здійснити оплату за договором оренди, оскільки позивач відмовлявся приїхати за грошима, відхиляються у зв`язку з недоведеністю. Вказані доводи не спростовують наявність заборгованості.

Лист, датований 22 липня 2021 року (а.с.41), тобто вже після подачі позову, в якому вказано про те, що ОСОБА_1 просять прибути до офісу ТОВ «Відродження» для отримання орендної плати за користування землею у 2019-2020 роках не може слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Посилання апеляційної скарги на відсутність підстав для стягнення заборгованості з врахуванням штрафних санкцій, передбачених ст.625 ЦК України, відхиляються, оскільки згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18) зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань .

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивачем не доведено факту понесення витрат та їх розмір колегія суддів відхиляє.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04, п.269).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Згідно із вимогами ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що права позивача ОСОБА_1 у даній справі захищав адвокат Лісневський Д.О. на підставі договору про надання правової допомоги та ордеру (а.с.6-10,11).

З договору про надання правової допомоги від 29 червня 2021 року вбачається, що сторонами визначено, що одна година витраченого часу адвоката дорівнює 1 000 грн., участь у судовому засіданні 800 грн..

Додатковою угодою №1 до договору визначено, що вартість робіт до подання позовної заяви склала 4 000 грн. Акт виконаних робіт від 30 червня 2021 року підтверджує, що адвокатом витрачено 4 години (на зустріч з клієнтом для з`ясування обставин справи, отримання доказів та пояснень, узгодження правової позиції 1 година, підготовка та подача позовної заяви, аналіз судової практики 3 години). Відповідно до вказаного акту замовник передав виконавцю гонорар у розмірі 4 000 грн.,

З акту виконаних робіт від 02 вересня 2021 року вбачається, що замовник передав виконавцю гонорар у розмірі 3 400 грн (за підготовку та подачу заяви про збільшення позовних вимог 1 година, та за представництво у трьох судових засідання 2 400 грн).

В ході розгляду справи скаржником доведені понесені ним витрати на правову допомогу, які входять до складу судових витрат, а тому такі витрати відшкодовані правомірно.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.