Постанова

від 22.11.2021 по справі 370/144/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 370/144/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11965/2021

Головуючий у суді першої інстанції: Тандир О.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.,

при секретарі - Лащевській Д.О., Зиль Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року,

встановив:

у січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованого жилого будинку з надвірними спорудами.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення адвоката ОСОБА_1 - Левочко Я.А. , ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначав, що 13 листопада 2007 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_4 , який був чоловіком ОСОБА_2 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , продав йому земельну ділянку, передану для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222788603:03:002:0017. 21 січня 2008 року йому було видано на вказану земельну ділянку Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ № 024348. 20.05.2019 він зареєстрував право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, після набуття права власності на земельну ділянку з`ясувалось, що на належній йому земельній ділянці розташоване домоволодіння, до складу якого входять: (А) житловий будинок, загальна площа якого 80.2 кв м, житлова - 53.4 кв.м; (а) веранда; ганок; (Б) сарай; (В) погріб; (Г) літня кухня; (Д) гараж; (Ж) навіс; (З) убиральня; №1 колодязь; №2-6 огорожа. Оскільки житловий будинок є самочинним будівництвом та розташований на земельній ділянці, яка належить йому, він як власник заперечує проти визнання права власності на будинок за ОСОБА_2 , а тому будинок підлягає знесенню разом з господарськими будівлями.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 2021 року в задоволенні позову було відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння не є самочинним будівництвом, а тому підстави для знесення будинку як самочинного будівництва на належній позивачу земельній ділянці, відсутні.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і відповідає встановленим по справі обставинам.

Застосовуючи норми матеріального права, суд першої інстанції правильно посилався на положення ст. 58 Конституції України, стст. 5, 15, 16, 331, 376 ЦК України, Закон Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Інструкцію про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах та селищах міського типу Української РСР, затверджена 31.01.1966 (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13.12.1995 №56).

Як видно з матеріалів справи, 13.11.2007 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_1 купив земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 10 3222788603:03:002:0017. 21.01.2008 ОСОБА_1 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку Серії ЯЖ № 024348.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

20.05.2019 ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивач стверджує, що лише після реєстрації за ним права власності на земельну ділянку він дізнався про те, що на належній йому земельній ділянці розташований жилий будинок та господарські будівлі, в якому проживає ОСОБА_2 , що створює йому перешкоди у користуванні належною йому ділянкою.

При апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції було витребувано з Макарівського районного суду Київської області та досліджено в судовому засіданні матеріали цивільної справи №370/2881/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Юріївської сільської ради Макарівського району Київської області. З матеріалів справи було встановлено, що рішенням Макарівського районного суду Київської області від 13 березня 2017 року за ОСОБА_2 , як дружиною померлого ОСОБА_4 , було визнано право власності в порядку спадкування на вказане вище домоволодіння.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року рішення Макарівського районного суду Київської області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року в задоволені касаційної скарги ОСОБА_2 було відмолено. Постанову Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року змінено та викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Зокрема, було зазначено, що вказану земельну ділянку 13.11.2007 у ОСОБА_4 придбав ОСОБА_1 , якому 21.01.2008 було видано Державний акт на право власності, ОСОБА_1 не був залучений до розгляду справи в суді першої інстанції. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 19.03.2019 року було залишено без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на положення ст. 376 ЦК України.

Відповідно до чч. 1, 2, 4 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Тому об`єктом самочинного будівництва є нерухоме майно, яке відповідає хоча б одній з таких ознак: 1) об`єкт розміщений на земельній ділянці, яка не була відведена під мету будівництва; 2) об`єкт зведений без документа з приводу дозволу на виконання будівельних робіт; 3) об`єкт споруджений без належно затвердженого проекту; 4) наявні істотні порушення будівельних норм і правил.

За приписами ч. 4 ст. 376 ЦК України об`єкт самочинного будівництва підлягає знесенню у разі, якщо продовження фізичного існування нерухомого майна (тобто збереження об`єкта) порушує права інших осіб.

Вказані доводи позивача були предметом дослідження сду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Також в матеріалах вказаної цивільної справи 370/2881/16-ц міститься Довідка №02-28/636 від 25.10.2016, видана Юрівською сільською радою Макарівського району Київської області, згідно якої померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований, був господарем домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , з 28 червня 1978 року, разом з ним до дня його смерті була зареєстрована та постійно проживала дружина ОСОБА_2 .

Згідно з випискою з погосподарської книги №01 Юрівської сільської ради Макарівського району №02-28/637 від 25 жовтня 2016 року, в погосподарській книзі № 01, номер об`єкта погосподарського обліку 03-0088-1, зроблений запис про те, що власником будинку, що розташований в АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 .

В Технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який був виготовлений КП Макарівське бюро технічної інвентаризації Київської області 22.01.2013, роком побудови вказаного житлового будинку зазначено 1957 рік, власник - ОСОБА_4 , загальна площа будинку - 80,2 кв.м. Також в паспорті зазначено: а - веранда та ганок, рік побудови - 1970, погріб, рік побудови - 1955, сарай, рік побудови - 1965, літня кухня, рік побудови - 1990, гараж, рік побудови - 1990, навіс, рік побудови - 1965, вбиральня, рік побудови - 1991, колодязь та огорожа.

Таким чином, доводи позивача про те, що він тільки в 2019 році після набуття права власності на земельну ділянку дізнався про наявність самочинного будівництва на належній йому земельній ділянці, є недоведеними. Та обставина, що на момент смерті ОСОБА_4 за ним не було зареєстровано право власності на вказане домоволодіння, не спростовує висновку суду першої інстанції, про те, що вказане домоволодіння не може бути визнане самочинним і відповідно не підлягає задоволенню вимога позивача про його знесення.

Відповідно положення ч. 4 ст. 367 ЦК України, в якій закріплено, що якщо власник(користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Посилання представника апелянта в судовому засіданні на те, що при укладенні Договору купівлі-продажу земельної ділянки йому ОСОБА_4 показував іншу земельні ділянку, вільну від забудови, і він вважав, що придбав саме її, також не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки укладення правочину внаслідок помилки є підставою для визнання правочину недійсним.

В статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень закріплено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 4 статті 3 цього ж Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

В ч. 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до положень чч. 1 та 2 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

В постанові Верховного суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року (справа №161/3139/20) зроблено правовий висновок, згідно з яким встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно. Тому в цій справі суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, помилково застосували норми матеріального права, які діють на час розгляду справи, а не на час виникнення спірних правовідносин. Зокрема, безпідставним є посилання на статтю 331 ЦК України щодо необхідності державної реєстрації права власності.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедури введення нерухомого майна до експлуатації при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення (втратила чинність 30 грудня 2004 року).

Враховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Рішенням виконавчого комітету Юріївської сільської ради Макарівського району Київської області від 27.10.2016 №93 було погоджено оформлення права приватної власності на жилий будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній карзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 01 грудня 2021 року.

Головуючий

Судді