Рішення

від 29.04.2021 по справі 370/144/21

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Д.Ростовського, 35, смт. Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2021 р. Справа №370/144/21

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Тандира О.В., розглянувши у приміщенні суду у смт Макарів Київської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до Макарівського районного суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому посилався на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 13.11.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П., реєстровий номер 10844, ним було придбано у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки 3222788603:03:002:0017. Згідно пункту 8 цього договору ним 21.01.2008 року було отримано державний акт на право власності серії ЯЖ №024348, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації держаних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833000025.

20.05.2019 року право власності на земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з зазначеного вище Державного реєстру, індексний номер витягу 167706098, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1835971532227, номер запису про право власності 31675257.

Проте, після набуття права власності на земельну ділянку з`ясувалося, що на належній йому земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 розташоване домоволодіння, власником якого нібито був ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 13.03.2017 року за відповідачкою по справі ОСОБА_2 , як дружиною померлого ОСОБА_3 , було визнано право власності в порядку спадкування на вказане вище домоволодіння.

Постановою Київського апеляційного суду від 19.03.2019 року рішення Макарівського районного суду Київської області за його апеляційною скаргою було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 року в задоволені касаційної скарги ОСОБА_2 було відмолено. Постанову Київського апеляційного суду від 19.03.2019 року в частині змінено в частині викладеної в редакції цієї постанови її мотивувальну частину. У іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 19.03.2019 року залишено без змін.

Пoзивач вважає, що докази набуття померлим ОСОБА_3 права власності на спірний будинок відсутні, також немає доказів, що будівництво житлового будинку здійснювалося згідно із законом та відсутні докази прийняття його в експлуатацію. Позивач вважає, що за таких обставин спірний житловий будинок, який розташований на належній йому земельній ділянці є самочинним будівництвом, а тому за загальними правилами закріпленими у ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває право власності на нього.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України передбачено, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

За викладених обставин вважає, що оскільки житловий будинок за АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом та розташований на належній йому земельній ділянці, а він, як власник земельної ділянки заперечує визнання права власності на нього, тому він підлягає знесенню.

Враховуючи наведене, посилаючись на ст.ст. 376, 321, 391 ЦК України, позивач просить усунути йому, ОСОБА_1 , перешкоди у користування земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинного збудованого житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Також позивач просив судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 16.02.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи та без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву відповідно до ст.178 ЦПК України.

Копія ухвали суду від 16.02.2021 року та позовна заява з додатками, надіслані відповідачу за адресою реєстрації (а.с. 32, 36), номер відправлення 0800105219993 (а.с. 40) повернулися до суду без вручення з відміткою відділення зв`язку від 04.03.2021 року за закінченням терміну зберігання .

Копію ухвали суду від 16.02.2021 року та позовну заяву з додатками відповідач отримала 10.03.2021 року в приміщені суду, про що свідчить її підпис на супровідному листі (а.с. 41). Відповідно у встановлений судом строк відповідач на адресу суду будь-яких клопотань та відзиву на позовну заяву не подала, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних та доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справі, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено судом, згідно Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А.П. 13.11.2007 року, реєстровий №10844, ОСОБА_1 купив у ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташована по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером земельної ділянки 3222788603:03:002:0017 (а.с.9).

На виконання пункту 8 цього договору позивачем 21.01.2008 року було отримано державний акт на право власності серії ЯЖ №024348 на вказану земельну ділянку на своє ім`я, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації держаних актів на право власності на землю, та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833000025 (а.с. 10).

20.05.2019 року своє право власності на земельну ділянку позивачем було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з зазначеного вище Державного реєстру, індексний номер витягу 167706098, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1835971532227 (а.с. 11).

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що на придбаній ним земельній ділянці знаходиться самочинно збудований житловий будинок з господарськими спорудами, який був об`єктом розгляду судового спору.

Так, рішенням Макарівського районного суду Київської області у справі №370/2881/16-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Юрівської сільської ради Макарівського району Київської області та визнано за ОСОБА_2 право власності на належне їй спадкове майно, що залишилось після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12-13).

Постановою Київського апеляційного суду від 19.03.2019 року (а.с. 14-16) задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 , а згадане вище рішення Макарівського районного суду Київської області від 13.03.2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.04.2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 19.03.2019 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції постанови. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 19.03.2019 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що суд першої інстанції вирішив питання щодо права на майно, яке знаходиться на земельній ділянці, належній третій особі, без залучення власника земельної ділянки до участі у справі.

Відповідно до вимог ч. 4 та ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вказаними вище рішеннями суддів встановлено, що відповідно до довідки №02-28/636 від 25.10.2016 року, виданої Юрівською сільською радою Макарівського району Київської області, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований, був господарем домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , з 28 червня 1978 року, разом з ним до дня його смерті була зареєстрована та постійно проживала дружина ОСОБА_2 .

Згідно з випискою з погосподарської книги №01 Юрівської сільської ради Макарівського району №02-28/637 від 25 жовтня 2016 року, в погосподарській книзі № 01, номер об`єкта погосподарського обліку 03-0088-1, зроблений запис про те, що власником будинку, що розташований в АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , роком побудови вказаного житлового будинку зазначено 1957 рік.

Вирішуючи вимоги за позовом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що під об`єктом самочинного будівництва законодавцем розуміється нерухоме майно, котре відповідає хоча б одній з таких кваліфікуючих ознак: 1) об`єкт розміщений на земельній ділянці, яка не була відведена під мету будівництва; 2) об`єкт зведений без документа з приводу дозволу на виконання будівельних робіт; 3) об`єкт споруджений без належно затвердженого проекту; 4) наявні істотні порушення будівельних норм і правил.

За приписами ч. 4 ст. 376 ЦК України об`єкт самочинного будівництва підлягає знесенню у разі, якщо продовження фізичного існування нерухомого майна (тобто збереження об`єкта) порушує права інших осіб.

Так, позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що спірний житловий будинок за АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом та розташований на належній йому земельній ділянці, а він як власник земельної ділянки заперечує визнання права власності на нього, а тому вважає, що він підлягає знесенню.

Як встановлено, згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 1957 року побудови.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Так, відповідно до ст. 2 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення (втратила чинність).

Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Така правова позиція викладена у постанові Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 623/214/17, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як установлено судом спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 збудований до 5 серпня 1992 року, а тому не потребує вводу в експлуатацію.

Крім того, слід зазначити наступне.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Як встановлено судом, згідно з випискою з погосподарської книги №01 Юрівської сільської ради Макарівського району №02-28/637 від 25 жовтня 2016 року, в погосподарській книзі № 01, номер об`єкта погосподарського обліку 03-0088-1, зроблений запис про те, що власником будинку, що розташований в АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 . Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , роком побудови вказаного житлового будинку зазначено 1957 рік.

Тож, враховуючи наведене, суд не встановив існування правових підстав для застосування ч. 4 ст. 376 ЦК України, оскільки спірне домоволодіння не є самочинним будівництвом.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва, не знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 5, 76-81, 83, 95, 247, 265, 141, 354-355 ЦПК України суд,

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом знесення самочинного будівництва.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося - з дати складання повного його тексту, через Макарівський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.04.2021 року.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя О.В. Тандир