Постанова

від 24.11.2021 по справі 520/15487/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 520/15487/17

провадження № 61-1726 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Одеської міської прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради ;

представник Одеської міської ради - Лапчинська Ольга Василівна;

відповідач - ОСОБА_1 ;

представник відповідача - адвокат Ящук Юрій Юрійович;

треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2018 року у складі судді Калашнікової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Управління державної реєстрації юридичного Департаменту Одеської міської ради, про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання свідоцтва про право власності недійсним та його скасування.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2008 року у справі № 2-а-497/2008 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку. Визнано незаконними дії Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про відмову безоплатно передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, для ведення індивідуального садівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; зобов`язано ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, за вищевказаною адресою; зобов`язано Управління земельних ресурсів м. Одеси видати та підписати ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, за вищевказаною адресою.

На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 11 вересня 2008 року серії ЯЖ № 315571, який було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850501228.

19 вересня 2008 року згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І. І., зареєстрованого в реєстрі за № 8763, ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0300 га, із земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2008 року серії ЯЖ № 474117.

В подальшому ОСОБА_3 згідно договору дарування від 08 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко, подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0300 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

20 травня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , що згідно з довідкою із Адресного реєстру м. Одеси відповідає адресі АДРЕСА_1 .

Вказував, що у квітні 2014 року заступник прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Одеського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби, державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Привалової Є. Є. про визнання недійсними договорів, державних актів про право власності на земельні ділянки та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2015 року, зокрема, визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:45:008:0019), площею 0,03 га, від 20 травня 2014 року № 13181410; визнано недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 , індексний номер 21894008, про право власності на земельну ділянку, площею 0,03 га, розташовану по АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_1 реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області. Вказане судове рішення набрало законної сили.

Разом з тим ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 здійснено будівництво об`єкту житлової нерухомості - садового будинку, загальною площею 25,7 кв. м, та з метою введення його в експлуатацію до Держархбудінспекції України подано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку зареєстровано 24 червня 2014 року за № ІУ 142141750581.

На підставі вказаної декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також технічного паспорта, виданого КП Право 26 червня 2014 року, витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 травня 2014 року № 21895702 та свідоцтва про право власності на землю від 20 травня 2014 року № 21894008 реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції 03 липня 2014 року прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок, площею 25,7 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , та 10 липня 2014 року зареєстровано за відповідачем вказане право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 (індексний номер 24053590).

Вказував, що ОСОБА_1 свідомо вніс недостовірні відомості у декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року № ІУ 142141750581, без отримання належним чином затвердженого проекту будівництва садового будинку, дозвільних документів та у період розгляду у суді спору щодо його права власності на цю земельну ділянку, а тому вказана декларація підлягає скасуванню.

Так, у пункті 9 декларації про готовність об`єкта до експлуатації у розділі Інформація про проектну документацію вказаний будівельний паспорт 01-08/412, виданий управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради від 23 серпня 2013 року, який згідно з відповіддю Управління від 04лютого 2015 року за № 01-15/63п в архивах не значиться. У пункті 10 декларації про готовність об`єкта до експлуатації вказано, що дозвільним документом є повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 12 травня 2014 року № ОД 062141320692. Разом з тим, наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 17 жовтня 2014 року № 154 СК реєстрацію вказаного повідомлення скасовано.

Отже, однією з умов реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року № ІУ 142141750581 на садибний будинок по АДРЕСА_1 було саме наявність права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, яке в судовому порядку скасовано.

Посилаючись на те, щооб`єкт житлової нерухомості - садовий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси, чим порушуються права власника на вільне володіння, користування та розпорядження нею, позивач просив суд скасувати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року № ІУ 142141750581 на садовий будинок АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на садовий будинок АДРЕСА_1 серії НОМЕР_2 від 10 липня 2014 року (індексний номер 24053590), а також стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2018 року позов заступника керівника Одеської міської прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено.

Скасовано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року № ІУ 142141750581 на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії НОМЕР_2 від 10 липня 2014 року (індексний номер 24053590) про право власності ОСОБА_1 на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 здійснено будівництво садового будинку по АДРЕСА_1 без проекту і дозвільних документів, а в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року відповідачем внесено недостовірні відомості, а тому така декларація підлягає скасуванню.

Судом першої інстанції враховано, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2015 року свідоцтво про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,03 га, по АДРЕСА_1 визнано недійсним. Земельна ділянка належить територіальній громаді м. Одеси, а тому знаходження на ній належного відповідачу нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано на підставі оспорюваної декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порушує права власника земельної ділянки на вільне володіння користування та розпоряджання цією земельною ділянкою. Тому наявні правові підстави для визнання недійсним та скасування свідоцтва серії НОМЕР_2 від 10 липня 2014 року про право власності ОСОБА_1 на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання щодо порушення позивачем строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, про застосування якої заявлено відповідачем, суд виходив з того, що право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, тому строк для звернення до суду з цим позовом позивачем не пропущено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, на підставі належних та допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка належить територіальній громаді м. Одеси, в установленому законом порядку відповідачу для будівництва садового будинку не передавалась, будівництво садового будинку по АДРЕСА_1 здійснено ОСОБА_1 без проекту і дозвільних документів, а в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року, на підставі якої відповідачем отримано свідоцтво про право власності на садовий будинок, внесено недостовірні відомості. Тому є правильними висновки суду про скасування такої декларації, а також про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, виданого ОСОБА_1 10 липня 2014 року, на садовий будинок, розташований на земельній ділянці, площею 0,03 га, по АДРЕСА_1 , право власності на яку за відповідачем скасовано судовим рішенням.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 520/15487/17 із Київського районного суду м. Одеси.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі встановили обставини справи, дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, та не врахували, що наказ Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 17 жовтня 2014 року № 154 СК , яким скасовано повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 12 травня 2014 року № ОД 062141320692, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2016 року визнано протиправним та скасовано, а наявність будівельного паспорту на будівлю по АДРЕСА_1 , на відсутності якого наполягав прокурор, підтверджена постановою Малиновського районного суду м. Одеси у справі № 52І/13887/14-а від 29 жовтня 2014 року, яка набрала законної сили. Отже, у декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року відповідачем були внесені достовірні відомості та правомірно отримано свідоцтво на право власності на вказаний об`єкт нерухомості.

Судами безпідставно не застосовано строки позовної давності, а також не взято до уваги доводи відповідача щодо відсутності у прокурора повноваження на звернення до суду з позовом.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У березні 2020 року Одеська міська прокуратура № 1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2008 року у справі № 2-а-497/2008 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської міської ради, ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку. Визнано незаконними дії Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про відмову безоплатно передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,10 га, для ведення індивідуального садівництва, що знаходиться по АДРЕСА_1 ; зобов`язано ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, за вищевказаною адресою; зобов`язано Управління земельних ресурсів м. Одеси видати та підписати ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, за вищевказаною адресою.

На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 11 вересня 2008 року серії ЯЖ № 315571, який було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010850501228.

19 вересня 2008 року згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І. І., зареєстрованого в реєстрі за № 8763, ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,0300 га, із земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2008 року серії ЯЖ № 474117.

В подальшому ОСОБА_3 згідно договору дарування від 08 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко, подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0300 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

20 травня 2014 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 , що згідно з довідкою із Адресного реєстру м. Одеси відповідає адресі АДРЕСА_1 .

У період 2013-2014 років ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 здійснено будівництво об`єкту житлової нерухомості - садового будинку, загальною площею 25,7 кв. м, та з метою введення його в експлуатацію до Держархбудінспекції України подано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку зареєстровано 24 червня 2014 року за № ІУ 142141750581.

На підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також технічного паспорта, виданого КП Право 26 червня 2014 року, витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 травня 2014 року № 21895702 та свідоцтва про право власності на землю від 20 травня 2014 року № 21894008 реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції 03 липня 2014 року прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок, площею 25,7 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , а 10 липня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказаний садовий будинок, про що видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 (індексний номер 24053590).

Судами встановлено, що у пункті 9 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації у розділі Інформація про проектну документацію вказано будівельний паспорт 01-08/412, виданий управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради від 23 серпня 2013 року, який згідно з відповіддю Управління від 04 лютого 2015 року за № 01-15/63п в архівах не значиться.

У пункті 10 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації вказано, що дозвільним документом є повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 12 травня 2014 року № ОД 062141320692.

Наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 17 жовтня 2014 року № 154 СК скасовано реєстрацію повідомлення від 12 травня 2014 року за № ОД 062141320692 про початок виконання будівельних робіт з будівництва садового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2015 року позов заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Одеського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби, державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Привалової Є. Є. про визнання недійсними договорів, державних актів про право власності на земельні ділянки та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано, зокрема, рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:45:008:0019), площею 0,03 га, від 20 травня 2014 року № 13181410; визнано недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 , індексний номер 21894008, про право власності на земельну ділянку, площею 0,03 га, розташовану по АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_1 реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області. Вказане судове рішення набрало законної сили.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої-другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої-другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

За змістом статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Реалізуючи право державної власності на земельну ділянку, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, тобто за захистом майнових прав у приватноправових відносинах. Зазначене стосується також випадків здійснення у визначених законом випадках представництва інтересів держави прокурором.

Звертаючись до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, прокурор вказував на те, що уповноваженим державою органом на розпорядження спірною земельною ділянкою, є Одеська міська рада. На спірній земельній ділянці по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 здійснено будівництво садового будинку без проекту і дозвільних документів, а в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації відповідачем внесено недостовірні відомості, тому така декларація підлягає скасуванню разом із свідоцтвом про право власності на будинок, виданим на підставі цієї декларації.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, що є необхідним для підтвердження права власності, і самостійного значення для виникнення права власності немає, оскільки визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).

Згідно з положеннями частини першої статті 36 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах, що належать до I-III категорій складності, підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Аналогічні за змістом приписи містилися й у пункті 2 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, відповідно до абзаців першого-третього якого, будівельні роботи можуть виконуватися замовником після отримання документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію та: подання замовником за формою згідно з додатком 1 повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції або її територіальному органу за місцезнаходженням об`єкта будівництва - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт, відповідно до переліку об`єктів, будівництво яких здійснюється після надіслання повідомлення про початок виконання будівельних робіт; реєстрації відповідною Інспекцією декларації - щодо об`єктів будівництва, що належать до I-III категорії складності.

Частиною восьмою статті 36 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , приписам якої кореспондує абзац четвертий пункту 9 Порядку виконання будівельних робіт, встановлено, що замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про початок виконання будівельних робіт, та виконання будівельних робіт без зареєстрованої декларації.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Згідно з положеннями частини десятої статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката. Аналогічним чином спірні правовідносини врегульовує й пункт 19 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, який покладає на замовника відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації.

Частина друга статті 39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлює перелік підстав для скасування органом державного архітектурно-будівельного контролю реєстрації повідомлення про початок виконання підготовчих чи будівельних робіт, декларації про початок виконання підготовчих чи будівельних робіт або про готовність об`єкта до експлуатації, зокрема, у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Підстави для скасування органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об`єкта до експлуатації наведено й у пункті 29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Відповідно до положень вищевказаної правової норми у разі виявлення Інспекцією недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню Інспекцією.

Інспекція скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили.

Встановивши, що об`єкт житлової нерухомості - садовий будинок по АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси, у встановленому законом порядку для будівництва відповідачу не передавалась, об`єкт нерухомості збудовано без проекту і дозвільних документів, а отже цей об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року внесено недостовірні відомості, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про скасування вказаної декларації.

Частиною другою статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Встановивши, що свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна - садовий будинок по АДРЕСА_1 , видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_1 на підставі оспорюваної декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 24 червня 2014 року та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, яке визнано недійсним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2015 року, урахувавши, що знаходження на спірній земельній ділянці належного відповідачу нерухомого майна порушує права власника земельної ділянки - територіальної громади м. Одеси на вільне володіння користування та розпоряджання цією земельною ділянкою, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання недійним та скасування свідоцтва серії НОМЕР_2 від 10 липня 2014 року про право власності ОСОБА_1 на садовий будинок по АДРЕСА_1 .

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є незмінною.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Перевіряючи дотримання позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено. З огляду на те, що факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки із володіння територіальної громади м. Одеси та незаконність виданого ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 квітня 2015 року, а прокурор в інтересах держави в особі Одеської міської ради з позовом у справі, що переглядається, звернувся до суду 15 грудня 2017 року, відсутні підстави вважати, що позивачем не дотримано строки позовної давності.

Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Колегія суддів не може погодитись із доводами касаційної скарги про те, що у прокурора були відсутні процесуальні підстави для звернення до суду із вказаним позовом.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України Про прокуратуру .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором у суді має бути обґрунтована. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Як встановлено судами, порушення інтересів держави (в особі Одеської міської ради) прокурор обґрунтував використанням відповідачем земельної ділянки, яка належить територіальній громаді м. Одеси.

Підставою для звернення з цим позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради прокурор зазначив невиконання міською радою та її підрозділами цивільно-правових заходів з метою захисту інтересів територіальної громади шляхом скасування незаконного свідоцтва про право власності на будинок, розташований на належній територіальній громаді м. Одеси земельній ділянці, що свідчить про бездіяльність вказаних органів та є підставою для звернення прокурора з позовом до суду для захисту інтересів держави відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Отже, висновки судів про те, що прокурор обґрунтував підстави для звернення до суду з цим позовом та підтвердив їх належними та достовірними доказами є правильними, а доводи касаційної скарги в цій частині - безпідставними.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович