Постанова

від 18.12.2019 по справі 520/15487/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2190/19

Номер справи місцевого суду: 520/15487/17

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черевка П.М.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2018 року у цивільній справі за позовом заступника керівника Одеської міської прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору Державна архітектурно-будівельна інспекція України, управління державної реєстрації юридичного Департаменту Одеської міської ради про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності,

встановив:

15.12.2017 року Заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду з позов в інтересах держави в особі Одеської міської ради, у якому просив про скасування Декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ІУ 142141750581 від 24.06.2014 на садовий будинок, за адресою АДРЕСА_1 , визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 від 10.07.2014 (індексний номер 24053590) на садовий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 .

Одеська міська рада позов прокуратури підтримала, вважаючи його доведеним і обґрунтованим, просила задовольнити позов.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 28.08.2018 року позов заступника керівника Одеської міської прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору Державна архітектурно-будівельна інспекція України, управління державної реєстрації юридичного Департаменту Одеської міської ради про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності задоволено.

Скасовано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації №ІУ 142141750581 від 24.06.2014 року на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності ОСОБА_1 серія САК НОМЕР_2 від 10.07.2014 року (індексний номер 24053590) на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції від 28.08.2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №1, посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м.Одеси від 28.08.2018 року - залишити без змін.

За змістом ч.ч.1, 4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Судом першої інстанції встановлено наступне, рішенням Київського районного суду м.Одеси, ухваленим 01.08.2008 по справі № 2-а-497/2008 задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 до Одеської міської ради, ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії, Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, загальною площею 0,10 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Судовим рішенням визнано незаконними дії Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради про відмову безоплатно передати у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га за вищевказаною адресою; визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,10 га для ведення індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; зобов`язано ДП Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Одеської регіональної філії, зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1 га за вищевказаною адресою; зобов`язано Управління земельних ресурсів м. Одеси видати та підписати ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.1 га за вищевказаною адресою.

На підставі вищевказаного судового рішення ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 11.09.2008 серії ЯЖ №315571. Даний державний акт було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010850501228.

19.09.2008 року за договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., зареєстрованого в реєстрі за №8763, ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0300 га із земельної ділянки площею 0,1000, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 23.10.2008 року серії ЯЖ №474117.

В подальшому ОСОБА_5 згідно з договором дарування №1413 від 08.10.2009, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юрченко, подарувала, а ОСОБА_1 прийняв у дар земельну ділянку, площею 0,0300 га, що знаходиться за вказаною адресою.

На підставі довідки з Адресного реєстру міста Одеси про відповідність об`єкта нерухомого майна, серія та номер 358882/3, виданої 30.04.2014; державного акта на право власності на земельну ділянку ЯЖ №474117 від 23.10.2008; договору дарування № 1413 від 08.10.2009, та згідно з рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №13181410 від 20.05.2014 ОСОБА_1 20.05.2014 отримано свідоцтво про право власності індексний помер 21894008, серія САК НОМЕР_3 , на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , що відповідає згідно з Довідкою з Адресного реєстру міста Одеси адресі - м АДРЕСА_1 .

У квітні 2014 року заступник прокурора Київського району м.Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , Одеського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби, Державного реєстратора Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Привалової Є.Є. про визнання недійсними договорів, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 07.04.2015 позов заступника прокурора Київського району м.Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено частково. Судовим рішенням визнано, в тому числі, недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,03га, видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, серія АК №595419, індексний номер 21894008, ОСОБА_1 .

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14.12.2015 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 07.04.2015 відмовлено на підставі ч.3 ст.297 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.02.2016 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 07.04.2015 відмовлено на підставі п.3 ч.4 ст.297 ЦПК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.04.2017 касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 відхилено на підставі ст.ст.335, 336 ЦПК. В ухвалі ВССУ зазначено, що доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.

У період 2013-2014 років ОСОБА_1 здійснено будівництво об`єкта житлової нерухомості - садового будинку, загальною площею 25,7 кв.м., та з метою введення в експлуатацію об`єкта, розташованого за адресою АДРЕСА_2 ), подано до Держархбудінспекції України декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку зареєстровано 24.06.2014 за №ІУ 142141750581.

На підставі вказаної декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а також технічного паспорта, виданого КП Право від 26.06.2014; витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності №21895702 від 20.05.2014 та свідоцтва про право власності на землю №21894008 від 20.05.2014, реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції 03.07.2014 прийнято рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на садовий будинок площею 25.7кв.м. та видано свідоцтво про право власності серії САК № НОМЕР_2 (індексний номер 24053590) та зареєстровано право власності на нього в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14338261.

Позивачем доведено, і з цим обґрунтовано погодився суд першої інстанції, що ОСОБА_1 свідомо вніс недостовірні відомості у декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 24.06.2014 №ІУ 142141750581 та введення в експлуатацію садового будинку без отримання належним чином затвердженого проекту будівництва, дозвільних документів, та не повідомив про наявність судового спору щодо його права власності на цю земельну ділянку.

Так, в п.9 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а саме в Інформації про проектну документацію , вказаний будівельний паспорт 01-08/412, виданий управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради від 23.08.2013, який згідно з відповіддю Управління від 04.02.2015 за № 01-15/63п - в архівах не значиться. В п.10 Декларації про готовність об`єкта до експлуатації вказано, що дозвільним документом є Повідомлення про початок виконання будівельних робіт №ОД 062141320692 від 12.05.2014. Однак, наказом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області № 154 СК від 17.10.2014 скасовано реєстрацію зазначеного повідомлення від 12.05.2014 за №ОД 062141320692 про початок виконання будівельних робіт з будівництва садового будинку по АДРЕСА_1 . Вказаний Наказ залишений без змін ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2015 по справі № 815/4069/15. Однією з підстав реєстрації Декларації про готовність об`єкта до експлуатації - садового будинку була наявність права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій розташовано будинок. Але на момент оформлення Декларації спір щодо права власності на земельну ділянку перебував в суді і в подальшому судовим рішенням право власності було скасовано. На підставі викладеного прокурор вимагав скасувати Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

Позивач зазначав, що видачею та реєстрацією 10.07.2014 року свідоцтва про право власності на садовий будинок серії САК 932126 реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області порушено інтереси держави в особі територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, із власності якої незаконно вибула земельна ділянка.

Колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку, задовольнивши позов заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Статтею 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Отже, питання щодо передачі у власність або у користування земельних ділянок, розташованих у межах міста Одеси вирішується виключно на пленарних засіданнях Одеської міської ради.

У даному випадку судом правильно було встановлено, що об`єкт житлової нерухомості, а саме садовий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м.Одеса, оскільки земельна ділянка не передавалась в установленому законом порядку для будівництва садового будинку.

Згідно зі ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Положення статті 376 ЦК України визначає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з ч.1 ст.39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких проводилось на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації

Відповідно до п.19 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, замовник відповідно до закону відповідає за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації.

Згідно з ч.2 ст.39-1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.29 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, у разі виявлення інспекцією недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню інспекцією.

Інспекція скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили.

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 проведено будівництво садового будинку без проекту і дозвільних документів, а в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації ОСОБА_1 внесені недостовірні відомості у зв`язку з чим, така декларація підлягала скасуванню в судовому порядку.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.22 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Матеріали справи свідчать, що свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської міської ради на ім`я ОСОБА_1 на підставі оспорюваної Декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ІУ 142141750581 від 24.06.2014 р. та свідоцтва про право власності на земельну ділянку, визнаного недійсним рішенням суду. Видачею та реєстрацією 10.07.2014 свідоцтва про право власності серії САК НОМЕР_2 реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області порушено інтереси держави в особі територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, із власності якої незаконно вибула земельна ділянка.

З огляду на викладене, свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 10.07.2014 на садовий будинок загальною площею 25,7 кв.м., розташований за адресою АДРЕСА_1 підлягало визнанню недійним та скасуванню.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги про відсутність в органів прокуратури повноважень на пред`явлення від імені територіальної громади в особі відповідної місцевої ради позовів до суду, є безпідставними, виходячи з наступного.

Стаття 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України процесуальною підставою для звернення прокурора до суду є порушення інтересів держави в особі органу, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у виниклих правовідносинах.

Відповідно до ст.56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99, під представництвом прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді за змістом п. 2 ст. 121 Конституції України та ст.2 ст.29 Арбітражного процесуального кодексу України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Ці дії включають подання прокурором до господарського суду позовні заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України під поняттям органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, необхідно розуміти орган, на який державою покладений обов`язок здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким чином, відповідно до ст.ст.6, 7, 13, 143 Конституції України, позивачем може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органа виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних стосунках, фактично є позивачем у справах, порушених по позовній заяві прокурора.

У даному випадку порушення прав та інтересів територіальної громади міста Одеси є підставою для їх захисту органами прокуратури шляхом представництва їх інтересів в суді.

Одеською міською радою не було вжито відповідних заходів щодо захисту інтересів держави у судовому порядку шляхом скасування незаконного свідоцтва про право власності.

Стосовно доводів відповідача про порушення прокурором строків позовної давності при зверненні до суду з цим позовом не грунтуються на вимогах закону і дійсних обставинах по справі. Так, Верховний Суд України у постанові від 05.10.2016 року по справі за №916/2129/15 дійшов висновку, що положення законодавства про позовну давність у порядку ст.388 ЦК України не застосовується, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

Інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і зводяться до незгоди ОСОБА_1 із судовим рішенням у справі, якимскасовано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що викладені аргументи апеляційної скарги є безпідставними та не можуть слугувати правовими підставами для скасування судового рішення, оскільки судом під час розгляду справи всебічно і повно досліджено та оцінено усі надані сторонами докази, з урахуванням вимог та заперечень сторін вірно і об`єктивно з`ясовано обставини справи, а тому будь-яких протиріч між висновками суду про права та взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами не вбачається, судом в повному обсязі встановлено і досліджено предмет доказування у даній справі, виходячи з тих доказів, які надавалися сторонами у справі.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

На підставі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 серпня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.12.2019 року.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький