Постанова

від 24.11.2021 по справі 388/1690/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 388/1690/18

провадження № 61-7504св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з додатковою відповідальністю Неоальянс ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2020 року в складі судді Степанова С. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 березня 2021 року в складі колегії суддів: Черненка В. В., Єгорової С. М., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з додатковою відповідальністю Неоальянс (далі - ТДВ Неоальянс ) про визнання недійсними договорів міни та оренди землі та скасування їх державної реєстрації.

В обґрунтування позову вказав, що він є власником двох земельних часток (паїв) № 63 та 64, які розташовані на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

У 2012 році він погодився на пропозицію ОСОБА_2 щодо передачі йому в оренду вказаних земельних ділянок.

Державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Голобородько О. В. було посвідчено дві довіреності від 05 січня 2012 року та від 27 лютого 2013 року, якими він уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси, здавати в оренду, передавати в заставу з метою забезпечення їх зобов`язань, вчиняти будь-які дії щодо належного йому нерухомого майна - земельної ділянки, та інше.

Проте, ОСОБА_2 використав вказані довіреності всупереч їх домовленостям та вимогам чинного законодавства.

Так, державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Голобородько О. В. 03 та 08 червня 2015 року були посвідчені договори міни (обміну) земельних ділянок, згідно із якими він передав ОСОБА_3 земельні ділянки площами 8,2273 га та 8,2258 га, а остання йому - дві земельні ділянки площами по 0,01 га.

09 та 17 листопада 2015 року ОСОБА_3 уклала договір оренди землі з відповідачем ТДВ Неоальянс строком на 10 років, предметом якого були вказані земельні ділянки.

Укладаючи вказані договори міни земельних ділянок, ОСОБА_2 всупереч статті 238 ЦК України діяв у своїх власних інтересах, оскільки належні позивачу земельні ділянки були передані у власність матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка передала їх в оренду ТДВ Неоальянс , єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 . При цьому площа та нормативна оцінка земельної ділянки, яку передали у власність позивачу за кожним з договорів міни, набагато менша за площу земельної ділянки, яка йому належала.

Вказані договори міни земельних ділянок укладено з порушенням пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).

За таких обставин позивач, посилаючись на статті 203, 215, 232, 238 ЦК України, просив суд визнати недійсними договори міни (обміну) земельних ділянок: від 03 червня 2015 року, посвідчений державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області Голобородько О. В. та зареєстрований за № 599; від 08 червня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу Писаковською А. Г. та зареєстрований за № 461, та скасувати їх державну реєстрацію; визнати недійсними договори оренди землі від 09 листопада 2015 року, укладені між ОСОБА_3 та ТДВ Неоальянс , та скасувати їх державну реєстрацію.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 02 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 березня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи спір у цій справі, суди виходили із безпідставності позовних вимог, вказавши, що ОСОБА_1 за спірними правочинами набув у власність майно взамін на інше майно, тобто став власником майна, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість його доводів щодо укладення між сторонами договорів міни (обміну) земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства.

Крім того, суди зазначили, що спірні договори міни відповідають приписам статей 203 та 715 ЦК України та не суперечать підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення цих договорів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на судові рішення попередніх судових інстанцій, у якій він просить суд скасувати вказані рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц, від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що видані ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 довіреності лише містять посилання на можливість вчиняти будь-які дії щодо належного позивачу майна, проте не містять конкретних посилань про можливість укладення договорів відчуження або міни земельних ділянок, особливо якщо такі дії суттєво впливають на права позивача та суперечать їм.

Укладаючи оскаржувані договори міни земельних ділянок, ОСОБА_2 діяв у своїх власних інтересах, оскільки належні позивачу земельні ділянки були передані у власність матері ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка передала їх в оренду ТДВ Неоальянс , єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 2021 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

У червні 2021 року від представника відповідачів до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із довіреністю від 05 січня 2012 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником, а також укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру щодо належної йому земельної ділянки, кадастровий номер 3521987800:02:000:0063, площею 8,227 га.

На підставі цієї довіреності ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 03 червня 2015 року уклав з ОСОБА_3 договір міни (обміну) земельних ділянок, зареєстрований за № 599.

За положеннями цього договору ОСОБА_3 та ОСОБА_1 міняють належні їм на праві приватної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення. А саме: ОСОБА_3 надає у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,01 га, у межах згідно з планом, розташовану на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області, а ОСОБА_1 - земельну ділянку, площею 8,2273 га, розташовану на території Суходільської сільської ради, Долинського району Кіровоградської області.

17 листопада 2015 року ОСОБА_3 уклала договір оренди цієї земельної ділянки з відповідачем ТДВ Неоальянс строком на 10 років.

Згідно із довіреністю від 27 лютого 2013 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 бути його представником, а також вчиняти будь-які дії щодо належної йому земельної ділянки, кадастровий номер 3521987800:02:000:0064, площею 8,23 га.

08 червня 2015 року ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_3 договір міни (обміну) земельних ділянок, зареєстрований за № 461.

За положеннями вказаного договору ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_3 , передає у власність належну останній на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0,01 га, кадастровий номер 3523455100:02:003:1036, яка розташована на території Новгородківської селищної ради Новгородківського району Кіровоградської області, а ОСОБА_2 взамін передає у власність належну ОСОБА_1 на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 8,2258 га, кадастровий номер 3521987800:02:000:0064, що розташована на території Суходільської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

09 листопада 2015 року ОСОБА_3 уклала договір оренди цієї земельної ділянки з ТДВ Неоальянс строком на 10 років.

ОСОБА_2 є єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТДВ Неоальянс .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає не в повній мірі з таких підстав.

Щодо відповідності договорів міни забороні відчуження

Відповідно до підпункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно з пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2017 року, не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим законом.

Заборона відчуження, встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, і яка діяла до 1 січня 2019 року, передбачає винятки, а саме: можливість вилучення (викупу) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності для суспільних потреб; можливість передання земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв) у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

У постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що висновок Верховного Суду України стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою "пай на пай" стосувався припису підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року. А згідно із Законом України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України слова обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону були замінені словами обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків .

Таким чином, на момент укладення спірних договорів міни земельних ділянок чинним земельним законодавством не було заборонено вчиняти їх обмін, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість доводів позивача щодо укладення між сторонами договорів міни (обміну) земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства.

За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили відповідні доводи позивача і колегія суддів з вказаними висновками судів погоджується як з такими, що відповідають вимогам закону, обставинам та матеріалам справи.

Щодо недійсності договорів з підстав відсутності правомочності у представника

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частин другої, третьої статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Частиною третьою статті 244 ЦК України визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За загальним правилом довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі, що переглядається, встановлено, що засновником ТДВ Неоальянс , у довгострокову оренду якому і були передані належні позивачу земельні ділянки, на момент укладення оскаржуваних договорів міни був ОСОБА_2 , який, діючи від імені позивача ОСОБА_1 на підставі довіреностей та договорів міни, передав належні останньому земельні ділянки у власність своїй матері ОСОБА_3 , а остання передала в оренду земельні ділянки своєму сину ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 , посилаюсь на положення статті 238 ЦК України, обґрунтовував свої вимоги зокрема і тим, що ОСОБА_2 під час укладення оспорюваних правочинів діяв виключно у своїх інтересах, а не у інтересах свого довірителя ОСОБА_1 .

При цьому позивач вказував, що укладення спірних договорів міни в інтересах повіреного ОСОБА_2 , якому як засновнику ТДВ Неоальянс перейшли в оренду належні позивачу земельні ділянки, а не в інтересах довірителя ОСОБА_1 , який взамін отримав значно менші за площею і грошовою оцінкою земельні ділянки, прямо заборонено частиною третьою статті 238 ЦК України, та є підставою, передбаченою частиною першою статті 215 ЦК України, для визнання цих правочинів недійсними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

З огляду на положення частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У порушення вказаних процесуальних норм суди попередніх інстанцій не вирішили чи мали місце обставини укладення договорів міни та оренди ОСОБА_2 у своїх інтересах та не зазначили відповідні аргументи на спростування відповідних доводів позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд вказав лише про відсутність доказів зловмисної домовленості між відповідачами, проте не надав жодної оцінки тим доводам позовної заяви та апеляційної скарги, що ОСОБА_2 під час укладення договорів міни земельних ділянок діяв у своїх інтересах, та не оцінив чинність оспорюваних правочинів з підстав, передбачених частиною третьою статті 238 ЦК України та статтею 215 ЦК України, хоча саме ці обставини були підставою позовних вимог.

Вказаних обставин справи у їх сукупності суд апеляційної інстанції не врахував, та дійшов передчасного висновку про те, що ОСОБА_2 під час укладення оспорюваних правочинів діяв виключно в інтересах довірителя ОСОБА_1 .

За таких обставин аргументи сторони відповідача про недоведеність позивачем укладення ОСОБА_2 спірних договорів міни в своїх інтересах є необґрунтованими, а аналогічні висновки суду апеляційної інстанції - передчасними.

Відповідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Суд апеляційної інстанції у порушення статей 12, 89, 263 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин; не перевірив усіх доводів сторін, й не надав належної правової оцінки поданим ними доказам, не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з`ясуванні таких обставин.

Зазначене вище перешкоджає суду касаційної інстанції без встановлення вказаних фактичних обставин ухвалити правильне рішення по суті спору.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що відповідно в силу статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 411, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 березня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта