Постанова

від 22.11.2021 по справі 479/1429/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.11.21

22-ц/812/663/21

Єдиний унікальний номер справи № 479/1429/19

Провадження № 22-ц/812/663/21

Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 листопада 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області , яке ухвалене 20 січня 2021 року , у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Репушевської О.В. , у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки ,

в с т а н о в и в:

11 листопада 2019 року ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_3 вищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №766760, виданого Кривоозерською селищною радою Кривоозерського району Миколаївської області 05 лютого 2010 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133415521 від 07 серпня 2018 року, вона є власником земельної ділянки, площею 0,0587 га, кадастровий номер:4823955100:05:037:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідач є власником суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2 на тій же вулиці та не бажає дотримуватися встановленої межі, у зв`язку з чим виник даний спір,.

19 вересня 2019 року комісією у складі депутатів, членів земельної комісії Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області та суміжників: ОСОБА_1 і ОСОБА_4 було проведено перевірку межових знаків на місцевості між вказаними суміжними землекористувачами, та встановлено, що межові знаки не відповідають на місцевості, про що складено акт. Власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_5 відмовляється відновити межові знаки.

Посилаючись на те, що в добровільному порядку відповідач відмовляється звільнити частину її земельної ділянки та відновити межові знаки, ОСОБА_1 просила суд зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2021 року позов задоволено в повному обсязі.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0587 га., кадастровий номер:4823955100:05:037:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №766760, виданого Кривоозерською селищною радою Кривоозерського району Миколаївської області 05 лютого 2010 року, шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки.

Стягнуто з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 , судові витрати по оплаті судового збору в сумі 768,40 грн., оплати професійної правничої допомоги в сумі 8 000,00 грн., оплати витрат на залучення спеціаліста в сумі 5 194,00 грн., а всього - 13 962,40 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

12 квітня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Споришевим М.О. подано клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року по справі призначено судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському відділенню ОНДІСЕ, яка розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Карпенка, 27.

27 жовтня 2021 року на адресу апеляційного суду надійшла зазначена цивільна справа з повідомленням про неможливість надання висновку, оскільки станом на 26 жовтня 2021 року сторонами не надані матеріали, які за клопотанням експерта, витребовувалися згідно ухвали суду.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши надані докази, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції, виходив з того, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а дії відповідача суперечать вимогам закону щодо права вільного користування земельною ділянкою, а тому позов підлягав задоволенню.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до змісту статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Згідно зі статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права, чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Спір у справі стосується відновлення ОСОБА_1 межових знаків земельної ділянки розміром 0,0587 га за адресою АДРЕСА_1 , яка перебуває у її власності.

Основними засадами судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема,у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0587 га, кадастровий номер 4823955100:05:037:0016, у межах згідно з планом, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням:для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується даними державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №766760, виданого Кривоозерською селищною радою Кривоозерського району Миколаївської області 05 лютого 2010 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №133415521 від 07 серпня 2018 року (а.с. 5, 6, 7).

Власником суміжної земельної ділянки є ОСОБА_6 .

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_7 на праві приватної власності належить 1/2 частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на будівлі, виданим Кривоозерською селищною радою Кривоозерського району Миколаївської області 13 грудня 1995 року.

Відповідно до Акту, складеного 19 вересня 2019 року комісією у складі депутатів, членів земельної комісії Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області та суміжників: ОСОБА_1 і ОСОБА_4 було проведено перевірку межових знаків на місцевості між вказаними суміжними землекористувачами, та встановлено, що межові знаки не відповідають на місцевості (а.с. 8).

Проте, відповідач відмовляється відновити межові знаки.

Відповідно до статті 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, землевпорядна документація виготовляється у разі її відсутності з метою належного формування та обліку земельної ділянки.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Відповідно до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376) межовий знак - спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Верховний Суд зазначає, що законодавством не передбачено межові знаки у вигляді борозни та рівчака.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією № 376.

Відповідно до статті 55 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV Про землеустрій встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 376 виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Тобто встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи з відновлення меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції № 376).

Згідно з пунктами 4.2, 4.3 Інструкції № 376 власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Як вбачається з матеріалів справи, 10 листопада 2020 року інженером - землевпорядником ОСОБА_8 у присутності сторін та їх представників були відновлені межі належної ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,0587 га, кадастровий номер:4823955100:05:037:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у межах згідно з планом (а.с. 91).

Вказані межові знаки встановлені відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №766760, виданого Кривоозерською селищною радою Кривоозерського району Миколаївської області 05 лютого 2010 року, та технічної документації із землеустрою щодо складання вказаного державного акту, затвердженої рішенням ХVІІ сесії 5 скликання Кривоозерської селищної ради Кривоозерського району Миколаївської області 29 вересня 2009 року.

З вказаного Акту вбачається, що межі земельної ділянки встановлені та закріплені в натурі (на місцевості) тимчасовими межовими знаками (в зв`язку з відсутністю межових знаків встановленого зразка) в кількості 11 штук. Межові знаки в точках № 3, 6, 7 в кількості 3 штуки не закріплені на місцевості у зв`язку з тим, що вони знаходяться на суміжному землекористуванні (не збігаються з межею фактичного використання земельної ділянки, а тому в цій частині межа підлягає відновленню, що вірно констатував і суд 1 інстанції.

Отже, позивач вчинили всі дії щодо встановлення межових знаків, належними та допустимими доказами довела, що її землевпорядна документація відповідає усім нормам чинного законодавства, та те, що частину її земельної ділянки займає суміжник ОСОБА_3 , в той час як останньою не доведено протилежного.

Доводи апеляційної скарги відповідача, щодо відсутності її під час встановлення межових знаків, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки спростовується матеріалами справи, а саме її підписом у вказаному акті від 10 листопада 2020 року.

Крім того, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року у справі була призначена судова земельно-технічна експертиза.

Наступною ухвалою того ж суду від 17 травня 2021 року клопотання експерта про витребування додаткових матеріалів задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 надати технічний паспорт в повному обсязі на домоволодіння АДРЕСА_1 та правовстановлюючі документи та технічну документацію на земельну ділянку, яка знаходиться у її користуванні.

Проте, відповідачем не надано технічний паспорт в повному обсязі, а лише зведений акт та план будинку, та не надано також правовстановлюючі документи на земельну ділянку, яка знаходиться в її користуванні.

Крім того, на виконання ухвали суду, сторонами не надана кадастрова зйомка суміжних земельних ділянок, а тому призначена експертиза повернулася з експертної установи з повідомленням про неможливість надання висновку експертизи по даній справі.

Виходячи з викладеного, колегія вважає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що вона користується земельною ділянкою, яка відповідає технічній документації, відповідно до виділеної їй частини, та не порушує межі суміжника.

Отже, суд першої інстанції, виходячи з обставин справи та наданих сторонами доказів, дійшов обґрунтованого висновку в рішенні, та зобов`язав відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0587 га., кадастровий номер 4823955100:05:037:0016, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №766760, виданого Кривоозерською селищною радою Кривоозерського району Миколаївської області 05 лютого 2010 року, шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на обґрунтованість судового рішення.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) стаття 89 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін, відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, то судові витрати відповідно до ст.. 141 ЦПК України не підлягають перерозподілу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 20 січня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів до Верховного Суду, починаючи з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: П.П.Лисенко

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 03 грудня 2021 року.