Постанова

від 24.11.2021 по справі 300/223/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 300/223/18

провадження № 61-5061св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Воловецька районна рада Закарпатської області, голова Воловецької районної ради Закарпатської області Лопіта Іван Ілліч, комунальний заклад Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області, у складі судді Софілканич О. А., від 15 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д., від 23 лютого 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Інформація про рух справи в судах та короткий зміст заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Воловецької районної ради Закарпатської області від 06 березня 2018 року № 229 Про звільнення з посади головного лікаря комунального закладу Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради (далі - КЗ Воловецька ЦРЛ ) ОСОБА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Воловецької районної ради Закарпатської області № 26 від 06 березня 2018 року Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря

КЗ Воловецька ЦРЛ ;

- визнати незаконними дії Воловецької районної ради та голови Воловецької районної ради Лопіти І. І. щодо зобов`язання

ОСОБА_1 до укладення строкового трудового договору у формі контракту;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КЗ Воловецька ЦРЛ з 07 березня 2018 року;

- стягнути з Воловецької районної ради на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 07 березня 2018 року по день ухвалення рішення суду та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 16 вересня

2002 року його було призначено на посаду головного лікаря Воловецької центральної районної лікарні з 23 вересня 2002 року на підставі наказу Управління охорони здоров`я Закарпатської області.

У 2017 році змінився засновник та назва Воловецької центральної лікарні, а саме: засновником стала Воловецька районна рада Закарпатської області, а назва була змінена на КЗ Воловецька ЦРЛ .

06 березня 2018 року Воловецькою районною радою Закарпатської області було прийнято рішення № 229 Про звільнення з посади головного лікаря

КЗ Воловецька ЦРЛ за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки його не було персонально повідомлено за два місяці про вивільнення, не враховано переважне право на залишення на роботі та не запропоновано вакантних посад.

Крім того, при прийнятті вказаного рішення районною радою було допущено порушення вимог пункту 4 частини першої статті 26, частини дев`ятої статті 46 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , оскільки вказане питання не було включено до порядку денного пленарного засідання та не було доведено до відома депутатів і населення не пізніше як за 10 днів до сесії, вимог пункту 11 статті 50 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та пункту 3 статті 15 Закону України Про доступ до публічної інформації в частині оприлюднення проекту рішення.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 03 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що у розумінні частини першої статті 104 та статті 108 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відбулось припинення юридичної особи Воловецька центральна районна лікарня шляхом перетворення її в КЗ Воловецька ЦРЛ . Позивач був завчасно попереджений про укладення з ним трудового договору у формі контракту та був обізнаний про правові наслідки не прийняття Воловецькою районною радою Закарпатської області рішення про укладення контракту.

Суди встановивши, що до повноважень Воловецької районної ради Закарпатської області входить питання призначення виключно керівника

КЗ Воловецька ЦРЛ і призначення чи прийняття на роботу працівників на інші посади закладу перебуває за межами компетенції районної ради, вважали, що звільнення позивача з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства і підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 03 липня 2018 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року залишено без змін.

Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо дотримання норм трудового законодавства при звільненні позивача з огляду на те, що пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачена можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці. Під змінами в організації виробництва і праці в пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Судами встановлено факт перетворення Воловецької центральної районної лікарні з державного лікувального закладу в КЗ Воловецька ЦРЛ , яке відбулося згідно з розпорядженням голови Воловецької районної державної адміністрації від 21 листопада 2016 року № 270.

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Воловецького районного суду Закарпатської області із заявою про перегляд рішення цього ж суду

від 03 липня 2018 року за нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що рішення Воловецької районної ради

від 06 березня 2018 року Про звільнення з посади головного лікаря

КЗ Воловецька ЦРЛ ОСОБА_1 прийнято не у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а лише відповідно до пунктів 2.14., 4.6 Положення про порядок призначення та звільнення із займаної посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ Воловецького району, затвердженого рішенням Воловецької районної ради Закарпатської області сімнадцятої сесії VII скликання №172 від 30 листопада 2017 року (далі - Положення № 172).

Однак рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду

від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18, яке набрало законної сили, визнано протиправним та нечинним з моменту прийняття Положення № 172 в частині абзацу 2 пункту 2.14 та пункту 4.6.

Наведені обставини, заявник вважав нововиявленими, оскільки підставою для прийняття відповідачами рішення про його звільнення були саме норми Положення № 172 визнані судом протиправними.

Посилаючись на істотність цих обставин, ОСОБА_1 просив задовольнити його заяву та переглянути за нововиявленими обставинами рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 03 липня 2018 року.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 15 грудня 2020 року, залишеною без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що обставини, на які посилається заявник не є нововиявленими, а фактично є новими обставинами та доказами, якими позивач обґрунтовує свою позицію щодо наявності підстав для задоволення його позовних вимог.

При цьому обставини, наведені ОСОБА_1 не спростовують фактів, покладених в основу рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 03 липня 2018 року , і не могли вплинути на висновки суду під час ухвалення цього судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу у справі № 357/3115/20 на ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 15 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18, від 11 березня 2020 року у справі № 523/2897/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 639/9536/14-ц.

ОСОБА_1 вважає, що визнання нечинними окремих пунктів Положення

№ 172 є нововиявленою обставиною для розглядуваної справи, а не новим доказом, як про це помилково вказав суд апеляційної інстанції. Нововиявленою обставиною є саме обставина нечинності нормативного акту внаслідок його протиправності, яка існувала на час розгляду справи та ухвалення судом рішення, яке він просить переглянути, а не рішення суду, яким встановлено незаконність нормативно-правового акту.

Заявник також посилається на те, що Положення № 172 стало єдиною підставою для його звільнення, а суди, ухвалюючи рішення у цій справі, вважали, що воно є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Оскаржувані судові рішення не містять висновків про те, які інші нормативні підстави існували для його звільнення, а отже суди ухилились від здійснення правосуддя.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Управління охорони здоров`я Закарпатської обласної адміністрації від 16 вересня 2002 року № 528-К ОСОБА_1 був призначений безстроково на посаду головного лікаря Воловецької центральної районної лікарні

з 23 вересня 2002 року, яка була державним лікувальним закладом.

21 листопада 2016 року розпорядженням голови Воловецької районної державної адміністрації № 270 затверджено статут КЗ Воловецька ЦРЛ .

Розпорядженням голови Воловецької районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 листопада 2017 року № 276 Про вихід зі складу засновників комунальних закладів Воловецька районна державна адміністрація вийшла зі складу засновників КЗ Воловецька ЦРЛ .

Рішенням 17 сесії VII скликання Воловецької районної ради № 169

від 30 листопада 2017 року було перейменовано комунальний заклад Воловецька центральна районна лікарня у комунальний заклад Воловецька центральна районна лікарня Воловецької районної ради та затверджено Статут у новій редакції.

Згідно з пункту 1.2 статуту КЗ Воловецька ЦРЛ - заклад, заснований на базі відокремленої частини майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ Воловецького району Закарпатської області, управління яким відповідно до Конституції України здійснює Воловецька районна рад Закарпатської області.

Рішенням 17 сесії VII скликання Воловецької районної ради Закарпатської області від 30 листопада 2017 року № 71 Про порядок управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ району затверджено Положення про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ району і відповідно до п.5 цього Положення вирішення питань створення, реорганізації та ліквідації підприємств, установ та організацій, заснованих на спільній власності територіальних громад сіл, селищ району, затвердження їх статутів, призначення на посади та звільнення з посад керівників належить до повноважень районної ради.

Відповідно до підпунктів 6.2.3 та 6.2.4 статуту КЗ Воловецька ЦРЛ головний лікар призначається на посаду рішенням сесії Воловецької районної ради Закарпатської області, прийнятому на її пленарному засіданні шляхом укладення з ним контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок призначення та звільнення головного лікаря, укладення з ним контракту, а також форма такого контракту затверджується Засновником відповідно до чинного законодавства.

Рішенням 17 сесії VII скликання Воловецької районної ради Закарпатської області від 30 листопада 2017 року № 172 затверджено Положення про порядок призначення та звільнення із займаної посади керівників підприємств, установ та закладів, що належать до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ Воловецького району, згідно з пунктом 2.1 якого керівники суб`єктів господарювання спільної власності, що засновані на спільній власності територіальних громад Воловецького району призначаються на посаду і звільняються з посади Воловецькою районною радою на її пленарних засіданнях.

12 січня 2018 року Воловецькою районною радою позивачу направлено повідомлення № 1 про зміну істотних умов праці, які полягають в укладенні строкового трудового договору у формі контракту, які мали бути впроваджені через два місяці з часу ознайомлення ОСОБА_1 з повідомленням.

02 березня 2018 року ОСОБА_1 подав до Воловецької районної ради заяву, у якій погодився на укладення трудового договору у формі строкового контракту. Даній заяві передували дві письмові заяви за підписом позивача від 26 лютого 2018 року та 02 березня 2018 року, у якій він фактично погоджувався на зміну істотних умов праці та контракту на запропонованих умовах.

Питання призначення головного лікаря КЗ Воловецька ЦРЛ було внесено до порядку денного 20-ої сесії VII скликання Воловецької районної ради та розглянуто на пленарному засіданні районної ради.

З протоколу сесії № 24 від 06 березня 2018 року вбачається, що рішення про укладення контракту зі ОСОБА_1 на посаду головного лікаря

КЗ Воловецька ЦРЛ більшістю не було підтримано і в подальшому до порядку денного пленарного засідання було внесено зміни та включено питання про звільнення позивача з посади головного лікаря КЗ Воловецька ЦРЛ , яке обґрунтовувалося неприйняттям рішення про укладення контракту та пунктом 4.6 Положення № 172. За внесення вказаних змін до порядку денного проголосувало більшість депутатів, які в наступному проголосували за рішення про звільнення позивача із посади.

Рішенням Воловецької районної ради від 06 березня 2018 року

Про звільнення з посади головного лікаря КЗ Воловецька ЦРЛ

ОСОБА_1 та розпорядженням голови Воловецької районної ради

від 06 березня 2018 року Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря КЗ Воловецька ЦРЛ позивача звільнено з роботи на підставі

пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, у справі № 807/300/18 визнано протиправним та нечинним з моменту прийняття Положення № 172 в частині: - абзацу 2 пункту 2.14, а саме : У разі відмови районної ради укласти контракт з керівником суб`єкта господарювання (неприйняття рішення про призначення), трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; - в частині пункту 4.6 Положення, а саме: У разі відмови районної ради укласти контракт з керівником суб`єкта господарювання (неприйняття рішення про призначення), в тому числі у випадках, передбачених пунктом 2.14 цього Положення трудовий договір розривається на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, про що рада приймає відповідне рішення.

Позиція Верховного Суду

За змістом статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другої статті 423 ЦПК України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Згідно з частиною четвертою статті 423 ЦПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Відповідно до частини п`ятої статті 423 ЦПК України при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 19/028-10/13 від 30 червня 2020 року).

Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/10129/17 від 22 січня

2019 року).

Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що рішення про укладення контракту із ОСОБА_1 на посаду головного лікаря КЗ Воловецька ЦРЛ не було підтримано більшістю депутатів від складу ради, тобто районна рада, до повноважень якої належить вирішення питання про прийняття та звільнення керівника комунального закладу, не прийняла рішення про укладання контракту з позивачем, дійшли висновку, що право ОСОБА_1 на працю не було порушено.

Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 не є нововиявленими в розумінні ЦПК України.

Такий висновок є правильним, оскільки, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 обґрунтовував незаконність свого звільнення тим, що його не було персонально повідомлено за два місяці про подальше вивільнення, не враховано його переважне право на залишення на роботі та не запропоновано вакантних посад, крім того було порушено порядок прийняття органом місцевого самоврядування про звільнення керівника комунального закладу, чому була надана відповідна оцінка судами всіх інстанцій.

Вказуючи про необхідність перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, заявник послався на встановлений судовим рішенням у справі № 807/300/18 факт нечинності окремих норм Положення № 172.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у розглядуваній справі 15 березня 2018 року, а з позовом в справі № 807/300/18 про визнання незаконними та скасування окремих норм Положення № 172 - 06 квітня 2018 року.

На час апеляційного перегляду розглядуваної справи в розпорядженні суду було рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня

2018 року у справі № 807/300/18, яким визнано протиправними та нечинними окремі норми Положення № 172, а на час касаційного перегляду справи зазначене рішення суду в справі № 807/300/18 набрало законної сили та про його існування було відомо Верховному Суду.

Однак переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо дотримання

норм трудового законодавства при звільненні позивача з огляду на те, що пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачена можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці.

Отже судові рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 ґрунтувалися не лише на Положенні № 172, а на оцінці дотримання норм трудового законодавства при звільненні позивача.

Змагальність сторін і диспозитивність цивільного судочинства є одними з основних засад (принципів) останнього (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи (частина перша статті 13 ЦПК України).

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року у справі № 807/300/18 не є доказом нововиявлених обставин, а є новим доказом, подання якого спрямоване на переоцінку тих доказів, які вже дослідили суди першої й апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті.

Тому правильними є висновки судів про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Підстав для перегляду остаточних судових рішень, які ухвалили суди під час первинного розгляду справи, немає.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18, від 11 березня 2020 року у справі № 523/2897/16-ц, від 28 квітня 2020 року у справі № 639/9536/14-ц є помилковими , оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Так, висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 жовтня

2020 року у справі № 726/938/18, стосувався ситуації, коли факт підроблення доказу по справі не був об`єктом перевірки судів, а позивачка про нього дізналася після того, як суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про відмову у позові. Всправі № 523/2897/16 нововиявленою обставиною стало припинення поруки за договором поруки, що встановлено рішенням суду у іншій справі, а в справі № 639/9536/14 - факт визнання договору іпотеки недійсним, що унеможливлює звернення стягнення на передану в іпотеку за цим договором квартиру.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом встановлено, що такі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 400 , 402 , 409 , 410 , 416 , 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 15 грудня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 лютого

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович