Ухвала

від 01.12.2021 по справі 199/8880/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 199/8880/18

провадження № 61-575св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року в складі судді Подорець О. Б. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Городничої В. С., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила:

- виділити їй у спільному майні подружжя таке майно: легковий автомобіль марки SUZUKI, модель - SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору; грошову компенсацію у розмірі 461 195,69 грн від частки спільного майна подружжя та 1/2 частку від статутного внеску Товариства з обмеженою відповідальністю АТЛАС-АГРО (далі - ТОВ АТЛАС-АГРО ) у розмірі 125 000,00 грн;

- залишити ОСОБА_2 наступне майно: легковий автомобіль марка - LEXUS, модель - NX 300Н, 2016 року випуску; водонагрівач Осмокс 5 RO-K1GS з баком; камін № 09-11/3; мебель L/DC-13 стілець 4 шт.; мебель L/DC-13 стілець 2 шт.; змішувач МВ-2 хром 1 шт.; мийку SCHOCK GENIVS; змішувач ARC 1 шт.; дзеркало 564 фацет 1 шт.; тубу Глорія 1 шт.; комплект меблів BERLIN, бардоліно; батут; орбітри; спалну; витяжку FAGOR 3CFT-MAXA кількість 1 шт.; ванну акрил, гідромас; профілактор Евнінова; перила сходів; виготовлення та монтаж пластикових конструкцій із профілю, заміна склопакетів вартість яких складає 20 545,00 грн; пенал на ніжках з кошиком; сифон МІНОР; бра Аltalusse; АВД - К5; фільтр R+М; електропилу ECS2000/40, модель 41AZ060678; будівельні матеріали відповідно до товарного чеку № BDV-100823-007 загальною вартістю 5 627,63 грн; будівельні матеріали відповідно до товарного чеку № BDV-100823-007 загальною вартістю 5 627,63 грн; будівельні матеріали відповідно до товарного чеку № BDV-101104-021 загальною вартістю 146 53,00 грн; кераміко-гранітну плитку Soluble salt; керамічну плитку Алехандрія гріс; товари відповідно до фіскального чеку № 0084 від 09 лютого 2013 року вартість яких складає 3 144, 76 грн; товари відповідно до фіскального чеку № 0159 від 20 вересня 2010 року вартість яких складає 1 076, 85 грн; товари відповідно до фіскального чеку від 18 листопада 2010 року № 0160 вартість яких складає 1 079,68 грн; тафтингове поліпропіленове ворсове покриття для підлоги; кахель відповідно до товарного чеку № ЧП-036056 від 23 жовтня 2010 року; будівельні матеріали відповідно до рахунку-фактури № ХХ-0000759; матрац; меблі кухонні. Загальна вартість зазначеного майна складає 135 500,39 грн, а також 1/2 частки статутного внеску ТОВ АТЛАС-АГРО , що складає 125 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що з 23 липня 2010 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому було придбано вищевказане рухоме та нерухоме майно. Окрім того, ОСОБА_2 з березня 2015 року є співзасновником (кінцевим бенефіціарним власником) ТОВ АТЛАС-АГРО з розміром статутного внеску 250 000,00 грн, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань.

Оскільки все майно відповідно до статей 61, 61, 70 СК України є спільним майном подружжя, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просив визнати за ним право особистої приватної власності на легковий автомобіль Lexus, модель - NX 300H, 2016 року випуску, коричневого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , та визнати спільним майном подружжя автомобіль Suzuki, модель - SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , визнавши за кожним з подружжя право власності на 1/2 частку.

Зустрічний позов мотивовано тим, що у період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 , він за власні та позичені ОСОБА_3 грошові кошти придбав автомобіль Lexus, модель - NX 300H, 2016 року випуску. Вказаний транспортний засіб був придбаний для роботи, відповідач жодної участі у його придбанні не брала. Кошти, отримані ним у борг для придбання автомобіля, ще не повернуто.

Автомобіль Suzuki, модель - SX-4, 2011 року випуску, був придбаний у 2013 року за спільні кошти подружжя та зареєстрований за ним, відтак підлягає поділу в рівних частках по Ѕ кожному.

З огляду на наведене, ОСОБА_2 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано автомобіль Suzuki, модель - SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільним сумісним майном, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Suzuki, модель - SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Залишено незмінним право власності на 1/2 частину автомобіля Suzuki, модель - SX-4, 2011 року випуску, червоного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за ОСОБА_2 .

Визнано автомобіль Lexus, модель - NX 300H, 2016 року випуску, коричневого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним сумісним майном, набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу.

У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Lexus , модель - NX 300H, 2016 року випуску, коричневого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Залишено незмінним право власності на 1/2 частину автомобіля Lexus , модель - NX 300H, 2016 року випуску, коричневого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 за ОСОБА_2 .

Судові витрати залишено за сторонами по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В іншій частині первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач за первісним позовом не надала належні та допустимі докази на підтвердження того, що спірне рухоме майно було придбано під час перебування в шлюбі сторонами за спільні кошти подружжя. Надані ОСОБА_1 копії товарних чеків, гарантійних свідоцтв, рахунки-фактури, однак вказані документи не містять прізвища покупців, будь-яких інших ознак придбання зазначених товарів ОСОБА_1 або ОСОБА_2 .

Сторони не надали докази на підтвердження придбання спірних автомобілів за власні кошти, тому за кожною зі сторін підлягає визнанню право власності на Ѕ частину автомобіля Suzuki, державний номерний знак НОМЕР_2 , та Ѕ частину автомобіля Lexus, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь грошової компенсації частки спільного майна подружжя у розмірі 461 195, 69 грн задоволенню не підлягають, оскільки компенсація вартості частки особи у майні, яке є спільною сумісною власністю, можливе за умови надання відповідачем згоди на виплату такої компенсації та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. ОСОБА_2 не надавав згоду на виплату грошової компенсації вартості частки ОСОБА_1 у спільному майні, а ОСОБА_1 відповідні кошти на депозитний рахунок суду не внесла.

Вимоги про стягнення половини вартості статутного внеску до ТОВ АТЛАС-АГРО задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_1 не надала докази на підтвердження реального внесення ОСОБА_2 до статутного фонду товариства грошових коштів у розмірі 250 000,00 грн, які вона вважає спільним майном подружжя (зокрема, бухгалтерські або банківські документи).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила частково скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року та скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 532/402/16-ц (провадження № 61-5523св19), від 06 серпня 2020 року у справі № 2018/2-4010/11 (провадження № 61-21695св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦК України).

Окрім того, оскаржила судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказувала, що залишення неподільної речі у спільній сумісній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації. Частина п`ята статті 71 СК України не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, де про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Відповідно до Інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру підприємств, об`єднань та установ, 26 березня 2015 року зареєстровано ТОВ АТЛАС-АГРО , у розділі дані про розмір статутного капіталу(статутного або складеного капіталу) та про дату закінчення його формування зазначено: розмір (грн) 1 000 000,00 грн; дата закінчення формування: 20 березня 2015 року. Додатковим підтвердженням внесення ОСОБА_2 до статутного капіталу грошових коштів під час перебування з нею у зареєстрованому шлюбі є відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків Державної фіскальної служби України про суму виплачених доходів від 04 лютого 2019 року (про отримання в 2018 року дивідендів від ТОВ АТЛАС-АГРО в розмірі 20 000,00 грн).

Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

01 квітня 2021 року справа № 199/8880/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

ОСОБА_2 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання автомобіля Lexus, модель NX 300Н, державний номерний знак НОМЕР_1 , його особистою приватною власністю в касаційному порядку не оскаржувалися та не переглядаються.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 липня 2010 року. На час розгляду справи шлюб розірвано.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що у період перебування в шлюбі вона з ОСОБА_2 придбала наступне майно та будівельні матеріали: морозильну камеру вартістю 4 599,00 грн; пилосос орієнтовною вартістю 4 150,00 грн; пральну машину орієнтовною вартістю 3 800,00 грн; дзеркало орієнтовною вартістю 300,00 грн; водонагрівач Осмокс 5 RO-K1GS з баком вартістю 1 600,00 грн; камін №09-11/3 з баком вартістю 7 225,00 грн; меблі L/DC-13 стілець 4 шт. вартістю 2 708,00 грн; меблі L/DC-13 стілець 2 шт. вартістю 1 354,00 грн; змішувач МВ-2 хром вартістю 1 005,00 грн; мийку SCHOCK GENIVS вартістю 1 995,00 грн; змішувач ARC вартістю 2 862,00 грн; дзеркало 564 фацет вартістю 521,25 грн; туба Глорія вартістю 3 027,22 грн; комплект меблів BERLIN, Бардоліно вартість 1 468,90 грн; батут, орбітри, спальня загальною вартістю 6 600,00 грн; витяжку FAGOR 3CFT-MAXA вартістю 3 456,00 грн; ванну вартістю 6 999,75 грн; профілактор Евнінова вартістю 1 970,00 грн; перила сходів вартістю 30 000,00 грн; склопакети вартістю 20 545,00 грн; пенал на ніжках з кошиком вартістю 2 968,42 грн; сифон МІНОР вартістю 46,66 грн; бра Altalusse вартістю 791,50 грн; АВД - К5 вартістю 2 599 грн; фільтр R+M вартістю 140,00 грн; електропилу ECS2000/40, модель 41AZ060678 орієнтовною вартістю 2 472,00 грн; будівельні матеріали згідно товарного чеку № BDV-100823-007 вартістю 5 627,63 грн; будівельні матеріали згідно товарного чеку № BDV- 100823- 007 вартістю 5 627,63 грн; будівельні матеріали згідно товарного чеку № BDV-101104-021 вартістю 146,53 грн; кераміко-гранітну плитку Soluble salt вартістю 1 059,84 грн; керамічну плитку Алехандрія гріс вартістю 1 504,72 грн; товари згідно фіскального чеку № 0084 вартістю 3 144,76 грн; товари згідно фіскального чеку № 0159 вартістю 1 076,85 грн; товари згідно з фіскальним чеком № 0160 вартістю 1 079,68 грн; тафтингове поліпропіленове ворсове покриття для підлоги вартістю 3 744,00 грн; кахель згідно товарного чеку № ЧП- 036056 вартістю 1 118,25 грн; будівельні матеріали згідно рахунку-фактури № ХХ-0000759 вартістю 1 283,43 грн; матрац вартістю 3 360,00 грн; меблі кухонні вартістю 10 000,00 грн, а всього загальною вартістю 148 349,39 грн.

Окрім того, у період перебування в шлюбі сторони придбали автомобіль Suzuki SX- 4, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , та автомобіль Lexus NX 300H, державний номерний знак НОМЕР_1 .

Відповідно до Інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру підприємств, об`єднань та установ 26 березня 2015 року зареєстровано ТОВ АТЛАС-АГРО . ОСОБА_5 є співзасновником (кінцевим бенефіціарним власником) вказаного товариства. Його розмір внеску до статутного фонду товариства становить 250 000 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною першою статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У статті 113 ЦК України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Учасник товариства має право відчужити частку у статутному капіталі товариства, на неї може бути звернено стягнення, частка може перейти іншій особі в порядку правонаступництва чи спадкоємцю, учасник товариства може вийти з нього, отримавши вартість своєї частки (статті 21-24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , статті 100,116 ЦК України).

Таким чином, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є активом (майном) учасника такого товариства, яким він може розпорядитися у порядку, визначеному законом, та який може бути виражений у грошовому еквіваленті у статуті товариства як номінальна вартість, проте має і свою дійсну (ринкову) вартість.

Відповідно до статті 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Згідно з частиною восьмою статті 24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю вартість частки учасника визначається, виходячи із ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації 1/2 частини внеску до статутного капіталу ТОВ АТЛАС- АГРО , ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 з березня 2015 року є співзасновником вищевказаного товариства та у період перебування в шлюбі здійснив внесок до його статутного фонду в розмірі 250 000,00 грн. З огляду на вказані обставини вона має право на 1/2 частину розміру внеску до статутного капіталу у розмірі 125 000,00 грн.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є засновником ТОВ АТЛАС-АГРО , розмір внеску до статутного фонду - 250 000,00 грн. Дата закінчення формування статутного капіталу - 20 березня 2015 року.

Розглядаючи ці вимоги апеляційний суд взяв до уваги висновок Верховного Суду України наведений у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, згідно з яким якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя, або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, а також висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц, згідно з яким грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску . При цьому визначним є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Водночас, відмовляючи в задоволенні зазначених вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачка за первісним позовом не надала ні суду першої, ні апеляційної інстанції докази реального внесення відповідачем до статутного фонду товариства грошових коштів, які позивач вважає спільним майном подружжя в розмірі 250 000,00 грн, зокрема, бухгалтерських або банківських документів, які б підтвердили обставини внесення грошових коштів ОСОБА_2 , відповідних клопотань щодо витребування доказів ані суду першої, ані апеляційної інстанцій не заявлялись.

Висновки судів у цій справі не відповідають правовій природі такого виду спільного майна подружжя, як частка (вклад) в статутному фонді господарського товариства.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Таку ж позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) вказавши, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, щочастка учасника господарського товариства, набута у шлюбі за спільні кошти подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (пункт 8.59) . При цьому Велика Палата Верховного Суду відійшла від протилежного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, в тому числі і частки в статутному фонді господарського товариства, слід визначати виходячи з їх дійсної вартості на час розгляду справи.

У постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 (провадження № 12-38гс12) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства . За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів (пункти 6.8., 6.9. постанови).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц (провадження № 61-45908св18) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ТОВ Лідер ВМС та ТОВ Платон СВ про поділ майна подружжя дійшов висновків, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення половини вартості частки у статутному капіталі господарських товариств та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 , апеляційний суд не врахував, щовклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства . Відповідно до частини восьмої статті 24 Закону України Про товариства з обмеженою відповідальністю вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника . Суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначені норми матеріального права, не встановив вартості часток ОСОБА_7 у ТОВ Лідер ВМС і ТОВ Платон СВ на час вирішення питання про їх поділ .

З урахуванням положень чинного законодавства та практики розгляду судами спорів, у яких предметом доказування була вартість частки учасника товариства з обмеженою відповідальністю (щодо її набуття, відчуження, звернення на неї стягнення, стягнення її вартості тощо), підхід щодо визначення вартості частки учасника був єдиний, а саме: вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника у статутному капіталі товариства.

Не може бути виключень із загального правила визначення вартості частки майна товариства і у справах про поділ майна подружжя, де один із подружжя залишається учасником господарського товариства з відповідною часткою у статутному капіталі, а другий з подружжя отримує право на врахування при поділі їх майна вартостічастки учасника у статутному капіталі товариства, яка, як зазначалось вище, має бути дійсною (ринковою).

Верховний Суд України у постанові від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, висловив правову позицію, згідно з якою грошові кошти, внесені одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску . При цьому одним із визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Зазначений висновок свідчить про те, що внесені на формування статутного фонду його учасником кошти (номінальна вартість внеску, зазначена у статуті товариства) стають власністю товариства і поділу між подружжям не підлягають, адже не можна ділити того, що вже не існує у подружжя і перейшло у власність іншої особи (товариства). Цю позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункт 8.40 постанови).

Разом з тим, у тій же постанові Верховний Суд України, уточнюючи свою правову позицію у наступному реченні, фактично змінив її, указавши, що якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив і у постанові від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-79цс13.

Очевидно, що поняття виплата половини вартості частки (внеску) - реальна (ринкова) вартість, що визначається експертним шляхом, та поняття виплата половини вартості внесеного майна (коштів) - тобто сума коштів, внесена колись у статутний фонд товариства і зазначена у його статуті (номінальна вартість), мають зовсім різні значення та смислове навантаження, зокрема, різні вартісні показники. Перше відображає реальний стан речей на сьогодні і є справедливим у питанні поділу майна подружжя, друге - може взагалі не відповідати майновим активам товариства, і, відповідно, його учасника у вартісному виразі, як в бік заниження, так і в інший бік, наприклад відсутності у товариства на момент поділу взагалі реальних активів, а лише наявність боргів при тому, що цифра, вказана у статуті товариства, є значною і позивачем вимагається її половина.

Не можливо залишити поза увагою і те, що виплата другому з подружжя саме половини внесених у статутний фонд товариства коштів не ґрунтується на відповідній нормі закону, за якою така особа позбавляється права на виплату компенсації справедливої ціни активу, який залишається іншому з подружжя, тобто позбавляється права на своє майно, що є порушенням і статті 1 Першого Протоколу Європейської конвенції з прав людини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 висловлюючи правові висновки щодо частки учасника господарського товариства, яка належить одному з подружжя, правового статусу майна господарського товариства та інші, відповіді на вказані питання не висвітлила.

Разом з тим, аналіз релевантної судової практики свідчить про те, що на розгляді в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду та в судах попередніх інстанцій знаходяться (знаходилися) значна кількість справ про поділ майна подружжя з подібними вимогами та існування різного підходу при розгляді таких справ, де судами застосовується правовий висновок Верховного Суду України про виплату другому з подружжя половини внесених в статутний фонд товариства коштів, а тому справу необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, та від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-79цс13, про те, що у разі поділу майна подружжя інший із подружжя має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123,). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36,).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93,).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вказувала на те, що задля гарантування юридичної визначеності вона може повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див., наприклад, пункти 23-25, 30-31 окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю. щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, пункти 43-45 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16; пункти 44-45, 47 постанови від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16; пункт 24 постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 ).

З огляду на зазначене, у зв`язку з необхідністю забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, справа № 199/8880/18 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятих постановах Верховного Суду України.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, підпунктом 7 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 199/8880/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистою власністю майна, набутого під час шлюбу та поділ спільного майна подружжя на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов