Окрема думка від 19.01.2022 по справі 199/8880/18

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 199/8880/18

провадження № 61-575св21

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Серед інших вимог позивач просила також виділити їй грошову компенсацію в розмірі 461 195,69 грн від частки спільного майна подружжя та 1/2 частку від статутного внеску Товариства з обмеженою відповідальністю АТЛАС-АГРО (далі - ТОВ АТЛАС-АГРО ) у розмірі 125 000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначала, що з 23 липня 2010 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в якому було придбано рухоме та нерухоме майно. Окрім того, ОСОБА_2 з березня 2015 року є співзасновником (кінцевим бенефіціарним власником) ТОВ АТЛАС-АГРО з розміром статутного внеску 250 000,00 грн, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань.

ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя, зокрема автомобілів.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Поділено майно подружжя, зокрема автомобілі. Відмовлено в позові в частині компенсації 1/2 частки від статутного внеску ТОВ АТЛАС-АГРО у розмірі 125 000,00 грн, оскільки ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження реального внесення ОСОБА_2 до статутного фонду товариства грошових коштів у розмірі 250 000,00 грн, які вона вважає спільним майном подружжя (зокрема, бухгалтерські або банківські документи).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 19 січня 2022 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення 1/2 частки розміру внеску до статутного фонду ТОВ АТЛАС-АГРО скасував та ухвалив в цій частині нове рішення. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 125 000,00 грн як компенсацію 1/2 частки внеску до статутного капіталу ТОВ АТЛАС-АГРО .

Не можу погодитись із рішенням колегії суддів у частині вирішення позовних вимог про поділ частки в статному капіталі ТОВ АТЛАС-АГРО шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частки внеску до статутного капіталу ТОВ АТЛАС-АГРО , виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Уразі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною першою статті 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У статті 113 ЦК України визначено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Учасник товариства має право відчужити частку у статутному капіталі товариства, на неї може бути звернено стягнення, частка може перейти іншій особі в порядку правонаступництва чи спадкоємцю, учасник товариства може вийти з нього, отримавши вартість своєї частки (статті 21-24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , статті 100, 116 ЦК України).

Таким чином, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є активом (майном) учасника такого товариства, яким він може розпорядитися у порядку, визначеному законом, та який може бути виражений у грошовому еквіваленті у статуті товариства як номінальна вартість, проте має і свою дійсну (ринкову) вартість.

Відповідно до статті 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Згідно з частиною восьмою статті 24 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю вартість частки учасника визначається, виходячи із ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації 1/2 частини внеску до статутного капіталу ТОВ АТЛАС- АГРО , ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 з березня 2015 року є співзасновником вищевказаного товариства та у період перебування в шлюбі здійснив внесок до його статутного фонду в розмірі 250 000,00 грн. З огляду на вказані обставини вона має право на 1/2 частину розміру внеску до статутного капіталу у розмірі 125 000,00 грн.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є засновником ТОВ АТЛАС-АГРО , розмір внеску до статутного фонду - 250 000,00 грн. Дата закінчення формування статутного капіталу - 20 березня 2015 року.

Розглядаючи ці вимоги апеляційний суд взяв до уваги висновок Верховного Суду України, наведений у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, згідно з яким, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, а також висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц, згідно з яким грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску . При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Водночас відмовляючи в задоволенні зазначених вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивач за первісним позовом не надала ні суду першої, ні апеляційної інстанцій доказів реального внесення відповідачем до статутного фонду товариства грошових коштів, які позивач вважає спільним майном подружжя в розмірі 250 000,00 грн, зокрема, бухгалтерських або банківських документів, які підтвердили б обставини внесення грошових коштів ОСОБА_2 , відповідних клопотань щодо витребування доказів ані суду першої, ані апеляційної інстанцій заявлено не було.

Висновки судів у цій справі не відповідають правовій природі такого виду спільного майна подружжя як частка (вклад) в статутному фонді господарського товариства, визначення її вартості та суми, які належать подружжю та підлягають поділу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Таку ж позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) вказавши, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

У постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частка учасника господарського товариства, набута у шлюбі за спільні кошти подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (пункт 8.59). При цьому Велика Палата Верховного Суду відійшла від протилежного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, в тому числі і частки в статутному фонді господарського товариства, слід визначати виходячи з їх дійсної вартості на час розгляду справи.

У постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 (провадження № 12-38гс12) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства . За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів (пункти 6.8., 6.9. постанови).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц (провадження № 61-45908св18) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ТОВ Лідер ВМС та ТОВ Платон СВ про поділ майна подружжя дійшов висновків, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення половини вартості частки у статутному капіталі господарських товариств та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 , апеляційний суд не врахував, що вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства . Відповідно до частини восьмої статті 24 Закону України Про товариства з обмеженою відповідальністю вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника . Суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначені норми матеріального права, не встановив вартості часток ОСОБА_4 у ТОВ Лідер ВМС і ТОВ Платон СВ на час вирішення питання про їх поділ .

Із урахуванням положень чинного законодавства та практики розгляду судами спорів, в яких предметом доказування була вартість частки учасника товариства з обмеженою відповідальністю (щодо її набуття, відчуження, звернення на неї стягнення, стягнення її вартості тощо), підхід щодо визначення вартості частки учасника був єдиний, а саме: вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника у статутному капіталі товариства.

Не може бути виключень із загального правила визначення вартості частки майна товариства і у справах про поділ майна подружжя, де один із подружжя залишається учасником господарського товариства з відповідною часткою у статутному капіталі, а другий із подружжя отримує право на врахування при поділі їх майна вартостічастки учасника у статутному капіталі товариства, яка, як зазначалось вище, має бути дійсною (ринковою).

Верховний Суд України у постанові від 03 червня 2015 року, провадження № 6-38цс15, висловив правову позицію, згідно з якою грошові кошти, внесені одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску . При цьому одним із визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Зазначений висновок свідчить про те, що внесені на формування статутного фонду його учасником кошти (номінальна вартість внеску, зазначена у статуті товариства) стають власністю товариства і поділу між подружжям не підлягають, адже не можна ділити того, що вже не існує у подружжя і перейшло у власність іншої особи (товариства). Цю позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (пункт 8.40 постанови).

Разом з тим, у тій же постанові Верховний Суд України, уточнюючи свою правову позицію у наступному реченні, фактично змінив її, указавши, що якщо один із подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив і у постанові від 02 жовтня 2013 року, провадження № 6-79цс13.

Очевидно, що поняття виплата половини вартості частки (внеску) - реальна (ринкова) вартість, що визначається експертним шляхом та поняття виплата половини вартості внесеного майна (коштів) - тобто сума коштів внесена колись у статутний фонд товариства і зазначена у його статуті (номінальна вартість), мають зовсім різні значення та смислове навантаження і зокрема різні вартісні показники. Перше, відображає реальний стан речей на сьогодні і є справедливим і у питанні поділу майна подружжя, друге - може взагалі не відповідати майновим активам товариства, і, відповідно, його учасника у вартісному виразі, як в бік заниження так і в інший бік, наприклад відсутності у товариства на момент поділу взагалі реальних активів, а лише наявність боргів при тому що цифра вказана у статуті товариства є значною і позивачем вимагається її половина.

Не можливо залишити поза увагою і те, що виплата другому з подружжя саме половини внесених до статутного фонду товариства коштів не ґрунтується на відповідній нормі закону, за якою така особа позбавляється права на виплату компенсації справедливої ціни активу, який залишається іншому з подружжя, тобто позбавляється права на своє майно, що є порушенням і статті 1 Першого Протоколу Європейської конвенції з прав людини.

Таким чином правові висновки Верховного Суду України про те, що у разі поділу майна подружжя інший із подружжя має право вимоги виплати половини вартості внесеного майна (коштів до статутного фонду), які були застосовані колегією суддів Верхового Суду у цій справі, не відповідають принципу верховенства права та не ґрунтуються на законі, що повинно було бути предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, оскільки ці висновки мають фундаментальне значення та активно застосовуються судами при вирішенні цієї категорії справ, проте Велика Палата Верховного Суду цю справу повернула до касаційного суду.

Підсумовуючи викладені в окремій думці мотиви, можливо виснувати, що при поділі такого виду майна подружжя як частка у статутному капіталі товариства, зокрема, шляхом стягнення (компенсації) з титульного власника (учасника товариства) на користь другого з подружжя її вартості, не підлягає стягненню половина заявленого у статуті товариства розміру його статутного фонду, а суд має встановити дійсну (ринкову, справедливу) вартість частки, яка і підлягає стягненню.

Суддя А. Ю. Зайцев