Постанова

від 06.12.2021 по справі 926/750/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2021 р. Справа №926/750/20

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Малех І.Б.,

Матущака О.І.,

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Кавуна Андрія Юрійовича від 03.08.2020

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.06.2020, повний текст рішення складено 01.07.2020,

у справі № 926/750/20(суддя Ковальчук Т.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Аітехно-сервіс , м. Київ

до відповідача Кавуна Андрія Юрійовича , с. Паркуліна Путильського району Чернівецької області

про стягнення 30 221,82грн безпідставно набутих коштів

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю Аітехно-сервіс (надалі - ТОВ Аітехно-сервіс ) звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Кавуна Андрія Юрійовича (державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП Кавуна А.Ю. проведена 18.01.2018, стан суб`єкта -припинено) та просило стягнути безпідставно отримані кошти в сумі 30221,82 грн., де 22176,00 грн. безпідставно отримані кошти, 5993,82 грн. інфляційні втрати та 2052,00 грн.- 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач мав сплатити відповідачеві кошти в розмірі 2 464,00 грн. за послуги з асфальтування, обладнання траншеї, зміцнення грунту після укладання комунікацій для підключення шлагбауму за адресою АДРЕСА_1 , проте внаслідок помилки бухгалтера здійснено переплату в розмірі 24 640,00 грн.

Після цього позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення надмірно перерахованих коштів у розмірі 22 176,00 грн., проте відповідач кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти відповідно до положень статті 1212 ЦК України, а також стягнути нараховані на підставі статті 625 ЦК України компенсаційні платежі за період прострочення повернення коштів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.06.2020 позов ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" до Кавуна А.Ю. про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 30221,82 грн. задоволено частково. Стягнуто з Кавуна А.Ю. на користь ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" 22 176,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 5 993,82 грн. інфляційних втрат та 1797,17 грн. 3% річних.

В решті позовних вимог щодо стягнення 254,83 грн. 3% річних у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:

1) судом першої інстанції не враховано, що між сторонами укладено усний договір, на підставі якого ФОП Кавун А.Ю. виконав роботи, а тому немає підстав для застосування ст.1212 ЦК України

2) судом першої інстанції не враховано, що відповідачем виконано роботи на суму 22176,00 грн., що підтверджується рахунком № 26 від 19.12.2016 та актом № ЛО-075 від 23.12.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 22176,00 грн.

Позивач не скористався правом передбаченим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи і заперечення, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "АІТЕХНО-СЕРВІС" є юридичною особою, державна реєстрація якої проведена 21.06.2013, код ЄДРПОУ 38809891, види діяльності - електромонтажні роботи (основний), інші спеціалізовані будівельні роботи, інше.

Відповідач - фізична особа Кавун Андрій Юрійович , місце реєстрації с. Паркуліна Путильського району Чернівецької області, згідно відомостей, вміщених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 08.12.2014 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, серед видів діяльності - підготовчі роботи на будівельному майданчику, електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж систем опалення та кондиціонування, будівництво житлових і нежитлових приміщень (основний), інше.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП Кавуна А.Ю. проведена 18.01.2018, стан суб`єкта припинено.

На час звернення позивача з позовом до господарського суду та розгляду справи відповідач фізична особа Кавун А.Ю. статусу суб`єкта підприємницької діяльності не має.

Юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами, можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями. Винятки, коли спори, стороною в яких є фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

У постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 ГПК України для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судами встановлено, що спір між сторонами виник з приводу перерахування позивачем відповідачеві коштів у зв`язку з виконанням будівельних робіт у 2016 році - в період, коли відповідач Кавун А.Ю. був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював підприємницьку (господарську) діяльність.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Згідно з ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

З огляду на викладене та враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8729/18, спір між сторонами належить до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з діяльності відповідача як суб`єкта підприємництва, зобов`язання за якою у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Відтак, позивач обгрунтовано звернувся з даним позовом до господарського суду і справа є такою, що підлягає розгляду господарським судом.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що В обгрунтування позову позивач зазначив, що помилково перерахував відповідачеві за надані послуги кошти у більшій, аніж належало.

Судами у відповідності до наявних доказів встановлено, що між сторонами виникли господарські зобов`язання(договір). Так, до позовної заяви додано копію рахунку виписаного одержувачем ФОП Кавуном А.Ю. для покупця ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" на оплату № 25 від 19 грудня 2016 року за товари (роботи, послуги) - асфальтування 6,5 м. кв на суму 2464,00 грн. (а.с. 6).

Даний документ, наявний у матеріалах справи в копії, не містить підпису особи, яка його виписала, проте відповідачем цього факту не заперечено, а тому приймається судом до уваги, узгоджується з іншими доказами по справі.

Разом з цим, у матеріалах справи наявна копія акту № ЛО-074 від 22.12.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с. 8 на звороті)підписаного ФОП Кавуном А.Ю. і ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС".

За змістом цього акту ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" (Замовник) прийняв виконані ФОП Кавуном А.Ю. (Виконавцем) роботи - асфальтування, улаштування траншеї, засипка і ущільнення грунту після укладання комунікацій для підключення шлагбауму за адресою м. Київ, вул. К. Комарова, буд. 46, загальною вартістю 2464,00 грн. В акті зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

З доданої до позовної заяви копії виписки Головного управління по м. Києву та Київської області АТ "Ощадбанк" по рахунку ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" за 23.12.2016 вбачається, що позивачем перераховано кошти в розмірі 24640,00 грн. на рахунок ФОП Кавуна А.Ю. в Київському ГРУ АТ БК "Приватбанк" з призначенням: "оплата за роботу згідно рахунку № 25 від 19.12.16. без ПДВ" (а.с. 6 на звороті, а.с. 7). Здійснення такого платежу позивачем підтверджується також копією платіжного доручення № 2044 від 23.12.2016 р. з відміткою банку про проведення платежу 23.12.2016 (а.с. 9).

Після перерахування коштів у розмірі 24 640,00 грн. позивач звертався до відповідача з листами від 29.12.2016, від 10.02.2017 та від 14.03.2017 з проханням повернути надмірно перераховані кошти за виконану роботу згідно рахунку № 25 від 19.12.2016 гроші в сумі 22176,00 грн. (а.с. 41-43).

Листом від 13.01.2017 відповідач повідомив позивача, що кошти в сумі 2646,00 грн. перераховані за виконану роботу згідно рахунку № 25 від 19.12.2016, а в сумі 22176,00 грн. - за виконану роботу згідно рахунку № 26 від 19.12.2016, просив позивача повернути передані йому акти виконаних робіт (а.с. 9 на звороті).

У листах від 10.02.2017 та від 14.03.2017 на адресу ФОП Кавуна А.Ю. ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" вказало, що додаткових робіт, крім тих, які оплачені у сумі 2646,00 грн. згідно з рахунком № 25 від 19.12.2016, товариство не замовляло, угод не укладало, актів не підписувало і просило повернути надмірно сплачені гроші в сумі 22176,00 грн.

Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу наведеної норми ЦК України випливає, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Наявність між сторонами спору зобов`язань, що засновані на договорі, виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки в такому випадку для захисту порушеного права застосовуються інші - зобов`язальні, а не кондикційні, засоби.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено форми правочину та способи волевиявлення.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Аналогічну норму містить стаття 181 Господарського кодексу України, яка регламентує загальний порядок укладання господарських договорів.

Відповідно до приписів пунктів 1, 4 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення ЦК України, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, правильним є висновок місцевого господарського суду, що виконання робіт з асфальтування, улаштування траншеї, засипки і ущільнення грунту після укладання комунікацій для підключення шлагбауму, які на замовлення позивача проводив відповідач, охоплюється змістом договору будівельного підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 877 ЦК України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновоком місцевого господарського суду про те, що статті Цивільного кодексу України, які врегульовують загальні положення про підряд, не містять імперативної норми про укладення договору підряду виключно в письмовій формі та не передбачають, що договір підряду, укладений в усній формі за участю юридичної особи і фізичної особи-підприємця, є недійсним.

Разом з тим, для того, щоб встановити наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором підряду, повинні бути хоча б якісь документи, які свідчать про домовленість учасників договору про його предмет, ціну і строк дії договору (істотні умови), обсяг прав і обов`язків сторін за таким договором, про існування матеріального результату виконання договору, зокрема, акт приймання-передавання виконаних робіт від підрядника замовнику, докази здійснення замовником оплати виконаних підрядником робіт.

Спростовуючи доводи апелянта про те, що між сторонами було укладено усний договір, на підставі якого ФОП Кавун А.Ю. виконав певний обсяг робіт, апеляційний суд зазначає, що домовленість між сторонами спору підтверджується лише стосовно виконання робіт з асфальтування, улаштування траншеї, засипки і ущільнення грунту після укладання комунікацій для підключення шлагбауму за адресою м. Київ, вул. К. Комарова, буд. 46, загальною вартістю 2464,00 грн.

Суд зазначає, що відповідач фактично виконав роботи - асфальтування 6,5 м. кв на суму 2464,00 грн., що вказана в рахунку на оплату № 25 від 19 грудня 2016 року, а позивач прийняв ці роботи по акту № ЛО-074 від 22.12.2016 і оплатив їх вартість у розмірі 2464,00 грн.

Доводи апелянта про виконання ним робіт на суму 22176,00 грн. згідно з рахунком № 26 від 19.12.2016 суд відхиляє як такі, що не підтверджені належними доказами.

Судом з`ясовано, що відповідач не подав доказів існування рахунку № 26 від 19.12.2016 на оплату коштів у сумі 22176,00 грн. з переліком робіт, які підлягають оплаті. Відсутні також докази, що такий рахунок було направлено позивачу і що позивач прийняв його до оплати, що свідчило б про узгодження сторонами видів і вартості робіт, які підлягали виконанню відповідачемта відповідно оплаті.

При цьому, суд відхиляє також посилання апелянта на акт № ЛО-075 від 23.12.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 22176,00 грн., оскільки такий позивачем не підписаний, замовлення у відповідача робіт, що вказані в цьому акті, і виконання їх відповідачем позивач заперечує.

Відповідно до ч. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідачем не подано оформленого у відповідності до наведеного припису статті 882 ЦК України примірника акту виконаних робіт, від підписання якого відмовився позивач.

Таким чином, у справі відсутні докази, які підтверджують укладення позивачем і відповідачем усного договору на виконання робіт на суму 22176,00 грн., з огляду на що не підписаний позивачем акт № ЛО-075 від 23.12.2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) не підтверджує факт виконання відповідачем робіт на суму 22176,00 грн. і обов`язок позивача здійснити їх оплату.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність договору між сторонами спору на виконання робіт в сумі 22176,00 грн., а тому сплата позивачем на користь відповідача 24640,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 2044 від 23.12.2016 кваліфікується як отримані без достатньої правової підстави, що підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України

Наведене спростовує посилання апелянта на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

Крім стягнення безпідставно набутих коштів позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 5993,82 грн. інфляційних втрат і 3% річних у сумі 2052,00 грн., зазначаючи правовою підставою для такого нарахування норму статті 625 Цивільного кодексу України.

Стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним судом.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів

Вперше з вимогою про повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 22176,00 грн. позивач звернувся до відповідача листом від 29.12.2016. Відповідь відповідача на цей лист датована 13.01.2017, отже, з вказаної дати відповідач був обізнаний про відсутність підстав для набуття спірних коштів.

Згідно з розрахунком позивача, 3% річних та інфляційні втрати нараховані на суму боргу 22176,00 грн. за період з 01.03.2017 по 11.11.2019 і складають:

- 3% річних 1797,17 грн.

- інфляційні втрати - 5856,68 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, встановлено, що за визначений позивачем період 3% річних від боргу 22176,00 грн. складе 1797,17 грн., а не 2052,00 грн., як просить позивач у позовній заяві.

Таким чином, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру 3% річних у відповідності до вимог законодавства, погодився з висновками суду першої інстанції в частині обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 797,17 грн. за період з 01.03.2017 по 11.11.2019.

Здійснивши перерахунок нарахування інфляційних втрат, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення інфляційних втрат в розмірі 5856,68 грн. в межах заявлених позовних вимог.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 3 153,00 грн., сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги покладається на нього.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Кавуна Андрія Юрійовича від 03.08.2020 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 30.06.2020 у справі №926/750/20 - залишити без змін.

Судовий збір у розмірі 3 153,00 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: С.М. Бойко

Судді: І.Б. Малех

О.І. Матущак