Рішення

від 30.06.2020 по справі 926/750/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

30 червня 2020 року Справа № 926/750/20

Суддя Ковальчук Тетяна Іванівна , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 926/750/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АІТЕХНО-СЕРВІС", м. Київ,

до ОСОБА_1 , с. Паркуліна Путильського району Чернівецької області,

про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 30221,82 грн.,

за участю секретаря судового засідання Гаврилюк І.С.,

представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

(участь не обов`язкова),

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АІТЕХНО-СЕРВІС", м. Київ, звернулося з позовною заявою до ОСОБА_1 , с. Паркуліна Путильського району Чернівецької області, про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 30221,82 грн., у тому числі 22176,00 грн. власне безпідставно отриманих коштів, 5993,82 грн. інфляційних втрат та 2052,00 грн. 3% річних.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2020 позовну заяву ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" передано на розгляд судді Ковальчук Т.І.

Ухвалою від 07 квітня 2020 року позовну заяву ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" залишено без руху, позивачу встановлено 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: вказати в прохальній частині позовної заяви позовну вимогу до відповідача ОСОБА_1 (спосіб захисту порушеного права, який суд повинен визначити у резолютивній частині рішення) та подати суду засвідчені копії акту, вказаного в додатку № 8 до позовної заяви, і листів від 29.12.2016, 17.02.2017, 14.03.2017.

З урахуванням заяви позивача від 22.04.2020 про усунення недоліків та відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 29.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за участю представників сторін, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 21.05.2020, сторонам встановлено строки для подання відзиву на позов і відповіді на відзив, відмовлено у задоволенні клопотання позивача про виклик у судове засідання свідка ОСОБА_2 .

Позовні вимоги ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" обґрунтовані тим, що позивач мав сплатити відповідачеві кошти в розмірі 2464,00 грн. за послуги з асфальтування, обладнання траншеї, зміцнення грунту після укладання комунікації для підключення шлагбауму за адресою м. Київ, вул. К. Комарова, буд. 46, однак унаслідок помилки бухгалтера сплатив більшу суму - 24640,00 грн.

Після цього, вказано у позовній заяві, позивач звернувся до ФОП Кавуна А.Ю. за поверненням надмірно перерахованих коштів у розмірі 22176,00 грн., проте відповідач кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача ці кошти в судовому порядку відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, а також стягнути нараховані на підставі статті 625 ЦК України компенсаційні платежі за період прострочення повернення коштів.

07.05.2020 від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов та заява про застосування позовної давності.

У відзиві відповідач вказав, що на підставі укладеного з позивачем в усній формі договору надання послуг він виконав певний обсяг робіт, частину яких позивач оплатив, кошти були зараховані в оплату згідно рахунку № 26 від 19.12.2016 та направлено позивачеві акт виконаних робіт, який останній підписати відмовився.

Таким чином, зазначає відповідач у відзиві, між сторонами існували господарські відносини з приводу виконання робіт, які виникли на підставі основного договору, тому до спірних правовідносин не можуть застосовуватися положення частини 1 статті 1212 ЦК України.

Отже, вказує відповідач, позивач обрав неправильний спосіб захисту, крім того, пропустив строк позовної давності, тому просить відмовити у задоволенні позову і застосувати позовну давність до вимог, зазначених у позовній заяві.

Ухвалою від 21.05.2020 розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 11.06.2020, на підставі пункту 3 частини 3 статті 162, частини 1 статті 174 ГПК України позивачеві встановлено строк до 05.06.2020 для подання до суду: 1) розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат з доказами його надіслання відповідачеві; 2) пояснень щодо юридичної адреси та фактичного місцезнаходження позивача, доказів на підтвердження особи, яка від імені ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" підписала договір про надання правничої допомоги від 06.11.2019 року з адвокатом Філоненко Яною В`ячеславівною (ОСОБА_5 чи ОСОБА_4 , докази на підтвердження посадового становища на момент підписання договору).

Ухвалою від 11.06.2020 розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 30.06.2020, з урахуванням введення на території України карантину згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" зі змінами задоволено клопотання адвоката позивача та продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю "АІТЕХНО-СЕРВІС" строк до 25 червня 2020 року для виконання вимог ухвали суду від 21.05.2020 і подання до суду відповіді на відзив на позов та заяву про застосування строку позовної давності з доказами її надіслання відповідачеві.

24.06.2020 від позивача надійшли:

- клопотання від 18.06.2020 про проведення судового засідання 30.06.2020 у режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручити Шевченківському районному суду міста Києва;

- пояснення від 19.06.2020 щодо виконання ухвали Господарського суду Чернівецької області від 21 травня 2020 р. з додатками - договором про надання адвокатом правничої допомоги від 06.11.2019, витягом з ЄДРПОУ щодо ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" станом на 18.06.2020, довіреністю адвоката Я.В. Філоненко від 01.11.2019, копіями ухвал Путильського районного суду Чернівецької області від 25.11.2019 та від 12.03.2020 у справі № 721/964/19, розрахунками відсотків та інфляційних і доказами надіслання цих документів відповідачеві.

Враховуючи, що вказані документи подані позивачем на виконання ухвали від 21.05.2020 в установлений судом строк та з поданням доказів про їх надіслання відповідачеві, суд долучив пояснення з додатками до матеріалів справи.

Ухвалою від 24.06.2020 позивачеві відмовлено у задоволенні клопотання від 18.06.2020 про участь у судовому засіданні 30.06.2020 у режимі відеоконференції в зв`язку з відсутністю відповідної технічної можливості.

У судове засідання 30.06.2020 представники сторін не з`явилися, їх явка судом обов`язковою не визнавалася, в матеріалах справи наявні належні докази повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання 30.06.2020.

За таких обставин суд вирішує справу по суті в засіданні 30.06.2020 за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "АІТЕХНО-СЕРВІС" є юридичною особою, державна реєстрація якої проведена 21.06.2013 р., код ЄДРПОУ 38809891, види діяльності - електромонтажні роботи (основний), інші спеціалізовані будівельні роботи, інше (а.с. 110-115).

Відповідач - фізична особа ОСОБА_1 , місце реєстрації с. Паркуліна Путильського району Чернівецької області, згідно відомостей, вміщених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 08.12.2014 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, серед видів діяльності - підготовчі роботи на будівельному майданчику, електромонтажні роботи, монтаж водопровідних мереж систем опалення та кондиціонування, будівництво житлових і нежитлових приміщень (основний), інше.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності ФОП Кавуна А.Ю. проведена 18.01.2018, стан суб`єкта припинено (а.с. 12-14).

На час звернення позивача з позовом до господарського суду та розгляду справи відповідач фізична особа ОСОБА_1 статусу суб`єкта підприємницької діяльності не має.

Юрисдикція та повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Частиною першою статті 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Так, відповідно до частини першої цієї статті ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами, можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями. Винятки, коли спори, стороною в яких є фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

У постанові від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як видно з позовної заяви у справі № 926/750/20, спір між сторонами виник з приводу перерахування позивачем відповідачеві коштів у зв`язку з виконанням будівельних робіт у 2016 році - в період, коли відповідач ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснював підприємницьку (господарську) діяльність.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Згідно статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

З урахуванням наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8729/18 суд доходить висновку, що спір між сторонами належить до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з діяльності відповідача як суб`єкта підприємництва, зобов`язання за якою у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Відтак, позивач обгрунтовано звернувся з даним позовом до господарського суду і справа є такою, що підлягає розгляду господарським судом.

В обгрунтування позову позивач зазначив, що помилково перерахував відповідачеві за надані послуги кошти у більшій, аніж належало сумі.

Так, до позовної заяви додано копію виписаного одержувачем ФОП Кавуном А.Ю. для покупця ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" рахунку на оплату № 25 від 19 грудня 2016 року за товари (роботи, послуги) - асфальтування 6,5 м. кв на суму 2464,00 грн. (а.с. 6).

Даний документ, наявний у матеріалах справи в копії, не містить підпису особи, яка його виписала.

Разом з цим, у матеріалах справи в наявності копія підписаного ФОП Кавуном А.Ю. і ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" акту № ЛО-074 від 22.12.2016 р. здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 8 на звороті).

За змістом цього акту ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" (Замовник) прийняв виконані ФОП Кавуном А.Ю. (Виконавцем) роботи - асфальтування, улаштування траншеї, засипка і ущільнення грунту після укладання комунікацій для підключення шлагбауму за адресою м. Київ, вул. К. Комарова, буд. 46, загальною вартістю 2464,00 грн. В акті зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

З доданої до позовної заяви копії виписки Головного управління по м. Києву та Київської області АТ "Ощадбанк" по рахунку ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" за 23.12.2016 видно, що позивачем перераховано кошти в розмірі 24640,00 грн. на рахунок ФОП Кавуна А.Ю. в Київському ГРУ АТ БК "Приватбанк" з призначенням: "оплата за роботу згідно рахунку № 25 від 19.12.16. без ПДВ" (а.с. 6 на звороті, а.с. 7). Здійснення такого платежу позивачем підтверджується також копією платіжного доручення № 2044 від 23.12.2016 р. з відміткою банку про проведення платежу 23.12.2016 (а.с. 9).

Після перерахування коштів у розмірі 24640,00 грн. позивач звертався до відповідача з листами від 29.12.2016, від 10.02.2017 та від 14.03.2017 з проханням повернути надмірно перераховані за виконану роботу згідно рахунку № 25 від 19.12.2016 гроші в сумі 22176,00 грн. (а.с. 41-43).

Листом від 13.01.2017 відповідач повідомив позивача, що кошти в сумі 2646,00 грн. перераховані за виконану роботу згідно рахунку № 25 від 19.12.2016, а в сумі 22176,00 грн. - за виконану роботу згідно рахунку № 26 від 19.12.2016, просив позивача повернути передані йому акти виконаних робіт (а.с. 9 на звороті).

У листах від 10.02.2017 та від 14.03.2017 на адресу ФОП Кавуна А.Ю. ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" вказало, що додаткових робіт, крім тих, які оплачені у сумі 2646,00 грн. згідно з рахунком № 25 від 19.12.2016, Товариство не замовляло, угод не укладало, актів не підписувало і просило повернути надмірно сплачені гроші в сумі 22176,00 грн.

Як випливає з встановленого судом, між сторонами існує спір щодо стягнення помилково сплачених коштів у сумі 22176,00 грн. відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якою регламентовано правовідносини, що випливають із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Так, відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу наведеної норми ЦК випливає, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК).

Наявність між сторонами спору зобов`язань, що засновані на договорі, виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, оскільки в такому випадку для захисту порушеного права застосовуються інші - зобов`язальні, а не кондикційні, засоби.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначено статтею 11 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК).

За визначенням частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 4 статті 203 ЦК правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено форми правочину та способи волевиявлення.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

За приписами частини 1 статті 206 ЦК усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ч. 2 ст. 206 ЦК).

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Аналогічну норму містить стаття 181 Господарського кодексу України, яка регламентує загальний порядок укладання господарських договорів.

Відповідно до приписів пунктів 1, 4 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно з нормою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК).

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Виконання робіт з асфальтування, улаштування траншеї, засипки і ущільнення грунту після укладання комунікацій для підключення шлагбауму, які на замовлення позивача проводив відповідач, охоплюється змістом договору будівельного підряду.

Відповідно до статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

За змістом частини 1 статті 877 ЦК України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.

Аналізуючи наведені законодавчі норми, суд приходить до висновку, що статті Цивільного кодексу України, які врегульовують загальні положення про підряд, не містять імперативної норми про укладення договору підряду виключно в письмовій формі та не передбачають, що договір підряду, укладений в усній формі за участю юридичної особи і фізичної особи-підприємця, є недійсним.

Разом з тим, для того, щоб встановити наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин за договором підряду, повинні бути хоча б якісь документи, які свідчать про домовленість учасників договору про його предмет, ціну і строк дії договору (істотні умови), обсяг прав і обов`язків сторін за таким договором, про існування матеріального результату виконання договору, зокрема, акт приймання-передавання виконаних робіт від підрядника замовнику, докази здійснення замовником оплати виконаних підрядником робіт.

Оцінюючи доводи відповідача, що між сторонами було укладено усний договір, на підставі якого ФОП Кавун А.Ю. виконав певний обсяг робіт, суд на підставі наявних у справі доказів доходить висновку, що домовленість між сторонами спору підтверджується лише стосовно виконання робіт з асфальтування, улаштування траншеї, засипки і ущільнення грунту після укладання комунікацій для підключення шлагбауму за адресою м. Київ, вул. К. Комарова, буд. 46, загальною вартістю 2464,00 грн.

Так, незважаючи на те, що до позовної заяви додано не підписаний відповідачем рахунок на оплату № 25 від 19 грудня 2016 року за товари (роботи, послуги) - асфальтування 6,5 м. кв на суму 2464,00 грн., обидві сторони визнають цей документ, при цьому, відповідач фактично виконав роботи на суму, що вказана в рахунку, а позивач прийняв ці роботи по акту № ЛО-074 від 22.12.2016 р. і оплатив їх вартість у розмірі 2464,00 грн.

Доводи ж відповідача про виконання ним робіт на суму 22176,00 грн. згідно з рахунком № 26 від 19.12.2016 р. суд відхиляє як такі, що не підтверджені належними доказами.

Так, відповідач не подав доказів існування рахунку № 26 від 19.12.2016 на оплату коштів у сумі 22176,00 грн. з переліком робіт, які підлягають оплаті. Відсутні також докази, що такий рахунок було направлено позивачу і що позивач прийняв його до оплати, що свідчило б про узгодження сторонами видів і вартості робіт, які підлягали виконанню відповідачем.

Доданий в копії до заяви ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" акт № ЛО-075 від 23.12.2016 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 22176,00 грн. позивачем не підписаний, замовлення у відповідача робіт, що вказані в цьому акті, і виконання їх ОСОБА_1 позивач заперечує.

За змістом частини 4 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відповідачем не подано оформленого у відповідності до наведеного припису статті 882 ЦК України примірника акту виконаних робіт, від підписання якого відмовився позивач.

Таким чином, у справі відсутні докази, які підтверджують укладення позивачем і відповідачем усного договору на виконання робіт на суму 22176,00 грн., з огляду на що не підписаний позивачем акт № ЛО-075 від 23.12.2016 здачі-прийняття робіт (надання послуг) суд відхиляє як доказ, що підтверджує факт виконання відповідачем робіт на суму 22176,00 грн. і обов`язок позивача здійснити їх оплату.

За встановлених обставин суд за результатами розгляду справи доходить висновку про відсутність договору між сторонами спору про виконання робіт на суму 22176,00 грн., з чого випливає наступний висновок про те, що сплативши відповідачеві 24640,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 2044 від 23.12.2016 р., позивач перерахував більшу, аніж належало до сплати, суму в розмірі 22176,00 грн.

Отже, ФОП Кавун А.Ю. отримав від позивача гроші в сумі 22176,00 грн. без достатньої правової підстави.

Відповідно до пункту 6 Указу Президента України від 16.03.1995 № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п`ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами у господарському процесі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 73, 74 ГПК України).

В ході розгляду справи суд констатує, що відповідачем не подано жодних доказів у розумінні статті 73 ГПК України на підтвердження обставин, якими від обґрунтовує заперечення проти позову, а саме: що між ним і позивачем існують відносини зобов`язального характеру з виконання робіт на суму 22176,00 грн.

Відтак, суд доходить висновку, що існують правові підстави для витребування від відповідача на користь позивача коштів у сумі 22176,00 грн. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України положення глави "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Отже, право позивача на повернення надмірно сплачених коштів у сумі 22176,00 грн. за зобов`язанням з оплати відповідачеві робіт на суму 2464,00 грн. може бути захищено у спосіб, що передбачений статтею 1212 ЦК України.

З урахуванням викладеного суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав також заяву про застосування позовної давності.

За змістом положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд встановив, що мало місце порушення права позивача тим, що відповідач не повернув на вимогу ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" безпідставно отримані кошти в сумі 22176,00 грн. При цьому, про безпідставність сплати цих коштів позивачеві повинно було бути відомо в момент перерахування коштів: 23.12.2016 року.

Отже позовна давність стосовно вимог про повернення цих грошей для позивача розпочалася з наступного дня - 24 грудня 2016 року.

Трирічний строк від вказаної дати сплив 24 грудня 2019 року, тобто до звернення позивача з позовом до Господарського суду Чернівецької області (31.03.2020, а.с. 19).

У поясненнях від 19.06.2020 адвокат позивача з посиланням на ухвалу Путильського районного суду Чернівецької області від 12.03.2020 про закриття провадження у справі вказав, що позивач звернувся з позовом до суду протягом 3-річного строку, тому строк позовної давності не пропустив.

Як видно з матеріалів справи, в межах трирічного строку позовної давності позивач звернувся до Путильського районного суду Чернівецької області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 22176,00 грн., сплачених згідно з платіжним дорученням № 2044 від 23.12.2016.

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 25.11.2019 за вказаною позовною заявою відкрито спрощене провадження у справі № 721/964/19 (а.с. 117).

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 12.03.2020 у справі № 721/964/19 закрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АІТЕХНО-СЕРВІС до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів з тих підстав, що справа підвідомча господарському суду (а.с. 14 на звороті-16).

Частиною другою статті 264 ЦК визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК).

Згідно норми частини 1 статті 265 Цивільного кодексу України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

У правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-895цс15 вказано, що перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Перебіг позовної давності не переривається, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто. У цій справі суд касаційної інстанції зазначив, що закриття провадження у справі не є процесуальною дією суду, тотожною поверненню позовної заяви та відмові у прийнятті позовної заяви, питання про які вирішуються на стадії прийняття позовної заяви, а не під час розгляду справи по суті (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17).

За такої правової позиції вищого судового органу України слід було б дійти висновку, що оскільки ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" звернулося до Путильського районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_1 в межах трирічного строку позовної давності і провадження у справі судом було закрито з тих підстав, що справа не належить до цивільної юрисдикції, строк позовної давності перервався і на дату звернення позивача з позовом до господарського суду (31.03.2020, а.с. 19) позовна давність не сплила.

Однак, у постанові від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19 Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від висновку щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 908/828/17, від 11.09.2018 у справі № 904/191/18, від 11.12.2018 у справі № 917/100/17, від 11.12.2019 у справі № 924/1236/17, від 21.01.2020 у справі № 910/2538/19 про те, що в разі подання позову з недодержанням правил підсудності і наступного саме закриття провадження у справі, а не відмови або повернення позову, подання такого позову перериває перебіг позовної давності.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що в такому випадку строк позовної давності є таким, що сплив, однак, позаяк за змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу, а Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, наголосив у постанові Верховний Суд, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, надавши оцінку наявним у справі доказам і доводам сторін, з огляду на факт відкриття Путильським районним судом Чернівецької області 25.11.2019 (за місяць до спливу позовної давності) провадження у справі за позовом ТОВ "АІТЕХНО-СЕРВІС" та тривалий час розгляду справи судом - до 13.03.2020, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, беручи до уваги, що позивач звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою від 31.03.2020 через два тижні після закриття провадження в цивільній справі, унаслідок чого позивач дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, суд доходить висновку, що строк позовної давності позивачем пропущено з поважних причин і його порушене право підлягає судовому захисту.

Отже, в частині вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 22176,00 грн. позов підлягає задоволенню.

Окрім стягнення безпідставно набутих коштів позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 5993,82 грн. інфляційних втрат і 3% річних у сумі 2052,00 грн., зазначаючи правовою підставою для такого нарахування норму статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів

Як зазначалося вище, вперше з вимогою про повернення безпідставно отриманих коштів у сумі 22176,00 грн. позивач звернувся до відповідача листом від 29.12.2016 р. Відповідь відповідача на цей лист датована 13.01.2017, отже, щонайпізніше з вказаної дати відповідач був обізнаний про відсутність підстав для набуття спірних коштів.

Згідно з розрахунком позивача, який він подав на виконання вимог ухвали від 21.05.2020, три проценти річних та інфляційні втрати нараховані на суму боргу 22176,00 грн. за період з 01.03.2017 по 11.11.2019 р. і складають:

- 3% річних 1797,17 грн.

- інфляційні втрати - 5856,68 грн. (розрахунок позивача, а.с. 120-122).

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що за визначений позивачем період 3% річних від боргу 22176,00 грн. складатимуть саме 1797,17 грн., а не 2052,00 грн., як просить позивач у позовній заяві.

Отже, в частині 3% річних позов підлягає частковому задоволенню на суму 1797,17 грн., у частині вимог про стягнення 254,83 грн. процентів річних (2052,00 грн. - 1797,17 грн.) у позові належить відмовити.

З виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат неможливо встановити, яким чином позивач підрахував інфляційні втрати в сумі 5856,68 грн.

Згідно з розрахунком суду інфляційні нарахування на заборгованість у сумі 22176,00 грн. за період з 01.03.2017 по 11.11.2019 складають 6050,47 грн., що більше суми, заявленої позивачем до стягнення у позовній заяві і визначеної в розрахунку позивача (розрахунок суду, а.с. 131).

Враховуючи, що в силу статей 14 і 46 ГПК України суд розглядає справу в межах предмета і підстав позову, які визначаються позивачем на власний розсуд у позовній заяві, заяви про зменшення позовних вимог у частині інфляційних нарахувань до суми 5856,68 грн. згідно з виконаним розрахунком позивач не подавав, а обчислена судом виходячи з обраних позивачем критеріїв сума інфляційних втрат є більшою, ніж та, яку просить стягнути позивач, суд доходить висновку, що в частині інфляційних втрат позов підлягає задоволенню у вказаному у позовній заяві розмірі - 5993,82 грн.

У зв`язку з частковим задоволенням позову судові витрати згідно положень статті 129 ГПК України у відповідних частинах належить покласти на сторони: 2084,13 грн. судового збору стягнути з відповідача на користь позивача, 17,87 грн. судового збору залишити за позивачем

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 20, 129, 238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АІТЕХНО-СЕРВІС" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 30221,82 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АІТЕХНО-СЕРВІС" (вул. Грушевського, буд. 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 38809891) 22176,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 5993,82 грн. інфляційних втрат, 1797,17 грн. 3% річних та 2084,13 грн. судового збору.

3. У частині вимог про стягнення 254,83 грн. 3% річних у задоволенні позову відмовити, судовий збір у сумі 17,87 грн. залишити за позивачем.

З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 257 ГПК України).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений статтею 256, інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину (п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України).

Повний текст підписано 01 липня 2020 року.

Суддя Т.І.Ковальчук

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.