Постанова

від 02.12.2021 по справі 910/9924/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2021 р. Справа №910/9924/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Нікітенко А.В.

представники сторін згідно з протоколом судового засідання

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021

у справі №910/9924/21 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Першого заступника керівника Васильківської окружної прокуратури Запорізької області, в інтересах держави в особі

Управління комунальної власності Енергодарської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайнекс"

про визнання недійсним пункту 3.1 договору про закупівлю товарів та стягнення 20 728,20 грн,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Васильківської окружної прокуратури Запорізької області (далі - Прокурор) в інтересах держави, в особі Управління комунальної власності Енергодарської міської ради (далі - Управління) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайнекс" (далі - Товариство) про визнання недійсним пункту 3.1 договору про закупівлю від 04.09.2020 №6, укладеного між Управлінням та Товариством, в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору. Крім того, Прокурор просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 20 728,20 грн, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно збільшив суму договору про закупівлю від 04.09.2020 №6 на суму ПДВ - 20 728,20 грн, в той час коли товар, що був предметом вказаного договору, віднесений до товарів, які звільняються від оподаткування на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку з короновірусною хворобою (СОVID-19)" від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що незважаючи на відповідність поставленого товару переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224, оспорюваний Прокурором пункт договору є істотною умовою договору, у зв`язку з чим пункт 3.1 договору не може бути визнаний недійсним. Як наслідок, також не підлягає стягненню заявлена у позові сума коштів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване судове рішення, на думку Прокурора, є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи внаслідок неправильного їх дослідження і оцінки, неправильним визначенням правовідносин, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2021 апеляційну скаргу Прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/9924/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/9924/21.

1 листопада 2021 року до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/9924/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/9924/21. Справу призначено до розгляду 02.12.2021.

В судовому засіданні 02.12.2021 представник прокуратури підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просила скасувати оскаржуване рішення.

Управління та Товариство про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та у встановленому законом порядку, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили, про поважність причин неявки суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу на адресу суду не надходило.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, заслухавши пояснення представника прокуратури, колегія суддів апеляційного суду, в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 04.09.2020 між Управлінням та Товариством укладено договір про закупівлю №6, за умовами якого відповідач зобов`язується у 2020 році поставити Управлінню дезінфікуючі засоби, згідно з специфікацією (додаток №1 до договору), які необхідні замовнику для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COv-2, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №225, а позивач - прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору його ціна становить - 124 369,20 грн з ПДВ.

Відповідно до пункту 10.1 договору, останній набуває чинності з дня підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2020, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому.

У специфікації до договору визначено предмет поставки - дезінфікуючий засіб "Кемохлор Т-швидкі таблетки" (банка 1 кг/50 табл по 20 г).

Вказаний препарат внесено до Державного реєстру дезінфекційних засобів за №330 від 05.05.2020.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договору, 16.09.2020 покупцем на рахунок продавця перераховано 124 369,20 грн, у т.ч. 20 728,20 грн ПДВ, що підтверджується інформацією, отриманою з загальнодоступного джерела - даних сайту spending.gov.ua, рахунком на оплату від 11.09.2020 №11091, видатковою накладною від 16.09.2020 №1109/6 на суму 124 369,20 грн, в т.ч. 20 728,20 грн ПДВ та платіжним дорученням від 21.09.2020 №5 на суму 124 369,20 грн.

Підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом стало те, що позивачем вжито недостатніх заходів для повернення бюджетних коштів та не вжито жодних заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, виконання договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету і порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав територіальної громади Управління. Однак, Управління, будучи наділеним повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету, жодних заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вжила, що, на думку прокурора, свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Тобто, недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий висновок міститься у пункті 5.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №918/204/18)

Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 та в постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020, який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: "Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 затверджено Перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

У розділі "Дезінфекційні засоби і антисептики" цього Переліку значиться "Хлорвмісні та інші за способом дії препарати для дезінфекції поверхонь, матеріалів, обладнання (Chlorine base compound)" - код УКТЗЕД 3808.

Згідно з пунктом 1 Примітки до зазначеного Переліку коди, згідно з УКТЗЕД, наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги прокурора про визнання недійсним пункту 3.1 договору з огляду на наступне.

У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

У пункті 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України визначено ретроактивну форму дії цієї норми, шляхом викладення прямої вказівки - норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17.03.2020.

Отже, оскільки спірний договір укладено між сторонами 04.09.2020, ним передбачено поставку у власність Управлінню дезінфікуючого засобу "Кемохлор Т-швидкі таблетки", на нього поширюється дія наведеного припису Закону щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість

За таких обставин, визначення в пункті 3.1 договору ціни товару, з врахуванням ПДВ, є порушенням пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним пункту 3.1 договору від 04.09.2020 №6, укладеного між сторонами спору, в частині включення податку на додану вартість до загальної ціни договору, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині позовної вимоги про стягнення 20 728,20 грн - суми сплаченого Управлінням ПДВ, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Тобто, у разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З врахуванням зазначеного вище, встановленого факту неправомірності включення до ціни товару сум ПДВ, що зумовлює визнання недійсним пункту 3.1 спірного договору в цій частині, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми ПДВ у розмірі 20 728,20 грн як безпідставно набутих, відповідно до статті 1212 ЦК України.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржене у справі судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/9924/21 підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/9924/21 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 у справі №910/9924/21 скасувати. Постановити нове.

3. Позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним пункт 3.1 договору про закупівлю від 04.09.2020 №6, укладеного між Управлінням комунальної власності Енергодарської міської ради (71502, Запорізька область, місто Енергодар, вулиця Набережна, будинок 24; ідентифікаційний код 26249961) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайнекс" (03065, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 31, ідентифікаційний код 23721802) в частині включення до ціни ставки податку на додану вартість, що складає 20 728,20 грн.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайнекс" (03065, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 31, ідентифікаційний код 23721802) на користь Управління комунальної власності Енергодарської міської ради (71502, Запорізька область, місто Енергодар, вулиця Набережна, будинок 24; ідентифікаційний код 26249961) 20 728 (двадцять тисяч сімсот двадцять вісім) грн 20 коп. безпідставно отриманих коштів.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайнекс" (03065, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 31, ідентифікаційний код 23721802) на користь Запорізької обласної прокуратури (69005, місто Запоріжжя, вулиця Матросова Олександра, будинок 29А; ідентифікаційний код 02909973) 4 540 (чотири тисячі п`ятсот сорок) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайнекс" (03065, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 31, ідентифікаційний код 23721802) на користь Запорізької обласної прокуратури (69005, місто Запоріжжя, вулиця Матросова Олександра, будинок 29А; ідентифікаційний код 02909973) 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.

9. Матеріали справи №910/9924/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.12.2021.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов