Рішення

від 21.09.2021 по справі 910/9924/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2021Справа № 910/9924/21

Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Ганни Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/9924/21

За позовом Першого заступника керівника Васильківської окружної прокуратури Запорізької області (71600, м. Васильківка, Запорізька обл, вул. Соборна, буд. 10)

В інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Управління комунальної власності Енергодарської міської ради (71502, м. Енергодар, Запорізька обл., вул. Набережна, буд. 24)

До Товариства з обмеженою відповідальністю Лайнекс (03065, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 31)

про визнання недійсним п. 3.1 договору про закупівлю товарів та стягнення 20728,20грн

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Васильківської окружної прокуратури Запорізької області (далі - процесуальний позивач) в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Управління комунальної власності Енергодарської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лайнекс (далі - відповідач) про визнання недійсним п. 3.1 договору про закупівлю товарів та стягнення 20728,20 грн. безпідставно отриманих коштів ПДВ.

Звертаючись до суду з даним позовом, процесуальний позивач вважає, що відповідачем були порушені умови договору про закупівлю № 6 від 04.09.2020, оскільки ним, як постачальником, було виставлено на продаж товар з націнкою у вигляді податку на додану вартість в розмірі 20 728,20 грн поряд із звільненням від такого оподаткування, що призвело до безпідставного завищення цін на товар та зайвих витрат покупця. Враховуючи викладене, процесуальний позивач вважає за необхідне визнати недійсним договір про закупівлю № 6 від 04.09.2020 в частині та стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти.

При цьому, процесуальний позивач вказує, що позивач не здійснював жодних дій для відновлення свого порушеного становища та захисту інтересів держави та територіальної громади Управління комунальної власності Енергодарської міської ради, що призвело до звернення прокурора до суду, яке спрямоване на задоволення суспільних потреб, у відновленні законності та подоланні негативних наслідків.

29.06.2021 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи № 910/9924/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вказана ухвала отримана процесуальним позивачем (прокуратурою)- 06.07.2021 року, позивачем 08.07.2021 та відповідачем - 08.07.2021 року, про що в матеріалах справи містяться відповідні повідомлення про вручення поштової кореспонденції.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

I. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

04.09.2020 між Управлінням комунальної власності Енергодарської міської ради (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лайнекс (далі - постачальник) було укладено договір про закупівлю № 6, відповідно до п.1.1 умов якого, Постачальник зобов`язується у 2020 році поставити Покупцеві дезінфікуючі засоби згідно із специфікацією (додаток № 1 до договору), які необхідні Замовнику для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COv-2, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 225, а Покупець - прийняти і оплатити товар на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна цього договору становить 124 369,20 грн з ПДВ.

Згідно з п. 10.1 Договору, цей договір набуває чинності з дня підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2020, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань по ньому.

У специфікації до Договору визначено предмет поставки - дезінфікуючий засіб Кемохлор Т-швидкі таблетки (банка 1 кг/50 табл по 20 г).

До Державного реєстру дезінфекційних засобів вказаний препарат внесено за № 330 від 05.05.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, Покупцем 16.09.2020 на рахунок Продавця перераховано 124 369,20 грн, у т.ч. 20 728,20 грн ПДВ, що підтверджується інформацією, отриманою з загальнодоступного джерела - даних сайту spending.gov.ua, рахунком на оплату від 11.09.2020 № 11091, видатковою накладною від 16.09.2020 № 1109/6 на суму 124 369,20 грн в т.ч. 20 728,20 грн ПДВ та платіжним дорученням від 21.09.2020 № 5 на суму 124 369,20 грн.

Як зазначає прокурор, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що позивачем вжито недостатніх заходів для повернення бюджетних коштів та не вжито жодних заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, виконання договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету і порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав територіальної громади Управлінням комунальної власності Енергодарської міської ради. Однак, Управління комунальної власності Енергодарської міської ради, будучи наділеним повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету, жодних заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вжила, що, на думку прокурора, свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання недійсним п. 1.3 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, що суперечить нормам чинного законодавства України.

II. Предмет позову.

Предметом позову у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним п. 3.1 договору про закупівлю від 04.09.2020 № 6 в частині включення до ціни ставки податку на додану вартість, що складає 20 728,20 грн та стягнення з відповідача коштів в розмірі 20 728,20 грн.

III. Доводи процесуального позивача у справі.

1. 04.09.2020 між Управлінням комунальної власності Енергодарської міської ради як покупцем та ТОВ "Лайнекс" як продавцем укладено договір про закупівлю № 6;

2. Сторони погодили в п.3.1. Договору ціна цього договору становить 124 369,20 грн з ПДВ .

3. Такі умови Договору (п. 3.1) суперечать нормам законодавства України, а також порушують встановлені законодавством принципи розумності, справедливості та пропорційності, оскільки закупівля товару з націнкою у вигляді податку на додану вартість поряд із звільненням від такого оподаткування відповідно до норм закону, зумовлює безпідставне завищення ціни, що в свою чергу призводить до зайвих витрат замовника та безпідставне їх набуття постачальником, а тому п. 3.1 є недійсним.

4. Поряд з цим сторона договору, в інтересах якого подано позов, а саме Управління комунальної власності Енергодарської міської ради свою позицію щодо спору до суду не надала.

IV. Заперечення відповідача щодо позовних вимог.

1. Відповідач відзиву на позов не надав, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами на подання заперечень щодо викладених обставин. Про відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином, а саме ухвалою від 29.06.2021, яка отримана відповідачем 08.07.2021, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення №0105478395520.

Відповідно до ч. 9 статті 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд розглядає справу за наявними в ній матерілами.

V. Оцінка судом доказів та висновки суду.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо того чи суперечить/не суперечить законодавству України п. 3.1 Договору.

Отже, на переконання суду, для вирішення справи по суті, суду необхідно надати відповіді на наступні питання, що мають значення для вирішення спору:

- чи досягнуті між сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору, а відтак чи є договір між сторонами укладений;

- чи були досягнуті інші домовленості між сторонами при укладанні договору, а відтак чи були вони обізнані та бажали настання відповідних наслідків в результаті його виконання/не виконання;

- чи суперечить зміст пункту 3.1 Договору актам цивільного законодавства та чи наявні інші підставі передбачені статтею 215 ЦК України для визнання договору недійсним;

- чи є у суду підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 20 728,20 грн, як кошти, які набуті відповідачем за рахунок позивача без достатньої правової підстави;

- на момент укладання спірного договору, чи вступив в силу Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Пунктом 71 підр. 2 розд. ХХ ПК України тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

У листі № 1027 вих-21 від 20.05.021 прокуратури до позивача вказано, що прокуратурі стало відомо про те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про закупівлю № 6 від 04.09.2020, відповідно до п. 3.1 якого, до складу ціни входить і ПДВ, хоча відповідно до п. 71 підр. 2 розд. ХХ ПК України застосовуються до операцій, здійснених у період, починаючи з 17.03.2020 і до останнього числа місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобіганню поширення коронавірусної хвороби.

Листом 01-17/1338-08 від 25.05.2021 позивач відповів першому заступнику керівника Васильківської окружної прокуратури Анні Кузьминій, де вказав, що позивач погоджується із позовними вимогами прокуратури в інтересах позивача, оскільки відповідач не повернув 20 728,20 грн надлишково сплачену суму, що складає ПДВ, а позивач не здійснив жодних дій для відновлення свого порушеного права.

Як зазначає прокурор, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що позивачем вжито недостатніх заходів для повернення бюджетних коштів та не вжито жодних заходів щодо звернення до суду з відповідним позовом. Крім того, виконання Договору здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету і порушення, допущені при його укладенні, призводять до порушення майнових прав територіальної громади Управлінням комунальної власності Енергодарської міської ради. Однак, Енергодарська міська рада, будучи наділеною повноваженнями щодо контролю за ефективним та цільовим використанням коштів місцевого бюджету, жодних заходів щодо стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, не вжила, що, на думку прокурора, свідчить про неналежне виконання позивачем своїх повноважень.

Прокурор, у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомив позивача про намір звернутися до суду з цим позовом в інтересах держави в особі позивачів (Повідомлення № 51-1366 вих-21 від 07.06.2021 міститься в матеріалах справи).

Суд вважає, що прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача.

Предметом позову у справі є вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним п. 3.1. Договору про закупівлю № 6 від 04.09.2020, де ціна цього договору становить 124 369,20 грн з ПДВ, з підстав, що його зміст суперечить актам законодавства України, що тягне за собою визнання частково недійсним п. 3.1. Договору на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині включення до ціни ставки податку на додану вартість, що складає 20 728,20 грн.

Частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним, необхідним є: по-перше, пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; по-друге, наявність підстав для оспорення правочину; по-третє, встановлення чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та від 07.04.2020 у справі № 904/3657/18, постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 та від 05.05.2020 у справі № 911/1634/19.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме прокурор, звертаючись до суду з позовом про визнання пункту 3.1 Договору недійсним, має довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а не відповідач повинен доводити правомірність оспорюваного пункту Договору. Тобто обов`язок доказування обставин, з якими закон пов`язує недійсність пункту договору, покладається на прокурора. При цьому, враховувати необхідно саме підстави заявленого позову.

Як на підставу заявлених позовних вимог в частині визнання п. 3.1 Договору недійсним, прокурор посилається на те, що оспорюваний ним пункт Договору не відповідає вимогам пункту 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: "Тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року".

Постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 20.03.2020 (далі - Постанова №224, в редакції станом на дату укладення Договору) було затверджено перелік лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27 листопада 2018 у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

З огляду на вищенаведене, враховуючи ту обставину, що Договір було укладено сторонами 04.09.2020 , тоді як Закон № 540-ІХ набрав чинності з 02.04.2020 , у суду наявні правові підстави для визнання п. 3.1 Договору недійсним.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).

Відповідно до підпунктів а, б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

За доводами прокурора, ПДВ не є умовою про ціну Договору в розумінні цивільного і господарського законодавства, оскільки не може встановлюватись на власний розсуд та за погодженням сторін, а визначається нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Як було вказано вище, в оспорюваному пункті Договору сторони погодили ціну Договору в розмірі 124 369,20 грн, у томі числі ПДВ - 20 728, грн.

З огляду на вищенаведене, оскільки в п. 3.1 Договору сторони погодили ціну Договору, виходячи з вартості товару, з урахуванням ПДВ, суд вважає необґрунтованими доводи прокурора про те, що грошовий вираз ПДВ не є договірною ціною в розумінні статті 632 Цивільного кодексу України, а отже і не є істотною умовою Договору і наявність або відсутність ПДВ в Договорі не впливає на чинність і дійсність решти умов Договору, оскільки в силу вищевказаних положень законодавства ціна договору є істотною умовою Договору.

Отже, враховуючи ту обставину, що оспорюваний прокурором пункт Договору в частині включення в оплату товару податку на додану вартість містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто, є істотною умовою Договору, Договір не може бути визнаний недійсним лише в цій частині.

Правові наслідки недійсності окремої частини правочину, встановлені статтею 217 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 02.05.2018 у справі № 910/14411/16 та від 08.08.2019 у справі №911/1626/18.

Водночас, суд звертає увагу прокурора на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності з 02.04.2020, пункт 71 підрозділу 2 Розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України передбачено, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19). Тобто наявність для підприємств таких пільг має диспозитивний, і аж ніяк не імперативний характер, отже оскільки договір діє з 04.09.2020, а Закон України вступив в силу 02.04.2020, сторони при бажанні могли скористатися наданими законодавством пільгами, оскільки вільні в своєму волевиявленні при укладанні договору, проте невикористання сторонами таких пільг є їх правом, а не обов`язком, а відтак, не тягне за собою наслідків визнання недійсним пункту 3.1. договору, яким передбачені істотні умови договору .

З огляду на вищенаведене, вимога прокурора про визнання недійсним пункту 3.1 Договору задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги прокурора про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у сумі 20 728,20 грн, перерахованих позивачем на виконання умов Договору в якості ПДВ, суд зазначає наступне.

Позов прокурора в цій частині заявлених вимог мотивовано тим, що у відповідача були відсутні правові підстави для включення до вартості закуповуваного за Договором медичного обладнання податку на додану вартість в сумі 20 728,20 грн та подальшої його сплати позивачем відповідачу.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено факт поставки відповідачем товару за Договором загальною вартістю 124 369,20 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 1109/6 від 16.09.2020, про яку зазначено вище, а також факт прийняття товару позивачем, про що свідчать підписи його представника у видатковій накладній. Вказані обставини не заперечується учасниками справи.

Як було вказано вище, Закон № 540-ІХ набрав чинності з 02.04.2020, при цьому суд погоджується з доводами прокурора та позивача про те, що в силу прямої вказівки у вказаному законі його положення застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями), якою установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин, дія якого триває і по сьогоднішній день.

Отже, суд погоджується з доводами прокурора, що медичне обладнання, яке є предметом Договору, віднесено до товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість.

Судом встановлено, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 124 369,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5 від 21.09.2020.

Як встановлено судом, в обґрунтування позовної вимоги в частині стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 20 728,20 грн, перерахованих позивачем за Договором в якості ПДВ відповідачу, прокурор посилається на недійсність пункту 3.1 Договору та, відповідно, відпадіння правової підстави для набуття вказаних грошових коштів відповідачем і, як наслідок, можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Водночас, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання пункту 3.1 Договору недійсним.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

При цьому, якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19 та від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.

Суд встановив, що грошові кошти в сумі 124 369,20 грн були набуті відповідачем на відповідній правовій підставі - укладеному з позивачем Договорі.

Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 (провадження № 12-125гс18).

Разом з тим, виходячи із предмету та підстав заявленого прокурором позову, вказані обставини не мають вирішального значення при розгляді цієї справи, оскільки спірні правовідносини є кондикційними, в яких визначальним є встановлення факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої сторони без достатньої правовою підстави, а в даному випадку правова підстава наявна - укладений договір, а відтак суд не може віднести спірні правовідносини до кондикційних, що суперечить нормам законодавства України.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію такого стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено необґрунтованість заявленого прокурором позову, наявність правових підстав для визнання пункту 3.1 Договору недійсним судом не встановлено, позовна вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в сумі 20 728,20 грн також є безпідставною, відтак, у задоволенні вказаних позовних вимог суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У позовних вимогах Першого заступника керівника Васильківської окружної прокуратури Запорізької області (71600, м. Васильківка, Запорізька обл, вул. Соборна, буд. 10) в інтересах держави, в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Управління комунальної власності Енергодарської міської ради (71502, м. Енергодар, Запорізька обл., вул. Набережна, буд. 24) до Товариства з обмеженою відповідальністю Лайнекс (03065, м. Київ, бул. Вацлава Гавела, буд. 31) про визнання недійсним п. 3.1 договору про закупівлю товарів та стягнення 20 728,20 грн відмовити.

2. Судові витрати прокурора покласти на Запорізьку обласну прокуратуру в особі Васильківської окружної прокуратури Запорізької області (71600, м. Васильківка, Запорізька обл, вул. Соборна, буд. 10, ЄДРПОУ 0209973)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ганна Бондаренко - Легких