Постанова

від 01.12.2021 по справі 910/15084/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2021 р. Справа№ 910/15084/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021

у справі № 910/15084/20 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Лавістон

про стягнення 456 615,73 грн

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада (далі також - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Лавістон (далі - ТОВ Лавістон , відповідач) про стягнення 456 615,73 грн безпідставно збережених коштів у зв`язку з набуттям відповідачем у власність об`єкту нерухомого майна за адресою: вул. Бойчука Михайла (вул. Кіквідзе), 44-А у Печерському районі м. Києва, що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 8000000000:82:087:0016, яка перебуває у власності територіальної громади міста Києва (далі - земельна ділянка).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач використовує земельну ділянку за відсутності належним чином оформлених та зареєстрованих на неї речових прав, без внесення орендної плати, а тому як фактичний землекористувач має повернути позивачеві безпідставно збережені та належні останньому кошти у розмірі орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 у справі №910/15084/20 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тобто не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата. При цьому, суд відхилив доводи позивача про те, що у зв`язку з набуттям відповідачем в процесі приватизації права приватної власності на нежитлову будівлю площею 85,1 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Бойчука Михайла (вул. Кіквідзе), 44-А, до відповідача перейшло право оренди на земельну ділянку, на якій розташована нежитлова будівля, оскільки державні та комунальні підприємства мають притаманні виключно їм особливі права щодо постійного користування земельною ділянкою, на відміну від інших суб`єктів, зокрема права приватної власності, у зв`язку з чим за жодних обставин не може відбуватися перехід в порядку ст. 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, відповідних прав щодо постійного користування земельною ділянкою до приватних набувачів об`єктів нерухомого майна, розташованих на цих земельних ділянках.

За висновком суду першої інстанції, позовні вимоги Київської міської ради щодо стягнення з відповідача на користь територіальної громади міста Києва суми вартості належного майна збереженого без достатніх правових підстав, зважаючи на наявність чинного, належним чином зареєстрованого права користування земельною ділянкою за землекористувачем - Комунальним підприємством Київпастранс (далі - КП Київпастранс ), що відноситься до сфери управління Київської міської ради як представника власника - територіальної громади міста Києва, є безпідставними.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач наголошував на тому, що висновок суду про те, що КП Київпастранс по теперішній час є землекористувачем спірної земельної ділянки з огляду на ту обставину, що останньому таке право належить на підставі рішення Київської міської ради №645/4083 від 29.04.2010 та №1186/462 від 08.07.2040, не відповідає дійсності та спростовується практикою Верховного Суду, яким у постановах від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, від 29.01.2019 у справі №922/595/18, від 17.02.2021 у справі №757/2524/16-ц, висловлено позицію щодо застосування ст. 120, п. е ст.141 ЗК України; касаційною інстанцією в даному аспекті зазначено, що відсутність документального підтвердження заміни землекористувача (переходу права) не є свідченням того, що така заміна не відбулася, оскільки заміна відбувається з огляду на імперативні норми закону; враховуючи набуття відповідачем у власність об`єкту нерухомого майна за адресою: вул. М. Бойчука (вул. Кіквідзе), 44-А у Печерському районі м. Києва, право постійного користування земельною ділянкою у КП Київпастранс припинилося 08.07.2017 автоматично в силу закону, а у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати право користування спірною земельною ділянкою, відтак, ТОВ Лавістон з моменту набуття у власність об`єкту нерухомого майна використовує спірну земельну ділянку без оформлення відповідного права, поза волею територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради, як єдиного розпорядника земель комунальної власності; орендна плата за земельну ділянку визначена позивачем у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки за період з 08.09.2017 по 26.08.2020 з урахуванням приписів ст. 289 Податкового кодексу України (далі - ПК України), Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (зі змінами), рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва (зі змінами), що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.05.2018 у справі №922/2976/17, від 18.06.2020 у справі №925/449/19, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16- ц, від 12.04.2017 у справі №922/207/15.

Також скаржник зауважив, що в порушення норм процесуального права суд під час судового засідання та перед ухваленням судового рішення не дослідив докази, на які посилався позивач, чим порушив ст. 209 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів, закріплений ст. 86 ГПК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2021 поновлено Київській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 у справі №910/15084/20, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 у справі №910/15084/20, встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що неодноразовою відмовою йому в отриманні права на оренду земельної ділянки з боку виконавчого органу Київської міської ради фактично спростовуються доводи апелянта щодо автоматичного припинення права користування КП Київпастранс спірною земельною ділянкою та набуття права оренди ТОВ Лавістон , зокрема з огляду на висунуту останньому Департаментом земельних ресурсів вимогу щодо надання нотаріально посвідченої письмової згоди землекористувача - КП Київпастранс на вилучення земельної ділянки та припинення права користування земельною ділянкою; апелянтом не доведено порушень судом вимог законодавства та застосування норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, а також не доведено, що оскаржуване рішення порушило права та охоронювані законом інтереси, зокрема, територіальної громади міста Києва як власника земельної ділянки; в матеріалах справи відсутній витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, що видається центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у зв`язку з чим не виключається помилковість здійсненого позивачем розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад суду змінювався, розгляд справи відкладався.

На підставі службової записки секретаря судової палати та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/599/21 від 27.10.2021 у зв`язку з прийняттям рішення Вищою радою правосуддя від 19.10.2021 про звільнення судді Дикунської С.Я., яка є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/15084/20.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2021 апеляційну скаргу у справі №910/15084/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Чорногуза М.Г., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2021 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 у справі № 910/15084/20 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.12.2021.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги повністю, просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

01.12.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.05.2008 між КП Київпастранс (у тексті договору - замовник) та ТОВ Лавістон (у тексті договору - інвестор), керуючись Законом України Про інвестиційну діяльність та розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1374 від 28.07.2003 Про залучення інвесторів для реконструкції станцій трамвайної лінії від площі Перемоги до Великої Кільцевої дороги, лінійних диспетчерських станцій, будівель тягових підстанцій, будівництва та реконструкції інших об`єктів транспортної інфраструктури, житлової та соціально-побутової сфери, а також об`єктів незавершеного будівництва, що знаходяться на балансі КП Київпастранс , в проектах яких передбачається розташування об`єктів соціально-побутових послуг для персоналу та населення (зі змінами та доповненнями, внесеними згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1516 від 16.10.2006 Про внесення змін та доповнень до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 28.07.2003 № 1374 ) було укладено інвестиційний договір № 4/11-і (далі - Інвестиційний договір).

За умовами Інвестиційного договору (п.1.1) функції служби замовника виконує відокремлений підрозділ КП Київпастранс Дирекція по будівництву об`єктів наземного транспорту.

У п. 2.4. та пп. 5.1.2. Інвестиційного договору сторонами погоджено, що замовник зобов`язаний подати усі необхідні документи для отримання та отримати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, за адресою: м. Київ, вул. Бойчука Михайла (вул. Кіквідзе), будинок 44-а, орієнтовна площа якої становить 0,105 га, з відповідним цільовим призначенням, для забудови земельної ділянки.

Згідно з п. 12.1. Інвестиційного договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором.

29.04.2010 Київською міською радою прийнято рішення №645/4083 Про надання та передачу комунальному підприємству Київпастранс земельних ділянок для реконструкції лінійно-диспетчерської станції з будівництвом готельно-офісного комплексу та паркінгу на вул. Кіквідзе, 44а у Печерському районі м. Києва (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради від 08.07.2010 №1186/4624), згідно яким, зокрема:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок КП Київпастранс для реконструкції лінійно-диспетчерської станції з будівництвом офісного комплексу та паркінгу на вул. Кіквідзе, 44-а у Печерському районі м. Києва;

- надано КП Київпастранс у постійне користування земельну ділянку площею 0,07 га для реконструкції лінійно-диспетчерської станції з будівництвом офісного комплексу та паркінгу на вул. Кіквідзе, 44-а у Печерському районі м. Києва;

- КП Київпастранс зобов`язано, зокрема, виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 ЗК України;

- попереджено землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог статей 141, 143 ЗК України.

Рішенням Київської міської ради №33/2255 від 23.03.2017 Про внесення змін до додатка 1 до рішення Київської міської ради № 100/5487 від 31.03.2011 Про Програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва до додатку 1 до рішення Київської міської ради №100/5487 від 31.03.2011 були внесені зміни, відповідно до яких перелік об`єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціонах, за конкурсом, був доповнений новими позиціями, зокрема позицією 338: назва об`єкта - нежила будівля, адреса об`єкта - м. Київ, вул. Кіквідзе, 44, літ. А , площа об`єкта - 85,1 кв.м.

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав № 36416209 від 01.08.2017 зареєстровано право комунальної власності на об`єкт житлової нерухомості (літера А ) загальною площею 85,1 кв.м за адресою: вул. М.Бойчука, 44-А у Печерському районі м. Києва, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 27.07.2017 № 1315848780000.

За результатами проведеного 29.08.2017 Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) аукціону з продажу об`єкта приватизації - нежитлової будівлі загальною площею 85,1 кв.м, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Бойчука Михайла (Кіквідзе), 44а, літ. А , ТОВ Лавістон було визнано переможцем аукціону.

Наказом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №28/4-ПР від 04.09.2017 відповідно до ст. 16, 17 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , наказу Департаменту комунальної власності м. Києва № 22/4-ПР від 01.08.2017 затверджено протокол № 2 про підсумки аукціону з продажу об`єкта приватизації - нежитлової будівлі від 29.08.2017.

Відповідно до п. 2 наказу Департаменту комунальної власності м. Києва № 28/4-ПР від 04.09.2017 з ТОВ Лавістон , як переможцем аукціону та покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі №21/17 від 06.09.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським B.C. (зареєстровано в реєстрі за № 2120).

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С. на підставі договору купівлі-продажу № 2120 від 06.09.2017 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 37048437 від 13.09.2017, згідно з яким за ТОВ Лавістон зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:82:087:0016, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №22304845 від 08.09.2017.

Відповідно до акту приймання-передачі нежитлової будівлі № 21/17 від 06.09.2017, що є невід`ємною частиною договору, продавець в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) передає ТОВ Лавістон шляхом продажу на аукціоні об`єкт нерухомого майна (літера А ) загальною площею 85,1 кв.м за адресою: вул. М. Бойчука, 44-а у Печерському районі м. Києва.

Так, за твердженням позивача, 08.09.2017 у зв`язку з набуттям ТОВ Лавістон права приватної власності на об`єкт нерухомого майна до останнього перейшло право оренди на дану земельну ділянку, однак, відповідач використовує земельну ділянку, яка перебуває у власності територіальної громади м. Києва, за відсутності належним чином оформлених та зареєстрованих речових прав на землю, без внесення відповідної орендної плати.

Посилаючись на те, що відносини з фактичного користування ТОВ Лавістон земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання Київською міською радою доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що спричинило неправомірне безоплатне використання відповідачем земельної ділянки з 08.09.2017 по 26.08.2020, внаслідок чого останній, як фактичний користувач спірної земельної ділянки має повернути позивачеві безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати згідно зі статтями 1212-1214 ЦК України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а твердження скаржника вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, розташованих на території України, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України), ЦК України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:82:087:0016 площею 0,0743 га належить до комунальної власності, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 13, т. 1).

Відповідно до ст. 287 ГК України орендодавцями щодо комунального майна є органи, уповноважені місцевими радами управляти майном, яке є у комунальній власності.

За приписами ч. 1 ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Правовий механізм переходу прав на землю пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК України.

Так, частинами першою, другою статті 120 ЗК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом глави 15 ЗК України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Пунктом є) ч. 1 ст. 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Абзацом 7 частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Згідно зі ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Отже, після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Тобто, після відчуження об`єктів нерухомості позивач не повинен сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої він вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Зазначена правова позиція щодо переходу прав і обов`язків землекористувача при відчуженні нерухомості у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, а також у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 05.02.2020 у справі № 914/393/19.

З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що землекористувачем щодо вказаної земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:087:0016 площею 0,0743 га залишилось КП Київпастранс за інвестиційним договором № 4/11-і від 14.05.2008.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.

У постанові від 01.12.2020 у справі №921/99/18 Верховний Суд також зазначив, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

При цьому, відсутність документального підтвердження заміни землекористувача (переходу права) не є свідченням того, що така заміна не відбулася, оскільки заміна відбувається з огляду на імперативні норми закону.

Так, враховуючи набуття у власність ТОВ Лавістон об`єкту нерухомого майна - нежитлової будівлі площею 2874,40 кв.м, що знаходиться за адресою вул. Бойчука Михайла (вул. Кіквідзе), 44-А у Печерському районі м. Києва, право постійного користування земельною ділянкою КП Київпастранс припинилося 08.09.2017 автоматично в силу закону, а у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати право оренди на відповідну земельну ділянку у відповідності до ст. 123, ч. 3 ст. 124 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.09.2019 у справі №916/2459/18.

Колегія суддів також звертає увагу, що за змістом указаних приписів законодавства виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Як було зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на вказаній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу № 2120 від 06.09.2017, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №22304845 від 08.09.2017 (а.с. 18 т.1).

Однак, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування (оренди) вказаною земельною ділянкою відповідачем, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Київською міською радою та державної реєстрації такого права.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, задля впорядкування питань стосовно землекористування ТОВ Лавістон було забезпечено підготовку пакета документів для отримання права на оренду земельної ділянки та подано заяву від 20.10.2020 до Київської міської ради з проханням підготувати рішення ради про передачу ТОВ Лавістон в оренду на 15 років земельної ділянки площею 0,0743 га (кадастровий номер 8000000000:82:087:0016) з видом використання для експлуатації та обслуговування лінійно-диспетчерської станції з офісним комплексом та паркінгом по вул. Бойчука Михайла, 44-а (вул. Кіквідзе) у Печерському районі м. Києва (а.с. 77-78 т. 1).

Разом з тим, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 28.10.2020 за № 05716-20343 було повідомлено ТОВ Лавістон про повернення через адміністратора дозвільного центру поданих документів щодо оренди земельної ділянки із зазначенням зауважень, після усунення яких повернеться до опрацювання порушеного питання (а.с. 85-86 т. 1).

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують усунення наведених Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у вказаному листі зауважень.

Отже, як правильно зазначає позивач, відповідач протягом тривалого часу продовжує використовувати вищезазначену земельну ділянку комунальної власності без достатніх правових підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Колегія суддів зазначає, що відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомості, що розташований на земельній ділянці за вищевказаною адресою.

З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

На переконання колегії суддів, у даному випадку наявні усі три вказані ознаки, оскільки відповідач за відсутності правових підстав зберіг (заощадив) у себе майно (кошти) у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0743 га кадастровий номер 8000000000:82:087:0016 за адресою: м. Київ, вул. Бойчука Михайла (вул. Кіквідзе), 44-А.

Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте право власності відповідачем на нежитлову будівлю, тобто нерухоме майно (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення), є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою, а тому набуття відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

При цьому, колегія суддів не може погодитися з доводами відповідача та висновком суду першої інстанції про те, що вказана земельна ділянка є несформованим об`єктом цивільних прав.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем: розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами ч. 1-4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Статтею 16 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Статтею 38 Закону України Про Державний земельний кадастр зазначено, що відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України Про Державний земельний кадастр при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати.

Зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18 Верховним Судом викладено висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Київська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Враховуючи зазначене, на підтвердження заявлених позовних вимог Київською міською радою разом з позовною заявою надано копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0005524172020 від 28.08.2020, відповідно до якого площа земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:087:0016, що знаходиться за адресою: вул. Бойчука Михайла (вул. Кіквідзе), 44-а у Печерському районі м. Києва складає 0,0743 га, а відтак, вказана земельна ділянка є сформованим об`єктом цивільних прав.

При цьому, відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Так, статтею 206 ЗК України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). При цьому чинне законодавство України не забороняє визначати розмір орендної плати шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки це відповідає, зокрема, приписам частини 1 статті 15, статті 21 Закону Про оренду землі .

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює справляння плати за землю лише у двох її формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Власники земельних ділянок, власники земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (стаття 4 Закону України Про оренду землі ).

Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, то він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.

Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, то орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня так і верхня межа) регламентується пунктом 288.5 статті 288 ПК України.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно з нормами ПК України є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, що належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до статті 288 цього Кодексу.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до ПК України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України).

Статтею 290 ПК України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Податкове зобов`язання зі сплати відповідачем земельного податку або орендної плати не було визначено у відповідності до вищезазначених норм в силу відсутності укладеного та зареєстрованого з органом місцевого самоврядування договору оренди землі.

Відповідно до п. 288.5 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Крім того, згідно з п. 288.4, пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України (у редакції, чинній до 01.01.2017) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3% нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

З 01.01.2017 у зв`язку із внесенням змін до зазначених положень ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем визначено розмір орендної плати за земельну ділянку по вулиці М. Бойчука (вул. Кіквідзе), 44-А у Печерському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:82:087:0016) у розмірі 3 % від її нормативної грошової оцінки.

Так, відповідно до рішення Київської міської ради № 23/23 від 03.07.2014 Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Києва (зі змінами), наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 489 від 25.11.2016 Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів (зі змінами), ПК України, за період з 08.09.2017 по 26.08.2020 позивачем здійснено розрахунок суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в загальному розмірі 456 615, 73 грн.

Разом з тим, не погоджуючись із розрахунком безпідставно збережених коштів позивача та вважаючи, що при такому розрахунку повинен застосовуватись показник нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначений у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, що видається центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідач ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі не скористався своїм правом надати контррозрахунок заявленої до стягнення суми з відповідним обґрунтуванням та не спростував розміри нормативних грошових оцінок, наведених у розрахунку позивача за відповідний період.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне врахувати додані до апеляційної скарги довідки про розмір нормативної грошової оцінки (НГО) земельної ділянки (8000000000:82:087:0016), складені 11.02.2021 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), в яких вказані розміри нормативної грошової оцінки станом на 2017, 2018, 2019 та 2020 роки та які, у свою чергу, також підтверджують правильність здійсненого позивачем розрахунку на спростування викладених висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 ЗК України, статей 13,14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Пунктом б частини першої статті 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як було зазначено вище, передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно зі ст. 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні, як і правові підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.

Враховуючи, що земельна ділянка площею 0,0743 га кадастровий номер 8000000000:82:087:0016 за адресою: м. Київ, вул. Бойчука Михайла (вул. Кіквідзе), 44-А, належить позивачеві на праві комунальної власності, тобто власником такої ділянки є територіальна громада в особі позивача, суд апеляційної інстанції вважає, що збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Враховуючи викладене, навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

При цьому, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS №005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини Федоренко проти України від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотримані позивачем - Київською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини виправданого очікування щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, тобто такими, що виникають з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Такий висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, відповідно до якої фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п. 82 постанови).

Верховний Суд за результатами розгляду справи № 922/391/18 у постанові від 11.02.2019 сформував правову позицію, відповідно до якої стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені повинне здійснюватися на підставі статей 1212, 1214 ЦК України.

Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшив вартість власного майна, а позивачем (потерпілим) втрачено належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

З огляду на те, що відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 ЦК України та правової позиції Верховного Суду відповідач зобов`язаний повернути позивачеві кошти, які збережено ним у вигляді несплаченої орендної плати.

При цьому, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати ним за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини виправдане очікування щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Враховуючи вищевикладене, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 ЦК України, оскільки для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними, допустимими доказами та мають бути задоволені, у зв`язку з чим з ТОВ Лавістон на користь Київської міської ради підлягають стягненню безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 456 615,73 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції встановленим обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та обґрунтованість доводів апеляційної скарги Київської міської ради, у зв`язку з чим остання підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 у справі № 910/15084/20 - скасуванню, з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 у справі № 910/15084/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2021 у справі №910/15084/20 скасувати.

3. Ухвалити нове судове рішення, яким позов Київської міської ради задовольнити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лавістон (01004, м. Київ, вул. Горького, буд. 5-Б; ідентифікаційний код 35199930) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 456 615 (чотириста п`ятдесят шість тисяч шістсот п`ятнадцять) грн 73 коп., витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 6 849 (шість тисяч вісімсот сорок дев`ять) грн 24 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 10 273 (десять тисяч двісті сімдесят три) грн 86 коп.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи № 910/15084/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.12.2021.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

М.Г. Чорногуз