Постанова

від 03.10.2007 по справі 3/5пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/5пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

03 жовтня 2007 р.                                                                                   № 3/5пд  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кравчука Г.А.

суддів :Мачульського Г.М.,Шаргала В.І.

за участю представників сторін:

позивачаСтаровецького В.І. дов. б/н від 22.03.2007 р.

відповідачів:1. Білоусова В.В. дов. б/н від 16.11.2006 р.2. не з'явився3. не з'явився4. Дриги О.В. дов. №01-41/07 від 19.09.2007 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуКомпанії "LAUFFER S. A."

на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 03.07.2007 р.

у справі№ 3/5пд господарського суду Донецької області

за позовомКомпанії "LAUFFER S. A."

до1.          Товариства з обмеженою відповідальністю "Азовська продовольча компанія"2.          Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова інвестиційна компанія"3.          Колективного підприємства "Білоцерківхлібопродукт"4.          Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноторгівельна компанія"

провизнання договорів (правочинів) недійсними

В С Т А Н О В И В:

Компанія "LAUFFER S. A." (Швейцарія) звернулася  до господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням уточнень) до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Азовська продовольча компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) "Агропромислова інвестиційна компанія", Колективного підприємства (надалі КП)  "Білоцерківхлібопродукт", Товариства з обмеженою відповідальністю  (надалі ТОВ) "Зерноторгівельна компанія" про визнання договорів (правочинів) недійсними.

Доповідач: Шаргало В.І.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, маючи у власності на території України пшеницю 3-го класу в кількості 3 502,91 тон уклав з ТОВ "Азовська продовольча компанія"  контракт (договір комісії), відповідно до умов якого товариство зобов'язалося здійснити пошук покупців на вказаний товар та укласти з ними відповідні угоди, за виручені кошти придбати на валютній біржі долари та перерахувати їх на рахунок компанії, отримавши за вказані послуги комісійну винагороду. На виконання вказаної угоди ТОВ "Азовська продовольча компанія" перемістила вказаний товар на склади КП  "Білоцерківхлібопродукт" та незаконно 29.09.2004 року передала 3 486,2 тон пшениці ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія", яка в свою чергу в період  22-24.09.2004 року передала 2 900 тон пшениці ТОВ "Зерноторгівельна компанія"; на користь КП  "Білоцерківхлібопродукт"  у вересні 2004 року другим відповідачем було передано на переробку 586,2 тон  пшениці.

Угоди між перерахованими особами є недійсними, оскільки вчинялись ними без права власності на вказаний товар, а ТОВ "Азовська продовольча компанія" не мала права безоплатно передавати товар, таким чином позивач протиправно був позбавлений права власності на пшеницю. ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія", вчиняючи угоду з ТОВ "Азовська продовольча компанія", ввела останню в оману щодо своєї платоспроможності, оскільки на час укладення угоди не мала коштів на оплату товару і взагалі не мала наміру розраховуватися за товар.

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.01.2006 року (судді: Будко Н.В., Радіонова О.О., Гринько С.Ю.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2007 року (судді: Діброва Г.І., Геза Т.Д., Стойка О.В.), в позові відмовлено з огляду на те, що в даному випадку мало місце звичайне невиконання договірних зобов'язань, позивачем не доведено, що оспорювані правочини були направлені на незаконне заволодіння його майном, тому підстави для визнання спірних угод відповідно до ст.ст. 203,  215 Цивільного кодексу відсутні. Щодо доводів позивача про протиправне позбавлення права власності, то суд відхилів ці доводи, відзначивши, що компанією не заявлялися вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Компанія "LAUFFER S. A." Звернулася  до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій  неправильно застосували норми ст. 203 Цивільного кодексу України та неправомірно не застосували до спірних правовідносин норми ст.ст. 230, 232 цього Кодексу, а суд першої інстанції невірно застосував норми ст. 79 Господарського процесуального кодексу України щодо зупинення та поновлення провадження у справі,  просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник, зокрема звертає увагу на те, що рішення Дарницького районного суду м. Києва Апеляційний судом м. Києва скасоване, в позові відмовлено, крім того Печерським районним відділом внутрішніх справ м. Києва за заявою компанії  відносно протиправних дій з боку посадових осіб ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія" та ТОВ "Зерноторгівельна компанія" порушено кримінальну справу.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач ТОВ "Зерноторгівельна компанія" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без зміни, як такі, що відповідають обставинам справи та чинному законодавству.  

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін,  розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга   не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 19.08.2004 року між Компанією "LAUFFER S. A." (Комітент)   та ТОВ "Азовська продовольча компанія" (Комісіонер)  укладена угода на вчинення правочину за дорученням Комітента, відповідно до умов якої Комітент доручає, а Комісіонер приймає на себе зобов'язання  за цим дорученням вчинити правочин від свого імені, але за рахунок Комітента, щодо продажу 3 500 тон продовольчої пшениці третього класу, а виручені кошти у розмірі не меншому 2 625 000 грн. проконвертувати в долари, які перерахувати на рахунок Компанії.

В подальшому ТОВ "Азовська продовольча компанія" (Продавець) уклала 20.08.2004 року з ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія" (Покупець) договір №20/08/2 купівлі-продажу 2 000 тон пшениці на суму 1 250 000 грн. зі складу КП  "Білоцерківхлібопродукт". За умовами цього договору оплата здійснюється протягом 30 днів з дня поставки товару. Акт приймання передачі товару за цим договором  в кількості 3 486,200 тон підписаний сторонами 20.08.2004 року. Проте, покупець не розрахувався повністю за придбаний товар.

Згодом ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія" відповідно до контракту №01-23/451 від 21.09.2004 року продало 3 000 тон пшениці ТОВ "Зерноторгівельна компанія" за ціною 750 грн. за тону. Між названими сторонами 29.09.2004 року укладений договір №01-23/507 про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог в тому числі і щодо оплати товару за контрактом №01-23/451 у сумі 2 175 000 грн. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03.03.2005 року згаданий контракт визнаний дійсним та визнано за ТОВ "Зерноторгівельна компанія" право власності на 2 900 тон пшениці, які  зберігалися на складах КП  "Білоцерківхлібопродукт" відповідно до укладеного з  ТОВ "Зерноторгівельна компанія" договору відповідального зберігання № 250 від 28.09.2004 року.

Судами також встановлено, що 500 т. пшениці було передано КП  "Білоцерківхлібопродукт" для переробки; продукти переробки передані замовнику - ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія";  за виконану роботу підприємство отримало помольну плату.

За правилами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вищеперерахованих вимог, відповідно до частини 1 статті 215 цього Кодексу  є  підставою недійсності правочину.

Відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що волевиявлення сторін при укладені оспорюваних угод було вільним, вони цілком усвідомлювали і прагнули настання реальних наслідків обумовлених цими правочинами; ТОВ "Азовська продовольча компанія", укладаючи договір з ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія", була на те уповноважена  укладеною з позивачем комісійною угодою.

Судами спростовано доводи позивача про те, що ТОВ "Азовська продовольча компанія" не мала права безоплатно передавати пшеницю ТОВ "Агропромислова інвестиційна компанія", оскільки  укладений між цими сторонами договір містив назву, кількість та ціну товару,  а також умови його поставки  та оплати. Разом з тим судами не встановлено (а позивачем не доведено) наявність правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.

 Матеріалами справи не підтверджується порушення місцевим господарським судом вимог ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з приписів наведеного законодавства та встановлених обставин, господарські суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про скасування рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03.03.2005 року про визнання дійсним контракту №01-23/451 не дають підстав для скасування постановлених у даній справі судових рішень, оскільки на час їх прийняття назване рішення Дарницького районного суду м. Києва не було скасоване. Крім того, скасування цього рішення не свідчить про недійсність зазначеного договору.

З   огляду на викладене та виходячи з  меж перегляду справи в касаційній інстанції,  колегія   суддів   вважає, що під   час розгляду справи господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у касаційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятих у справі рішень.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Компанії "LAUFFER S. A." Залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.07.2007р. у справі № 3/5пд   залишити без змін.

Головуючий  суддя

Кравчук Г.А.

Суддя

Мачульський Г.М.

Суддя

Шаргало В.І.