Постанова

від 19.08.2008 по справі 3/5пд

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/5пд

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 19 серпня 2008 р.                                                                                    № 3/5пд  

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу відділу реклами Луганської міської ради,    м. Луганськ,

на рішення господарського суду Луганської області від 29.05.2008

зі справи № 3/5пд

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Медіа" (далі –Товариство), м. Луганськ,

до відділу реклами Луганської міської ради (далі –Відділ реклами),

    управління архітектури та містобудування Луганської міської ради (далі –Управління), м. Луганськ,

про визнання договору частково недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Луганської області з позовом (з урахуванням подальших змін та доповнень позовних вимог) про визнання недійсними пунктів 2.1, 2.7 договору тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська від 25.09.2006 № 327 (далі –Договір), а також додатку № 2 до цього Договору.  

Рішенням господарського суду Луганської області від 29.05.2008 (колегія суддів у складі: Доманська М.Л. – головуючий суддя, судді Седляр О.О., Яресько Б.В.) позов задоволено частково: визнано недійсними пункти 2.1 і 2.7 Договору; в іншій частині позовних вимог до Відділу реклами відмовлено; у задоволенні позову до Управління відмовлено повністю.

Прийняте місцевим судом рішення в частині задоволення позову мотивовано посиланням на те, що пункти 2.1 і 2.7 Договору, які встановлюють розмір плати за користування місцями розташування рекламних засобів та порядок здійснення розрахунків, ґрунтувалися на рішенні виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147, яке скасовано постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад, що набрала законної сили. Відхилення позовних вимог щодо визнання недійсним додатку № 2 до Договору (розрахунок розміру плати) суд першої інстанції мотивував посиланням на те, що зазначений розрахунок не підписаний представником позивача, а також тим, що цей розрахунок не породжує безпосередньо прав і обов'язків сторін. У задоволенні позову до Управління відмовлено через відступлення ним права вимоги за Договором Відділу реклами.  

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділ реклами просить рішення місцевого господарського суду зі справи в частині задоволення позовних вимог щодо пункту 2.1 Договору скасувати через неправильне застосування судом норм матеріального права.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення суду першої інстанції зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.   

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:

- 25.09.2006 Управлінням і Товариством було укладено Договір, предметом якого є надання позивачеві в тимчасове платне користування місць розташування спеціальних (рекламних) конструкцій;

- відповідно до пункту 2.1 Договору розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147, та становить 1 713,60 грн. на місяць (розрахунок плати –додаток № 2 до Договору);

- згідно з пунктом 2.7 Договору усі розрахунки за ним здійснюються відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147;

- рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 встановлено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, на підставі якого визначено розмір плати, який відображено у пункті 2.1 Договору;

- постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад, яка набрала законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 визнано протиправним та скасовано;

- 09.09.2005 відповідачами укладено договір відступлення права вимоги № 238, відповідно до якого Управління відступило Відділу реклами право вимоги, а Відділ реклами набув право вимоги і став кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), укладеними Управлінням з суб'єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення реклами.

Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для визнання недійсними пунктів 2.1 і 2.7 Договору.

Відповідно до приписів частини першої статті 16 Закону України “Про рекламу” розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, передбачено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування.

Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.  

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.  

Частинами другою та третьою статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З огляду на наведене необхідними передумовами задоволення даного позову є: узгодженість сторонами усіх істотних умов Договору; невідповідність спірних положень Договору вимогам чинного на момент його укладення законодавства; можливість вчинення оспорюваного правочину без включення до Договору пунктів 2.1 і 2.7.      

Проте, місцевим господарським судом не встановлено: чи відповідали пункти 2.1 і 2.7 Договору приписам законодавства (актів органів місцевого самоврядування), чинним на момент його укладення; чи містять інші пункти Договору (крім пунктів 2.1 і 2.7) положення стосовно плати за користування місцями розташування рекламних засобів; чи було б можливим укладення даного Договору без включення до нього наявних пунктів 2.1 і 2.7.  

Крім того, визначивши належним відповідачем Відділ реклами, суд першої інстанції послався на договір відступлення права вимоги від 09.09.2005 № 238 (укладений до підписання сторонами спірного Договору від 25.09.2006 № 327), який відсутній у матеріалах справи, та залишив без дослідження і оцінки договір відступлення права вимоги від 20.02.2007 (т. 1, а.с. 100).        

Отже, суд першої інстанції припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятого ним судового рішення зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.   

Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України                  

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу відділу реклами Луганської міської ради задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 29.05.2008 зі справи № 3/5пд скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Суддя                                                                                               В.Селіваненко

Суддя              І.Бенедисюк

Суддя                                                                                                Б.Львов