Постанова

від 23.11.2021 по справі 757/34475/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 757/34475/19-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/10079/2021Головуючий у суді першої інстанції - Остапчук Т.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2021 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В.,

секретар Ющенко Я.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом до ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про поділ спільного сумісного майна подружжя, згідно з яким просив:

- виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;

- Виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ;

- Виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ;

- Виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер: 3222481201:01:005:0121, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,15 та, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- Виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину автомобіля АUDI А8, 2007 року випуску, д/н/з НОМЕР_1 ;

- виділити у власність ОСОБА_4 1/2 частину грошових коштів у сумі 300 000 (доларів США).

В обгрунтування позову посилався на те, що в період 2005-2006 р.р., за час перебування у шлюбних відносин з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 оформив на неї генеральну довіреність на право купівлі-продажу об`єктів нерухомості, які придбавались за його кошти, в інтересах сім`ї.

Так, діючи на підставі довіреності, ОСОБА_3 уклала на своє ім`я Кредитний договір № 473/л-р від 22.12.2005 року, Іпотечний договір № 4016 від 22.12.2005 року та Договір купівлі-продажу № 4012 від 22.12.2005 року. Предметом договору є придбання квартири АДРЕСА_1 .

При цьому, подальше погашення кредиту здійснювалося за рахунок грошових коштів ОСОБА_4 , оскільки він був єдиним в сім`ї, хто працював та здійснював матеріальне забезпечення.

Таким чином, вказував, що не дивлячись на те, що кредитний договір та договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1 було оформлено на ОСОБА_3 , фактичне придбання квартири та погашення кредиту здійснювалося за рахунок коштів ОСОБА_4 .

Також, діючи на підставі генеральної довіреності, ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу № 3793 від 05.12.2008 року, предметом якого було придбання квартири АДРЕСА_2 .

Договір купівлі-продажу було оформлено на сина позивача ОСОБА_6 . Вказану квартиру було придбано в інтересах сім`ї за рахунок коштів отриманих від реалізації квартири АДРЕСА_5 , яка належала Позивачу, а також за рахунок продажу належної Позивачу земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , яку було продано за 145 000,00 дол. США.

Водночас, станом на дату придбання вищевказаної квартири син Позивача, ОСОБА_6 був студентом Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана, навчався на денній формі навчання за рахунок державного бюджету, ніде не працював та не мав особистого доходу, що виключає можливість придбання квартири за його особисті кошти.

Таким чином, не дивлячись на те, що квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_6 , її фактично було придбано за грошові кошти позивача в інтересах сім`ї.

16.07.2004 року було укладено Договір купівлі-продажу №1831, предметом якого було придбання квартири АДРЕСА_3 . Договір купівлі-продажу квартири, згідно спільного рішення Позивача та Відповідача 1, було оформлено на ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_3 .

Вказану квартиру було придбано в інтересах сім`ї за рахунок грошових коштів Позивача, які він отримав від продажу належної йому квартири АДРЕСА_7 отриманої від Міністерства внутрішніх справ України за час перебування на службі.

Також, частину грошових коштів на придбання вказаної квартири було отримано в якості кредиту в Національному банку України в розмірі 185 000,00 грн.

Станом на дату укладення Договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_5 була особою пенсійного віку, а до виходу на пенсію працювала вчителем у районній школі в смт. Софіївка Дніпропетровської області та не мала достатнього доходу для придбання вказаної квартири.

В подальшому, з метою позбавлення Позивача права власності на вищевказану квартиру, Відповідачі уклали між собою Договір дарування квартири АДРЕСА_8 від 31.01.2013 року.

За вказаних обставин, квартира АДРЕСА_3 є об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки дана квартира була придбана в інтересах сім`ї за грошові кошти Позивача.

Крім того, зазначав, що за час шлюбних відносин Позивач та ОСОБА_3 набули у власність земельну ділянку (кадастровий номер: 3222481201:01:005:0121), що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Також, 26.03.2009 року, за час перебування у шлюбі, було укладено Договір №26/03-09 купівлі-продажу автомобіля Ауді А-8, номерний знак НОМЕР_1 Даний транспортний засіб позивач також вважає спільною власністю.

З урахуванням наведеного просив позов задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02.04.2021 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину автомобіля Audi А8 , 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 960 грн. 50 коп. Повернуто ОСОБА_4 з державного бюджету 960 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого при поданні позову (т.3, а.с. 73-78).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, просить рішення в частині поділу квартири АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким здійснити поділ квартири АДРЕСА_1 в таких частинах: виділити ОСОБА_4 35,5/100 відсотків квартири; виділити у власність ОСОБА_3 64,5/100 відсотків квартири.

Так, в обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що 29/100 часток квартири по АДРЕСА_10 належать їй на праві особистої приватної власності, оскільки вона була придбана за її особисті кошти, а 71/100 часток квартири є, у свою чергу, об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ОСОБА_4 та нею (т. 3, а.с. 80-85).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись не невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Так, в обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про неврахування судом першої інстанції доказів того, що квартиру по АДРЕСА_10 було придбано за його грошові кошти та в інтересах сім'ї.

Також, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують наявність у позивача та походження грошових коштів у розмірі 300 000,00 доларів США, які є спільною сумісною власністю та були викрадені відповідачем (т. 3, а.с. 100).

Представник позивача у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Щодо задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Щодо задоволення апеляційної скарги позивача заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.

Інші відповідачі - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Разом з тим, до суду надійшли клопотання відповідачів про розгляд справи за їх відсутністю.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, які з`явилися у судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 13.02.1993 року до 12.11.2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

22.12.2005 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_3 з другої сторони було укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .

05.12.2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 було укладено договір купілві-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_6 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 .

31.01.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено Договір дарування квартири, за умовами якого ОСОБА_5 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_3 .

Відчужувана квартира належала ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 16.07.2004 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О.

При цьому, вищевказані договори є чинними та ніким, у тому числі й позивачем, не оспорювалися.

Також, як вірно встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 3222481201:01:00560121, була отримана у власність ОСОБА_3 на підставі рішення Віто-Поштової сільської ради від 07.08.2008 року, а автомобіль марки " AUDI ", А8, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію від 31.03.2009 року.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що спільною сумісною власністю його та ОСОБА_3 , як подружжя, є: квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 ; квартира АДРЕСА_3 ; земельна ділянка, кадастровий номер 3222481201:01:005:0121, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,15 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадібна ділянка); автомобіль марки "AUDI", А8, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; грошові кошти у розмірі 300000,00 доларів США.

Так, у ст. 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Також, ч. 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом з тим, відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу;

- майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або у порядку спадкування;

- майно, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

- земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельних кодексом України.

При цьому, ч. 7 ст. 57 СК України зазначено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Тобто, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи положення ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Критеріями, які дозволяють надати майну статусу спільної сумісної власності є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

До того ж, відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Як роз`яснив Верховний Суд України у своїй постанові від 14.09.2016 року у справі № 6-539цс16, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалися погашення їх спільного боргу, чи не вносили сторони свої особисті кошти в рахунок погашення зобов'язань за договорами позики.

При цьому, як роз`яснила Велика палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2018 року по справі № 372/504/17, презумпція спільності права власності подружжя на майно може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі і в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Визнаючи квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що остання була придбана подружжям за час перебування у шлюбі та за їх спільні грошові кошти.

Колегія суддів не може у повній мірі погодитися з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, вказану спірну квартиру було придбано ОСОБА_3 за 1 439 250,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2005 року, тобто під час її перебування у шлюбі з позивачем.

22.12.2005 року ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 473/л-р з АКБ "ТАС-Комерцбанк", за умовами якого позичальником було отримано в кредит від банку кошти у сумі 250 000,00 доларів США для придбання квартири, що вбачається з п.п. 1.1., 1.4., 2.1 вказаного Кредитного договору, на строк з 22.12.2005 року по 22.12.2015 року.

У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором нею було передано в іпотеку вказану квартиру банку на підставі іпотечного договору від 22.12.2005 року.

При цьому, з наданих до матеріалів справи доказів, зокрема, заяви на видачу готівки № 36_3 від 22.12.2005 року вбачається, що 22.12.2005 року ОСОБА_3 було отримано кредитні кошти у сумі 250 000,00 доларів США, що станом на вказаний день було еквівалентно 1 262 500,00 грн.

Крім того, 14.07.2006 року ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , відповідно до умов якого ОСОБА_3 відчужила вказану квартиру ОСОБА_10 за 487232,00 грн., які, як продавець за договором, отримала у момент підписання цього договору.

Згідно зі змістом вказаного договору квартира АДРЕСА_5 належала ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 05.12.2001 року.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору дарування) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також майно, одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, власністю кожного з них.

Отже, оскільки квартира АДРЕСА_5 була одержана ОСОБА_3 під час шлюбу з позивачем в дар на підставі договору дарування від 05.12.2001 року, на неї поширюється правовий режим роздільного майна подружжя і вона є особистою власністю ОСОБА_3 .

Доводи позивача про те, що вказана квартира не є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , оскільки остання отримала її у дар від його батька, який, у свою чергу, був власником цієї квартири на підставі договору дарування, укладеного з позивачем, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки договір дарування від 05.12.2001 року ніким не оскаржувался, а обставини набуття майна в дар не входять до предмету доказування у даній справі.

Натомість, з наявних у матеріалах справи копії квитанції № dc-653-246323 від 14.07.2006 року та копії платіжного доручення в іноземній валюті /PAYMENT ORDER № 1 від 14.07.2006 року вбачається, що 14.06.2006 року, тобто у день укладення договору купівлі-продажу квартири від 14.07.2006 року, ОСОБА_3 було внесено на рахунок банку 82 625,00 доларів США, що станом на 14.07.2006 року було еквівалентно 417 256 грн. 25 коп., в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з листом-повідомленням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Омега Банк", як правонаступника АКБ "ТАС-Комерцбанк" за вих. № 09 від 10.01.2018 року ОСОБА_3 (під час шлюбу з позивачем) було повністю погашено заборгованість за кредитним договором.

Тобто, з викладених обставин вбачається, що спірну квартиру АДРЕСА_1 було частково придбано за особисті кошти ОСОБА_3 , розмір яких становить 417 256, 35 грн.

При цьому, враховуючи що кредитний договір було укладено ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з позивачем та в інтересах сім`ї, оскільки за рахунок отриманих коштів у розмірі 1 021 993 грн. 75 коп. (1 439 250,00 грн. (загальна вартість квартири) - 417 256 грн. 25 коп. (особисті кошти ОСОБА_3 ) частково оплачено вартість квартири, зобов'язання з погашення заборговності за кредитним договором також є спільними зобов'язаннями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира підлягає поділу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рівних частках, є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки виходячи з вищенаведеного, 29/100 частини спірної квартири належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, так як придбана за її особисті кошти, а 71/100 частка квартири є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між ними.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що поділу між сторонами в рівних частках підлягає лише 71/100 частка спірної квартири.

Відтак, частки подружжя в спірній квартирі становлять: 71/200 ОСОБА_4 та 129/200 ОСОБА_3 .

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що матеріалами справи в їх сукупності підтверджується факт, що автомобіль марки АUDI А8, державний номерний знак НОМЕР_1 , було придбано подружжям у період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними у рівних частках.

Водночас, рішення суду в цій частині підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції, дійшовши висновку про поділ автомобіля, визнав право власності на 1/2 частку автомобіля лише за позивачем, не зазначивши про право власності відповідача на іншу 1/2 частку автомобіля.

Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в частині поділу у порядку спільного майна подружжя квартири АДРЕСА_2 , квартири АДРЕСА_3 , земельної ділянки площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , та 300 000,00 доларів США , з огляду на наступні обставини в їх сукупності:

- укладені договори купівлі-продажу квартир від 05.12.2008 року та від 16.07.2004 року, відповідно до яких власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_6 , а власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_5 , є чинними, ніким не оскаржувалися, а отже не може бути піддана сумніву їх правомірність (титульним власником майна є третя особа);

- земельна ділянка площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , є особистою приватною власністю ОСОБА_3 відповідно до ст. 57 СК України;

- у матеріалах справи відсутні будь-які належні докази наявності коштів у розміру 300 000,00 доларів США, які б підлягали поділу.

З вищенаведеного вбачається, що доводи позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення у цій частині.

Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).

Отже, ухвалене судом рішення, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню лише в частині поділу квартири АДРЕСА_1 з ухваленням в цій нового судового рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на 71/200 частки квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_3 права власності на 129/200 частки квартири АДРЕСА_1 , у порядку поділу спільного майна подружжя.

Крім того, оскільки правильно встановивши правовий режим рухомого майна - автомобіля марки АUDI, А-8, номерний знак НОМЕР_1 , судом першої інстанції помилко не було вирішено питання щодо частки цього автомобіля, яка належить ОСОБА_3 , колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення у вказаній частині шляхом визнання за сторонами на праві власності по 1/2 частці автомобіля у порядку поділу спільного майна подружжя.

Також, оскільки колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 , з позивача на її користь підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 441 грн. 00 коп. (ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року в частині поділу квартири АДРЕСА_1 - скасувати.

Ухвалити у цій частині нове судове рішення.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 71/200 частку квартири АДРЕСА_1 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 129/200 частки квартири АДРЕСА_1 .

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року в частині поділу автомобіля - змінити.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частку автомобіля марки AUDI, A 8 , 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 .

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину автомобіля марки AUDI, A8, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 .

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року по цивільній справі за позовом до ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про поділ спільного майна подружжя - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_12 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 441 (одна тисяча чотириста сорок одна) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту, може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 07 грудня 2021 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

Г.В. Крижанівська