Постанова

від 01.12.2021 по справі 2-723/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 2-723/11

провадження № 61-2214св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Чукалівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2016 року у складі судді Хоминець М. М. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року в складі колегії суддів Томин О. О., Пнівчук О. В., Горейко М. Д.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У травні 2011 року Чукалівська сільська рада Тисменицького району Івано-Франківської області звернулася з позовом до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва.

Позов мотивувала тим, що через земельну ділянку площею 0,2205 га по АДРЕСА_1 , яка на підставі рішення сільської ради від 17 січня 2006 року передана у приватну власність відповідачу ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, протікає струмок, який впадає у р. Горохолину, є малою рікою (притокою р. Дністер IV порядку) та водним об`єктом загальнодержавного значення. У ході проведеної Івано-Франківським обласним виробничим управлінням по меліорації і водному господарству перевірки встановлено, що відповідач самовільно, без проектної документації та дозвільних актів у межах водоохоронної зони потічка розпочав будівництво споруди по ремонту автомобілів, для чого на цій території каналізував водостік трубами діаметром 80 см, що разом зі звуженням та засипкою долини русла під час інтенсивних дощів призводить до підпору паводкових вод і затоплення прилеглих земель, дороги і вулиць.

Посилаючись на положення статті 60 ЗК України, яка передбачає встановлення прибережних захисних смуг 25 м по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для малих річок, струмків і потічків, та статті 61 ЗК України , яка встановлює обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг, Чукалівська сільська рада просила суд зобов`язати відповідача знести самочинно збудовану споруду по ремонту автомобілів та привести земельну ділянку до попереднього стану в межах водоохоронної зони потічка.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між земельною ділянкою, яка належить відповідачу на праві приватної власності, та проїжджою дорогою знаходиться водовідвідний злив для стоку дощових вод; для під`їзду на власну земельну ділянку та домоволодіння. Відповідачем у 2008 року було розчищено злив водостічних вод та встановлено водовідвідний колектор. Суд установив, що згідно з генеральним планом забудови с. Чукалівка Тисменицького району Івано-Франківської області вказана земельна ділянка не знаходиться у прибережній захисній смузі , а сільська рада не надала належних та допустимих доказів істотного порушення відповідачем будівельних норм і правил при зведенні господарської споруди, яка є предметом спору, чи істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 , яка не брала участі всправі,оскаржила його в апеляційному порядку.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 грудня 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 відмовлено з тих підстав, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення і цим рішенням суду не вирішувалось питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 .

Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги. Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України .

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 31 березня 2016 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що самочинно збудована відповідачем господарська споруда знаходиться на належній йому присадибній ділянці, виділеній йому у власність для ведення особистого селянського господарства. Прийнявши до уваги підстави пред`явленого позову, а саме частину сьому статті 376 ЦК України, суд зазначив, що позивач не довів факт відхилення від проєкту при здійсненні будівництва, порушення прав інших осіб, а також неможливість перебудови такої споруди відповідно до проєкту та будівельних норм.

Надаючи оцінку доводам позивача про порушення відповідачем положень статей 60, 61 ЗК України, суд урахував, що згідно генерального плану забудови с. Чукалівка за місцем знаходження домоволодіння та земельної ділянки ОСОБА_1 не передбачено жодних струмків та водних смуг, а тому посилання позивача на те, що ОСОБА_1 самовільно захопив земельну ділянку в прибережній захисній смузі і ділянку водного об`єкту, не відповідає фактичним обставинам справи.

Аргументи учасників справи

10 лютого 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції .

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суди не врахували, що належна відповідачу земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі, а наявність на ній струмка підтверджується висновками уповноважених державних органів та витягом з Публічної кадастрової карти України;

- господарська будівля, про знесення якої пред`явлено позов, дійсно знаходиться на присадибній земельній ділянці відповідача, яка, в свою чергу, розташована на самому руслі водотоку;

- відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на генеральному плані забудови с. Чукалівка не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, розміри якої встановлено законом;

- господарська споруда, про знесення якої просив позивач, збудована відповідачем без належно затвердженого проєкту та з істотними порушеннями будівельних норм;

- суди не залучили до участі в справі уповноважені органи, у віданні яких перебуває дотримання водного законодавства громадянами України, зокрема, дотримання меж прибережних захисних смуг;

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 16 серпня 2021 рокузазначено, що позивач оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 4частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц, та не дослідили зібрані в справі докази, прийнявши рішення про права, свободи, інтереси осіб, що не були залучені до участі в справі.

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається, постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року прийнята за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 , тобто особи, яка не брала участі в справі, але вважає, що судовим рішенням вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 591/2353/18 (провадження № 61-6800св20) зазначено, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув та не з`ясував, яким чином рішення суду першої інстанції вирішує права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення .

У справі, що переглядається, апеляційний суд у порушення положень статті 417 ЦПК України не врахував указівок, що містилися в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року , якою справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, та не зробив висновків щодо того, чи вирішено оскарженим рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 , і прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін, тобто за результатами розгляду апеляційної скарги особи, яка не брала участі в справі, ухвалив судове рішення, не передбачене чинним процесуальним законодавством.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1 , 3 , 4 , 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеногоу постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі № 591/2353/18 (провадження № 61-6800св20), колегія суддів уважає, що постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм процесуального права, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 , 409, 411, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року втрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук