Постанова

від 24.11.2021 по справі 753/1593/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 753/1593/19

провадження № 61-16530св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Луганський обласний центр з гідрометеорології,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Луганського обласного центру з гідрометеорології про визнання звільнення незаконним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позову посилалася на таке. З 1995 року вона постійно працювала у Луганському обласному центрі з гідрометеорології (далі - Луганський ЦГМ). Згідно з наказом Луганського ЦГМ від 04 січня 2008 року

№ 2-К її було переведено на посаду завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення. На зазначеній посаді вона працювала до липня 2014 року. З листування з відповідачем позивачка дізналась, що згідно з наказом Луганського ЦГМ від 07 липня 2014 року № 48 К роботу відповідача було призупинено з 07 липня 2014 року у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на певній частині Луганської та Донецької областей та фактично відновлено у грудні 2014 року після передислокації Луганського ЦГМ до м. Лисичанська Луганської області. З текстом зазначеного наказу позивачку ознайомлено не було. На свого листа від 07 грудня 2015 року позивачка отримала відповідь Українського гідрометцентру від 17 червня 2016 року № 01-16/672, в якому її повідомлено, що відповідно до наказу Луганського ЦГМ від 05 грудня 2014 року № 74-К Про звільнення за прогул працівників, які були попередженні, але не з`явились на робочому місці, у тому числі і вона, було звільнено з роботи.

Зазначала, що відповідач не повідомив її про офіційне призупинення з 07 липня 2014 року роботи Луганського ЦГМ; передислокацію та відновлення роботи відповідача; необхідність явки на місце роботи після відновлення роботи відповідача. Відповідач порушив вимоги статей 148, 149 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не ознайомив її з наказом від 05 грудня 2014 року № 74-К про звільнення, не видав трудової книжки та не провів з нею повного розрахунку.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним її звільнення; визнати незаконним та скасувати наказ Луганського ЦГМ від 05 грудня 2014 року № 74-К про її звільнення за прогул; поновити її на посаді завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення Луганського ЦГМ з 06 грудня 2014 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 35 461,28 грн та 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, щопозивачці було відомо про призупинення роботи Луганського ЦГМ, його передислокацію та подальше відновлення роботи, оскільки це підтверджується її листуванням засобами електронного зв`язку, яке вона надала до матеріалів справи . Судом встановлено факт відсутності позивачки на роботі без поважних причин, що свідчить про звільнення позивача з дотриманням норм чинного трудового законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання звільнення незаконним, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення,поновлення на роботі відсутні. Докази поважності відсутності на роботі позивачки судом не встановлені. Оскільки вимоги позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, то вони задоволенню не підлягають.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права щодо підстав та порядку звільнення працівника за ініціативою роботодавця у зв`язку з передислокацією відповідача в інше місто, а також з урахуванням неповідомлення працівника про зупинення простою у роботі відповідача засобами комунікації, передбаченими у наказі про встановлення простою. Суди попередніх інстанцій фактично не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки з урахуванням вимог закону, а також не надали належної оцінки відсутності доказів правомірності дій та рішень відповідача щодо звільнення позивачки за прогул без поважних причин, за умови що її не було повідомлено та ознайомлено з документами про встановлення простою у роботі відповідача, про зупинення простою у роботі, не повідомлено про зміну місця розташування відповідача та зміну в організації виробництва і праці, не отримано пояснень від працівника про причини відсутності на роботі, не отримано згоди на звільнення у профспілковому органі відповідача у встановлений законом спосіб. Суди встановили обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що й призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих судових рішень. Невихід працівника на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Судові рішення оскаржуються з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо підстав та порядку звільнення працівника за ініціативою роботодавця у зв`язку з передислокацією підприємства, установи чи організації в іншу місцевість, неповідомлення працівника про зупинення простою у роботі), недослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У лютому 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Луганського обласного центру з гідрометеорології , у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, щоз наказами про зупинення простою у роботі, передислокацію та відновлення роботипозивачку було ознайомлено за допомогою мережі інтернет, телефонного зв`язку та

sms-повідомлень На день винесення наказу про звільнення позивачки за прогул без поважних причин відповідач мав лише інформацію про перебування її на заробітках на території Російської Федерації, проте не мав жодної інформації щодо засобів зв`язку з нею, конкретного місця проживання (перебування) або роботи, оскільки позивачка про свій від`їзд та засоби підтримання зв`язку з нею за кордоном відповідача не повідомила і на телефонні дзвінки та sms-повідомлення не відповідала. Позивачка ретельно приховувала факт перебування її на роботі на території Російської Федерації навіть після звернення через чотири роки до відповідача з цим позовом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що з 1995 року позивачка постійно працювала у Луганському ЦГМ. Згідно з наказом Луганського ЦГМ від 04 січня 2008 року № 2-К її переведено на посаду завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення. На зазначеній посаді вона працювала до липня 2014 року.

Відповідно до наказу від 07 липня 2014 року № 48 К Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ , у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою збереження життя і здоров`я працівників Луганського ЦГМ, захисту їх законних прав та інтересів, установлено простій у роботі Луганського ЦГМ з 12:00 год. 08 червня 2014 року. У період простою дозволено працівникам не перебувати в Луганському ЦГМ за основним місцем роботи до закінчення простою, рекомендовано перебувати працівникам на телефонному зв`язку, а також один раз на день перевіряти особисту електронну пошту тощо (т. 2, а. с. 3).

Про зазначений наказ терміново було повідомлено усіх начальників відділів та завідувачів секторів у телефонному режимі, оскільки у зв`язку із бойовими діями у місті Луганську відділення Укрпошти призупинили роботу, а також у місті було відсутнє електропостачання. Ознайомити працівників Луганського ЦГМ із зазначеним наказом під підпис на той час не було можливості, оскільки виклик працівників за місцем знаходження відповідача могло бути загрозою для їх життя та здоров`я у зв`язку із проведенням бойових дій. Тому спілкування керівництва з працівниками проходило у телефонному режимі та за допомогою мережі інтернет.

Зі змісту наданого позивачкою скріншоту її електронної скриньки випливає, що електронною поштою у мережі Інтернет позивачку було повідомлено про закриття Луганського ЦГМ у зв`язку з бойовими діями. Вказаний електронний лист надійшов на електронну скриньку позивачки 11 липня 2014 року (т. 1, а. с. 14).

Наказом Луганського ЦГМ від 28 жовтня 2014 року № 29 Про передислокацію Луганського обласного центру з гідрометеорології Луганський ЦГМ передислоковано з м. Луганська до м. Лисичанська Луганської області в установленому порядку (т. 2, а. с. 5).

Наказом Луганського ЦГМ від 28 листопада 2017 року № 73-К Про зупинення простою Луганського обласного центру з гідрометеорології припинено дію наказу від 07 липня 2014 року № 48 К Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ та зобов`язано працівників Луганського ЦГМ, зокрема і позивачку ОСОБА_1 , приступити до своїх обов`язків з 01 грудня 2014 року (т. 2, а. с. 4).

Про відновлення роботи установи керівництвом Луганського ЦГМ було повідомлено працівників sms-повідомленнями із зазначенням нової адреси місцезнаходження відповідача, в тому числі повідомлено позивачку, проте вона не відповіла у будь-який спосіб на зазначене повідомлення та не приступила до роботи у визначений день, у зв`язку з чим посадовими особами Луганського ЦГМ 05 грудня 2014 року складено акт № 1 Про відсутність працівника на роботі , відповідно до якого з 01 грудня 2014 року 08:00 год до 05 грудня 2014 року 16:45 год певні працівники Луганського ЦГМ, зокрема і ОСОБА_1 , були відсутні на робочому місці, незважаючи на попередження усіх працівників за допомогою sms-повідомлення про початок роботи у м. Лисичанськ Луганської області, необхідність з`явитись на робоче місце та не надали про себе жодної звістки (т. 2, а. с. 7-8).

На підставі зазначеного акта відповідачем 05 грудня 2014 року видано наказ № 74-К Про звільнення за прогул , відповідно до якого було звільнено за прогул визначений перелік працівників, серед яких і позивачка ОСОБА_1 , за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

У липні 2014 року співробітниця позивачки ОСОБА_2 повідомила керівництво відповідача, що не може знайти ОСОБА_1 , оскільки вона виїхала з м. Луганська на безпечну територію, підконтрольну Україні, водночас інформація про зміну місцезнаходження відповідача знаходилась у вільному доступі на офіційному сайті Українського гідрометцентру з листопада 2014 року, однак позивачка більше ніж рік не повідомляла відповідача про себе та своє місцеперебування.

Згідно з наданою відповідачем довідкою від 05 листопада 2019 року № 341, виданою Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища (Російська Федерація), встановлено, що ОСОБА_1 у період з 09 жовтня 2014 року до 18 серпня 2015 року працювала в Білгородському центрі з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища (Російська Федерація) на посаді метеоролога І категорії, що також підтверджується копіями виписки від 07 листопада 2019 року № 342, наказу від 10 жовтня 2014 року № 67-к про прийняття ОСОБА_1 на роботу та наказу від 21 липня 2015 року № 42-к про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору від 25 вересня 2014 року.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 147 КЗпП України звільнення є дисциплінарним стягненням, яке застосовується за порушення трудової дисципліни.

На підставі частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Отже, відповідачем був порушений порядок накладення дисциплінарного стягнення, оскільки ним не були витребувані пояснення позивачки щодо причин відсутності на робочому місці. Недотримання цієї норми законодавства допускається тільки якщо порушення є явним та підтверджується сукупністю інших доказів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у пункті 1 розділу Луганська область якого зазначено місто Луганськ, в якому відповідно був розташований Луганський ЦГМ та мешкала позивачка.

Дію цього розпорядження було зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р, в якому не було зазначено підстави його прийняття.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р втратило чинність на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р, що затвердило новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, і в якому у пункті 1 розділу Луганська область знову було зазначено місто Луганськ.

Отже, місто Луганськ мало статус населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція, не тільки під час дії розпорядження № 1053-р, але й під час зупинення його дії і до прийняття розпорядження № 1275-р.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Розглядаючи справу, суди встановили, що ОСОБА_1 у період з 09 жовтня 2014 року до 18 серпня 2015 року працювала в Білгородському центрі з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища на посаді метеоролога І категорії, що знаходиться на території Російської Федерації, за обставинами справи відмовилася від продовження роботи у Луганського ЦГМ в іншій місцевості.

Таким чином, у цій справі суди встановили, що позивачці було відомо про накази від 07 липня 2014 року № 48 К Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ та від 28 жовтня 2014 року № 29 Про передислокацію Луганського обласного центру з гідрометеорології , вона по суті відмовилася від продовження роботи у Луганському ЦГМ в іншій місцевості, не прибула на нове місце роботи, на час відновлення роботи Луганського ЦГМ, продовжувала працювати на обраній нею іншій роботі за межами України .

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що невихід позивачки для проходження роботи у Луганському ЦГМ в іншій місцевості є прогулом без поважних причин.

З таким висновком погодитися не можна, оскільки суди дійшли його внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 712/9213/18 (провадження № 14-108цс20) зазначила, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишенням роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального навчального закладу) .

Водночас неявка працівника на роботу після відмови від роботи у випадку переведення підприємства, установи, організації в іншу місцевість не вважається прогулом у розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки наслідком такого невиходу на роботу є звільнення працівника з роботи на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Правильно встановивши фактичні обставини, суди попередніх інстанцій не врахували відсутності в діях позивачки ознак дисциплінарного проступку - прогулу, а тому, виходячи з підстав, передбачених статтею 235 КЗпП України, рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимог про визнання незаконним наказу Луганського ЦГМ від 05 грудня 2014 року № 74-К про звільнення позивачки за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення.

Зокрема, відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 36, частини третьої статті 235 КЗпП України рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасування наказу Луганського ЦГМ від 05 грудня 2014 року № 74-К про її звільнення за прогул підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення, яким позов у цій частині задовольнити частково: змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення центру з гідрометеорології за наказом Луганського обласного центру з гідрометеорології від 05 грудня 2014 року № 74-К з пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України на пункт 6 частини першої статті 36КЗпП України - відмова від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 415/6410/16-ц (провадження

№ 61-2472св19).

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони по суті зводяться до непогодження зі встановленими обставинами справи та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас позивачка не надала доказів, що підтверджують її намагання повідомити відповідача про бажання продовжувати трудові відносини, причини неможливості явки на роботу.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачка відмовилась від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а тому є підстави для застосування до спірних правовідносин положень пункту 6 частини першої статті 36, частини третьої статті 235 КЗпП України.

У касаційній скарги заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, проте на час касаційного перегляду судових рішень у цій справі подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 415/6410/16-ц (провадження № 61-2472св19), про що зазначено вище.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу меж, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій внаслідок неправильного застосування вищевказаних норм матеріального права дійшли помилкового висновку щодо підставності звільнення позивачки за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України .

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасування наказу Луганського ЦГМ від 05 грудня 2014 року № 74-К про звільнення ОСОБА_1 за прогул з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами касаційного перегляду вимоги заявниці немайнового характеру задоволено частково.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору за подання вимог немайнового характеру, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню 50 відсотків суми судового збору, що підлягав сплаті за подання позову в цій частині, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 1 728,90 грн (384,20 грн + 576,30 грн + 768,40 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року в частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасування наказу Луганського обласного центра з гідрометеорології від 05 грудня 2014 року № 74-К про звільнення ОСОБА_1 за прогул скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 у зазначеній частині задовольнити частково.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення центру з гідрометеорології за наказом Луганського обласного центру з гідрометеорології від 05 грудня 2014 року

№ 74-К з пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України на пункт 6 частини першої статті 36Кодексу законів про працю України - відмова від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Луганського обласного центру з гідрометеорології (місцезнаходження: вул. імені Володимира Сосюри, 166, м. Лисичанськ, Луганська область, 93106, код ЄДРПОУ: 19084117) на користь держави 1 728,90 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко