Рішення

від 20.02.2020 по справі 753/1593/19

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1593/19

провадження № 2/753/3230/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Сирбул О.Ф.

за участю

секретаря судового засідання: Лаптєвої Ю.М.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Рабоша М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Луганського обласного центру з гідрометеорології про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

Позивач у січні 2019 року звернулась до суду з позовом до Луганського обласного центру з гідрометеорології (далі по тексту Луганський ЦГМ) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 1995 року позивач постійно працювала у Луганському ЦГМ, зокрема згідно наказу Луганського ЦГМ від 04.01.2008 року №2-К позивача було переведено на посаду завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення. На вказаній посаді позивач працювала до липня 2014 року.

Із листування з відповідачем, позивач дізналась, що згідно наказу Луганського ЦГМ від 07.07.2014 року №48-К робота відповідача була призупиненна з 07.07.2014 року у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на певній частині Луганської та Донецької областей та фактично відновлена у грудні 2014 року після передислокації у м.Лисичанськ Луганської області. Однак, із текстом вказаного наказу позивача ознайомлено не було.

Також, лише під час листування позивач отримала відповідь УкрГМЦ від 17.06.2016 року №01-16/672, на лист позивача від 07.12.2015 року, згідно якої було встановлено, що згідно наказу Луганського ЦГМ від 05.12.2014 року №74-К "Про звільнення за прогул" працівників, які були попередженні, але не з`явились на робочому місці, у тому числі було звільнено і позивача.

Разом з тим, на дату звернення позивача до суду із вказаним позовом, позивача не було ознайомлено із зазначеним наказом по звільнення та не повернуто трудову книжку, як це передбачено трудовим законодавством, також з позивачем не було проведено повного розрахунку.

Також, позивач зазначає, що відповідачем було вчинено неправомірні дії стосовно позивача, які полягають у наступному: позивача не було повідомлено про офіційне призупинення з 07.07.2014 року роботи Луганського ЦГМ; позивача не було повідомлено про передислокацію відповідача та відновлення роботи відповідача; позивача не було повідомлено про явку на місце роботи після відновлення роботи відповідача; відповідачем не було дотримано вимог ст.ст. 148, 149 КЗпП України; позивача не ознайомлено з наказом про звільнення, не видано трудової книжки та не проведено повного розрахунку.

На підставі викладеного позивач була змушена звернутись до суду із вказаним позов до відповідача, в якому позивач просить суд:

1. визнати незаконним звільнення позивача;

2. визнати незаконним та скасувати наказ Луганського ЦГМ від 05.12.2014 року №74-К "Про звільнення за прогул" ОСОБА_1 ;

3. поновити позивача на посаді завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення Луганського ЦГМ з 06.12.2014 року;

4. стягнути з відповідача на корить позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 35 461,28 грн.;

5. стягнути з відповідача на корить позивача моральну шкоду у сумі 100 000,00 грн.

Ухвалою судді від 12.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, просив відмовити в задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві на позов. Крім того, подав до суду заяву про застосування строку позовної давності.

Свідок, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (син позивача) показав суду, що позивач завжди відповідально ставилась до своєї роботи, до неї завжди звертались як до висококваліфікованого працівника. Свідку відомо, що позивача звільнено за прогул, разом з цим свідок зазначив, що про звільнення позивача вони дізнались від третіх осіб, однак вказаній причині звільнення позивача свідок не вірить.

Свідок, ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син позивача) показав суду, що про звільнення позивача вони дізнались від третіх осіб, трудову книжку позивачу не повернули, позивач дуже переживала з приводу звільнення, оскільки показала себе як відповідальний працівник.

Заслухавши учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оглянувши огригінали наказів №48 К від 07.07.2014 року, №29 від 28.10.2014 року, №73-К від 28.11.2014 року, №74-К від 05.12.2014 року та оригінал акту №1 від 05.12.2014 року, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 1995 року позивач постійно працювала у Луганському ЦГМ, зокрема згідно наказу Луганського ЦГМ від 04.01.2008 року № 2-К позивача було переведено на посаду завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення. На вказаній посаді позивач працювала до липня 2014 року.

Відповідно до наказу №48 К від 07.07.2014 року "Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ", у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою збереження життя і здоров`я працівників Луганського ЦГМ, захисту їх законних прав та інтересів, установлено простій у роботі Луганського ЦГМ з 12.00 год. 08.06.2014 року. У період простою дозволено працівникам не перебувати в Луганському ЦГМ за основним місцем роботи до закінчення простою; рекомендовано перебувати працівникам на телефонному зв`язку, а також один раз на день перевіряти особисту електоронну пошту тощо.

Згідно пояснень представника відповідача про зазначений наказ терміново було повідомлено усіх начальників відділів та завідувачів секторів у телефонному режимі, оскільки у зв`язку із бойовими діями у місті Луганськ відділення Укрпошти також призупинили свою роботу, а також у місті було відсутнє електропостачання. Також, представник відповідача зазначив, що ознайомити працівників Луганського ЦГМ із вказаним наказом під підпис на той час не було можливості, оскільки виклик працівників за місцемзнаходження відповідача могло бути загрозою для їх життя та здоров`у зв`язку із проведенням бойових дій. Тому спілкування керівництва з працівниками проходило у телефонному режимі та за допомогою мережі Інтернет.

З наданого самою позивачем скрин-шоту електронної скриньки позивача, вбачається, що електронною поштою у мережі Інтернет позивача було повідомлено про закриття Луганського ЦГМ у зв`язку з бойовими діями. Вказаний електронний лист надійшов на електронну скриньку позивача 11.07.2014 року.

Наказом Луганського ЦГМ №29 від 28.10.2014 року "Про передислокацію Луганського обласного центру з гідрометеорології" Луганський ЦГМ передислоковано з м.Луганськ до м.Лисичанськ Луганської області в установленому порядку.

У подальшому, наказом Луганського ЦГМ №73-К від 28.11.2017 року "Про зупинення простою Луганського обласного центру з гідрометеорології" припинено дію наказу №48 К від 07.07.2014 року "Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ" та зобов`язано приступити к своїм обов`язкам з 01.12.2014 року працівників Луганського ЦГМ зокрема і позивача ОСОБА_1 .

Про відновлення роботи відповідача, керівництвом Луганського ЦГМ було повідомлено працівників SMS-повідомленнями із зазначенням нової адреси місцезнаходження відповідача. Також, було повідомлено позивача, проте позивач не відповіла жодним чином на зазначене повідомлення та не приступила до роботи у визначений день, у зв`язку з чим посадовими особами Луганського ЦГМ 05.12.2014 року складено акт №1 "Про відсутність працівника на роботі", відповідно до якого з 01.12.2014 року 08.00 год. по 05.12.2014 року 16.45 год. певні працівники Луганського ЦГМ, зокрема і ОСОБА_1 , були відсутні на робочому місці, не зважаючи на попередження усіх працівників за допомогою SMS-повідомлення про початок роботи в м.Лисичанськ, о необхідності з`явитись на робочому місці та не надали о собі жодної звістки.

Представник позивача у судовому засідання вказував на невідповідність вказаного акту до вимог діловодства, а також, що акт не було підписано усіма членами комісії, зокрема заступником начальника Луганського ЦГМ ОСОБА_4 .

Однак, суд погоджується з доводами представника відповідача, який зазначив, що акт №1 "Про відсутність працівника на роботі" від 05.12.2014 року не є предметом позову, позивачем він не оскаржується, вказаний акт підписано більшою кількістю членів комісії, він не був оскаржений та/або скасований, а тому документ є чинний.

Крім того, в акті зазначено скорочену назву посади позивача - "завідувач сектору", оскільки повна назва посади, яку займала позивач є - завідувач сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення Луганського ЦГМ.

На підставі вказаного акту, відповідачем 05.12.2014 року видано наказ №74-К "Про звільнення за прогул", відповідно до якого було звільнено за прогул п.4 ст.40 КЗпП України визначений перелік працівників, серед яких і позивача ОСОБА_1 .

Позивач зауважила на невідповідності у вказаних акті та наказі від 05.12.2014 року, зокрема про те, що згідно вказаних документів встановлено неявку на місце роботи та було звільнено ОСОБА_5 , а не її - ОСОБА_1 .

Однак, на думку суду, позивач протирічить сама собі, оскільки, якщо було звільнено не її, тоді і немає предмету спору у вказаній справі. Крім того, позивач сама надаючи пояснення, при обгрунтуванні позовних вимог та надаючи до суду копії грамоти та почесної грамоти про нагородження " ОСОБА_5 ", позивач підтверджувала належниість їй вказаних доказів та зауважувала, що це лише є орфографічною помилкою.

На підставі чого, можна зробити висновок, що акт №1 від 05.12.2014 року та наказ №74-К від 05.12.2014 року, тотожно до пояснень позивача, також містять орфографічну помилку в прізвищі позивача " ОСОБА_5 " замість " ОСОБА_1 ".

Також, із пояснень представника відповідача встановлено, що у липні 2014 року співробітниця позивача ОСОБА_8 повідомила керівництво відповідача, що не може знайти ОСОБА_1 , оскільки вона виїхала з м.Луганська на безпечну територію, підконтрольну Україні, водночас інформація про зміну місцезнаходження відповідача знаходилась у вільному доступі на офіційному сайті УкрГМЦ з листопада 2014 року, однак позивач більше ніж рік не повідомляла відповідача про себе та своє місцеперебування. Крім того, як стверджує позивач, про відновлення роботи відповідача, вона дізналась з відповіді №30-01/5-19/564 від 08.12.2015 року, на заяву позивача від 03.11.2015 року, проте вказану заяву позивач направляла на нове місцезнаходження відповідача, з чого можна зробити висновок, що принаймі станом на листопад 2015 року позивач знала про переміщення та місцезнаходження відповідача, проте жодних дій щодо продовження трудових відностин з відповідачем не вчинила, доказів зворотнього суду не надано.

Разом з тим, згідно наданої відповідачем довідки №341 від 05.11.2019 року, виданої Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища, встановлено, що ОСОБА_1 у період з 09.10.2014 року по 18.08.2015 року працювала в Білгородському центрі з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища на посаді метеоролога І категорії, що також підтверджується копією виписки №342 від 07.11.2019 року з наказу №67-к від 10.10.2014 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу та наказу №42-к від 21.07.2015 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору від 25.09.2014 року.

Під час розгляду справи представник позивача заперечував проти приєднання вказаних доказів до матеріалів справи, оскільки відповідач збирав документи щодо позивача без її на те згоди.

Разим з тим, представник відповідача зауважив, шо при працевлаштуванні до Луганського ЦГМ позивач підписала згоду на обробку персональних даних щодо неї, а тому відповідачем на правових підставах було направлено відповідні запити до Білгородського центру з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища.

На думку суду вказані письмові докази спростовують аргументи позивача щодо її незаконного звільнення, оскільки вона, на момент звільнення за прогул 05.12.2014 року, уже біля двох місяців перебувала у трудових правовідносинах з юридичною особою (Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища), який знаходиться на території Російської Федерації, приховавши цей факт від керівництва відповідача, також, вказані обставини свідчасть про порушення позивачем трудової дисципліни та недобросовісне ставлення до своїх трудових обов`язків перед відповідачем.

Заперечення позивача, що факт її перебування в тимчасових трудових відносинах з іншою юридичною особою (за сумісництвом), під час простою відповідача, не дає права відповідачу порушувати законодавство України про працю щодо звільнення позивача, підлягає критиці, оскільки позивачем не надано суду доказів роботи за сумісництвом, оскільки згідно вказаної виписки №342 від 07.11.2019 року з наказу №67-к від 10.10.2014 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу, позивача було прийнято на повну зайнятість на підставі строкового трудового договору від 25.09.2014 року №205, також позивачем на надано доказів повідомлення керівництва відповідача про її перебування в тимчасових трудових відносинах з іншою юридичною особою, оскільки вказані трудові відносини передбачали роботу позивача за межами території України, оскільки позивачу не було відомо час простою відповідача.

З чого випливає, що на день відновлення роботи Луганського ЦГМ (01.12.2014 року) позивач не з`явилась у визначений час на своє робоче місце у Луганському ЦГМ, оскільки у вказаний період перебувала у трудових відносинах з Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища, а саме: у період з 09.10.2014 року по 18.08.2015 року.

Крім того, з наданих до суду доказів вбачається, що трудові відносини позивача з іншою юридичною особою (Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища) не були підставою для звільнення позивача у Луганському ЦГМ, оскільки підставою звільнення позивача є неявка на робоче місце без поважних причин у період з 01.12.2014 року по 05.12.2014 року.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України роботодавець може розірвати трудовий договір з працівником у разі його прогулу (в т.ч. у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06 листопада 1992 р. передбачено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП України, прогулом вважається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого або середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13.09.2017 р. по справі №6-1412цс17, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Разом з тим, відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст. 76, 77 ЦПК України.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 р., предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_10 та не бере їх до уваги, оскільки ці особи є родичами ОСОБА_1 , а тому згадані свідкі є також зацікавленими особами у задоволенні вказаного позову.

Представником позивача до суду було надано письмові пояснення відібрані у ОСОБА_9 , у порядку ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Згідно вказаних пояснень ОСОБА_9 працювала у Луганському ЦГМ з 2002 року. Згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_9 від 24.12.2014 року вона була звільнена за власним бажанням за статтею 38 КЗпПУкраїни відповідно до наказу № 66-К від 20.11.2014 року. Також з вказаних пояснень вбачається, що ОСОБА_9 не відомо про акт про відсутність працівників на роботі, оскільки про необхідність виходу на роботу її ніхто не повідомляв, ОСОБА_9 не планувала працювати у м.Лисичанську, а тому була звільнена за власним бажанням, згідно зазначеного наказу. Про наказ від 05.12.2014 року №74-К"Про звільнення за прогул", яким разом з низкою працівників було звільнено і ОСОБА_9 , їй не відомо.

Суд критично відноситься до вказаних пояснень та не бере їх до увахи з огляду на наступне.

Представником відповідача було надано суду наказ № 66-К від 20.11.2014 року та наказ №74-К від 05.12.2014 року, з вказаних наказів вбачається, що згідно з наказом Луганського ЦГМ від 05.12.2014 року №74-К "Про звільнення за прогул", серед низки працівників, ОСОБА_9 була звільнена 05.12.2014 року на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул. У той же час наказом Луганського ЦГМ від 20.11.2014 року №66-К було звільнено низку працівників за власним бажанням, однак серед переліку звільнених працівників прізвище ОСОБА_9 відсутнє. Тому запис зроблений у трудовій книжці ОСОБА_9 про її звільнення на підставі наказу Луганського ЦГМ від 20.11.2014 року №66-К не відповідає дійсності.

Крім того, порівнюючи відтиск печатки у трудовій книжці ОСОБА_9 з наданою відповідачем довідкою №29-01/5-33/1374 від 12.11.2019 року вбачається, що відбиток печатки "Відділ кадрів", яким засвідчено запис в трудовій книжці ОСОБА_9 про її звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України суттєво відрізняється від відтиску печатки "ВІДДІЛ КАДРІВ", яка використовується у Луганському ЦГМ з 2013 року згідно вказаної довідки відповідача №29-01/5-33/1374 від 12.11.2019 року.

Отже, судом встановлено факт відсутності позивача на роботі без поважних причин, що свідчить про звільнення позивача з дотриманням норм діючого трудового законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі відсутні. Будь-яких доказів поважності відсутності на роботі позивача судом не встановлено.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Статтею 148 КЗпП України визначено, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до вимог, передбачених п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п.1 ст.41, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступень тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

Статтею 233 КЗпП України передбачена можливість працівника звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, у справах про звільнення-в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частин 1, 2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядав спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Оскільки вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, вони задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то судом встановлено, що вказана заява не обгрунтована та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268,280-281, 284, 289, 352-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до Луганського обласного центру з гідрометеорології про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя :