Постанова

від 05.10.2020 по справі 753/1593/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №753/1593/19 Головуючий у І інстанції Сирбул О.Ф.

Провадження №22-ц/824/8047/20 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Голуб С.А.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,

за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного центру з гідрометеорології про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 1995 року вона постійно працювала у Луганському обласному центрі з гідрометеорології (далі - Луганський ЦГМ). Згідно наказу Луганського ЦГМ від 04.01.2008 року №2-К позивача було переведено на посаду завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення. На вказаній посаді позивач працювала до липня 2014 року.

Із листування з відповідачем, позивачка дізналась, що згідно наказу Луганського ЦГМ від 07.07.2014 року №48-К робота відповідача була призупиненна з 07.07.2014 року у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на певній частині Луганської та Донецької областей та фактично відновлена у грудні 2014 року після передислокації у м.Лисичанськ Луганської області. Однак, із текстом вказаного наказу позивачку ознайомлено не було.

На свій лист від 07.12.2015 року позивачка отримала відповідь УкрГМЦ від 17.06.2016 року №01-16/672, в якому доводилось до її відома, що відповідно до наказу Луганського ЦГМ від 05.12.2014 року №74-К Про звільнення за прогул працівників, які були попередженні, але не з`явились на робочому місці, вона була звільнена з роботи.

Разом з тим, на дату звернення позивачки до суду із вказаним позовом, позивача не було ознайомлено із зазначеним наказом про звільнення та не повернуто трудову книжку, як це передбачено трудовим законодавством, також з позивачкою не було проведено повного розрахунку.

Також позивачка зазначає, що відповідачем було вчинено неправомірні дії стосовно неї, які полягають у тому, що її не було повідомлено про офіційне призупинення з 07.07.2014 року роботи Луганського ЦГМ; не було повідомлено про передислокацію відповідача та відновлення роботи відповідача; не було повідомлено про явку на місце роботи після відновлення роботи відповідача; відповідачем не було дотримано вимог ст.ст. 148, 149 КЗпП України; її не ознайомлено з наказом про звільнення, не видано трудової книжки та не проведено повного розрахунку.

На підставі викладеного, просила суд: визнати незаконним її звільнення; визнати незаконним та скасувати наказ Луганського ЦГМ від 05.12.2014 року №74-К про звільнення за прогул ОСОБА_1 ; поновити її на посаді завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення Луганського ЦГМ з 06.12.2014 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 35 461,28 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги

В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, не надано належної правової оцінки всім доказам на які вона посилалась як на підставу заявлених позовних вимог.

Вважає, що суд першої інстанції вдався до перекручування справжніх обставин справи та прийняв як належні докази виключно одні лише пояснення представника відповідача, якому до того ж не відомі особисто обставини справи, оскільки представник не перебував в трудових відносинах з відповідачем в період з 07.07.2014 року по 05.12.2014 року, а почав працювати у відповідача на посаді юрисконсульта лише з 23.09.2019 року (том 1 а. с. 234).

Так, судом з пояснень представника відповідача встановлено, що починаючи з 07.07.2014 року повідомлення про зміст наказу та саме спілкування керівництва відповідача з працівниками відбувалося у телефонному режимі та за допомогою мережі Інтернет (арк. 2 абз. 14 оскаржуваного рішення).

Але в матеріалах справи відсутні жодні докази того, що на електронну адресу позивачки від відповідача надходив примірник Наказу № 48-К для ознайомлення.

Більше того, суд надалі в рішенні (арк. 2 абз. 15 оскаржуваного рішення) виклав висновки, які протирічать матеріалам справи, а саме: З наданого самою позивачем скрин-шоту електронної скриньки позивача, вбачається, що електронною поштою у мережі Інтернет позивача було повідомлено про закриття Луганського ЦГМ у зв`язку з бойовими діями. Вказаний електронний лист надійшов на електронну скриньку позивача 11.07.2014 року .

Зазначене не відповідає дійсності, оскільки позивачка зазначала не про те, що їй не повідомили, що Луганський ЦГМ закривається, а про те, що її не ознайомили зі змістом наказу N9 48-К та з її обов`язками в період простою.

А електронний лист від 11.07.2014 року був направлений не відповідачем, а самою позивачкою до інших осіб з метою інформування інших колег про стан справ, в той час, як зміст самого Наказу N2 48-К ніхто з керівництва відповідача до позивачки не доводив.

Суд неправомірно вважав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи, в частині повідомлення позивачки про відновлення роботи Луганського ЦГМ за іншою адресою місцезнаходження.

Апелянт вважає, що зазначені висновки суду не підтверджуються жодними належними допустимим достовірними доказами у справі, оскільки під час судових засідань позивачка неодноразово наголошувала на тому, що жодних ні СМС-повідомлень, а ні електронних листів про вихід на роботу вона від відповідача не отримувала і у справі відсутні будь-які докази цього, окрім пояснень представника відповідача, який навіть не був очевидцем тих подій.

Більше того, суд не розібрався та не надав належної оцінки тому, що Наказ Луганського ЦГМ № 73-К від 28.11.2017 року Про зупинення простою Луганського обласного центру з гідрометеорології (надалі - наказ № 73-К) датований 28.11.2017 року, що припадало на п`ятницю - останній робочий день, а стати до роботи потрібно було в понеділок 01.12.2014 року.

Разом з тим, суд не звернув увагу, що згідно п. 5. Наказу № 48-К саме на інженера з підготовки кадрів І кат. був покладений обов`язок ознайомити з вказаним наказом працівників відповідача, а також своєчасно інформувати працівників щодо дати закінчення простою (т. 2 а.с. 3,11,12).

Вказане може свідчити лише про те, що насправді відповідач не мав наміру належним чином повідомляти позивачку про вихід на роботу аби потім створити підстави для звільнення за прогул.

Зі змістом самого Наказу № 73-К, як і з наказом Луганського ЦГМ № 29 від 28.10.2014 року Про передислокацію Луганського обласного центру з гідрометеорології (надалі - Наказ № 29) позивачка нарешті змогла ознайомитись лише під час розгляду справи в судовому засіданні та які були приєднані до матеріалів справи представником відповідача під час розгляду справи 26.09.2019 року (т. 2 а.с. 2, 4, 5, 9,10, 13,14, 15) .

Суд безпідставно у своєму рішенні прийшов до висновку, що інформація про зміну місцезнаходження відповідача знаходилась у вільному доступі , а тому позивачка мала знати про це, хоча жодних доказів на підтвердження цього, окрім простого посилання на пояснення представника відповідача, суд не навів.

Таким чином, і в даному випадку суд однобічно і не критично прийняв позицію сторони відповідача у справі, що ґрунтується лише на припущеннях та ухвалив незаконне рішення.

Позивач вважає, що враховуючи відсутність факту та доказів її належного виклику на роботу, у зв`язку з відновленням роботи відповідача в іншій місцевості, об`єктивно і неупереджено суд був позбавлений права визнавати, як належний та допустимий доказ вини позивачки складений Акт № 1 про відсутність позивачки на роботі.

В оскаржуваному рішенні, суд неправомірно звинувачує позивачку у порушенні своїх трудових обов`язків та трудової дисципліни, коли під час дії Наказу № 48-К вона уклала договірні трудові відносини з іншою юридичною особою.

Більше того, суд навіть не досліджував умови такого трудового договору і чи дійсно позивачці потрібно було знаходитись постійно на території іншої держави, чи могла вона працювати віддалено в той час, як відповідач знаходився в стані простою.

Суд неправомірно прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивачки, оскільки нібито остання не повідомила про свої трудові відносини з іншою юридичною особою. Відповідачем не надано доказів того, що позивачка була зобов`язана повідомляти про своє місцезнаходження, з огляду на положення Наказу № 48-К.

Звільнення за прогул є дисциплінарним стягненням і повинно здійснюватися із додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень. Таким чином суд першої інстанції неправильно встановив справжні обставини справи, а тому таке рішення має бути скасоване.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення , яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу.

З доводами позивачки, викладеними в апеляційній скарзі відповідач не погоджується, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

В своїй позовній заяві позивачка визнає, що її було усно повідомлено про встановлення простого у роботі Луганського ЦГМ на тиждень, особисто керівником ОСОБА_2 .

Ознайомити з цим наказом працівників під підпис не було можливості, оскільки поштовий зв`язок не працював, у місті були перебої з електроенергією, переміщатись містом, яке уже, на той час, контролювалось незаконними збройними формуваннями, було небезпечно для здоров`я та життя працівників у зв`язку з наближенням бойових дій.

Крім визнання самою позивачкою факту ознайомлення зі змістом наказу Луганського ЦГМ №48-К від 07.07.2014р. Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ . це підтверджується наявними в матеріалах справи наступними доказами, зокрема:

- наданим суду позивачем скріншотом повідомлення від 11.07.2014 (том 1, а.с. 14), яке вона надіслала на електронні адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 такого змісту: С 07.07.2014 Луганский ЦГМ закрыт из-за приближения боевых действий. Агрометеорологические и метеорологические наблюдения прекращены , що свідчить про її обізнаність зі змістом цього наказу;

- наданим суду позивачем листом, підписаним частиною трудового колективу, в т.ч. позивачкою, адресованим керівникові ОСОБА_2 з проханням відновити роботу Луганського ЦГМ (том 1, а.с.20,21).

Позивачка також на сторінці 2 позовної заяви (том 1, а.с.1-9) зазначає: Разом з тим, на той час я продовжувача стикуватись з колегами за допомогою мережі Інтернет та навіть разом з іншими направляла у жовтні 2014 року тодішньому керівнику Луганського ЦГМ ОСОБА_2 електронні листи з пропозиціями відновити роботу. Підтвердженням вказаних обставин є роздруківка такої електронної переписки за жовтень - листопад 2014 року щодо відновлення роботи у м. Луганську...

Отже відповідач вважає, що ствердження позивача про неознайомлення її зі змістом наказу №48-К від 07.07.2014 р. не відповідає дійсності.

Щодо доводів позивачки про те, що нібито суд неправомірно вважав встановленими недоведені обставини, в частині повідомлення позивача про відновлення роботи відповідача за іншою адресою місцезнаходження відповідач зазначає таке.

Наказом Луганського ЦГМ №29 від 28.10.2014 р. Про передислокацію Луганського обласного центру з гідрометеорології було оголошено про передислокацію Луганського ІДГМ з м. Луганська до м. Лисичанська Луганської області, у зв`язку з тим, що м. Луганськ, в т.ч. і Луганський ІДГМ, що розташовувався на той час на території міста, потрапили під контроль незаконних збройних формувань.

Наказом Луганського ЦГМ №73-К від 28.11.2014 р. Про зупинення простою Луганського обласного центру з гідрометеорології було припинено дію наказу №48-К від 07.07.2014 року Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ та зобов`язано працівників приступити до виконання своїх обов`язків з 01.12.2014р. sms-повідомленнями із зазначенням нової адреси місцезнаходження Луганського ЦГМ.

Також, інформація про зміну місцезнаходження Луганського ЦГМ та дату відновлення роботи за новим місцем дислокації, знаходилась у вільному доступі на офіційному сайті УкрГМІД, з листопада 2014 року і відповідно позивачка могла нею скористатися, якби цього бажала.

Однак позивачка, на той час уже перебувала в довготривалих трудових відносинах з іншою організацією, яка знаходиться в Російській Федерації, з якою вона уклала 25.09.2014 р. строковий трудовий договір на термін до 18.10.2015 p., проте свій запланований від`їзд до сусідньої країни від керівництва Луганського ЦГМ приховала. Вказане може свідчити лише про те, що позивач, насправді, на той час, не мала наміру повертатись назад на підконтрольну українській владі територію.

Стосовно доводів позивачки про недостатність часу для переїзду працівників згідно наказу Луганського ЦГМ №73-К від 28.11.2014 р. до нового місця знаходження, впродовж двох днів (в період з 28 до 30 листопада 2014 року), то відповідач вважає, що доводи позивача в цій частині є необґрунтованими, оскільки працівників було повідомлено з наказом, в п`ятницю (28 числа), на початку робочого дня, в телефонному режимі. Крім того, м. Луганськ та м. Лисичанськ знаходяться в межах однієї області, на відстані, що не перевищує 90 км одне від одного.

Щодо зауважень скаржника щодо складання Луганським ЦГМ 05.12.2014 р. акту №1 про відсутність позивачки на роботі.

05.12.2014 р. посадовими особами Луганського ЦГМ було складено акт на підтвердження факту відсутності працівника ОСОБА_1 на роботі впродовж 5 (п`яти) робочих днів. Цей акт не був предметом позовних вимог, позивачем він не оскаржувався, вказаний акт підписано більшою кількістю членів комісії, а тому документ є чинний.

Перебуваючи у трудових відносинах з Луганським ЦГМ позивачка поставилася до своїх трудових обов`язків безвідповідально.

Відповідно до ст.139 КЗпП працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватись трудової і технологічної дисципліни, ... .

Від`їжджаючи за межі України, до Російської Федерації, позивачка, в порушення трудової дисципліни, не повідомила керівництво Луганського ЦГМ про зміну свого місця постійного проживання та свій від`їзд до сусідньої країни з метою офіційного працевлаштування, приховавши цей факт. Позивачка, також, не зверталась до керівництва Луганського ЦГМ з будь-якими заявами для вирішення цього питання на законних підставах (про припинення трудових відносин у зв`язку з від`їздом за кордон, надання відпустки без збереження заробітної плати і т.п.).

Вперше, позивачка повідомила про себе 3 листопада 2015 року, після повернення до України з Російської Федерації, а згодом, надіславши лист-претензію на електронну адресу Луганського ЦГМ із зазначенням свого нового місця перебування: АДРЕСА_1 ) Тобто, з офіційної дати укладення позивачем трудового договору (25.09.2014р.) з Білгородським центром з гідрометеорології та моніторингу навколишнього середовища і повідомленням про себе і своє місцеперебування пройшло більше року.

За таких обставин, враховуючи ту обставину, що на момент звільнення позивачки у керівництва Луганського ЦГМ була деяка інформація від працівників про перебування ОСОБА_1 в сусідній країні на заробітках, але яка,в порушення трудової дисципліни, не повідомила керівництво про своє рішення щодо зміни місця свого постійного проживання, тривалого перебування більше року за кордоном, відсутністю будь-яких заяв з її боку про припинення трудових відносин з Луганським ЦГМ, не було можливості її повідомити про звільнення та виконати інші передбачені чинним законодавством дії. Тому відповідач вважає, що звинувачення з боку позивачки є безпідставними.

Під час розгляду справи позивачка не мала намірів повідомляти про своє тривале перебування за кордоном, приховавши цей факт, чим ввела в оману суд та відповідача у справі. Про юридичний факт (укладення позивачем строкового трудового договору з юридичною особою за кордоном задовго до його звільнення ) керівництву Луганського ЦГМ стало відомо уже під час судового розгляду справи від колишнього працівника, який повідомив конкретне місце роботи ОСОБА_1 за кордоном.

Відповідач звертає увагу суду на те, що на момент звільнення 05.12.2014р за прогул без поважних причин згідно наказу Луганського ЦГМ №74 - К від 05.12.2014р (а.с. 16-18, том 2) позивач перебувала в Російській Федерації, де знаходилась в довготривалих трудових відносинах з юридичною особою, в період з 09.10.2014р. до 18.10.2015р. Ця обставина підтверджується письмовими доказами (довідкою №341 від 05.11.2019 та випискою від 07.11.2019 №342 з наказів про прийняття на роботу та звільнення ), наданими на запит Луганського ЦГМ керівництвом Бєлгородського центру з гідрометеорології та моніторингу навколишнього середовища (а.с.84-85, том 2).

Вважає, що за таких обставин вимоги статей 147,149 КЗпП України при звільнені буди дотримані.

При розгляді питання звільнення позивача 05.12.2014 за прогул без поважних причин Луганський ЦГМ отримав 05.12.2014р. письмову згоду профспілкового представника трудового колективу Луганського ЦГМ на звільнення ОСОБА_1 згідно п.4 ст.40 КЗпП України ( копія згоди профспілкового представника додається). Проте, в судових засіданнях питання надання згоди на звільнення, жодного разу не порушувалося, а тому цей доказ суду не надавався. У зв`язку з чим відповідач просив суд визнати поважними причини пропуску строку для надання цього доказу та задовольнити клопотання про його приєднання до матеріалів даної справи.

Вважає, що доводи позивачки про незаконне її звільнення є безпідставними, а її звільнення таким, що відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні позивачка наполягала на задоволенні апеляційної скарги з підстав, що в ній зазначені.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням такого.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи та висновки суду першої інстанції .

Судом першої інстанції встановлено, що з 1995 року позивач постійно працювала у Луганському ЦГМ, зокрема згідно наказу Луганського ЦГМ від 04.01.2008 року № 2-К позивача було переведено на посаду завідувача сектору агрометеорологічних прогнозів відділу гідрометеорологічного забезпечення. На вказаній посаді позивач працювала до липня 2014 року.

Відповідно до наказу №48 К від 07.07.2014 року Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ , у зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, з метою збереження життя і здоров`я працівників Луганського ЦГМ, захисту їх законних прав та інтересів, установлено простій у роботі Луганського ЦГМ з 12.00 год. 08.06.2014 року. У період простою дозволено працівникам не перебувати в Луганському ЦГМ за основним місцем роботи до закінчення простою; рекомендовано перебувати працівникам на телефонному зв`язку, а також один раз на день перевіряти особисту електронну пошту тощо.

Про зазначений наказ терміново було повідомлено усіх начальників відділів та завідувачів секторів у телефонному режимі, оскільки у зв`язку із бойовими діями у місті Луганськ відділення Укрпошти також призупинили свою роботу, а також у місті було відсутнє електропостачання. Ознайомити працівників Луганського ЦГМ із вказаним наказом під підпис на той час не було можливості, оскільки виклик працівників за місцем знаходження відповідача могло бути загрозою для їх життя та здоров`я зв`язку із проведенням бойових дій. Тому спілкування керівництва з працівниками проходило у телефонному режимі та за допомогою мережі Інтернет.

З наданого самою позивачкою скрин-шоту її електронної скриньки, вбачається, що електронною поштою у мережі Інтернет позивача було повідомлено про закриття Луганського ЦГМ у зв`язку з бойовими діями. Вказаний електронний лист надійшов на електронну скриньку позивача 11.07.2014 року.

Наказом Луганського ЦГМ №29 від 28.10.2014 року Про передислокацію Луганського обласного центру з гідрометеорології Луганський ЦГМ передислоковано з м. Луганськ до м. Лисичанськ Луганської області в установленому порядку.

У подальшому, наказом Луганського ЦГМ №73-К від 28.11.2017 року Про зупинення простою Луганського обласного центру з гідрометеорології припинено дію наказу №48 К від 07.07.2014 року Про встановлення простою у роботі Луганського ЦГМ та зобов`язано приступити к своїм обов`язкам з 01.12.2014 року працівників Луганського ЦГМ, зокрема і позивачку ОСОБА_1 .

Про відновлення роботи установи, керівництвом Луганського ЦГМ було повідомлено працівників SMS-повідомленнями із зазначенням нової адреси місцезнаходження відповідача. Також, було повідомлено позивачку, проте позивачка не відповіла жодним чином на зазначене повідомлення та не приступила до роботи у визначений день, у зв`язку з чим посадовими особами Луганського ЦГМ 05.12.2014 року складено акт №1 Про відсутність працівника на роботі , відповідно до якого з 01.12.2014 року 08.00 год. по 05.12.2014 року 16.45 год. певні працівники Луганського ЦГМ, зокрема і ОСОБА_1 , були відсутні на робочому місці, не зважаючи на попередження усіх працівників за допомогою SMS-повідомлення про початок роботи в м. Лисичанськ, о необхідності з`явитись на робочому місці та не надали о собі жодної звістки.

На підставі вказаного акту, відповідачем 05.12.2014 року видано наказ №74-К Про звільнення за прогул , відповідно до якого було звільнено за прогул п.4 ст.40 КЗпП України визначений перелік працівників, серед яких і позивачка ОСОБА_1 .

У липні 2014 року співробітниця позивачки ОСОБА_3 повідомила керівництво відповідача, що не може знайти ОСОБА_1 , оскільки вона виїхала з м. Луганська на безпечну територію, підконтрольну Україні, водночас інформація про зміну місцезнаходження відповідача знаходилась у вільному доступі на офіційному сайті УкрГМЦ з листопада 2014 року, однак позивач більше ніж рік не повідомляла відповідача про себе та своє місцеперебування. Крім того, як стверджує позивачка, про відновлення роботи відповідача, вона дізналась з відповіді №30-01/5-19/564 від 08.12.2015 року, на її заяву від 03.11.2015 року, проте вказану заяву позивачка направляла на нове місцезнаходження відповідача, з чого суд зробив висновок, що принаймні станом на листопад 2015 року позивач знала про переміщення та місцезнаходження відповідача, проте жодних дій щодо продовження трудових відносин з відповідачем не вчинила, доказів зворотного суду не надано.

Разом з тим, згідно наданої відповідачем довідки №341 від 05.11.2019 року, виданої Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища, встановлено, що ОСОБА_1 у період з 09.10.2014 року по 18.08.2015 року працювала в Білгородському центрі з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища на посаді метеоролога І категорії, що також підтверджується копією виписки №342 від 07.11.2019 року з наказу №67-к від 10.10.2014 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу та наказу №42-к від 21.07.2015 року про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку трудового договору від 25.09.2014 року.

На думку суду першої інстанції вказані письмові докази спростовують аргументи позивачки щодо її незаконного звільнення, оскільки вона, на момент звільнення за прогул 05.12.2014 року, уже біля двох місяців перебувала у трудових правовідносинах з юридичною особою (Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища), який знаходиться на території Російської Федерації, приховавши цей факт від керівництва відповідача, також, вказані обставини свідчать про порушення позивачем трудової дисципліни та недобросовісне ставлення до своїх трудових обов`язків перед відповідачем.

Заперечення позивача, що факт її перебування в тимчасових трудових відносинах з іншою юридичною особою (за сумісництвом), під час простою відповідача, не дає права відповідачу порушувати законодавство України про працю щодо звільнення позивача, підлягає критиці, оскільки позивачем не надано суду доказів роботи за сумісництвом, оскільки згідно вказаної виписки №342 від 07.11.2019 року з наказу №67-к від 10.10.2014 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу, позивачку було прийнято на повну зайнятість на підставі строкового трудового договору від 25.09.2014 року №205, також позивачем не надано доказів повідомлення керівництва відповідача про її перебування в тимчасових трудових відносинах з іншою юридичною особою, оскільки вказані трудові відносини передбачали роботу позивачки за межами території України, оскільки позивачці не було відомо час простою відповідача.

З чого випливає, що на день відновлення роботи Луганського ЦГМ (01.12.2014 року) позивачка не з`явилась у визначений час на своє робоче місце у Луганському ЦГМ, оскільки у вказаний період перебувала у трудових відносинах з Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища, а саме: у період з 09.10.2014 року по 18.08.2015 року.

Крім того, з наданих до суду доказів вбачається, що трудові відносини позивачки з іншою юридичною особою (Білгородським центром з гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища) не були підставою для звільнення позивача у Луганському ЦГМ, оскільки підставою звільнення позивача є неявка на робоче місце без поважних причин у період з 01.12.2014 року по 05.12.2014 року.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України роботодавець може розірвати трудовий договір з працівником у разі його прогулу (в т.ч. у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06 листопада 1992 р. передбачено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст. 40 КЗпП України, прогулом вважається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого або середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 13.09.2017 р. по справі №6-1412цс17, прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Разом з тим, відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування, як зазначено у ст.ст. 76, 77 ЦПК України.

Також, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12.06.2009 р., предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Статтею 148 КЗпП України визначено, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що матеріалами справи доводиться факт вчинення позивачкою прогулу.

Судом першої інстанції були встановлені обставини, за яких позивачка тимчасово припинила роботу у відповідача, а саме у зв`язку із проведенням в м. Луганську, в якому знаходилась установа, антитерористичної операції, внаслідок чого Луганська гідрометереологічна станція припинила свою роботу. Також встановлено судом і не заперечується сторонами, що позивачка була змушена залишити м. Луганськ.

Разом із тим, позивачка не повідомила відповідача про місце свого проживання засобами поштового або телефонного зв`язку, ні електронною поштою. Посилання позивачки на те, що у неї було відсутнє місце проживання не можуть бути сприйняті судом, оскільки фізично вона знаходилась в конкретному населеному пункті і проживала за конкретною адресою і зобов`язана була повідомити адресу свого проживання роботодавцю. Та обставина, що інші працівники Луганського обласного центру з гідрометеорології повідомляли роботодавця про своє місце знаходження на території підконтрольній Україні доводиться тими доказами, що цим працівникам виплачувалась заробітна плата. Тим працівникам, які не повідомили своє місце знаходження на території підконтрольній Україні заробітна плата за вересень, жовтень, листопад 2014 року не нараховувалась і не виплачувалась, в тому числі і позивачці. (а.с.32 т.1) Колегія суддів не може погодитись із позивачкою в тому, що вона не зобов`язана повідомляти роботодавця про місце свого проживання, оскільки основним доводом позову є те, що між сторонами була відсутня комунікація і відповідач належним чином не повідомляв позивачку про режим роботи підприємства. Однак при відсутності інформації з боку працівника про засоби зв`язку з ним та адреси його місцезнаходження, роботодавець не мав можливості надавати працівнику інформацію щодо роботи установи, щодо дії трудового договору та інш.

При цьому судова колегія погоджується із доводами відповідача про те, що про наміри відновлення роботи установи в м. Лисичанську позивачу було відомо, оскільки це вбачається із її листування від 05.11.2014 р. з її колегою ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) засобами електронного зв`язку, які вона надала до матеріалів справи.

Колегія суддів погоджується із доводами апелянта в тому, що в матеріалах справи відсутні письмові докази повідомлення відповідачем позивачку про припинення простою і початок роботи установи з 01.12.2014 року. Разом із тим, при вирішенні даного спору, суд враховував те, що спірні правовідносини виникли в 2014 році під час проведення на сході України АТО, законодавство України не встигало змінюватись відповідно до тих умов, які виникали в державі в 2014 році, отже правовідносини, які виникали між працівниками та роботодавцями підприємств та установ, які знаходились в зоні проведення АТО з приводу зміни режиму роботи підприємства, змін умов трудового договору, розірвання трудового договору не були законодавчо врегульовані. Отже вимагати від сторін надання в суді доказів дотримання усіх вимог трудового законодавства аналогічно до умов мирного часу, є неправильним.

Разом із тим, сторони трудового договору мають діяти добросовісно. Із матеріалів справи, а саме наданих позивачкою скриншотів сторінок переписки зі своїми співробітниками вбачається, що позивачка працюючи за трудовим договором в іншій державі, про відновлення роботи установи в м. Лисичанськ була обізнана, але не виявила ініціативи зв`язатись із відповідачем щодо умов виходу її на роботу в м. Лисичанськ, що правильно розцінено судом першої інстанції як відсутність наміру позивачки продовжувати роботу в установі на території підконтрольній Україні. Посилання позивачки на ті обставини, що вона не встигла би прибути на роботу 01 грудня 2014 року, не заслуговують на увагу, оскільки вона була відсутня на роботі протягом 5 днів і тільки після цього був складений акт про її невихід на роботу. Вперше, після припинення роботи установи, позивачка звернулась до відповідача з листом 03 листопада 2015 року в якому цікавилась нарахованою їй заробітною платою, а також чи ліквідована її посада. Ці обставини свідчать про відсутність у неї наміру протягом 2014-15 р.р. продовжувати трудові відносини з відповідачем. З врахуванням того, що позивачка звернулась до суду з позовом лише в 2019 році, тобто поза розумними строками для розгляду трудового спору, відповідач втратив можливість надання доказів повідомлення позивачки засобами електронного зв`язку про початок роботи Луганського ЦГМ за новою адресою.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростували висновків суду першої інстанції про відсутність порушень трудового законодавства відповідачем при звільнення з роботи позивачки за вчинення прогулу без поважних причин.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 263, 367, 369, 374, 375 України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного центру з гідрометеорології про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення в порядку та з підстав, що визначені ст. 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2020 року.

Суддя-доповідач

Судді: