Ухвала

від 03.12.2021 по справі 2-131/05

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 2-131/05

Провадження № 6/522/81/21

УХВАЛА

про встановлення порядку та способу виконання рішення

03 грудня 2021 року

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Звонецької І.М.,

заявниці - ОСОБА_1

представника заінтересованої особи Заєць О.С. - Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі заяву ОСОБА_1 про встановлення порядку та способу виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 року по цивільній справі № 2-131/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Управління освіти та науки, Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації ,-

ВСТАНОВИВ:

04 серпня 2020 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження по цивільній справі № 2-131/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Управління освіти та науки, Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації (головуючий по справі Андрухів).

05 серпня 2020 року матеріали заяви разом із довідкою архіву суду передані головуючому.

Із тексту заяви та пояснень ОСОБА_1 вбачається, що заявниця просить замінити сторону виконавчого провадження по цивільній справі № 2-131/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Управління освіти та науки, Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, а саме: замінити Управління освіти і науки Одеської ООДА на Департамент освіти і науки ООДА; Управління охорони здоров`я Одеської ОДА на Департамент охорони здоров`я Одеської ОДА; видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 року по справі № 2-131/2005, посилаючись на те, що невиконання даного судового рішення утруднює виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.02.2006 року у справі №2-332/06, які є взаємопов`язаними.

У заяві, ОСОБА_1 також містилася вимога про поновлення провадження у справі № 2-131/05.

Також, 07 серпня 2020 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення порядку та способу виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 року по цивільній справі № 2-131/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Управління освіти та науки, Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації.

Враховуючи те, що головуючому раніше передані заяви ОСОБА_1 від 04 серпня 2020 року про заміну сторони виконавчого провадження та відновлення втраченого провадження по справі № 2-131/05, вказані заяви ОСОБА_1 від 04 серпня 2020 року та від 07 серпня 2020 року про встановлення способу і порядку виконання, за згодою сторін у судовому засіданні щодо доцільності одночасного розгляду перелічених вище заяв, були розглянуті судом зі здійсненням всіх необхідних дій, передбачених статтею 435 ЦПК України, про встановлення способу і порядку виконання, статтею 442 ЦПК України про заміну сторони виконавчого та статтями 491-494 ЦПК України про відновлення втраченого провадження.

Так, заявниця просить встановити порядок та спосіб виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 року по цивільній справі № 2-131/05, разом із встановленням судового контролю за виконанням вказаного рішення.

Подану заяву мотивує тим, що Приморським районним судом м. Одеси 08 червня 2005 року ухвалено рішення у справі №2-131/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Управління освіти та науки, Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, яким визнано незаконним та скасовано спільний наказ управління освіти і науки та управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 4 березня 2004 року № 87 та від 9 березня 2004 року № 89-ОД відповідно Про ліквідацію Одеської (центральної) обласної психолого-медико-педагогічної консультації .

14.12.2005 року постановлено ухвалу Апеляційного суду Одеської області у справі № 2-131/05, якою апеляційну скаргу Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 у справі № 2-131/05 залишено без змін.

Під час виконання наведеного вище рішення Приморського районного суду м. Одеси, на думку заявниці, відсутнє добровільне виконання відповідачем зазначеного рішення суду, виникають обставини, що істотно його ускладнюють.

У зв`язку з цим, просить встановити порядок та спосіб виконання рішення суду зі встановленням судового контролю за його виконанням.

В судовому засіданні заявниця ОСОБА_1 вимоги заяви підтримала та просила їх задовольнити.

Під час розгляду заяв ОСОБА_1 усно роз`яснила свою позицію та просила встановити порядок виконання наступним чином: Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації необхідно подати до Одеської обласної державної адміністрації, звичайним чином, службову записку або подання у зв`язку з необхідністю виконання рішення по справі 2-131/05 про зміну у структурі та кошторисі Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації, зміну в розпорядженні Одеської державної адміністрації про чисельність працівників Департаменту. Зазначила, що таким чином, відбудеться відновлення структурного підрозділу у структурі Департаменту, який відповідатиме за своїм функціональним призначенням ліквідованій консультації, та наказу 2019 року Міністерства освіти України про ліквідацію і повним припиненням консультацій, згідно постанови Кабінету міністрів України та наказу Міністерства освіти України.

Також, просила зобов`язати Департамент освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації звернутись до Одеської обласної державної адміністрації щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозиціями про внесення змін в постанови КМУ 12.07.2017 року №545, та від 22.08.2018 №617 для усунення протиріч, зокрема стосовно визначення функціоналу та оплати праці, виходячи з позиції 15-го тарифного розряду за Постановою КМУ № 1298, а також інші позиції щодо соціальних гарантій для керівника Психолого-медико-педагогічної консультації.

Заявила на необхідність, звернутись Департаменту з поданням до органів влади, щодо встановлення пілотажного експериментального майданчику в Одеській області, по створенню структурного підрозділу, який би узагальнював, розробляв, досліджував розробку і здійснював їхнє втілення в практичну діяльність закладів установ освіти, науково-методичних документів щодо задоволення потреб дітей з особливими освітніми потребами на отримання належних освітніх послуг, доручивши проведення пілотажного експерименту Одеській обласній державній адміністрації і структурним підрозділам, з урахуванням пропозицій ОСОБА_1 .

Наполягала на необхідності видачі виконавчого листа на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2005 року у справі №2-131/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Управління освіти та науки, Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації.

Представник заінтересованої особи Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації - Заєць О.С. в судовому засіданні щодо задоволення заяви про встановлення порядку та способу виконання рішення суду та заміну сторони виконавчого провадження заперечував. Надав письмові докази та письмові заперечення щодо вимог ОСОБА_1 .. Заявив, що за наслідком змін законодавства та структурних перетворень, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2005 року у справі №2-131/05 було виконане Управліннями освіти і науки та охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації, але ці управління під час набрання судового рішення законної сили вже знаходилися у стані ліквідації за рішенням засновника (державного органу) та в подальшому через чотири місяця були ліквідовані. Діяльність будь-якого підрозділу аналогічного функціонального призначення, як у Консультації з працевлаштуванням педагогів (не державних службовців) у Одеській обласній державній адміністрації - не передбачено законодавством України.

Заслухавши пояснення заявниці ОСОБА_1 та представника заінтересованої особи Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації - Заєць О.С., дослідивши матеріали відновленої цивільної справи №2-131/05 (№пр. 2-в/522/7/20), матеріали заяви про встановлення порядку та способу виконання рішення (№пр. 6/522/81/21), надані сторонами письмові докази та пояснення, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Управління освіти та науки, Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації.

Ухвалою суду від 25 листопада 2020 року відновлено втрачене провадження по справі № 2-131/05, враховуючи наявні в архіві Приморського районного судові рішення по справі.

Рішенням суду першої інстанції по справі №2-131/05 від 08.06.2005 року визнано незаконним та скасовано спільний наказ управління освіти і науки та управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 4 березня 2004 року № 87 та від 9 березня 2004 року № 89-ОД відповідно Про ліквідацію Одеської (центральної) обласної психолого-медико-педагогічної консультації .

14.12.2005 року постановлено ухвалу Апеляційного суду Одеської області по даній справі апеляційну скаргу Управління освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 у справі № 2-131/05 залишено без змін.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону України Про виконавче провадження стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до ст. 435 ЦПК України за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

При цьому, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Суд звертає увагу, що поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі № 350/426/16-ц, від 05.09.2018 року у справі № 2-749/11/2229.

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2020 по справі №611/26/17 Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру , визначених рішенням суду на користь особи-позивача , що має бути підтверджено відповідними доказами.

Резолютивною частиною рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2005 року у справі №2-131/05 передбачено визнання незаконним та скасування спільного наказу управління освіти і науки та управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 4 березня 2004 року № 87 та від 9 березня 2004 року № 89-ОД відповідно Про ліквідацію Одеської (центральної) обласної психолого-медико-педагогічної консультації

Відповідно до ст. 4 ЗУ Про виконавче провадження (в редакції діючій на час прийняття рішення суду) Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема:

- видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню);

- коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню;

- видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа;

- помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване;

- видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката;

- пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Касаційний цивільний суд, переглядаючи справу №426/12550/16-ц звернув увагу, що ні нормами Цивільного процесуального кодексу, ні законом Про виконавче провадження не передбачена видача виконавчого листа на виконання рішення суду на підставі ухвали.

Згідно з ч. 1 ст. 370 ЦПК замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу може бути виданий дублікат цих документів.

Дублікат виконавчого листа чи судового наказу видається на підставі ухвали суду і його зміст має повністю співпадати з оригіналом , тобто відповідати резолютивній частині рішення суду. Навіть у разі часткового виконання рішення суду змінювати в дублікаті загальну суму стягнення не можна. Це враховується під час подальшого виконавчого провадження.

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України ).

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Виходячи з вищенаведеного, спільний Наказ Управління освіти і науки та Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 4 березня 2004 року № 87 та від 9 березня 2004 року № 89-ОД відповідно Про ліквідацію Одеської (центральної) обласної психолого-медико-педагогічної консультації є індивідуально-правовим актом застосування норм права.

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі № 295/13613/16-а, не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа. Якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 267 КАС України (у чинній редакції - статті 382 КАС України) із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження

Виконання рішення суду є невід`ємною частиною права на справедливий суд. Правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення у правах. Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян і є завершальною стадією судового провадження, без належного виконання судових рішень правосуддя втрачає сенс. Право на виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 8 ст. 268 ЦПК України після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до Постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 27.08.2021 року по справі №420/6968/20 незгода позивача із способом та порядком виконання рішення суду та ухвали суду в порядку статті 383 КАС України не може бути предметом розгляду нової справи, оскільки стосуватиметься виконання вже розглянутої справи.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що зміна способу та порядку виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 року по цивільній справі № 2-131/05 у спосіб який вимагає встановити заявник є фактично зміною рішення по суті та зміною способу захисту порушеного права, що є неприпустимим.

Суд звертає увагу, що у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 року по цивільній справі № 2-131/05 не визначено для відповідача здійснення будь-яких дій зобов`язального характеру на користь особи-позивача . Тобто, з визнанням судом не законним та скасування спільного Наказу Управління освіти і науки та Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 4 березня 2004 року № 87 та від 9 березня 2004 року № 89-ОД відповідно Про ліквідацію Одеської (центральної) обласної психолого-медико-педагогічної консультації , як індивідуально-правового акту застосування норм права, цей наказ втратив чинність з моменту набрання чинності судовим рішенням, та далі не мав будь-яких правових наслідків для осіб, кого цей Наказ стосувався.

Законна сила судового рішення - це його правова дія, що полягає в тому, що рішення стає обов`язковим як для сторін та інших учасників справи, так і для самого суду.

Набрання рішенням суду законної сили відіграє важливу роль в процесі реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників судового процесу, які виникають при розгляді інших справ в судах.

Зокрема, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Інститут набрання законної сили судовим актом бере свій початок із реалізації принципів римського цивільного процесу. Норми римського права декларували неможливість повторного розгляду цивільного позову між тими самими сторонами, про той самий предмет з тих самих підстав (тотожного позову), як наслідку набрання судовим рішенням законної сили, та застосовували поняття res iudicata (питання, що вже вирішувалося) для заперечення позовних вимог із зазначеними ознаками

У рішенні від 25 липня 2002 року по справі Совтрансавто-Холдинг проти України Європейський суд з прав людини вказав на незмінність остаточних судових висновків з питань права та факту і зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Законна сила судового рішення становить собою правовий зв`язок юридичної дії та остаточності, які спричиняють для сторін правові наслідки, пов`язані із зміною їх прав, обов`язків, а також ті, які забезпечують визначеність встановлених та захищених судом матеріальних та процесуальних прав та обов`язків.

Принцип res judicata, передбачаючи повагу до остаточного рішення суду, виключає можливість повторного звернення до суду з тотожними вимогами. Вимоги, що були вирішені судом, не можуть бути предметом нового розгляду.

У справі Ющенко та інші проти України , рішення від 15 липня 2010 року, розвиваючи положення щодо застосування принципу res judicata, та проаналізувавши відповідне національне законодавство, Європейський Суд з прав людини вказав, що принцип res judicata за цивільно-процесуальним законодавством України міститься в ст.136 ЦПК України 1963р., чинного на час подій у справі (п.52 рішення).

У цій справі національним судом при розгляді 18 лютого 1999 року спору у цивільному провадженні відмовлено у позові за відсутності доказів.

Пізніше, у кримінальному провадженні про шахрайство було пред`явлено цивільний позов, що стосувався тих же самих питань, і він був 12 січня 2004 року задоволений судом.

Європейський Суд з прав людини у пункті 64 справи Ющенко та інші проти України зробив висновок, що цивільний аспект кримінальної справи стосувався того ж самого питання, що й в цивільному провадженні, яке відбулось раніше, а саме питання цивільно-правової відповідальності, тому вважає, що нове вирішення тих самих питань звело нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісне з принципом юридичної визначеності (п.п.60-64).

Таким чином, справа, що вже була вирішена судом, не може стати предметом нового судового розгляду.

Способи захисту порушеного права не абстрактні і не формулюються позивачем як завгодно, а визначені виключно законом.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Аналогічна правова позиція наведена у Постанові Верховного суду України від 24 травня 2017 року по справі №752/13578/13-ц.

На підставі вище викладеного суд дійшов висновку, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2005 року у справі №2-131/05, яким передбачено визнання незаконним та скасування спільного наказу управління освіти і науки та управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації від 4 березня 2004 року № 87 та від 9 березня 2004 року № 89-ОД відповідно Про ліквідацію Одеської (центральної) обласної психолого-медико-педагогічної консультації , не містить згідно ст. 4 ЗУ Про виконавче провадження (в редакції діючої на час прийняття рішення суду) заходи примусового виконання рішень, та не підлягає примусовому виконанню. Судом визнаний зазначений Наказ незаконним та його скасовано , а тому додатковому виконанню на користь позивача рішення не підлягає.

Вимоги , щодо поновлення діяльності Консультації та інших дій зобов`язального характеру на користь особи-позивача, або по захисту трудових прав позивача в рамках даної справи не вирішувалися та рішення судом, з цього приводу, в рамках даної справи не приймалося.

Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, які здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення порядку та способу виконання рішення суду.

Керуючись ст.ст.247, 258-260, 268, 353, 354, 435, ЦПК України , суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення порядку та способу виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.06.2005 року по цивільній справі № 2-131/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії Управління освіти та науки, Управління охорони здоров`я Одеської обласної державної адміністрації - відмовити в повному обсязі.

Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали суду виготовлено 08 грудня 2021 року.

Суддя А.В. Науменко