Рішення

від 02.12.2021 по справі 442/1333/21

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/1333/21

Провадження №2/442/570/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого - судді Хомика А.П.

з участю секретаря судового засідання - Лужецької С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Свято-Введенського чоловічого монастиря Української Автокефальної Православної Церкви, третьої особи без самостійних вимог: приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Львівської області Швець Любові Степанівни про визнання недійсним договору дарування,-

встановив :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дунас Т.М. звернувся до суду з позовом в якому просить:

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 10.07.2015 року укладений між матір`ю його довірительки ОСОБА_2 проживаючою в АДРЕСА_1 та Свято-Введенським чоловічим монастирем Української Автокефальної Православної Церкви та скасувати з Державного реєстру речових прав та нерухомого майна про реєстрацію права власності договір дарування житлового будинку серія та номер: Р № 1263, посвідчений 10.07.2015 приватним нотаріусом Самбірського нотаріального районного округу Швець Л.С. та скасувати номер запису про право власності: 10370042;

- визнати недійсним та скасувати з Державного реєстру речових прав та нерухомого майна про реєстрацію права власності запис - підстава виникнення права власності договір дарування земельної ділянки серія та номер: Р№ 1257 виданий 10.07.2015 року та скасувати номер запису про право власності № 10365197. Видавник: приватний нотаріус Самбірського нотаріального районного округу Швець Л.С.;

- визнати недійсним та скасувати з Державного реєстру речових прав та нерухомого майна про реєстрацію права власності запис - підстава виникнення права власності договір дарування земельної ділянки серія та номер: Р № 1264 виданий 10.07.2015 року під номером запису про право власності № 10370106 Видавник: приватний нотаріус Самбірського нотаріального районного округу Швець Л.С.

В обґрунтування позову вказує, що його довірительки ОСОБА_1 мати - ОСОБА_2 уклала договір-дарування житлового будинку від 10.07.2015 року - з однієї сторони, будучи дарувальником. З другої сторони - відповідач, згідно договору обдаровуваний - Свято - Введенський чоловічий монастир Української Автокефальної Православної Церкви інтереси якого представляв по договору намісник вищевказаної церкви - ОСОБА_3 податковий № НОМЕР_3, що зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно даного договору Дарувальник - ОСОБА_2 передала безоплатно у власність обдаровуваному - Свято-Введенському чоловічому монастирю Автокефальної Православної Церкви житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0800 га надану для будівництва і обслуговування вищезазначеного житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , кадастровий номер 4621284900:01:002:0677, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Укладення договору - дарування здійснювалось за згодою чоловіка ОСОБА_5 з яким вона зареєструвала шлюб 15.04.2004 року в Модрицькій сільській раді Дрогобицького району, про що зроблено запис за №03, що підтверджено, згідно договору, його заявою.

Згідно інформації про державну реєстрацію права власності номер запису про право власності зареєстровано: 10370042, підставою виникнення права власності є договір дарування житлового будинку серія та номер: Р № 1263, виданий 10.07.2015 року приватним нотаріусом Самбірського нотаріального районного округу нотаріусом Швець Л.С.

На підставі договору дарування земельної ділянки серія та номер: Р № 1264 виданий 10.07.2015 року тим же нотаріусом внесено в реєстр права власності на земельну ділянку під номером запису права власності 103742.

Згідно номеру запису про права власності: 10367089 підставою виникнення права власності є договір дарування земельної ділянки серія та номер: Р № 1262 виданий 10.07.2015 року тим же нотаріусом .

Після укладення договору дарування на підставі позову відповідача Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області від 04.11.2015 року було вирішено усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом виселення його довірительки ОСОБА_1 разом з сім`єю - дочку ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та сина ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) житлового будинку АДРЕСА_1 .

Його довірителька разом зі сім`єю, після вступу рішення в законну силу, була вимушена переїхати по місцю проживання матері свого чоловіка в с. Родатичі Городоцького району Львівської області. Після переїзду на нове місце проживання вона не підтримувала відносини з своїми батьками, оскільки для неї її виселення було приниженням її гідності та психологічною травмою.

Внаслідок спілкування в телефонному режимі його довірительки з колишніми сусідами, які проживають в АДРЕСА_3 - ОСОБА_8 та її дочкою ОСОБА_9 у вересні 2019 року їй стало відомо, що її мати робить спроби втечі з дому, висловлює ідеї переслідування сторонніми силами. Поспілкувавшись по телефону з батьком, ОСОБА_5 , відносно здоров`я матері, він підтвердив факт наявності в неї психічного розладу. Скаржився на те, що фізично втомився за нею доглядати, оскільки, коли вона відмовляється від вживання ліків, то наступають приступи психічного розладу.

Його довірителька, залишивши сімейні справи осторонь, негайно приїхала по місцю проживання своїх родичів, де батько розповів їй детальніше про той факт, що після її стаціонарного лікування з 10.01.2012 року по 22.02.2012 року у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні у філії с.Заклад в неї стали проявлятися симптоми шизофренії.

Його довірителька до виселення, проживаючи в селі Модричі, знала про стаціонарне лікування своєї матері у вищевказаній лікарні, але вважала, що це пов`язано з специфікою жіночого організму, що наступає з віком і має тимчасові прояви жіночого клімаксу. Зі слів його довірительки її батько ОСОБА_5 пояснив, що факт психічного розладу матері приховувався від близьких, оскільки не хотілося розголосу між сусідами в селі.

Будучи інвалідом 2-ї групи загального захворювання батько возив її на своєму легковому автомобілі ЗАЗ № НОМЕР_1 на консультацію в Львівську обласну клінічну психіатричну лікарню , починаючи з квітня 2012 року по квітень 2018 року (у 2013 році у травні та жовтні, у лютому 2014 року та в лютому 2015 року та по 1 разу в 2016, 2017 та 2018 роках), їй призначалося медикаментозне лікування.

Батько його довірительки ІНФОРМАЦІЯ_3 раптово помер. Після смерті батька його довірителька возила матір у листопаді 2019 та в лютому 2020 року в Львівську обласну клінічну психіатричну лікарню для лікування, що підтверджується повідомленням заступника генерального директора КНП ЛОР ЛОКПЛ ОСОБА_13 від 4.03.2020 року за № 376/01.4.18.

Внаслідок перебігу хронічного захворювання після проведеного експериментального-психологічного дослідження 24.02.2015 року було виставлено діагноз хронічний маячний розлад з когнітивними та мнестичними розладами .

10.06.2020 року ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду було відкрито провадження у справі та призначено 15.06.2020 року судову психіатричну експертизу ОСОБА_2 , оскільки захворювання набуло хронічного перегляду .

Згідно висновку № 312 судово-психіатричного експерта, виданого КЗ Львівською обласною клінічною лікарнею від 08.07.2020, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 страждає стійким хронічним психічним розладом у вигляді хронічного маячного розладу зі значним когнітивно-мнестичним зниженням. За своїм психічним станом вона не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і потребує опіки, а тому рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16.09.2020 її визнано недієздатною. Опікуном було призначено його довірительку - її дочку ОСОБА_1 .

У матері його довірительки - ОСОБА_2 до укладення договору дарування від 10.07.2015, вже була в наявності хвороба з психічним розладом.

Як вбачається з вищевказаного повідомлення від 04.03.2020 року за №376 /01418 зам.ген директора КНП ЛОР ЛОКПЛ ОСОБА_13 у 2012 та 2013 році ОСОБА_2 виставлявся діагноз Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії, а після проведеного експериментально-психологічного дослідження 24.02.2015 року, внаслідок перебігу захворювання був виставлений діагноз: Хронічний маячний розлад з когнітивними та мнестичними розладами .

Для лікування хворої пацієнтки ОСОБА_2 призначалися нейролептики, антидеприсанти, транквілізатори, симптоматичне лікування.

Перебіг хвороби ОСОБА_2 реєструється в консультативній поліклініці КНП Львівської облради Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні згідно записів звернення станом 12.05.2016 , 23.03.2017, 05.04.2018, 27.11.2019, 03.02.2020.

Також представником позивача подано клопотання про поновлення строку позовної давності. В клопотанні зазначає, що сторонами договору дарування від 10.07.2015 року, що є предметом позову була мати його довірительки - ОСОБА_2 та Свято-Введенський чоловічий монастир Української Автокефальної Православної Церкви, інтереси якого представляв по договору намісник вищевказаної церкви - ОСОБА_3 . До укладення і на момент укладення договору дарування у ОСОБА_2 були психічні розлади здоров`я і на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16.09.2020 року її було визнано недієздатною та ОСОБА_1 призначено опікуном над матір`ю ОСОБА_2 .

У визначений законодавцем річний термін позовної давності його довірителька ОСОБА_1 не могла з поважних причин звернутися до суду з позовом про визнання договору дарування від 10.07.2015 року недійсним, через те, що не була належним позивачем у справі, оскільки вона не була стороною укладеного договору дарування від 10.07.2015 року. Про наявність хвороби своєї матері вона дізналася у вересні 2019 року; у 2020 році подала заяву до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про визнання її матері ОСОБА_2 недієздатною та призначення її опікуном над матір`ю; 16.09.2020 ОСОБА_2 було визнано недієздатною, а її призначено опікуном; 18.02.2021 звернулась до суду з даним позовом. Вважає, що пропущений строк позовної давності по причині наявності психічного захворювання ОСОБА_2 підлягає поновленню на підставі ч. 1 ст.127 ЦПК України та ч.5 ст.267 ЦК України.

04.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві вказує на те, що позивачка у позові посилається на те, що на момент вчинення правочину у ОСОБА_2 була наявна хвороба з психічним розладом. Вказує, що у 2012 та 2013р. ОСОБА_2 виставлявся діагноз Гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії та вважає, що подальше лікування не дало результатів. В підтвердження долучає епікриз-виписку із стацкарти 32/2012р. Проте, у вказаній виписці вказано: соматичний стан: без ознак гострої патології. В результаті лікування психічний стан покращився: стала спокійна, впорядкована,стабілізувався сон, висловлює реальні плани на майбутнє. При виписці суїцидних та антисоціальних тенденцій не висловлює.

Відповідач зазначає, що при оформленні договору дарування нотаріус отримувала заяву-згоду чоловіка дарувальника та батька позивачки - ОСОБА_5 . Сумнівів стосовно дієздатності дарувальника у нотаріуса не виникало. До того ж в п. 7.2 вказаного договору дарування зазначено: укладення цього договору відповідає їх дійсним намірам. Сторонам роз`яснено зміст статей ст.ст. 182, 203, 213, 215, 220, 225, 236, 334, 717-722, 725 ЦК України, ст. 57, 61, 65 і 74 СК України.

Спірне нерухоме майно хоч і було оформлене на ОСОБА_2 проте було спільним майном подружжя. Саме тому нотаріус і брав згоду чоловіка дарувальника. При цьому підстав щодо сумніву дієздатності ОСОБА_5 у відповідача не виникло.

На час вчинення правочину, ОСОБА_5 (чоловік ОСОБА_2 ) проживав разом з дарувальницею і як ніхто знав про її стан здоров`я і він розумів наслідки вчинення правочину, але при цьому не заперечував проти його вчинення. Це свідчить про відсутність підстав вважати, що на час вчинення правочину ОСОБА_2 не усвідомлювала значення своїх дій.

Представник позивачки вказує, що позивачка тривалий час не спілкувалась з батьками, оскільки після укладення договору дарування на підставі позову відповідача Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області від 04.11.2015р. було вирішено усунути перешкоди в користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_1 разом з сім`єю дочкою та сином. По незрозумілим причинам представник надав тільки вступну і резолютивну частину вказаного рішення ( хоча як адвокат міг отримати витяг з реєстру судових рішень, який є загальнодоступним). Після ознайомлення з повним рішенням картина взаємовідносин між сторонами дещо окреслюється в іншому світлі. Так проаналізувавши вказане рішення вбачається, що батько ОСОБА_1 був представником позивача та наполягав на виселенні ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ОСОБА_7 . Він також додатково пояснив: що з відповідачами перебуває у дуже поганих відносинах, спільне проживання є неможливим, оскільки відповідачі роблять різні пакості. ОСОБА_1 вказала: щодо неможливості спільного проживання, вважає, що такий факт в деякій мірі наявний через дії ОСОБА_2 та ОСОБА_5 по відношенню до них. ОСОБА_2 пояснила, що перебуває з відповідачами, які є її родичами у неприязних відносинах. З вказаного рішення суду вбачається, що у позивачки були неприязні стосунки з матір`ю і батьком і саме це могло стати причиною оформлення оспорюваного договору дарування, а не стан здоров`я матері позивачки.

Факт неприязних стосунків підтверджується і тим, що в епікриз - виписка із стацкарти 32/2012р. вказується : зі слів чоловіка зять має намір привласнити хату, а їх стареньких знищити . Знову ж таки, це записано лікарем безпосередньо в присутності дієздатного ОСОБА_2 . Окрім того, на погане ставлення як зятя (чоловіка позивачки) так і підтримки його позивачкою неодноразово скаржився ОСОБА_5 отцю ОСОБА_3 . Тому не дивно, що матір позивачки ОСОБА_2 більш чутливо сприйняла його погрози і в неї виник страх за своє життя і здоров`я.

Не дивлячись на те, що в 2015р. змінився власник у будинку, але питання про виселення колишніх власників будинку новий власник - Свято-Введенський чоловічий монастир Української Автокефальної Православної церкви не ставив.

ОСОБА_2 є 1946 р.н., і в 2012 році їй було 66 років. Обґрунтовуючи хворобу матері саме з періоду 2012 року позивачка посилалась на начебто пояснення покійного батька та те, що він приховував її хворобу. Проте, докази повинні бути огрунтованими та достовірними, та не можуть ґрунтуватись на припущеннях. Посилання на слова людини, що померла і які не можна перевірити, та враховуючи на неприязні стосунки між батьком та дочкою (позивачкою) не можна вважати належними доказами загострення хвороби матері з 2012р.

Проте, про проблеми в сім`ї та конфліктні ситуації лікарю говорив сам чоловік ОСОБА_2 будучи на прийомі в 2012р. До того ж у 2012р. ОСОБА_2 була виписана з лікарні в нормальному стані. А тому необхідно брати до уваги не діагноз з яким особа поступила на лікування, а той з яким вона була виписана з лікарні після лікування. В епікриз - виписка із стацкарти 32/2012р. у розділі соматичний стан вказано: без ознак гострої патології. Психічна напруга, конфліктні ситуації можуть відбиватися на соматичному стані хворого і викликати так звані психосоматичні захворювання.

Також необхідно звернути увагу на те, що виходячи з рішення суду від 2015р. позивачка постійно проживала разом із своєю матір`ю і не помічати психічних розладів з 2012- 2015рр. було б неможливо. До того ж матір позивачки в 2012р. була в віці 66р. А намагання обгрунтувати лікування матері специфікою жіночого організму (тимчасові прояви жіночого клімаксу) є абсурдним і не етичним. До того ж сама ж позивачка вказує, що тільки в 2019 році після спілкування з сусідами (невідомо якими) їй стало відомо про хворобу матері та її дивну поведінку.

В судовому засіданні що відбувся в 2015р., тобто після оформлення договору дарування, ОСОБА_2 була допитана судом в якості свідка. Суд не взяв би до уваги покази свідка, який був би даний психічно хворою людиною. Тобто і у суду, який здійснював допит ОСОБА_2 також не було сумнівів щодо її дієздатності.

Просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача - адвокат Дунас Т.М. у вступному слові позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача - Свято-Введенського чоловічого монастиря Української Автокефальної православної церкви в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Третя особа - приватний нотаріус Самбірського районного нотаріального округу Львівської області - Швець Л.С. подала заяву про розгляд справи у її відсутності. Вказує, що спірний договір дарування посвідчено нею з дотриманням вимог чинного законодавства.

Суд, вислухавши вступне слово представника позивача, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позов слід задоволити з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи і сторонами не оспорюється, ОСОБА_2 10.07.2015 року уклала договір-дарування житлового будинку зі Свято-Введенським чоловічим монастирем Української Автокефальної Православної Церкви, інтереси якого представляв по договору намісник вищевказаної церкви - ОСОБА_3 (податковий № НОМЕР_3, що зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 . Згідно даного договору ОСОБА_2 передала безоплатно у власність Свято-Введенському чоловічому монастирю Автокефальної Православної Церкви житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0800 га наданій для будівництва і обслуговування вищезазначеного житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4621284900:01:002:0677, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Укладення договору здійснювалось за згодою чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04.11.2015, усунено перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16.09.2020, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженку с.Модричі, Дрогобицького району, Львівської області визнано недієздатною. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 призначено опікуном ОСОБА_2 .

Відповідно до положень ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 183/6027/14.

З Висновку судово-психіатричного експерта №16/К від 18.06.2021 вбачається, що ОСОБА_2 страждає хронічним психічним захорюванням - хронічний маячний розлад із значним когнітивно-мнестичним зниженням, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Аналіз медичної документації дає змогу припустити, що вказане психічне захворювання у ОСОБА_2 маніфестувало у 2012 році. На момент укладення договору дарування ( зареєстрованого в реєстрі 10.07.2015) ОСОБА_2 також страждала на хронічне психічне захворювання - хронічний маячний розлад із значним когнітивно-мнестичним зниженням, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Враховуючи наведене, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що в момент укладення спірного договору дарування єдиного належного ОСОБА_2 на праві власності житла - будинку АДРЕСА_1 , така не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Що стосується клопотання представника позивача про поновлення строку позовної давності, то суд зазнає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Відповідачем заяви про застосування строку позовної давності не подано, однак суд приймає до уваги доводи позивача про те, що оскільки позивачка ОСОБА_1 не була стороною спірного договору, то, відповідно, не могла з поважних причин звернутися до суду з позовом про визнання договору дарування від 10.07.2015 року недійсним. Про наявність хвороби своєї матері вона дізналася у вересні 2019 року; у 2020 році подала заяву до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області про визнання її матері ОСОБА_2 недієздатною та призначення її опікуном над матір`ю; 16.09.2020 ОСОБА_2 було визнано недієздатною, а ОСОБА_1 призначено опікуном і 18.02.2021 вона звернулась до суду з даним позовом. Суд вважає, що пропущений строк позовної давності по причині наявності психічного захворювання ОСОБА_2 підлягає поновленню на підставі ч. 1 ст.127 ЦПК України та ч.5 ст.267 ЦК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 258,259, 263-265, 352, 354, ЦПК України,-

ухвалив:

Позов задоволити.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 10.07.2015 року, укладений між ОСОБА_2 , проживаючою на АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 (Дарувальник) та Свято - Введенським чоловічим монастирнм Української Автокефальної Православної Церкви (податковий номер 36808412) місце знаходження інд. 81480 Львівська область Самбірський район с.Чуква вул. Зелена 55, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб: 14061020000000875 (надалі - Обдаровуваний) та скасувати з Державного реєстру речових прав та нерухомого майна про реєстрацію права власності договір дарування житлового будинку серія та номер: Р № 1263, виданий 10.07.2015 року, видавник: приватний нотаріус Самбірського нотаріального районного округу Швець Л.С. та скасувати номер запису про право власності: 10370042.

Визнати недійсним та скасувати з Державного реєстру речових прав та нерухомого майна про реєстрацію права власності запис - підстава виникнення права власності договір дарування земельної ділянки серія та номер: Р№ 1257 виданий 10.07.2015 року та скасувати номер запису про право власності № 10365197. Видавник: приватний нотаріус Самбірського нотаріального районного округу Швець Л.С

Визнати недійсним та скасувати з Державного реєстру речових прав та нерухомого майна про реєстрацію права власності запис - підстава виникнення права власності договір дарування земельної ділянки серія та номер: Р № 1264 виданий 10.07.2015 року під номером запису про право власності № 10370106 Видавник: приватний нотаріус Самбірського нотаріального районного округу Швець Л.С.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 10.12.2021.

Суддя Хомик А.П.