Постанова

від 02.12.2021 по справі 2-643/11

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-643/11

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 грудня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Куштана Б.П., Бисаги Т.Ю.

з участю секретаря: Волощук В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 липня 2011 року у складі судді Сочка В.І., у справі за позовом виконавчого комітету Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ВГІРФО ГУ МВС України в Закарпатській області , правонаступником якого є Головне управління міграційної служби у Закарпатській області про виселення, зняття з реєстраційного обліку ,-

в с т а н о в и в :

У лютому 2011 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради звернувся в суд із вказаним позовом до ОСОБА_1 .

Позов мотивовано тим, що 17 жовтня 2010 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради було прийнято рішення №357 Про тимчасове поселення в гуртожиток . Даним рішенням, на підставі листа КАТП 072801 від 22.10.2010 року №83 та спільного рішення адміністрації профкому КАТП 072801, Комунальному автотранспортному підприємству надавався гуртожиток виконкому міської ради за адресою 31-військове містечко 2/1(літ.36). Однойменним рішенням регулюється питання поселення в гуртожиток директора КАТП 072801гр. ОСОБА_1 у секцію АДРЕСА_1 , загальною площею 39,10 кв.м. В подальшому ОСОБА_1 був фактично поселений до секції №2 відповідного гуртожитку, про що свідчить виписка з будинкової книги про склад сім`ї та реєстрацію. 8 листопада 2010 року директор КАТП 072801 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за згодою сторін розпорядженням міського голови №245 від 08.11.2010 року. Отже під час роботи в КАТП, відповідно до рішення міської ради ОСОБА_1 мав право проживати у вказаному гуртожитку. Після звільнення його з посади, у відповідача автоматично виник обов`язок виселитися з гуртожитку, право на проживання в якому надавалося йому тимчасово, на період виконуваної ним роботи. До кола осіб, котрих не може бути виселено з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, яке визначене ст. 41 Примірного положення про гуртожитки відповідач не відноситься. Відповідачу 23.12.2010р. 06.01.2011р., 14.01.2011 р. надсилались попередження про звільнення приміщення протягом одного місяця, однак відповідач на них не відреагував.

З врахуванням наведеного, посилаючись на ст.49 Примірного положення про гуртожитки, ст. 132 ЖК України позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 виселитися з займаного ним житлового приміщення за адресою АДРЕСА_2 , зняти ОСОБА_1 з державної реєстрації за адресою АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 липня 2011 року заявлений позов задоволено. Виселено ОСОБА_1 із займаного ним приміщення, яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 , без надання йому іншого житлового приміщення. Знято ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за даною адресою.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 липня 2011 року у даній справі залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, вказано, що в процесі приватизації належного йому на праві користування вказаного житлового приміщення в гуртожитку йому стало відомо про оскаржуване рішення. Він не отримував примірника позовної заяви, судових повісток та був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи і здійснювати свої процесуальні права. Суд не врахував, що він працював на посаді директором у комунальному підприємстві за безстроковим трудовим договором на постійній, а не тимчасовій основі, та був звільнений не за власним бажанням, а за угодою сторін; суд не встановив, що у нього немає жодного іншого житла, а відтак, його не може бути виселено з гуртожитку.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_2 підтримала подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлений. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач був звільнений із займаної посади він згідно із ст.ст. 127, 132 ЖК України підлягає виселенню з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення.

З такими висновками суду не погоджується колегія суддів, оскільки такі не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Згідно із ч.2 ст.128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року №357 Про тимчасове поселення в гуртожиток (п.1) на підставі листа адміністрації КАТП 072801 від 22.10.2010 року №83 та спільного рішення адміністрації профкому КАТП 072801, вирішено гуртожиток виконкому міської ради за адресою 31-військове містечко 2/1(літ.36) надати Комунальному автотранспортному підприємству 072801 для тимчасового поселення працівників підприємства.

Згідно з п.2 даного рішення, на підставі клопотань від 15.10. 2010р., спільного рішення адміністрації та профкому КАТП 072801 від 14.10.2010р. та заяв громадян, у секцію №2 гуртожитку за адресою 31-військове містечко 2/1, загальною площею 39.10кв.м. вирішено поселити директора КАТП 072801 ОСОБА_1 , де останній поселився та є зареєстрованим за даною адресою (а.с.8, 10-11).

Розпорядженням міського голови від 8 листопада 2010 року №245 ОСОБА_1 звільнено із посади директора КАТП 072801 з 08.11.2010р. за згодою сторін. (а.с.9).

Таким чином матеріалами справи доведено, що відповідач правомірно вселився в житлове приміщення гуртожитку і правомірно там зареєстрований, що не заперечується і самим позивачем.

З рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.12. 2019Р №477 вбачається що ОСОБА_1 відмовлено в передачі у власність шляхом приватизації житлового приміщення секції №2 загальною площею 39,10 кв.м.

Згідно із ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно із ч. ч. 1,2 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Виселення з гуртожитків врегульовано ст. 132 ЖК України

Згідно з ч.1-3 ст. 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

За змістом даної норми виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення може мати місце щодо сезонних, тимчасових працівників і осіб, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а щодо інших працівників, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Матеріалами справи встановлено, що позивач працював на посаді директором у комунальному підприємстві Ужгородської міської ради КАТП-072801 за безстроковим трудовим договором на постійній, а не тимчасовій основі, та був звільнений не за власним бажанням, а за угодою сторін.

Таким чином відповідач не міг бути виселений з гуртожитку без надання йому іншого жилого приміщення.

Позивачем суду не зазначено та не доведено, що відповідач має інше, окрім наданого, житло, і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Згідно з ч.2 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. (ч.4 ст. 10 ЦПК України)

За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

В рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька та Кривіцький проти України викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.

Європейський суд з прав людини, констатував, що згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання житлом , яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві… (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis Dakus v. Ukraine , № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).

Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом виселення, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Позивач, подавши позов про виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення, конкретно не вказав і не довів мету, яку він переслідує, співмірність та необхідність застосування такого заходу.

Заявлення вказаних вимог позивача до відповідача і позбавлення його наданого житла, у даному випадку, є невиправданим втручанням у приватну сферу відповідача, порушенням його прав на повагу до приватного та сімейного життя і не відпадає принципу пропорційності та легітимній меті.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та дійшов неправильних висновків про наявність підстав для задоволення заявленого позову.

Відповідно до ч.1 п.1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. (ч.3 п.3 ст. 376 ЦПК України ).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач (апелянт) не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки в матеріалах справи відсутнє рекомендоване повідомлення про вручення судових повісток

Апелянт також обґрунтовує свою апеляційну скаргу даною підставою.

З врахуванням вищенаведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у заявленому позові з вищенаведених підстав.

Виходячи з наведеного та керуючись приписами статей 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 липня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові виконавчого комітету Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про виселення, зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 10 грудня 2021 року.

Головуючий :

Судді: