Рішення

від 07.12.2021 по справі 201/9806/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/9806/21

провадження 2/201/3628/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року місто Дніпро

суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного технічного університету Дніпровська політехніка , треті особи Міністерство освіти і науки України і Президент України Зеленський Володимир Олександрович про визнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 28 вересня 2021 року звернувся до суду з позовом до відповідача

Національного технічного університету Дніпровська політехніка про визнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що на підставі Указу Президента України МОН України видало наказ про реорганізацію Державного регіонального інституту державного управління шляхом приєднання до НУ Дніпровська політехніка ; після проведення підготовчої роботи (створення комісії і інш.) виносилися розпорядження та накази і врешті наказом від 27 серпня 2021 року його звільнено з посади директора регіонального інституту в зв`язку з змінами в організації виробництва і праці. Позивач вважає вказане незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, його було звільнено також з порушенням процедури звільнення, передбаченої чинним законодавством, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає відсутність такого розрахунку з ним при звільненні з роботи незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення робітника, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому його так звільнено і не проведено розрахунок, не повернена трудова книжка, не вручено наказ про це звільнення, відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки саму видачу розпоряджень, наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований, просив визнати наказ про його звільнення протиправним, поновити його на роботі, стягнути з відповідача зарплату і стягнути заробіток за час вимушеного прогулу, задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідача НТУ Дніпровська політехніка надав відзив на позов, де позовні вимоги не визнав, звільнення позивача з роботи і порядок цього звільнення були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, трудову книжку вручили, розрахунок провели, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просив в позові відмовити в повному обсязі.

Треті особи, представник МОН, надав пояснення на позов, де позовні вимоги не визнав, звільнення позивача з роботи і порядок цього звільнення були правильні і законні, в передбаченому законом порядку, підтримав відзив на позов, позовні вимоги безпідставні та не можливими до задоволення, просив в позові відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, третіх осіб, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обгрунтованою і не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

В судовому засіданні з наданих позивачем і відповідачем, третьою особою документів встановлено, що розпорядженням Президента України № 340/2006-рп від 09 жовтня 2006 року Про призначення С. Серьогіна директором Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України було призначено Серьогіна Сергія Михайловича директором Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. На виконання розпорядження Президента України № 340/2006-рп від 09 жовтня 2006 року, президентом Національної академії Державного управління при Президентові України Нанівською В. було видано наказ № 426-к від 12 жовтня 2006 року Про призначення ОСОБА_2 , яким призначено ОСОБА_1 , доктора наук з державного управління, професора, на посаду директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Також на виконання розпорядження Президента України № 340/2006-рп від 09 жовтня 2006 року, директором Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Серьогіним С.М. було видано наказ № 257-к від 13 жовтня 2006 року Про призначення ОСОБА_2 , у якому зазначено: приступаю до роботи на посаді директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії з 13 жовтня 2006 року .

Президент України ОСОБА_3 своїм Указом за № 487/2020 від 05 листопада 2020 року погодився з пропозицією Кабінету Міністрів України та Державного управління справами щодо передачі Національної академії державного управління при Президентові України (разом з Дніпропетровським, Львівським, Одеським, Харківським регіональними інститутами державного управління) до сфери управління Міністерства освіти і науки України, проте, постановив Кабінету Міністрів України забезпечити збереження наукового, науково- педагогічного. педагогічного, освітнього потенціалу Національної академії державного управління при Президентові України. її матеріально-технічної бази: подальше провадження освітньої, наукової діяльності, що здійснюється Національною академією державного управління при Президентові України, в тому числі забезпечення організації освітнього процесу, наукових досліджень та іншої діяльності, що здійснюється Академією, а також продовження навчання здобувачами вищої освіти та іншими особами, які навчаються у Національній академії державного управління при Президентові України.

На виконання Указу Президента України № 487/2020 від 05 листопада 2020 року Кабінет Міністрів України 24 лютого 2021 року виніс розпорядження № 147-р, яким погодив пропозицію Міністерства освіти і науки України щодо реорганізації шляхом приєднання, в тому числі, до Національного університету Дніпровська політехніка (код згідно з ЄДРПОУ 02070743) Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України (код згідно з ЄДРПОУ 25006848).

Наказом Міністерства освіти і науки України за № 316 від 16 березня 2021 року було наказано реорганізувати Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України (код згідно з ЄДРПОУ 25006848) шляхом приєднання до Національного університету Дніпровська політехніка (код згідно з ЄДРПОУ 02070743), як структурного підрозділу.

Крім того, згідно з пп. 2 п. 4 Наказу № 316 від 16 березня 2021 року створено Комісію з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України.

Згідно Додатку до наказу № 316 від 16 березня 2021 року, ОСОБА_1 (директор Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, РНОКПП 1939312915) був включений до складу комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Головою комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України - призначений Трегуб Микола Володимирович.

Наказом Міністерства освіти і науки України за № 402 від 02 квітня 2021 року Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316 Про реорганізацію закладів освіти було затвердженого новий склад комісії. Згідно змісту додатку до даного наказу ОСОБА_1 (директор Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, РНОКПП 1939312915) як заступник голови комісії залишився у складі комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, а головою даної комісії був вказаний ОСОБА_4 ..

Головою комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Трегубом М.В. було винесено наказ № 184-к від 02 квітня 2021 року Про реорганізацію інституту , яким наказано комісії з реорганізації забезпечити виконання заходів щодо реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, а також визначено, що усі кадрові питання стосовно працівників Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України вирішуються виключно за погодженням з головою комісії з реорганізації.

Листом Департаменту кадрового забезпечення Міністерства освіти і науки України за вих. № 15/100-21 від 06 квітня 2021 року Про попередження ОСОБА_1 , який надійшов до Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України 14 квітня 2021 року та зареєстрований за вх. № 154, було попереджено ОСОБА_1 , що він підлягаєте звільненню з посади директора інституту на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з реорганізацією Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, яка здійснюється відповідно до наказу № 316 від 16 березня 2021 року, а також проінформовано, що іншу роботу у закладі освіти відповідно до частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинен запропонувати голова комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, оскільки згідно із статтею 34 Закону України Про вищу освіту повноваження щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників закладу вищої освіти належать його керівнику, а у даному випадку - голові комісії з реорганізації.

Новий штатний розпис на 2021 рік Національного університету Дніпровська політехніка було затверджено заступником міністра Світланою Даниленко Тимчасовим переліком змін № 1 (з 31 липня 2021 року) до штатного розпису на 2021 рік. Наказом голови комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Трегуба М.В. від 27 серпня 2021 року за № 160-к було звільнено ОСОБА_1 з посади директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України 31 серпня 2021 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізації інституту) та скороченням штату працівників, пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законі про працю України.

З наказом № 160-к від 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлено 31 серпня 2021 року. Повідомлення про виключення ОСОБА_1 зі складу комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України він, як стверджує позивач, не отримував.

Згідно зі ст. З КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів . Частиною першою статті 15 Цивільного Кодексу України кожній особі гарантується право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі й визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, позивач вважає, що вказане його звільнення з роботи є незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, його було звільнено також з порушенням процедури звільнення, передбаченої чинним законодавством, розрахунок не проводиться і по сьогоднішній день. Позивач вважає відсутність такого розрахунку з ним при звільненні з роботи незаконними, та таким, що грубо порушує його трудові права та вимоги діючого законодавства щодо порядку звільнення робітника; вважає незаконним не тільки саму видачу розпоряджень, наказів, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований. Отже, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання… .

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальновідомими правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04 лютого 1994 року ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16 травня 1995 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Згідно ч. 2 ст. 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

Як неодноразово зазначалось судами під час розгляду аналогічних спорів, у наказі про звільнення, накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення закону, трудової дисципліни, тобто має бути вказівка на фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ, розпорядження про звільнення з роботи повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто відповідач повинен зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого позивач звільняється чи притягується до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивач просить суд: Визнати протиправним та скасувати наказ № 160-к від 27 серпня 2021 року, який було винесено головою комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Трегубом М. В. Про звільнення ОСОБА_1 та яким було звільнено ОСОБА_1 з посади директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України 31 серпня 2021 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізації інституту) та скороченням штату працівників, пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України; поновити ОСОБА_1 у Національному технічному університеті Дніпровська політехніка на посаді рівнозначній до посади директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, а у випадку відсутності посади директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України - на іншій рівнозначній посаді; стягнути з Національного технічного університету Дніпровська політехніка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2021 року і по момент винесення судового рішення, а також стягнути з Національного технічного університету Дніпровська політехніка на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн..

Вказані вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630, визначено, що МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Щодо питання реорганізації.

Президент України ОСОБА_3 своїм Указом за № 487/2020 від 05 листопада 2020 року погодився з пропозицією Кабінету Міністрів України та Державного управління справами щодо передачі Національної академії державного управління при Президентові України (разом з Дніпропетровським, Львівським, Одеським, Харківським регіональними інститутами державного управління) до сфери управління Міністерства освіти і науки України, проте, постановив Кабінету Міністрів України забезпечити збереження наукового, науково-педагогічного, педагогічного, освітнього потенціалу Національної академії державного управління при Президентові України, її матеріально-технічної бази: подальше провадження освітньої, наукової діяльності, що здійснюється Національною академією державного управління при Президентові України, в тому числі забезпечення організації освітнього процесу, наукових досліджень та іншої діяльності, що здійснюється Академією, а також продовження навчання здобувачами вищої освіти та іншими особами, які навчаються у Національній академії державного управління при Президентові України.

На виконання Указу Президента України від 05 листопада 2020 року № 487/2020 Кабінет Міністрів України 24 лютого 2021 року виніс розпорядження № 147-р, яким погодив пропозицію Міністерства освіти і науки України щодо реорганізації шляхом приєднання, в тому числі, до Національного університету Дніпровська політехніка (код згідно з ЄДРПОУ 02070743) Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України (код згідно з ЄДРПОУ 25006848).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316 було наказано реорганізувати Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України (код згідно з ЄДРПОУ 25006848) шляхом приєднання до Національного університету Дніпровська політехніка (код згідно з ЄДРПОУ 02070743), як структурного підрозділу.

Крім того, згідно з підпунктом 2 пункту 4 наказу від 16 березня 2021 року № 316 створено Комісію з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України.

Згідно Додатку до наказу від 16 березня 2021 року № 316 ОСОБА_1 (директор Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, РНОКПП 1939312915) був включений до складу комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Головою комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України призначений ОСОБА_4 .

Наказом Міністерства освіти і науки України від 02 квітня 2021 року № 402 Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316 Про реорганізацію закладів освіти було затвердженого новий склад комісії. Згідно змісту додатку до даного наказу ОСОБА_1 (директор Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, РНОКПП 1939312915) як заступник голови комісії залишився у складі комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, а головою даної комісії був вказаний ОСОБА_4 .

Головою комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Трегубом М. В. було винесено наказ від 02 квітня 2021 року № 184-к Про реорганізацію інституту , яким наказано комісії з реорганізації забезпечити виконання заходів щодо реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, а також визначено, що усі кадрові питання стосовно працівників Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України вирішуються виключно за погодженням з головою комісії з реорганізації.

Щодо трудових правовідносин.

Листом Департаменту кадрового забезпечення Міністерства освіти і науки України від 06 квітня 2021 року № 15/100-21 Про попередження ОСОБА_1 було попереджено ОСОБА_1 , що він підлягаєте звільненню з посади директора інституту на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку з реорганізацією Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, яка здійснюється відповідно до наказу від 16 березня 2021 року № 316, а також проінформовано, що іншу роботу у закладі освіти відповідно до частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинен запропонувати голова комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, оскільки згідно із статтею 34 Закону України Про вищу освіту повноваження щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників закладу вищої освіти належать його керівнику, а у даному випадку - голові комісії з реорганізації.

Розпорядженням Президента України від 09 жовтня 2006 року № 340/2006-рп Про призначення С. Серьогіна директором Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України позивача було призначено на посаду директора та наказом голови комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Трегуба М.В. від 27 серпня 2021 року за № 160-к було звільнено з посади директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України 31 серпня 2021 року у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізації інституту) та. скороченням штату працівників, пункт 1 частини 1 статті 40 Кодексу законі про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України Про вищу освіту автономія закладу вищої освіти - самостійність, незалежність і відповідальність закладу вищої освіти у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації освітнього процесу, наукових досліджень, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України Про вищу освіту заклади вищої освіти мають рівні права, що становлять зміст їх автономії та самоврядування, у тому числі мають право: формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства; провадити фінансово-господарську та іншу діяльність відповідно до законодавства та статуту закладу вищої освіти; розпоряджатися власними надходженнями (для закладів вищої освіти державної і комунальної форми власності), зокрема від надання платних послуг; самостійно визначати статті та обсяги витрат власних надходжень; здійснювати інші права, що не суперечать законодавству.

Відповідно до пункту 11 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року № 1040 юридична служба підприємства відповідно до покладених на неї завдань: (підпункт 13 пункту 11) сприяє дотриманню законності у реалізації прав трудового колективу підприємства під час вирішення виробничих та соціальних питань; (підпункт 14 пункту 11) разом із заінтересованими структурними підрозділами підприємства бере участь у підготовці заходів щодо зміцнення трудової дисципліни, забезпечення охорони праці на виробництві; (підпункт 16 пункту 11) забезпечує правильне застосування норм трудового, житлового, пенсійного та іншого законодавства, що стосуються прав і законних інтересів працівників підприємства, подає пропозиції керівникові підприємства щодо поновлення порушених прав.

Зважаючи на викладене вище, вбачається, що повноваження пов`язані з прийняттям на роботу педагогічних та інших працівників та звільненням є автономією навчального закладу, гарантованою Законом України Про вищу освіту .

Крім того, згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316 Про реорганізацію закладів освіти Національний технічний університет Дніпровська політехніка є правонаступником всього майна, прав та обов`язків ДРІДУ НАДУ.

11 жовтня 2021 року юридичну особу ДРІДУ НАДУ було припинено та все майно, права та обов`язки перейшли до правонаступника Національного технічного університету Дніпровська політехніка , про що внесені відповідні відомості до ЄДРПОУ. Головою комісії з реорганізації ДРІДУ НАДУ у відповідності до наказу Міністерства освіти і науки України від 16 березня 2021 року № 316 Про реорганізацію закладів освіти було призначено проректора з науково-педагогічної, навчально-виховної роботи та перспективного розвитку НТУ Дніпровська політехніка Трегуба М.В., заступником голови комісії, відповідним наказом МОН України, було призначено позивача: директора ДРІДУ НАДУ Серьогіна С.М..

У відповідності до частини четверної статті 105 Цивільного кодексу України, з моменту призначення комісії з реорганізації до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами. Тобто, з моменту затвердження персонального складу комісії управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією ДРІДУ НАДУ перейшли до реорганізаційної комісії під головуванням ОСОБА_4 .

Право підписувати документи щодо припинення юридичної особи надано голові реорганізаційної комісії з моменту його затвердження до дня внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Відповідно для здійснення наданих йому повноважень голова реорганізаційної комісії використовує свої накази та видає інші необхідні документи, регламентовані чинним законодавством.

Голова реорганізаційної комісії забезпечує дотримання порядку звільнення працівників, зокрема і тих, які є членами відповідної комісії, у тому числі письмово попереджає їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомляє державну службу зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільняє працівників і забезпечує своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видає відповідні накази та підписує необхідні документи.

Отже правом підписувати документи від імені ДРІДУ НАДУ, у тому числі щодо припинення юридичної особи та видання відповідних наказів та підписання інших документів в частині забезпечення процедури вивільнення працівників, було наділено саме голову реорганізаційної комісії ДРІДУ НАДУ ОСОБА_4 .

На підставі наказу від 16 березня 2021 року № 316 МОН України, за рішенням реорганізаційної комісії, головою комісії винесено наказ від 17 березня 2021 року № 145 к, яким затверджено план заходів реорганізаційної комісії. Мету утворення комісії з реорганізації ДРІДУ НАДУ її повноваження і завдання, а також склад даної комісії встановлено відповідним наказом МОН та деталізовано у затвердженому плані заходів комісії з реорганізації ДРІДУ НАДУ.

Реорганізаційна комісія є чинним колегіальним органом управління, який не потребує додаткових доказів своєї легітимності, відповідно до чого також не потребує доказів легітимність наказів голови реорганізаційної комісії, який є керівником легітимного колегіального органу управління, що через свої накази, втілює рішення відповідного органу, які виносяться на виконання плану заходів комісії з реорганізації, затвердженого з метою досягнення цілей і завдань, встановлених відповідним наказом МОНУ.

До того ж, ствердження позивача щодо нелегітимності комісії з реорганізації, що має своє відображення у відсутності відповідного положення та протоколювання засідань, взагалі не заслуговують на увагу суду, оскільки ці доводи не відносяться до заявлених позовних вимог, адже позивач просить суд визнати наказ про звільнення протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Досліджуючи питання легітимності комісії, суд вийде за межі позовних вимог, чим саме порушить принцип диспозитивності цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 34 Закону України Про вищу освіту повноваження щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників закладу вищої освіти належать його керівнику.

Отже в даному випадку, повноваженнями щодо звільнення позивача наділений саме голова комісії. Тому твердження щодо відсутності певних повноважень на звільнення позивача у голови комісії є хибними та такими, що не заслуговують на увагу.

Так, головою реорганізаційної комісії Трегубом М.В. було винесено наказ від 02 квітня 2021 року № 184 к Про реорганізацію інституту , яким, у тому числі визначено, що усі кадрові питання стосовно працівників ДРІДУ НАДУ вирішуються виключно за погодженням голови комісії з реорганізації.

На виконання наказу від 16 березня 2021 року № 316 МОН України, затвердженого плану заходів реорганізаційної комісії та наказу голови комісії від 02 квітня 2021 року № 184 к було винесено накази від 05 квітня 2021 року № 188 к та № 189 к про скорочення штату і попередження про звільнення та зміну істотних умов праці.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше ніж за два місяці.

У ч. З ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

06 квітня 2021 року листом департаменту кадрового забезпечення МОН України № 15/100-21 Про попередження ОСОБА_1 було письмово повідомлено позивача про майбутнє звільнення у відповідності до наказу від 16 березня 2021 року № 316 Про реорганізацію закладів освіти , а також проінформовано, що іншу роботу у закладі освіти відповідно до ч. З ст. 49-2 КЗпП України йому повинен запропонувати голова реорганізаційної комісії, оскільки згідно зі статтею 34 Закону України Про вищу освіту повноваження щодо прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників закладу вищої освіти належать його керівнику, в даному випадку - голові комісії ОСОБА_4 ..

Тому, починаючи з дати попередження про майбутнє звільнення і до самого моменту звільнення, відповідачем постійно пропонувалося позивачу переведення на усі існуючі у відповідача вакантні посади та іншу роботу, що відповідає його кваліфікації та є наявною у відповідача. Але позивач проігнорував усі пропозиції щодо можливості переведення його на існуючі у відповідача вакантні посади та іншу роботу, неодноразово відмовившись в усній формі від засвідчення особистим підписом факту свого ознайомлення з повідомленнями щодо пропозицій роботи, а також від письмового засвідчення своєї незгоди щодо переведення на будь які запропоновані посади та іншу роботу, що відповідають його кваліфікації та є наявними у відповідача.

У зв`язку з чим, 10 серпня 2021 року відповідачем на адресу позивача, було поштою відправлено письмове повідомлення, в якому позивачеві, відповідно до його кваліфікації, було запропоновано переведення на посаду директора Навчально-наукового інституту державного управління НТУ Дніпровська політехніка , а також запропоновано можливість щодо переводу на усі інші існуючі у відповідача вакантні посади. Доказом здійснення відповідного поштового відправлення є фіскальний чек ПАТ УКРПОШТА щодо відправлення на ім`я ОСОБА_1 від 10 серпня 2021 року. Вищезазначене поштове відправлення було отримане позивачем 11 серпня 2021 року, про що свідчить бланк рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з особистим підписом ОСОБА_1 ..

Але, отримавши поштою письмову пропозицію щодо можливості переведення, позивач, в черговий раз повністю проігнорував відповідне повідомлення відповідача та не тільки не надав своєї згоди щодо переведення на запропоновані йому наявні у відповідача вакантні посади, але взагалі, не надав ніякої своєї відповіді з даного приводу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. З ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Отже, відповідач, починаючи з дати попередження про майбутнє звільнення і до самого моменту звільнення, усіма існуючими способами постійно пропонував позивачу переведення на усі вакантні посади та іншу роботу, що відповідають його кваліфікації та є наявними у відповідача, про що, у тому числі, свідчать наведені вище відповідні письмові докази. Але позивач так і не скористався своїм правом та не надав згоди на його переведення.

Положенням ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Так, переважне право залишення на роботі у разі скорочення чисельності чи штату працівників відповідно до ст. 42 КЗпП України має значення, коли звільненню у зв`язку із скороченням підлягають декілька працівників, і роботодавець у такому випадку зобов`язаний враховувати наявність переважного права при працевлаштуванні працівника, чия посада скорочується, та інших працівників, які такого права не мають, але їх посади також скорочуються. Тобто реалізація переважного права на залишення на роботі з урахуванням стажу та досвіду роботи працівника може мати місце у ситуації, коли скорочення штату стосується кількох аналогічних посад, а скороченню підлягає лише певна їх частина.

Саме такі правові висновки зроблені у постанові Верховного суду у справі № 676/1869/18-ц від 27 листопада 2019 року та постанові № 757/32634/16-ц від 03 червня 2020 року, які суд у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин.

Скороченню підлягала штатна одиниця керівника закладу (директора ДРІДУ НАДУ) - посада позивача, яка відповідно до виконуваних функціональних обов`язків керівника у чинній штатній структурі НТУ Дніпровська політехніка , відповідала посаді ректора університету, що на час проведення реорганізації не була вакантною. Тому підстави для визнання переважного права позивача на залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП були відсутні.

Відтак, зміни до штатного розпису розроблені відповідно до вимог, які визначені наказом МОН України № 316 від 16 березня 2021 року, а саме приєднання як структурного підрозділу, були внесені 02 червня 2021 року і введені в дію з 01 липня 2021 року.

Відповідно до зазначеної вимоги, рішенням Вченої ради НТУ Дніпровська політехніка було утворено структурний підрозділ - Навчально- науковий інститут державного управління. До складу відповідного структурного підрозділу введено низку структур, зокрема кафедру державного управління і місцевого самоврядування та два відділи - комунікацій та підвищення кваліфікації з державного управління. З метою уникнення дублювань функціональних обов`язків співробітників університету та збереження штату працівників ДРІДУ НАДУ, було розширено штатний розпис інших структурних підрозділів НТУ Дніпровська політехніка .

Згідно з ч. З ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Отже, право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, і судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату та саме в рамках розгляду спору про поновлення на роботі й вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 451/706/18.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18.

У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15 зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431 асі 18) зазначені подібні висновки, зокрема, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків.

Відтак, процедуру звільнення позивача було проведено без порушень у суворій відповідності до норм чинного законодавства, в результаті чого головою комісії ОСОБА_4 27 серпня 2021 року був виданий наказ № 160-к, на підставі якого позивача було звільнено з посади директора ДРІДУ НАДУ за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Як вказав Європейський суд у рішенні від 9 січня 2013 року Олександр Волков ти України , № 21722/11, п. п. 165, 166, приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі С. проти Бельгії (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-ІІІ). Поняття приватне життя в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі Нємець проти Німеччини (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А № 251-В). Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (див. рішення у справах Сідабрас та Джяутас проти Литви (Sidabras and Dziautas v. Lithuania), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004-VIII, та Бігаєва проти Греції (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, пп. 22-25, від 28 травня 2009 року). Стаття 8 Конвенції охоплює питання захисту честі та репутації як частину захисту права на повагу до приватного життя (див. рішення у справах Пфайфер проти Австрії (Pfeifer v. Austria), заява № 12556/03, п. 35, від 15 листопада 2007 року, та А. проти Норвегії (A. v. Norway), заява №28070/06, пп. 63 та 64, від 9 квітня 2009 року); впливає на широке коло стосунків заявника з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру, під впливом опиняється і професійна репутація заявника.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України Межі здійснення цивільних прав : не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення Проніна проти України № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Позивач або інші особи повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права відповідача. Однак, жодних доказiв зазначеними особами до суду не надано.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується. Суд не вважає не правомірними дії відповідача стосовно звільнення позивача про порядок, який відповідачем був застосований при видачі розпоряджень, наказів та інш., оскільки вони не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні: порушення законодавства з боку відповідача неправомірність дій по відношенню до позивача судом не встановлено.

Твердження позивача відносно протиправності дій самого відповідача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до НТУ Дніпровська політехніка про визнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 21, 22, 36, 39-1, 40, 47, 48, 147, 149, 221, 232, 233, 235 КЗпП України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Національного технічного університету Дніпровська політехніка , треті особи Міністерство освіти і науки України і Президент України Зеленський Володимир Олександрович про визнання наказу про звільнення протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -