Постанова

від 08.12.2021 по справі 750/964/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 грудня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/964/20

Головуючий у першій інстанції - Требух Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/872/21

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.,

суддів Онищенко О.І., Скрипки А.А.,

із секретарем: Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Автокооператив № 27 Деснянської районної організації всеукраїнської спілки автомобілістів,

розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою територіальної громади м. Чернігова в особі Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Автокооперативу № 27 Деснянської районної організації всеукраїнської спілки автомобілістів про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,

місце ухвалення рішення суду - м. Чернігів,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 24 травня 2020 року.

У С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до автокооперативу № 27 Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, у якому просила встановити факт її проживання однією сім`єю з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 у період з червня 2011 року по день смерті останньої.

У мотивування заявлених вимог зазначала, що з червня 2011 року проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю, фактично як бабуся з онукою, у власному будинку по АДРЕСА_1 . За її життя вони мали спільний бюджет, спільно доглядали та утримували майно, вели спільне господарство. Ані своїх дітей, ані онуків ОСОБА_2 не мала. Встановлення даного факту необхідно для реалізації нею права на спадкування майна померлої, а саме, гаражу в автокооперативі № 27.

Рішенням від 14 травня 2020 року Деснянський районний суд м. Чернігова позовні вимоги задовольнив. Встановив факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 , 1929 року народження, з червня 2011 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, відповідно до положень ч. 1 ст. 352 ЦПК України, звернулася Чернігівська міська рада, яка не приймала участі у справі. Заявник, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту встановлення обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не встановлювалась наявність будь-якого іншого спадкового майна після померлої, а позивачкою така інформація не надавалась.

Представник скаржника зазначає про існування між ОСОБА_1 та Чернігівською міською радою спору щодо спадкового майна, посилаючись на те, що до складу спадщини після померлої ОСОБА_2 входить квартира АДРЕСА_2 . У березні 2021 року Чернігівською міською радою до суду була скерована заява про визнання указаної спадщини відумерлою, яка залишена без розгляду через наявність оскаржуваного рішення.

Наголошує на тому, що на момент свого звернення до суду ОСОБА_1 була обізнана про факт належності померлій ОСОБА_2 спірної квартири, проте, така інформація умисно не зазначена нею у позовній заяві з метою ухилення від залучення Чернігівської міської ради до участі у справі в якості співвідповідача. Крім того, після набрання оскаржуваним рішенням законної сили позивачка звернулася до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину за законом на указане нерухоме майно і лише після відмови державного нотаріуса у видачі свідоцтва звернулася до державного реєстратора Чернігівської РДА за реєстрацією права власності на квартиру вже на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 1999 року, виданого Чернігівською універсальною товарною біржею Джи-Ай-Пі.

Зауважує на ті обставини, що із заявою про реєстрацію смерті ОСОБА_2 зверталася не позивачка, а ОСОБА_3 , яка на той час працювала майстром КП ЖЕК-13 і яка здійснила поховання померлої, а відповідно до акту про проживання особи ОСОБА_2 по день своєї смерті проживала за адресою своєї реєстрації: АДРЕСА_3 , а не у належному позивачці будинку, як стверджувала остання у суді першої інстанції. Наведене, на думку заявника, викликає сумніви щодо спільного проживання ОСОБА_1 з померлою однією сім`єю.

Стверджує, що незалучення Чернігівської міської ради, як органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, до участі у справі в якості співвідповідача безпосередньо вплинуло на її права, свободи та інтереси, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, про що наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 320/9049/18.

Одночасно з апеляційною скаргою Чернігівська міська рада подала заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 .

Ухвалою від 17 травня 2021 року Чернігівський апеляційний суд задовольнив заяву Чернігівської міської ради про забезпечення позову та наклав арешт на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 131-132).

У наданих письмових поясненнях, які по суті є відзивом на апеляційну скаргу, представник позивачки - адвокат Ніконов Д.М., вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що викривлюють фактичні обставини справи, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду - без змін, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 17 травня 2021 року про накладення арешту на квартиру - скасувати.

Представник вважає незаконним рішення про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки зазначена нерухомість була відчужена ОСОБА_2 у 1999 році за договором купівлі-продажу, у зв`язку з чим позивачка і не зазначала її як спадкове майно, а на даний час ОСОБА_1 на законних підставах володіє та користується квартирою. Крім того, звернення особи щодо реєстрації договору є її правом, а не обов`язком, і законодавством, яке діяло на час укладення наведеного правочину купівлі-продажу, не встановлювався термін, протягом якого особа може зареєструвати своє майнове право.

Указує, що до спадкового майна після померлої ОСОБА_2 належать лише майнові права на гараж, розташований у автокооперативі № 27, і наступне переоформлення спадщини впливає лише на права та обов`язки членів кооперативу, а не міської ради, отже і залучення її до участі у справі як співвідповідача є безпідставним.

Стверджує про неналежність як доказу доданого до апеляційної скарги акту про проживання особи, в якому наявні виправлення, відсутні дата складання та відомості про заявника та мета його складення.

Відповідачем та третьою особою відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.

Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника скаржника та представника позивачки, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, а рішення суду - скасувати з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності факту постійного проживання позивачки однією сім`єю разом з померлою ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, зазначивши, що він підтверджений наявними у справі письмовими доказами та показами свідків.

З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується актовим записом про смерть № 3074 від 30 жовтня 2018 року (а.с. 53).

ОСОБА_2 являлась членом автокооперативу № 27 Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів та мала гараж площею 22 кв.м, який розміщений на території автокооперативу. Членські внески за 2011-2019 роки за ОСОБА_2 сплачувались ОСОБА_1 згідно з відомостями (а.с. 23).

Листом від 06 лютого 2020 року Автомобільний кооператив № 27 повідомив позивачку про те, що для переоформлення гаражу їй потрібно надати документи, що підтверджують родинний зв`язок (а.с. 38).

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру вбачається, що 26 березня 2019 року Першою Чернігівською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 31/2019 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 50).

Згідно з довідкою виконавчого комітету Михайло-Коцюбинської селищної ради від 26 грудня 2019 року № 475 ОСОБА_1 зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала без реєстрації з червня 2011 року по 29 жовтня 2018 року разом з ОСОБА_1 за вищевказаною адресою (а.с. 21). Аналогічна інформація міститься у акті про проживання особи без реєстрації, складеному комісією 24 грудня 2019 року (а.с. 22).

28 січня 2020 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Куранковим К.М., відповідно до ст. 4 ЗУ Про нотаріат , на ім`я ОСОБА_1 було надане письмове роз`яснення про те, що вона пропустила строк для прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , оскільки не подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори у встановлений строк та на момент смерті ОСОБА_2 не була зареєстрована за адресою померлої (а.с. 39).

Звернувшись до суду з вимогою про встановлення факту постійного проживання з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на час її смерті, ОСОБА_1 зазначала, що з червня 2011 року до дня смерті ОСОБА_2 постійно проживала разом з нею, вони мали спільний бюджет та вели спільне господарство. Встановлення даного факту необхідно для реалізації нею права на спадкування майна померлої за законом, указуючи спадковим майном гараж у автокооперативі № 27.

За змістом ч. 3 ст. 18, ч. 1 ст. 352 ЦПК України право на апеляційне оскарження судового рішення мають особи, які не брали участі у справі, якщо ухваленим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

У апеляційній скарзі Чернігівська міська рада, обґрунтовуючи право на оскарження рішення, посилалася на те, що до складу спадщини після померлої ОСОБА_2 входить, окрім гаражу, квартира АДРЕСА_2 , і про визнання саме цієї спадщини відумерлою Чернігівська міська рада зверталася із заявою до суду. Заявник наголошував, що є суперечливими та викликають сумніви твердження ОСОБА_1 про постійне проживання з померлою на час відкриття спадщини.

З наданої скаржником Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 квітня 2021 року вбачається, що 10 грудня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 1999 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 119).

З копії витребуваної апеляційним судом спадкової справи № 31/2018 вбачається, що 15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Першої Чернігівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Цього ж дня державним нотаріусом Підгайною О. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій зазначено, що заявницею надано оскаржуване рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2020 року, на підставі якого вона претендує на спадкування у четверту чергу. Оскільки у зазначеному рішенні суду не встановлено факт, за якою саме адресою проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановити місце відкриття спадщини у безспірному порядку не вбачається можливим, у зв`язку з чим, на підставі ст.ст. 49, 50 ЗУ Про нотаріат , заявниці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 200-212).

Також завідувач Першою Чернігівською державною нотаріальною конторою письмово повідомила апеляційний суд про те, що на момент звернення ОСОБА_1 до нотконтори у позивачки на руках знаходилось свідоцтво про право власності на житло, видане виконавчим комітетом Деснянської районної ради народних депутатів Чернігівської області 23 вересня 1993 року на ім`я ОСОБА_2 , яке у разі посвідчення договорів відчуження погашається та залишається на зберіганні в установі, яка посвідчувала такий договір, тобто, на момент звернення до нотаріальної контори із заявою ОСОБА_1 договору відчуження не мала (а.с. 199).

З наданої на запит апеляційного суду електронної реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна вбачається, що 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до державного реєстратора Чернігівської РДА із заявою про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 29,5 кв. м, розглянувши яку, державний реєстратор Пінчук І.Ю. прийняв рішення про проведення державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності щодо зазначеної у заяві нерухомості на підставі наданого позивачкою договору купівлі-продажу нерухомого майна № 99/27 від 01 березня 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладеного та зареєстрованого на Чернігівській універсальній товарній біржі Джи-Ай-Пі (а.с. 193, 195-197).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес (ст.ст. 3, 4 ЦПК України).

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). За правилами ч.ч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, не прийняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відтак належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини за наявністю для цього законних підстав не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає вимогам закону.

Як встановлено у справі, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_2 . Також померла являлась членом автокооперативу № 27 та мала гараж площею 22 кв.м.

Вважаючи, що має право на спадкування після ОСОБА_2 , 28 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, який надав заявниці письмові роз`яснення про те, що вона пропустила встановлений законодавством строк для прийняття спадщини, у зв`язку з чим їй необхідно звернутися до суду з відповідним позовом.

31 січня 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини, у мотивування якого зазначала, що встановлення даного факту необхідно для реалізації нею права на спадкування майна померлої, а саме, гаражу в автокооперативі № 27. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Після набрання указаним рішенням законної сили, ОСОБА_1 звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_2 , а саме, на квартиру АДРЕСА_2 , надавши нотаріусу правовстановлюючий документ на нерухоме майно, виданий на ім`я померлої. Такі дії позивачки, на переконання колегії суддів, свідчать про те, що остання визначала на момент звернення до нотаріуса зазначену квартиру саме як спадкове майно, а не майно, що набуте нею у власність на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, ні матеріали цивільної справи, ні матеріали спадкової справи не містять доказів того, що на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2020 року позивачка здійснила оформлення спадкових прав на гараж, зважаючи на те, що саме такою метою ОСОБА_1 обґрунтовувала необхідність встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини, звертаючись з даним позовом.

Лише після отримання відмови нотаріуса Люшина М.О. у грудні 2020 року звернулася до державного реєстратора для здійснення державної реєстрації права власності на вищезазначену квартиру вже на підставі договору купівлі-продажу від 01 березня 1999 року, виданого Чернігівською універсальною товарною біржею Джи-Ай-Пі.

З наявної у матеріалах справи копії ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 квітня 2021 року вбачається, що 01 березня 2021 року територіальна громада м. Чернігова в особі Чернігівської міської ради звернулася із заявою про визнання відумерлою спадщини ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 , та передачу цієї спадщини у власність громади (а.с. 215-216).

Через наявність судового рішення про встановлення факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 з червня 2011 року по 29 жовтня 2018 року, що свідчить про належність позивачки до спадкоємців четвертої черги майна померлої за законом, суд першої інстанції залишив без розгляду заяву Чернігівської міської ради про визнання спадщини відумерлою.

Таким чином, в ході розгляду апеляційної скарги встановлено, що ОСОБА_1 звернулася уперше до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто, з пропуском встановленого для цього законодавством шестимісячного строку. Судовим рішенням встановлений факт проживання однією сім`ю позивачки та померлої ОСОБА_2 на час відкриття спадщини.

У свою чергу, Чернігівська міська рада відповідно до положень ст. 1277 ЦК України після спливу одного року з часу відкриття спадщини, у 2021 році звернулася із заявою про визнання її відумерлою.

Отже, як встановлено в ході розгляду апеляційної скарги, між позивачкою та Чернігівською міською радою існує спір як щодо складу спадкового майна після померлої ОСОБА_2 , так і з приводу обґрунтованості доводів позову щодо спільного проживання ОСОБА_1 з померлою, зважаючи на те, що поховання останньої здійснила не позивачка, а працівник КП ЖЕК-13 .

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 420/2383/16-ц наголосив, що у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору, належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

На час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 є власником нерухомого майна - квартири АДРЕСА_2 , на яке претендує Чернігівська міська рада, отже, права та інтереси органу місцевого самоврядування безпосередньо зачіпаються вирішенням даного спору, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у його задоволенні. В ході розгляду справи у суді першої інстанції Чернігівська міська рада участі не приймала, а залучення особи у правовому статусі відповідача до участі у справі на стадії апеляційного провадження діючим законодавством не передбачено.

З матеріалів справи вбачається також, що з автокооперативом № 27 Деснянської районної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, який ОСОБА_1 визначила відповідачем у даній справі, спір у позивачки відсутній, оскільки, як свідчить скерована до суду заява голови автокооперативу (а.с. 32), заявлені вимоги відповідач визнає і проти їх задоволення не заперечує.

Відтак, дослідивши обставини справи в сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції суперечить нормам процесуального закону, а тому, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2020 року, клопотання представника позивачки про скасування ухвали Чернігівського апеляційного суду від 17 травня 2021 року про накладення арешту на квартиру не вирішується.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, з позивачки на користь Чернігівської міської ради належить стягнути 1 261,2 грн судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу територіальної громади м. Чернігова в особі Чернігівської міської ради задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 травня 2020 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Автокооперативу № 27 Деснянської районної організації всеукраїнської спілки автомобілістів про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади м. Чернігова в особі Чернігівської міської ради (14000, м. Чернігів, вул. Магістратська, 7, ЄДРПОУ 34339125) судовий збір в сумі 1 261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) грн 20 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 грудня 2021 року.

Головуючий: Судді: