Постанова

від 29.11.2021 по справі 625/486/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2021 р.Справа № 625/486/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.,

суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Юсіфової Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2020, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 30.11.2020 по справі № 625/486/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд, зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період його роботи лікарем-психіатром та лікарем-наркологом у Коломацькій ЦВЛ з 01.06.1995 р. по 03.08.2006 р. у подвійному розмірі повністю, а не частково; зарахувати у подвійному розмірі до стажу роботи у Богодухівській допоміжній школі-Інтернаті для розумово відсталих дітей період роботи з 01.08.1984р.-23.01.1987р., оскільки ця робота була пов`язана із наданням медичної допомоги розумово - відсталим дітям, тобто психічно хворим, застосувавши при цьому норми статей 8, 21, Конституції України; зарахувати у повному обсязі стаж роботи лікарем-інспектором ЛТЕ відділу соціального забезпечення Харківського облвиконкому з 28.01.1987 - по 26.07.1990; визнати його право на перерахунок пенсії з урахуванням додаткового стажу роботи з 03.01.2012 по 19.12.2014 року до досягнення віку, що дає право на пенсію за віком; зобов`язати відповідача здійснити перерахунки його пенсії; зобов`язати здійснювати обчислення коефіцієнтів його страхового стажу та заробітної плати тільки до сотих частин цілого числа та надати йому розгорнуту довідку стосовно нарахування страхового стажу по кожному місяцю роботи; зобов`язати відповідача виконати рішення суду, встановити спосіб, порядок виконання, поклавши на відповідні суб`єкти владних повноважень обов`язки щодо виконання рішення; стягнути із відповідача заборгованість по неналежно нарахованій пенсії з дня її призначення, а саме з 07 серпня 2018 року стосовно повного врахування страхового стажу у подвійному розмірі за період з 01 червня 1995 року по 03 серпня 2006 року; стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 1000 гривень за кожен місяць неналежно отриманої пенсії, починаючи з 07 серпня 2006 року по теперішній час.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 замінено відповідача у справі № 625/486/18 - Валківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області на належного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків,61022, код ЄДРПОУ - 14099344).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції всіх обставин справи, однобічне врахування виключно позиції Пенсійного фонду без врахування доводів позивача, викладених у позовній заяві.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України з 07.08.2006.

З 07.08.2006 року позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до п.2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІУ від 09.07.2003 з урахуванням ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як працівнику закладів охорони здоров`я.

За наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача та розрахунку страхового стажу вбачається, що трудова діяльність ОСОБА_1 у спірний період складається:

- з 01.09.1977 року по 30.06.1983 рік - навчання в Харківському медичному інституті;

- з 10.08.1983 року по 31.07.1984 рік - лікар-інтерн міської дитячої лікарні, у зв`язку з чим вказаний стаж зарахований як працівнику закладу охорони здоров`я в одинарному розмірі;

- з 01.08.1984 року по 23.01.1987 року - працював в Богодухівській виховній школі-інтернаті на посаді лікаря-педіатра, у зв`язку з чим вказаний стаж зарахований як працівнику закладу охорони здоров`я в одинарному розмірі;

- з 28.01.1987 року по 18.12.1989 року ОСОБА_1 працював у відділі соціального забезпечення Харківського облвиконкому на посаді лікаря-інспектора;

- з 19.03.1991 року по 25.03.1992 року - лікар-педіатр міської дитячої лікарні, у зв`язку з чим вказаний стаж зарахований як працівнику закладу охорони здоров`я в одинарному розмірі;

- з 30.03.1992 року по 16.06.1993 року - лікар-педіатр Банківської районної лікарні, у зв`язку з чим вказаний стаж зарахований як працівнику закладу охорони здоров`я в одинарному розмірі;

- з 01.06.1995 року по 31.12.1996 року - лікар-отоларинголог на 0,5 ставки для дорослих та 0,5 ставки дитячого лікаря Коломанькій ЦРЛ;

- з 01.01.1997 року по 03.08.2006 року - психіатр-нарколог в Коломацькій ЦРЛ, у зв`язку з чим вказаний стаж зарахований як працівнику закладу охорони здоров`я, а в період з 01.01.1997 по 31.12.2003 в подвійному розмірі.

Станом на час звернення до суду загальний стаж роботи позивача становив 35 років, 8 місяців 1 день.

12.06.2020 позивач звернувся до Валківського відділу звернення громадян (сервісного центру) Головного управління із заявою про перехід на інший вид пенсії, а саме: на пенсію за віком, на момент переходу на пенсію за віком позивач ніде не працював.

17.08.2020 позивач звернувся до Валківського відділу звернення громадян (сервісного центру) Головного управління із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ч.4 ст. 42 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись із розміром отриманої пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не допущено порушень прав позивача в частині розрахунку його страхового стажу.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли з підстав призначення позивачу пенсії як працівнику закладу охорони здоров`я з урахуванням обчислення страхового стажу на підставі ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) в подвійному розмірі, а також з підстав не зарахування окремих періодів роботи позивача до стажу працівника закладу охорони здоров`я.

Відповідно до п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 ( в редакції Закону на момент призначення позивачу пенсії), право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Колегія суддів зазначає, що право на призначення пенсії за вислугу років надається і гарантується особі за виконання особливого роду трудової діяльності, коли до особи, яка її здійснює, пред`являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність. Виплата пенсії за вислугу років безпосередньо пов`язана з важким та шкідливим характером роботи, виконання якої може спричинити втрату професійної працездатності до досягнення загального пенсійного віку, тому законодавець надав можливість окремим категоріям спеціалістів за своїм бажанням припинити таку роботу за наявності достатнього спеціального стажу та отримувати пенсію за вислугу років.

Згідно даного Закону скористатись пільговим віком на пенсію можуть ті працівники закладів охорони здоров`я, що мають необхідний стаж роботи на посадах в установах, організаціях, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 "Про Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Порядок № 909), тобто умовою для зарахування до спеціального стажу роботи періодів роботи працівників закладів охорони здоров`я, який дає право на пенсію на вислугу років, є наявність факту роботи у ці періоди на відповідних посадах та у закладах, віднесених до Переліку.

Згідно Порядку № 909 до закладів охорони здоров`я, які дають право на пенсію за вислугу років віднесені лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. До посад, які передбачені зазначеним переліком, віднесено лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

Суд зазначає, що Порядок № 909 не містить будь-яких конкретних вимог щодо організаційно-правової форми указаних закладів та їх підпорядкованості. Навпаки, відповідно до примітки 2 до цього Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від відомчої належності закладів і установ. Крім того, згідно з приміткою 3 до названого Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Визначення поняття "заклад охорони здоров`я" наведено в статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) - це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Відповідно до частини другої статті 16 цих Основ, заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців.

Відповідно до записів трудової книжки позивача, яка в силу приписів статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, є основним документом, що підтверджує, стаж роботи, позивач працював з 28.01.1987 року по 18.12.1989 року у відділі соціального забезпечення Харківського облвиконкому на посаді лікаря-інспектора.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача в апеляційній скарзі, що цей період має бути зарахований до пільгового стажу як працівнику закладу охорони здоров`я, оскільки відділ соціального забезпечення облвиконкому не входить до переліку закладів, визначених як статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» , так і раніше діючим законодавством, у зв`язку з чим відповідачем зазначений період роботи позивача правомірно зарахований до стажу роботи як звичайний.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог позову в цій частині.

Щодо вимог позову про зобов`язання зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період його роботи лікарем-психіатром та лікарем-наркологом у Коломацькій ЦВЛ з 01.06.1995 по 03.08.2006 у подвійному розмірі повністю, а не частково, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.06.1995 по 03.08.2006 позивач працював у Коломацькій центральній районній лікарні, при цьому період його роботи з 01.06.1995 по 31.12.1996 лікарем-отоларингологом на 0,5 ставки для дорослих та 0,5 ставки дитячого лікаря Коломацькій ЦРЛ зарахований в одинарному розмірі; період роботи ОСОБА_1 з 01.01.1997 по 31.12.2003 на посаді психіатра-нарколога в Коломацькій ЦРЛ зарахований як працівнику закладу охорони здоров`я відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в подвійному розмірі; період роботи на той самій посаді (психіатр-нарколог в Коломацькій ЦРЛ) з 01.01.2004 по 03.08.2006 зарахований як працівнику закладу охорони здоров`я в одинарному розмірі з підстав того, що до набрання чинності норм Закону № 1058-ІУ, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії (до 1 січня 2004 року), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Стверджуючи, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року (зарахування стажу в подвійному розмірі для окремих категорій посад) застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років, відповідачем в подвійному розмірі зарахований стаж позивача за період його роботи в психіатричному закладі тільки в період з 01.01.1997 по 31.12.2003 року.

Надаючи правову оцінку доводам заявника апеляційної скарги про протиправність наведених вище дій органу Пенсійного фонду, колегія суддів зважає на таке.

Частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) установлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених раніше чинним законодавством, окрім випадків, передбачених цим Законом.

Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2004.

Водночас пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені ст. 60 Закону №1788-XII, згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, закладах (відділеннях) з лікуванням осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Тобто враховуючи найскладніші умови трудової діяльності, що провокують професійне "вигорання" в наведених вище закладах охорони здоров`я, законодавцем було передбачено спеціальну преференцію - подвійне зарахування стажу для призначення пенсії під час перебування на посадах медичного працівника в таких закладах.

Стаття 24 Закону України №1058-IV не скасовує ст. 60 Закону України №1788-XII та не зупиняє її дію.

Таким чином, порівняльний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що Закон України №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування ст. 60 Закону України №1788-XII при обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція ст. 60 Закону №1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2205-VIII від 14.11.2017) є чинною на теперішній час та саме норма цього Закону є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.

Отже, колегія суддів уважає, що відповідачем протиправно не зараховано в подвійному розмірі стаж позивача на посаді психіатра-нарколога в Коломацькій ЦРЛ як працівнику закладу охорони здоров`я відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за період з 01.01.2004 по 03.08.2006.

У зв`язку з цим, в цій частині вимоги позову є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне тлумачення норм статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Продовжуючи судовий розгляд, колегія суддів з`ясувала, що з 01.06.1995 по 31.12.1996 період роботи позивача на посаді лікаря-отоларинголога на 0,5 ставки для дорослих та 0,5 ставки дитячого лікаря в Коломацькій ЦРЛ відповідачем зарахований в одинарному розмірі.

Водночас як вбачається з запису в трудовій книжці з 03.01.1996 ОСОБА_1 дозволено сумісництво 0,5 ставки лікаря нарколога та 0,5 ставки лікаря психіатра.

Згідно довідки від 13.08.2019 № 924, виданою Коломацькою центральною районною лікарнею, з 16.06.1995 позивачу дозволено тимчасове сумісництво лікаря - нарколога 0,5 ставки згідно наказу № 43-к від 17.06.1995.

Підставою для відмови в зарахуванні цього стажу як подвійного слугувало те, що в цей період позивач працював на посадах, що належать до психіатричних закладів охорони здоров`я, за сумісництвом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

При цьому колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не містять жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров`я за сумісництвом.

Така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №456/1310/17, від 17.06.2020 № 357/11458/17, від 21.10.2019 №295/8391/15-а.

Згідно із ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для не застосування зазначених норм.

Отже, період роботи з 01.06.1995 (як за повний місяць) по 31.12.1996 коли позивач працював на умовах сумісництва (0,5 ставки) лікарем -наркологом та лікарем психіатром в Коломацькій центральній районній лікарні має враховуватися в подвійному розмірі.

В цій частині позовні вимоги також є правомірними, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовних вимог зарахувати у подвійному розмірі стаж роботи з 01.08.1984 по 23.01.1987 в Богодухівській виховній школі-інтернаті на посаді лікаря-педіатра, колегія суддів зазначає таке.

З огляду на матеріали справи, з 01.08.1984 року по 23.01.1987 року що ОСОБА_1 у зазначений період часу працював в Богодухівській виховній школі-інтернаті на посаді лікаря-педіатра.

Згідно зі ст. 1 3акону України "Про психіатричну допомогу" психіатричний заклад - психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність якого пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психо неврологічні центри, відділення, кабінети, та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.

З наведеного можна зробити висновок, що Богодухівська виховна школа-інтернат не відноситься до психіатричного закладу охорони здоров`я, та мала статус закладу освіти.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у органу Пенсійного фонду не було законодавчо визначених підстав для зарахування зазначеного періоду роботи в даній установі на посаді лікаря - педіатра в подвійному розмірі.

Щодо висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог позову про зобов`язання здійснювати обчислення коефіцієнтів страхового стажу та заробітної плати тільки до сотих частин цілого числа та надати позивачу розгорнуту довідку стосовно нарахування страхового стажу по кожному місяцю роботи, колегія суддів зазначає таке.

Розмір пенсії за віком, визначений згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", залежить від тривалості страхового стажу особи, величини її заробітку, з якого було сплачено страхові внески (коефіцієнтів страхового стажу та заробітку) і часу виходу на пенсію.

Пенсія за віком визначається як добуток коефіцієнта страхового стажу особи на заробіток для обчислення пенсії, визначений відповідно до ст. 40 Закону про пенсійне страхування.

Коефіцієнт страхового стажу визначається за формулою, наведеною у ст.25 Закону № 1058-IV.

Колегія суддів акцентує увагу, що норми цього Закону не передбачають обчислення коефіцієнтів страхового стажу та заробітної плати тільки до сотих частин цілого числа, у зв`язку з чим вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню.

Так само безпідставними є вимоги надати позивачу розгорнуту довідку стосовно нарахування страхового стажу по кожному місяцю роботи, оскільки в межах розгляду цієї справи відсутні фактичні дані про те, що позивач звертався до відповідача із заявою про надання такої довідки та отримав відмову у її наданні.

Щодо відмов в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53). З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не довів, а суд в свою чергу не встановив, що його негативні емоції досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою. Відповідних доказів позивач не надав. Відтак суд першої інстанції дотримався підходу, наведеного у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №750/6330/17.

З огляду на викладене, підстав для скасування судового рішення в цій частині не вбачається.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та не враховано приписи ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які мають бути застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про перерахунок пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період його роботи лікарем-психіатром та лікарем-наркологом у Коломацькій ЦВЛ з 01.06.1995 по 31.12.1996 та з 01.01.2004 по 03.08.2006 у подвійному розмірі з прийняттям нової постанови про задоволення вимог позову про зарахування стажу та перерахунку у зв`язку з цим пенсії з урахуванням строків звернення до суду відповідно ст. 122 КАС України (за шість місяців, що передує даті звернення до суду).

В іншій частині рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 по справі № 625/486/18 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про перерахунок пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період його роботи лікарем-психіатром та лікарем-наркологом у Коломацькій ЦВЛ з 01.06.1995 по 31.12.1996 та з 01.01.2004 по 03.08.2006 у подвійному розмірі.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в частині не зарахування до стажу роботи ОСОБА_1 період його роботи лікарем-психіатром та лікарем-наркологом у Коломацькій ЦВЛ з 01.06.1995 по 01.01.1997 та з 01.01.2004 по 03.08.2006 у подвійному розмірі.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період його роботи в Коломацькій ЦВЛ з 01.06.1995 по 01.01.1997 та з 01.01.2004 по 03.08.2006 у подвійному розмірі.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 13.03.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 в Коломацькій ЦВЛ з 01.06.1995 по 31.12.1996 та з 01.01.2004 по 03.08.2006 у подвійному розмірі.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 по справі № 625/486/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 08.12.2021.