Окрема думка

від 08.12.2021 по справі 2-112/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Крата В. І.

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 2-112/11

провадження № 61-12704св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 23 червня 2021 року змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови.

При цьому колегія суддів застосувала висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) зазначено, що:

на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти .

Не можу погодитися із висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), з таких мотивів.

1. Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (стаття 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей ).

1.1. Батьки або особи, які їх замінюють , не мають права без дозволу органів опіки і піклування , наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання (частина третя статті 17 Закону України Про охорону дитинства )

1.2. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла (частина третя статті 18 Закону України Про охорону дитинства ).

1.3. Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування : 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов`язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 ЦК України).

1.4. Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу) , є нікчемним (частина перша статті 224 ЦК України).

1.5.При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року в справі № 761/3977/15-ц (провадження № 61-2570св21) вказано, що як нікчемні на підставі частини першої статті 224 ЦК України можуть бути кваліфіковані правочини, вчинені саме опікуном або піклувальником без згоди органу опіки та піклування. Сферою дії статті 71 ЦК не охоплюються правочини, вчинені батьками малолітніх дітей .

2. Тлумачення вказаних норм свідчить, що

дозвіл органу опіки та піклування по своїй суті є адміністративним актом, який має приватноправову дію та орієнтований на приватне право;

такий дозвіл потрібний для охорони державою інтересів окремих осіб, і тому держава вважає за необхідне в певних випадках втручатися в приватноправові відносини батьків (осіб, які їх замінюють, опікунів, піклувальників) і вимагати отримання дозволу;

органи опіки та піклування здійснюють контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей в приватноправових відносинах;

в органів опіки та піклування відсутні повноваження щодо здійснення контролю за додержанням державним (приватним) виконавцем житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей при виконанні судових рішень, які по своїй суті є публічно правовими .

3. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

3.1. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

4. Тому колегії суддів необхідно було передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступу від висновків, зроблених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21).

Суддя В. І. Крат