Постанова

від 02.11.2021 по справі 910/18584/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2021 р. Справа№ 910/18584/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Алданової С.О.

секретар судового засідання : Білоус О.О.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 02.11.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.06.2021 (повний текст складено - 01.07.2021)

у справі №910/18584/20 (суддя - Плотницька Н.Б.)

за позовом Приватного акціонерного товариства

"Київський меблевий комбінат"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс Компані"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача : 1) Автогаражний кооператив "Чайка";

2) Київська міська рада

про перебудову приміщення

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Київський меблевий комбінат" (надалі - позивач, ПрАТ "Київський меблевий комбінат") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко." (в подальшому замінено на належного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальінстю "Фуд Сервіс Компані" - відповідач, ТОВ "Фуд Сервіс Компані") про перебудову приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2018 році позивач прийняв на свій баланс колектор дощової каналізації D500, що знаходиться у місті Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016. Після детального обстеження вказаної земельної ділянки було виявлено, що на мережі колектора дощової каналізації D500 знаходиться приміщення площею 35,42 м2, збудоване з порушенням Державних будівельних норм 360-92**, а саме додатку 8.1., 8.2., 8.3. та Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів №173.

За умови перебування колектора дощової каналізації D500 на балансі позивача та той факт, що спірне приміщення збудоване прямо на цьому колекторі, що може призвести до затоплення ділянок та будівель, які знаходяться нижче рівня самовільно збудованої будівлі, позивач скориставшись своїм правом просить суд зобов`язати відповідача здійснити перебудову приміщення площею 30,40 кв. м, яке знаходиться прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 у місті Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016, в межах існуючої плями забудови без зміни зовнішніх геометричних параметрів таким чином, щоб перебудоване приміщення не знаходилось на колекторі дощової каналізації D500 та ближче ніж 3 м до нього з обох сторін відповідно до вимог Державних будівельних норм 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Відповідач проти позову заперечував, просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог ПрАТ "Київський меблевий комбінат" у даній справі, оскільки позивач був обізнаний про будівництво спірного приміщення ще з 30.11.2010.

Судом першої інстанції залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Автогаражний кооператив "Чайка" (третя особа-1); Київську міську раду (третя особа-2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/18584/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд встановив, що приміщення площею 30,40 кв.м, яке знаходиться прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 у місті Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 збудоване з порушенням ДБН 360-92** та відсутності дозвільних документів.

Однак, з посиланням на приписи ст. 257, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України мотивував своє рішення тим, що позивач у повній мірі був обізнаний про можливість проведення іншими особами будівельних робіт на земельній ділянці, кадастровий номер 8 000 000 000:85:281:0016, ще з 2002-2003 років, адже відповідні обставини (виникнення правових підстав для будівництва) було породжено саме за наслідками, зокрема його волевиявлення, а тому мав беззаперечне право контролю за дотриманням при здійсненні такого будівництва будівельних норм і правил з метою попередження виникнення загрози та небезпеки для їх майна. Суд першої інстанції зазначив, що в будь-якому випадку про існування (будівництво) спірного приміщення позивач міг довідатися також при ознайомленні з матеріалами справи №2/318, про що представником останнього було подано заяву до відповідного суду 30.11.2010.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач (Приватне акціонерне товариство "Київський меблевий комбінат") звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/18584/20 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що об`єкт будівництва (приміщення) площею 35,42 м2, побудовано з грубим порушенням державних будівельних норм, стандартів та правил, що прямо суперечить вимогам закону. Відповідачу достеменно відомо про незаконність вищевказаного приміщення. При цьому, дозвільні документи передбачені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" у відповідача відсутні.

Скаржник вважає, що позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки, в такому разі йдеться про так зване "триваюче правопорушення". Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Висновок суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності не відповідає дійсності та ніяким чином не відноситься до обставин, які стали підставою для подачі позову у даній справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2021 апеляційну скаргу ПрАТ "Київський меблевий комбінат" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів, є судом, встановленим законом, про що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, зокрема, у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18584/20 за апеляційною скаргою ПрАТ "Київський меблевий комбінат" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 05.10.2021.

Роз`яснено відповідачу право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено сторонам строк для подання пояснень або заперечень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Зокрема, відповідач у своєму відзиві зазначає наступне:

- позивач про існування (будівництво) спірного приміщення міг довідатися при ознайомленні з матеріалами справи №2/318, про що представником останнього було подано заяву до відповідного суду 30.11.2010, а Київська міська рада в особі своїх органів могла довідатися не пізніше 29.01.2015 при обстеженні Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради земельної ділянки (кадастровий номер 8 000 000 000:85:281:0016), про що було складено акт обстеження земельної ділянки №48/07 від 29.01.2015. Тобто, як позивачу, так і третій особі-2 протягом шістнадцяти років було достеменно відомо про ймовірність забудови вказаної земельної ділянки, однак доказів виставлення будь-ким із них вимог щодо обмежень такої забудови, у зв`язку із існуванням відповідного колектору дощової каналізації, матеріали справи не містять;

- позивачем не доведено існування безумовних у розумінні положень ст. 376 Цивільного кодексу України підстав для знесення спірного приміщення, в той час, як матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка, на якій збудовано спірне приміщення, була відведена для будівництва;

- право власності на спірне приміщення підтверджено в судовому порядку.

У зв`язку з перебуванням судді Мартюк А.І., яка входить до складу колегії суддів та не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Алданова С.О., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2021 прийнято справу №910/18584/20 за апеляційною скаргою ПрАТ "Київський меблевий комбінат" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів.

Справу №910/18584/20 за апеляційною скаргою ПрАТ "Київський меблевий комбінат" призначено до розгляду на 19.10.2021.

У відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 19.10.2021 оголошено протокольно перерву до 02.11.2021.

28.10.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові пояснення, які судом апеляційної інстанції у відповідності до ст.ст. 113, 114, 118 ГПК України залишені без розгляду.

У судове засідання 02.11.2021 з`явилися представники сторін, третьої особи-1. Третя особа-2 у судове засідання повноважних представників не направила, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника третьої особи-2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи-2.

Так, у судовому засіданні 02.11.2021 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В свою чергу, представник відповідача проти доводів скарги заперечував, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи-1 підтримав позицію позивача, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 16.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 23.05.2002 розпорядженням районної в місті Києві державної адміністрації та рішенням загальних зборів працівників Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" (Комбінат) створений та 28.05.2002 зареєстрований Автогаражний кооператив "Чайка" (Кооператив).

18.10.2002 між Приватним акціонерним товариством "Київський меблевий комбінат" та Автогаражним кооперативом "Чайка" укладено угоду, згідно якої у власність останнього було передано споруди, розташовані на земельній ділянці по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві, яка надана Комбінату в постійне користування, а саме:

- паркан, довжиною 230 м;

- дорога, довжиною 200 м;

- дощова каналізація, довжиною 70 м, про що було складено акт від 21.10.2002.

Також, згідно умов зазначеної угоди Комбінат та Кооператив домовились переоформити належним чином усі права оренди на земельну ділянку.

За наслідками викладеного пунктом 36 рішення Київської міської ради від 25.09.2003 №31/905 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею":

- передано Кооперативу, за умови виконання п. 36.1 цього рішення, земельні ділянки загальною площею 1,67 га на вул. Фрунзе, 82 у Подільському районі м. Києва за рахунок земель, наданих Комбінату відповідно до п. 6 рішення Київської міської ради від 19.11.1998 №51/152 "Про надання та вилучення земельних ділянок" та право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 10.06.1999 №85-4-00017, у тому числі: площею 1,22 га - у приватну власність для будівництва, експлуатації та обслуговування гаражів; площею 0,45 га - у довгострокову оренду на 25 років для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів;

- припинено Комбінату право постійного користування земельною ділянкою, наданою відповідно до п. 6 рішення Київської міської ради від 19.11.1998 №51/152 "Про надання та вилучення земельних ділянок" та право користування якою посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 10.06.1999 №85-4-00017 (лист-згода від 02.08.2002 № 296);

- визнано таким, що втратив чинність, пункт 6 та додаток 6 до рішення Київської міської ради від 19.11.1998 №51/152 "Про надання та вилучення земельних ділянок".

На виконання такого рішення, 19.05.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та Кооперативом (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 21.10.2005 за №85-6-00227 у книзі записів державної реєстрації договорів, згідно якого орендодавець за актом прийому-передачі передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Фрунзе, 82 (вісімдесят два) у Подільському районі м. Києва; розмір - 0,4514 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування приміщень мініавтосервісу та магазину супутніх товарів; кадастровий номер - 8000000000:85:281:0016.

27.11.2018 між Комбінатом та Кооперативом було укладено угоду, згідно якої Кооператив передав, а Комбінат прийняв у власність нерухоме майно у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 за адресою: вулиця Кирилівська, 82, про що було складено акт приймання-передачі від 29.11.2018.

30.11.2018 комісією у складі: начальника гідротехнічних та інженерних споруд Заїки О.П., голови правління Кооперативу Асаулюка І.І., голови правління Комбінату Кулик Т.М. та дорожнього робітника Шагай В.М., було обстежено стан колектору дощової каналізації, яка знаходиться між вул. Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та проходить по території Комбінату та Кооперативу, в результаті чого виявлено, що на території Кооперативу, а саме: на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 збудована будівля з порушенням ДБН 360-92 дод. 8.1, 8.2, 8.3 та ДСП №173, про що складено акт обстеження від 30.11.2018.

Отже, спір у справі стосується наявності правових підстав для зобов`язання відповідача перебудувати незаконно збудоване приміщення площею 30,40 кв.м., що знаходиться в м. Києві по вулиці Фрунзе (Кирилівська), 82, реєстраційний номер приміщення 31084887, дата реєстрації: 28.07.2010, номер запису 72-з в книзі д. 8з-101, яке знаходиться на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В.

При цьому, позивачем зазначається про те, що таке приміщення було збудовано з порушенням Державних будівельних норм 360-92** та без будь-якої дозвільної документації прямо на колекторі дощової каналізації D500, у зв`язку з чим створено загрозу життю та здоров`ю людей, адже може призвести до затоплення цілого мікрорайону та завдати шкоду власності Комбінату та територіальної громади міста Києва.

Разом з тим, відповідачем в процесі розгляду справи було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

Суд першої інстанції встановив факт того, що спірне приміщення площею 30,40 кв.м, збудоване з порушенням ДБН 360-92** та відсутності дозвільних документів.

Однак, посилаючись на приписи ст. 257, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає передчасними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з посиланням на приписи ст. 257, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

За положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 1291 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

За загальним правилом визначеним ст. 74 ГПК України кожна сторона, що бере участь у справі, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Водночас ст. 75 ГПК України визначає підстави, за яких ці особи звільняються від обов`язку доказування.

Підстави звільнення від доказування можна поділити на три групи:

а) обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

б) обставини, визнані господарським судом загальновідомими;

в) преюдиціальні факти.

Частини 3, 4 ст. 75 ГПК України вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено в рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Господарський процесуальний кодекс України перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

- обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду);

- встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою, при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи.

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини четвертої ст. 75 ГПК України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, обставини, встановлені за наслідком розгляду справи №910/2939/19 є преюдиційними та такими, що не потребують повторного доказування.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2019 у справі №910/2939/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко" про визнання незаконним будівництва відповідачем приміщення площею 35,42 кв. м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8 000 000 000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В; зобов`язання відповідача за власний рахунок демонтувати незаконно збудоване приміщення площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8 000 000 000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В та за позовом Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "СітіІнвестБуд і Ко" про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення у задоволенні первісного позову Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко." про визнання незаконним будівництва та зобов`язання демонтувати збудоване приміщення відмовлено повністю; у задоволенні позову Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіінвестбуд і Ко." про зобов`язання демонтувати збудоване приміщення відмовлено повністю.

Вказаним рішенням, зокрема, встановлено, що:

- остаточним судовим рішенням у справі №32/124, яке набрало законної сили, встановлено, що Товариством за наслідками виконання умов Інвестиційного договору було набуто прав власності на спірне приміщення, що і підтверджено відповідним судовим рішення шляхом визнання (захисту) такого права, яке в подальшому було зареєстровано Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" за номером запису 72-з в книзі д. 8з-101, що мало місце 28.07.2010;

- приміщення площею 30,40 м2, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 за адресою м. Київ, вул. Кирилівська, 82, збудовано відповідачем незаконно та є самочинним;

- приміщення площею 30,40 м2, яке знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 за адресою м. Київ, вул. Кирилівська, 82, збудовано відповідачем без жодних дозволів та з грубим порушенням будівельних норм.

Відтак, у спірному випадку мають місце обставини, за яких з одного боку спірне приміщення збудовано з порушенням будівельних норм і правил, а тому не могло набути статусу нерухомого майна як об`єкту приватної власності, а з іншого боку державою було визнано законність набуття Товариства права власності на таке приміщення як об`єкту нерухомості, у зв`язку з чим захищено його в установленому порядку.

Разом з цим, у даній справі позивач просить суд здійснити перебудову приміщення площею 30,40 кв. м, яке знаходиться прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 у місті Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016, в межах існуючої плями забудови без зміни зовнішніх геометричних параметрів таким чином, щоб перебудоване приміщення не знаходилось на колекторі дощової каналізації D500 та ближче ніж 3 м до нього з обох сторін відповідно до вимог Державних будівельних норм 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень".

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 30.11.2018 комісією у складі: начальника гідротехнічних та інженерних споруд Заїки О.П., голови правління Кооперативу Асаулюка І.І., голови правління Комбінату Кулик Т.М. та дорожнього робітника Шагай В.М., було обстежено стан колектору дощової каналізації, яка знаходиться між вул. Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та проходить по території Комбінату та Кооперативу, в результаті чого виявлено, що на території Кооперативу, а саме: земельній ділянці під кадастровим номером 8000000000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 збудована будівля з порушенням ДБН 360-92 дод. 8.1, 8.2, 8.3 та ДСП №173, про що складено акт обстеження від 30.11.2018.

Відповідно до додатку 8.1. Державних будівельних норм 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень." забудова (будівля) до мережі колектора дощової каналізації може знаходитись не ближче 3 м.

З акта обстеження від 30.11.2018 вбачається, що приміщення знаходиться на мережі колектора дощової каналізації, що є порушенням ДБН 360-92**.

Частиною першою статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У частині 7 зазначеної статті вказано, що у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст. 376, ст 391 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частина 2 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у даному випадку, в матеріалах справи відсутні, а також відповідачем не подані дозвільні документи, передбачені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Крім того, з пояснень Київської міської ради вбачається, що документи, які надають право виконувати будівельні роботи та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю стосовно спірного об`єкта до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не передавались.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що приміщення площею 30,40 кв. м, яке знаходиться прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 у місті Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 збудоване з порушення ДБН 360-92** та відсутності дозвільних документів.

Втім, місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку щодо застосування строку позовної давності у даній справі, з огляду на таке.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27.11.2018 між Комбінатом та Кооперативом було укладено угоду, згідно якої Кооператив передав, а Комбінат прийняв у власність нерухоме майно у вигляді колектору дощової каналізації D500 довжиною 70 погонних метрів, що розташований на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 за адресою: вулиця Кирилівська, 82, про що було складено акт приймання-передачі від 29.11.2018.

30.11.2018 комісією у складі: начальника гідротехнічних та інженерних споруд Заїки О.П., голови правління Кооперативу Асаулюка І.І., голови правління Комбінату Кулик Т.М. та дорожнього робітника Шагай В.М., було обстежено стан колектору дощової каналізації, яка знаходиться між вул. Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, та проходить по території Комбінату та Кооперативу, в результаті чого виявлено, що на території Кооперативу, а саме: на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016, прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 збудована будівля з порушенням ДБН 360-92 дод. 8.1, 8.2, 8.3 та ДСП №173, про що складено акт обстеження від 30.11.2018.

Отже, слід дійти висновку, що позивач дізнався про незаконно збудоване приміщення, площею 35,42 кв.м. на земельній ділянці, кадастровий номер 8 000 000 000:85:281:0016, на мережі колектора дощової каналізації D500, що знаходиться у м. Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В лише після того, як 30.11.2018 підписав акт про передачу на баланс вищевказаного колектора та провів обстеження земельної ділянки по всій довжині прийнятого на баланс колектора дощової каналізації.

При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що в період будівництва та на момент реєстрації ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко." вищевказаного приміщення, позивач мав відношення до правовідносин ТОВ "Сітіінвестбуд і Ко." та Кооперативу стосовно будівництва даного приміщення.

Саме по собі незаконне будівництво підтверджує той факт, що ніким не встановлювалось знаходження колектора дощової каналізації під збудованим приміщенням.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги дату обстеження земельної ділянки по всій довжині прийнятого на баланс колектора дощової каналізації, Комбінат не пропустив трирічний строк позовної давності на звернення до суду із даним позовом, враховуючи, що позовну заяву до суду було подано 25.11.2020.

Посилання господарського суду першої інстанції на те, що Комбінат в повній мірі був обізнаний про можливість проведення іншими особами будівельних робіт на земельній ділянці, кадастровий номер 8 000 000 000:85:281:0016 передчасні, оскільки як зазначалось вище 18.10.2002 між Приватним акціонерним товариством "Київський меблевий комбінат" та Автогаражним кооперативом "Чайка" укладено угоду, згідно якої у власність останнього було передано споруди, розташовані на земельній ділянці по вул. Фрунзе, 82 в м. Києві, яка надана Комбінату в постійне користування.

Тобто, з моменту підписання вказаної угоди, Комбінат не мав ніякого відношення до земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:281:0016, а відтак і не міг бути обізнаний про побудову спірного приміщення.

Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції") від 16.12.1992).

За викладеного, застосовуючи принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин, з огляду на встановлений факт того, що приміщення площею 30,40 кв. м, яке знаходиться прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 у місті Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016 збудоване з порушення ДБН 360-92** та відсутності дозвільних документів, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову у даній справі.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Статтею 79 ГПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 ст. 277 ГПК України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в апеляційному порядку з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами розгляду справи, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України підлягають відшкодуванню відповідачем.

Керуючись ст.ст. 255, 267-271, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/18584/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 у справі №910/18584/20 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" про перебудову приміщення - задовольнити у повному обсязі.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс Компані" здійснити перебудову приміщення площею 30,40 кв. м, яке знаходиться прямо на мережі колектора дощової каналізації D500 у місті Києві між вулицями Кирилівська, 82 та Новокостянтинівська, 1В, на земельній ділянці під кадастровим номером 8 000 000 000:85:281:0016, в межах існуючої плями забудови, без зміни зовнішніх геометричних параметрів таким чином, щоб перебудоване приміщення не знаходилось на колекторі дощової каналізації D500 та ближче ніж 3м до нього з обох сторін, відповідно до вимог Державних будівельних норм 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень.".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд Сервіс Компані" (01010, місто Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 3, офіс 71, код ЄДРПОУ 43006304) на користь Приватного акціонерного товариства "Київський меблевий комбінат" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, код ЄДРПОУ 05516151) 2 102 (дві тисячи сто дві) грн 00 коп. судового збору за подачу позовної заяви та 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн 00 коп. судового збору за звернення з апеляційною скаргою.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/18584/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 09.12.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.В. Владимиренко

С.О. Алданова