Рішення

від 30.11.2021 по справі 914/2156/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2021 справа № 914/2156/21

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дейрес Логістик» , м. Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , м. Львів

про стягнення 82910,75грн.

Суддя Мороз Н.В.

при секретарі Пришляк М.С.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Смолин Я.В.

Суть спору:

Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Дейрес Логістик» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 82910,75 грн

Ухвалою суду від 21.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.08.2021.

Через канцелярію суду 12.08.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

17.08.2021 протокольною ухвалою суду клопотання представника відповідача про продовження процесуальних строків на подання доказів задоволено. Розгляд справи відкладено на 07.09.2021, про що представника позивача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 07.09.2021 продовжено підготовче провадження на 30 днів з 22.09.2021, підготовче засідання відкладено на 05.10.2021. Цією ж ухвалою витребувано у позивача ряд документів, а саме-належним чином засвідчену копію договору-заявки на перевезення вантажу від 08.09.2020 №Z20-002652, СMR №б/н від 10.09.2020, докази направлення 22.10.2020 відповідачу перевізних документів, визначених п.4.2 договору від 16.07.2020.

03.09.2021 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі документами.

27.09.2021 через канцелярію суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. Крім цього, на виконання вимог ухвали суду від 07.09.2021 року, позивач надав належним чином засвідчені копії документів, а саме: копію договору-заявки перевезення вантажу №Z20-002652 від 08.09.2020 та копію CMR від 10.09.2020 року.

У зв`язку з перебуванням судді Мороз Н. В. на лікарняному з 04.10.2021 по 13.10.2021, розгляд справи № 914/2156/21, призначений на 05.10.2021 не відбувся.

Ухвалою суду від 18.10.2021 підготовче засідання призначено на 02.11.2021.

01.11.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшла заява про подання доказів щодо витрат на правову допомогу після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Ухвалою суду від 02.11.2021 підготовче засідання відкладено на 16.11.2021. Витребувано у позивача- оригінал договору- заявки перевезення вантажу № Z20-002652 від 08.09.2020 року, оригінал CMR накладної від 10.09.2020 року, оригінал рахунку № 186, оригінал акту наданих послуг (виконаних робіт). Крім цього витребувано у відповідача- оригінал договору- заявки перевезення вантажу № Z20-002652 від 08.09.2020 року.

12.11.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання, згідно якого останній на виконання вимог ухвали суду від 02.11.2021, надав суду для огляду оригінал договору-заявки перевезення вантажу №Z20-002652 від 08.09.2021 року.

Ухвалою суду від 16.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 30.11.2021.

30.11.2021 представник позивача в судове засідання не з`явився.

30.11.2021 в судове засідання представник відповідача з`явився, подав додаткові пояснення по справі. Проти позову заперечив в повному обсязі.

30.11.2021 о 14:00 год., після судового засідання, від представника позивача на адресу суду надійшла заява, згідно якої останній просив повернутися до проведення підготовчого судового засідання, визнати причини неподання встановлених ухвалою суду документів поважними та розглянути справу без участі представника позивача. Окрім цього, останнім до заяви долучено акт наданих послуг №310 від 01.10.2020 та рахунок на оплату №118 від 01.10.2020.

Суд звертає увагу на те, що за положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Судом, згідно вимог процесуального закону, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Оскільки підстав для відкладення розгляду справи, визначених у ч. 2 ст. 202 ГПК України, не встановлено, зважаючи на заяву позивача від 30.08.2021 про розгляд справи без участі представника позивача за наявними у справі документами та відсутність клопотання позивача про відкладення розгляду справи по суті, суд дійшов висновку розглянути справу по суті в судовому засіданні 30.11.2021 за відсутності представника позивача.

Позиція позивача.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначив, що 16 липня 2020 між експедитором, що виступив замовником перевезення - ФОП ОСОБА_1 та перевізником - ТзОВ Дейрес Логістик укладено договір №160720-1 з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та міському сполученні, згідно пункту 1.1. якого, предметом договору є відносини сторін, які виникають при перевезенні та транспортно-експедиторському обслуговуванні вантажів, що надаються експедитором для перевезення автомобільним транспортом перевізника чи залучених ним осіб у міжнародному, міжміському та міському сполученні. Відповідно до п.1.2. договору, перевізник зобов`язується доставити довірений йому вантаж у пункт призначення та видати його уповноваженій отримати вантаж особі, а експедитор зобов`язується оплатити вартість послуг перевізника.

Позивач зазначив, що 08 вересня 2020 на адресу перевізника, електронною поштою, надійшла договір-заявка на перевезення вантажу № Z 20-002652, за умовами якої, перевізником мало бути здійснене перевезення за маршрутом: с. Кругів (Золочівський р-н. Львівська обл.) - м. Санта-Еуфемія-де-Празінс (Португалія), вартість перевезення склала 2500,00 євро. На підтвердження укладення договору перевезення, як зазначив позивач, складено коносамент у вигляді міжнародної товаротранспортної накладної СМR №б/н від 10 вересня 2020. Позивач зазначив, що перевезення було виконане ТзОВ Дейрес Логістик без зауважень та застережень з боку вантажоодержувача та замовника перевезення, що підтверджується відсутністю будь-яких приміток у графі 24 СМR та наявність відтиску штампу та підпису уповноваженої особи вантажоодержувача в цій графі. За змістом пункту Термін та форма оплати договору-заявки, - кошти за виконане перевезення сплачуються безготівково, протягом десяти банківських днів після отримання оригіналів документів.

Позивач вказав, що документи, які були підставою для здійснення оплати, 11 червня 2021 були направлені ФОП ОСОБА_1 рекомендованим листом №0421407564087 з описом вкладення. За даними сервісу відстеження Укрпошти, що обліковується у вільному доступі в мережі Інтернет за адресою https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html, вказане поштове відправлення було вручене адресату 16 червня 2021. Позивач зазначив, що з наступного дня - 17 червня 2021 десять банківських днів, встановлених для оплати, минули 01 липня 2021, однак, перевезення оплачене не було, відтак, з наступного дня, 02 липня 2021 року грошове зобов`язання ФОП ОСОБА_2 на суму 2500,00 євро позивач вважає простроченим. Позивач ствердив, що дата розвантаження, згідно даних графи 24 СМR - 01 жовтня 2020, курс НБУ на вказану дату становив 33,1643 грн. за 1 євро, таким чином, загальна сума платежу 2500 євро у перерахунку на гривні склала 82910,75 грн=(2500х33,1643).

Стосовно порушення строків доставки, що на думку відповідача, дає йому право на підставі підпункту 3.4.3. договору притримати оплату, позивач зазначив, що за вказаним підпунктом договору, замовник має право зменшити в односторонньому порядку суму сплати за рахунком, що надійшов для оплати від перевізника, на суму завданих експедитору збитків. Однак, дана умова договору вказує на можливість притримати оплату, виключно, при заподіяні збитків, а не для стягнення штрафу за запізнення на розвантаження.

З метою захисту свого порушеного права, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 82 910,75 грн заборгованості за надані послуги згідно умов договору-заявки перевезення вантажу № Z20-002652 від 08.09.2020 року.

Позиція відповідача.

Заперечуючи позовні вимоги, зазначив, що у відповідача відсутній обов`язок зі здійснення оплати ТзОВ Дейрес Логістик за умовами договору-заявки від 08.09.2020 за № Z20-002652, виходячи з наступного.

Позивач по справі не надав відповідачеві оригіналів усіх необхідних документів, які є підставою для проведення ФОП ОСОБА_1 оплати за перевезення вантажу, яке підлягало виконанню за умовами договору-заявки на перевезення вантажу від 08.09.2020 за № Z20-002652. Рекомендованим поштовим відправленням за №0421407564087, на яке посилається позивач в позові, експедитору не були надіслані усі необхідні документи про здійснення оплати. Так, актом від 16.06.2021 року, складеним на відділені поштового зв`язку, встановлено, що у поштовому відправленні за №0421407564087 виявлені розбіжності у складенні, а саме - в описі зазначений оригінал CMR, однак, у вкладенні міститься лише копія. Також відповідач ствердив, що рекомендованим поштовим відправленням за № 0421407564087, він отримав документи, які жодним чином не стосуються перевезення, яке підлягало виконанню за договором-заявкою на перевезення вантажів від 08.09.2020 за № Z20- 002652.

Відповідач зазначив, що в підтвердження позовних вимог, позивач по справі долучив до матеріалів позову Договір-заявку за № Z20-002051 від 16.07.2020 та СМR, які не стосуються предмету спору. Наведене виступає черговим підтвердженням того, що усі необхідні оригінали документів, які стосуються перевезення за договором-заявкою від 08.09.2020 за № Z20- 002652 не надавались позивачем по справі відповідачу.

Відповідач також вказав, що у договорі- заявці від 08.09.2020 за № Z20 - 002652, копія якої долучена ним до матеріалів справи, вартість послуг зазначена в розмірі 82 400 грн, тому заборгованості у сумі 82 910 грн, на яку посилається позивач по справі (еквівалент у сумі 2 500 Євро) не може мати місце в дійсності.

На думку відповідача, позивач по справі документально не підтвердив факт здійснення перевезення вантажу на виконання договору-заявки на перевезення вантажу від 08.09.2020 за № Z20 -002652. Ствердив, що позивачем по справі долучена до матеріалів позовної заяви копія міжнародної товарно-транспортної накладної з відміткою про прийняття вантажу до перевезення 17.07.2020 року. Відтак, таке перевезення стосується іншого договору-заявки. Також, у міжнародній Товарно-транспортній накладній, долученій позивачем до позовної заяви, відсутньою є відмітка про отримання такого вантажу уповноваженою особою вантажоотримувача. Таким чином, вантаж згідно цього документа не вручений вантажоотримувачу та ним не отриманий. Це підтверджується відомостями у п. 24 копії СМR.

Відповідач вказав, що сторонами по справі Акт приймання-передачі наданих послуг з надання послуг по перевезення вантажу за умовами підписаної між сторонами договору-заявки на перевезення вантажу від 08.09.2020 за № Z20 - 002652 не підписувався.

Таким чином, оскільки позивач не надав належних доказів в підтвердження реальної господарської операції з надання послуг з перевезення вантажу, у задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.

Обставини справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 ГПК України сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

16.07.2020 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дейрес Логістік" (перевізник) укладено договір №160720-1 з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та міському сполученні, (надалі договір №160720-1).

Згідно з п.п.1.1, 1.2 договору №160720-1, предметом договору є відносини сторін, які виникають при перевезенні та транспортно-експедиторському обслуговуванні вантажів, що надаються Експедитором для перевезення автомобільним транспортом Перевізника чи залучених ним осіб у міжнародному, міжміському та міському сполученні. 3а цим договором Перевізник зобов`язується доставити довірений йому вантаж у пункт призначення та видати його уповноваженій отримати вантаж особі, а Експедитор зобов`язується оплатити вартість послуг Перевізника.

Відповідно до п.2.2 договору №160720-1, заявка є безумовним та невід`ємним додатком до цього договору, в якій відображаються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування Вантажовідправника, Вантажоодержувача, Перевізника, Експедитора та їхніх уповноважених осіб, вид та найменування вантажу, розмір плати за надані транспортні послуги, пункти відправлення та доставки вантажу, тип та об`єм автофургона (причепа, напівпричепа), терміни подачі транспорту на завантаження, терміни доставки вантажу, окремі вказівки Експедитора, додаткові чи особливі умови перевезення, державні номери транспортних засобів (тягача, автофургона, причепа, напівпричепа).

Пунктом 3.4.3. договору №160720-1, сторони дійшли згоди зменшити в односторонньому порядку суму сплати за рахунком, що надійшов для оплати від Перевізника, на суму завданих Експедитору збитків. У разі завдання Перевізником Експедитору збитків (втрата, пошкодження вантажу, невчасна доставка) останній має право не здійснювати оплату за послуги з перевезення (без застосування до нього штрафних санкцій) до моменту відшкодування Перевізником усіх завданих збитків.

За умовами п.4.2. договору №160720-1, розрахунки за цим договором здійснюються у безготівковій формі у національній грошовій одиниці України шляхом переказу Експедитором коштів на поточний рахунок Перевізника впродовж 14-ти банківських днів з дати отримання належним чином оформлених оригіналів документів (рахунку Перевізника, товарно-транспортних накладних або міжнародних товарно-транспортних накладних з відміткою Вантажоодержувача про отримання вантажу, акту наданих послуг (виконаних робіт) і належним чином оформленої та зареєстрованої в ЄРПН податкової накладної, якщо Перевізник є платником ПДВ). Експедитор має право затримати оплату послуг Перевізнику у випадку затримки оплати йому послуг Клієнтом. Якщо в Заявці на перевезення Експедитором зазначений інший перелік товаросупровідних документів, оплата здійснюється за наявності зазначених у переліку документів.

Відповідно до п.8.1 договору №160720-1, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року.

Позивач в обгрунтування позовних вимог, як на підставу позову посилається на те, що 08 вересня 2020 на адресу перевізника, електронною поштою, надійшла договір-заявка на перевезення вантажу № Z20-002652, за умовами якої, перевізником мало бути здійснене перевезення за маршрутом: с. Кругів (Золочівський р-н. Львівська обл.) - м. Санта-Еуфемія-де-Празінс (Португалія), вартість перевезення склала 2500,00 євро. Однак, позивачем до позовної заяви долучено договір-заявку на перевезення вантажу № Z 20-002051 від 16.07.2020 та CMR від 17.07.2020.

В процесі розгляду справи позивачем долучено копію договору-заявки перевезення вантажу № Z 20-002652 від 08.09.2020, за умовами якої, останній зобов`язувався транспортними засобами д.н.з НОМЕР_1 / НОМЕР_2 здійснити перевезення вантажу: за маршрутом: с. Кругів, Золочівський р-н. Львівська обл. (адреса завантаження) - м. Санта-Еуфемія-де-Празінс, згідно CMR (Португалія) (адреса вивантаження); завантаження: 11-12 вересня 2020; розвантаження: 18 вересня 2020; найменування вантажу не визначено; вага 22,00; тип пакування: палети; вартість перевезення 2500 Євро; термін та форма оплати: 10 банківських днів по оригіналах документів б/г без ПДВ; менеджер, телефон: ОСОБА_3 НОМЕР_3 . Оригіналу вказаного договору-заявки, на виконання вимог ухвали суду від 02.11.2021, позивач не представив.

Водночас відповідачем, долучено до матеріалів справи копію договору-заявки перевезення вантажу № Z 20-002652 від 08.09.2020, яка різниться від змісту копії договору-заявки № Z20-002652 від 08.09.2020, долученої позивачем, зокрема зазначено в графі вартість перевезення 82 400 грн та датою завантаження вказано 11 вересня 2020. Оригінал заявки представлено відповідачем суду для огляду.

Умовами договору-заявки перевезення вантажу №Z20-002652 від 08.09.2020 визначено, що експедитор здійснює оплату послуг перевізника на протязі 7-10 банківських днів після отримання товаро-транспортних накладних та бухгалтерських документів (п.3.1). Перевізник має обов`язково прикласти до документів на оплату договір-заявку з мокрою печаткою (п.3.2). Адреси для надіслання товаро-транспортних накладних та бухгалтерських документів умовами договору-заявки перевезення вантажу № Z20-002652 від 08.09.2020 сторонами не визначено, як і не вказано повноважної особи експедитора на отримання даних документів. В графі менеджер, телефон заначено: Федечко Андрій 380679725517, без визначення адреси даної особи та повноважень, щодо вчинення будь-яких дій однієї із сторін договору-заявки.

Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) від 10.09.2020, датою завантаження вказано 10.09.2020; упаковка: пакети; найменування товару: шпон пилений дубовий; вага 20000 кг.; н. з т/з НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; дата отримання вантажу 01.10.2020; також у даній ТТН міститься покликання на рахунок-фактуру №186, однак такого до матеріалів справи сторонами не долучено.

Як вбачається із договору-заявки перевезення вантажу № Z 20-002652 від 08.09.2020 долученої позивачем, датою завантаження визначено 11-12.09.2020, при цьому міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) від 10.09.2020 дату завантаження вказано - 10.09.2020, тобто дата завантаження вказана ТТН передує даті завантаження зазначеній у договорі-заявці.

З копії опису вкладення №0421407564087 адресованого ФОП ОСОБА_4 , вбачається найменування предметів вкладених у поштове відправлення, а саме: CMR накладна, Акт надання послуг, рахунок.

Копією рекомендованого повідомлення від 11.06.2021 підтверджується факт відправки ТзОВ Дейрес Логістик документів ФОП ОСОБА_1 .

Актом від 16.06.2021 року, складеним на відділенні поштового зв`язку, встановлено, що при огляді відправлення у відділі поштового зв`язку одержувачем виявлено розбіжності вкладення вказаних у описі, а саме CMR накладна- 1 арк, копія.

Спір у справі виник у зв`язку із відмовою відповідача сплатити вартість наданих послуг згідно договору-заявки на перевезення вантажу №Z20-002652 від 08.09.2020 року в розмірі 82910, 75 грн.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГПК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності з ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів транспортного експедирування. Так, між сторонами було укладено договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг, що має силу договору на разове перевезення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ст. 930 ЦК України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов`язків.

Як передбачено ст. 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до ч.1 ст. 917 ЦК України перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу.

Згідно з ч.1 ст. 918 ЦК України завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст.909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст.525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст.610 ЦК України вказується, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором з організації перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та міському сполученні №160720-1 від 16.07.2020 та за договором-заявкою на перевезення вантажу № Z20-002652 від 08.09.2020 (оригінал якої позивачем не представлено суду). Надана позивачем копія договору-заявки на перевезення вантажу № Z20-002652 від 08.09.2020 на відміну від договору-заявки, оригінал якої представлено відповідачем, містить інший розмір вартості наданих послуг та дату завантаження. Міжнародна товаро-транспортна накладна СМR №б/н від 10 вересня 2020 та договір-заявка № Z20-002652 від 08.09.2020 року надана позивачем, містить різні дати завантаження, а саме дата завантаження в CMR-10.09.2020, передує даті завантаження, зазначеній в договорі-заявці- 11.12.2020 року.

Посилання позивача на виконання умов договору в частині надсилання відповідачу документів для проведення оплати, спростовується актом від 16.06.2021, складеним на відділенні поштового зв`язку за №0421407564087, згідно якого, у поштовому відправленні отриманому від позивача містилась копія CMR накладної. При цьому, суд зазначає, що п. 4.2 договору та договору-заявки від 08.09.2020 визначено обов`язок скерування саме оригіналів документів. Доказів зворотнього позивачем суду не надано.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Закон України "Про автомобільний транспорт" та Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ратифікованої Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 01 серпня 2006 року № 57-V визначають товарно-транспортні накладні обов`язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Так, саме вантажна (CMR) накладна є тим первинним документом, який має підтвердити факт отримання замовником того чи іншого товару, є доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником та фактом підтвердження здійснення господарських операцій.

Таким чином, товарно-транспортна накладна є основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень та одночасно з цим товарно-транспортна накладна виступає первинним документом бухгалтерського обліку.

Однак, оригінал товаро-транспортної накладної CMR , на вимогу суду, позивачем не представлено.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, суд зазначає, що саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права саме відповідачем.

Враховуючи викладене, відсутність оригіналу міжнародної товарно - транспортної накладної CMR , як доказу, унеможливлює будь-які висновки щодо взагалі наявності зобов`язань у сторін за такою накладною чи можливості її невиконання.

Відтак, враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що позивачем не представлено належних доказів, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування, а саме виконання умов договору в частині надсилання оригіналів документів, визначених в п.4.2 договору №160720-1 від 16.07.2020 та у договорі-заявці від 08.09.2020 № Z20-002652-, та відповідно виконання у відповідача обов`язку з оплати вартості наданих транспортних послуг.

Тому, за вказаних вище обставин, строк оплати відповідачем за надані позивачем послуги з перевезення вантажу за договором-заявкою від 08.09.2020 № Z20-002652 не настав, а відтак позовні вимоги позивачем заявлено передчасно.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на « balance of probabilities» («баланс ймовірностей» ) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує «баланс ймовірностей» . У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

У частині 2 ст. 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ГПК України).

Згідно з положеннями ч.3 ст.13 та ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вищенаведене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що право за захистом якого звернувся позивач до суду не є порушеним, а відтак позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Судові витрати.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача, згідно вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України .

Відповідно до положень ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до п. 5 ч.6 ст. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 221, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

1 .В позові відмовити повністю.

2 .Призначити на 14.12.2021 о 10:20 год. судове засідання щодо вирішення судових витрат відповідача. Зобов`язати відповідача до 10.12.2021 подати суду письмові докази понесених відповідачем судових витрат. Копії вказаних доказів надіслати позивачу, докази надіслання надати суду.

Рішення складено 10.12.2021.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.