Рішення

від 13.12.2021 по справі 350/1599/21

РОЖНЯТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 350/1599/21

Номер провадження 2/350/527/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2021 року селище Рожнятів

Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області

в складі :

головуючого судді Бейка А.М.

секретаря Маєвської С.П.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду селища Рожнятів у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Івано-Франківської області про визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Перегінської селищної ради Івано-Франківскої області про визнання права власності, в якій просив постановити рішення, яким визнати за ним право власності на приміщення будинку персоналу загальною площею 74,6 кв. м., інвентарною вартістю 34358 ,00 грн., та бетонну естакаду інвентарною вартістю 8158,00 грн., а всього інвентарною вартістю 42516,00 грн., які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 березня 2000 року він придбав в рахунок паїв приміщення ремонтної майстерні та естакади, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Рішенням Перегінської селищної ради від 30. 08.2002 № 30 визнано за ним право власності на нежитлове приміщення - ремонтної майстерні за вищезазначеною адресою та наказано Івано-Франківвському ОБТІ видати йому свідоцтво на право власності. На підставі такого рішення Перегінської селищної ради, 12. 09. 2002 він отримав свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення, яке зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ за реєстровим номером 52. Рішенням Перегінської селищної ради від 13.08.2002 №31 його визнано власником приміщення в урочищі Посіч (колишнє приміщення ремонтної майстерні СС Прикарпаття , придбаного ним в рахунок паїв). Зазначене придбане ним приміщення включало в себе не тільки ремонтну майстерню, але і естакаду, яка з невідомих причин не зазначена в вищевказаному свідоцтві про право власності.

Окрім цього, рішенням Перегінської селищної ради від 26 квітня 2007 року, йому дано дозвіл на вибір земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,25 га. під розширення виробничої бази з будівництвом адміністративних приміщень та площадки для складування деревини. Реалізуючи вказане рішення Перегінської селищної ради, він власними силами та за власний рахунок побудував адміністративне приміщення - будинок персоналу, будівництво якого здійснено без порушень будівельних, санітарних та протипожежних норм і правил. Приміщення будинку персоналу та естакади знаходяться за вищевказаною адресою, проте через зміни в законодавстві щодо декларування готовності зазначених об`єктів до експлуатації, він не може отримати документ власності, а тому не може в повній мірі володіти, користуватись та розпоряджатися своєю власністю, що змусило його звернутись за захистом своїх законних прав та інтересів до суду.

01.12.2021 ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, у якій просив визнати за ним право власності на приміщення будинку персоналу загальною площею 74,6 кв. м., інвентарною вартістю 34358,00 грн.; гараж загальною площею 111,7 кв.м., інвентарною вартістю 18569,00 грн.; склад пиломатеріалів загальною площею 177,3 кв. м., інвентарною вартістю 15687,00 грн., та бетонну естакаду інвентарною вартістю 8158,00 грн., а всього інвентарною вартістю 76772,00 грн., які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Заява мотивована тим, що у процесі підготовки до розгляду даної справи з`ясувалось, що реалізовуючи рішення Перегінської селищної ради від 26 квітня 2007 року, він власними силами та за власний рахунок, без порушень будівельних, санітарних та протипожежних норм і правил побудував не тільки адміністративне приміщення - будинок персоналу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , але і гараж, який в технічному паспорті відображений під літерою Б , та склад пиломатеріалів, який в технічному паспорті відображений під літерою Д , на які також слід визнати за ним право власності.

У судове засідання позивач не прибув. Від його представника до суду надійшла заява, у якій він просив дану справу розглядати у його відсутності, позов підтримав повністю.

Представник відповідача у судове засідання також не прибув. Надіслав до суду заяву, у якій просив справу розглянути справу у його відсутності. Позовні вимоги визнав у повному обсязі, щодо задоволення позову не заперечив.

Частиною 1 статті 206 ЦПК України встановлено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з вимогами ч.4 ст.206 ЦПК України, судом перевірено, що заява відповідача про визнання позову не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу (ч.4 ст.200 ЦПК України).

Враховуючи, що відповідач позов визнав, визнання ним позову не суперечить інтересам сторін, тому суд приймає визнання ним позову та приходить до висновку про можливість ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, суд вважає за можливе не здійснювати фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ст.247 ч.2 ЦПК України). Суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін у порядку ч.3 ст.211 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши та оцінивши в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, встановивши таким чином фактичні обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст.1-4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як передбачено ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі шляхом визнання права.

Право громадян на власність, як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства, закріплено в Конституції України, стаття 41 якої передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до положень ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Як визначено ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що згідно акту прийому-передачі від 29 березня 2000 року, позивач придбав ремонтної майстерні та естакади, що знаходяться в АДРЕСА_1 , що підтверджено накладною №31 від 29.03.2000. Відповідно до рішення Перегінської селищної ради від 13.08.2002 №30 за позивачем визнано право власності на нежитлове приміщення - ремонтної майстерні за вищезазначеною адресою та наказано Івано-Франківському ОБТІ видати йому свідоцтво на право власності, а рішення Перегінської селищної ради від 13.08.2002 №31 позивача визнано власником такого майна.

Свідоцтвом про право власності на нежитлове приміщення від 12.09.2002, підтверджено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нежитлове приміщення, що розташоване в АДРЕСА_1 , яке зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ за реєстровим номером 52.

Таким чином, позивач придбав нерухоме майно за вищевказаною адресою, до складу якого входило приміщення ремонтної майстерні та естакада, однак рішенням Перегінської селищної ради було визнано за ним право власності тільки на ремонтну майстерню, на підставі якого видано свідоцтво про право власності, в якому не зазначено естакаду.

Як вбачається з рішення Перегінської селищної ради від 26 квітня 2007 року, позивачу дано дозвіл на вибір земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,25 га. під розширення виробничої бази з будівництвом адміністративних приміщень та площадки для складування деревини. Як ствердив позивач, реалізуючи вказане рішення Перегінської селищної ради, він власними силами та за власний рахунок побудував адміністративне приміщення - будинок персоналу, гараж та склад пиломатеріалів будівництво якого здійснено без порушень будівельних, санітарних та протипожежних норм і правил.

Довідкою від 29.07.2021 №11 підтверджено, що будівлі виробничого призначення побудовані без порушення архітектурних норм та з дотриманням протипожежних відстане.

Приміщення будинку персоналу, гаражу, складу пиломатеріалів та естакади знаходяться за вищевказаною адресою, проте через зміни в законодавстві щодо декларування готовності зазначених об`єктів до експлуатації, позивач не може отримати документ власності.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи визнання позову відповідачем, суд прийшов до висновку, що оскільки позивач у позасудовому порядку свої права захистити не може, так як в силу відповідних обставин, які не залежать від його волі він не може виготовити документацію про право власності на придбане ним нерухоме майно, то право власності на нерухоме майно за позивачем необхідно визнати у судовому порядку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.1-4, 200, 206, 247, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Івано-Франківської області про визнання права власності - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП: НОМЕР_1 , право власності на приміщення будинку персоналу - загальною площею 74,6 кв. м., гараж - загальною площею 111,7 кв.м., склад пиломатеріалів - загальною площею 177,3 кв.м. та бетонну естакаду - інвентарною вартістю 8158, 00 грн., які знаходяться у АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя А.М. Бейко