Постанова

від 15.03.2022 по справі 350/1599/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 350/1599/21

Провадження № 22-ц/4808/367/22

Головуючий у 1 інстанції Бейко А. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Томин О.О., Девляшевського В.А.,

секретарів Максимів Ю.В., Пацаган В.В.,

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 13 грудня 2021 року під головуванням судді Бейка А.М. у смт. Рожнятів,

в с т а н о в и в:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання права власності.

Позов обґрунтовував тим, що 29.03.2000 він придбав в рахунок паїв приміщення ремонтної майстерні та естакади, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Рішенням Перегінської селищної ради від 30.08.2002 № 30 визнано за ним право власності на нежитлове приміщення - ремонтної майстерні за вищезазначеною адресою.

На підставі цього рішення Перегінської селищної ради 12.09.2002 він отримав свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення, яке зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ за реєстровим номером 52.

Рішенням Перегінської селищної ради від 13.08.2002 № 31 його визнано власником приміщення в урочищі «Посіч» (колишнє приміщення ремонтної майстерні СС «Прикарпаття», придбаного ним в рахунок паїв).

Зазначене придбане ним приміщення включало в себе не тільки ремонтну майстерню, але і естакаду, яка з невідомих причин не зазначена в вищевказаному свідоцтві про право власності.

Рішенням Перегінської селищної ради від 26.04.2007 йому дано дозвіл на вибір земельної ділянки по АДРЕСА_3 площею 0,25 га під розширення виробничої бази з будівництвом адміністративних приміщень та площадки для складування деревини.

Реалізуючи вказане рішення Перегінської селищної ради, він власними силами та за власний рахунок, без порушень будівельних, санітарних та протипожежних норм і правил побудував адміністративне приміщення - будинок персоналу, гараж та склад пиломатеріалів.

Приміщення будинку персоналу та естакади знаходяться за вищевказаною адресою, проте через зміни в законодавстві щодо декларування готовності зазначених об`єктів до експлуатації, він не може отримати документ власності.

Посилаючись на те, що через відсутність документа власності він не може в повній мірі володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 01.12.2021, просив визнати за ним право власності на: приміщення будинку персоналу загальною площею 74,6 кв. м., інвентарною вартістю 34 358,00 грн.; гараж загальною площею 111,7 кв.м., інвентарною вартістю 18 569,00 грн.; склад пиломатеріалів загальною площею 177,3 кв. м., інвентарною вартістю 15 687,00 грн., та бетонну естакаду інвентарною вартістю 8158,00 грн., а всього інвентарною вартістю 76 772,00 грн., які знаходяться в АДРЕСА_1 .

Рішенням Рожнятівського районного суду від 13 грудня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Івано-Франківської області про визнання права власності.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення будинку персоналу - загальною площею 74,6 кв. м., гараж - загальною площею 111,7 кв.м., склад пиломатеріалів - загальною площею 177,3 кв.м. та бетонну естакаду - інвентарною вартістю 8158,00 грн., які знаходяться у АДРЕСА_1 .

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що не був залучений до участі у цій справі, однак оскаржуване рішення порушує його права як землекористувача, безпосередньо стосується його інтересів та є незаконним і необґрунтованим.

Зазначає, що він є власником 92/100 частини виробничо-складських приміщень, що знаходяться в АДРЕСА_2 (договір дарування від 15.07.2005 посвідчений державним нотаріусом Левицькою Г.В.).

На підставі договору купівлі-продажу від 03.10.2003 він придбав у власність цегляно-бетонну огорожу території довжиною 281,9 м (із залізобетонних панелей 72 метри, цегляна огорожа 209,9 м) по АДРЕСА_2 .

Вищевказані приміщення та огорожа розташовані на земельній ділянці розміром 2 га по АДРЕСА_2 .

Згідно рішення Перегінської селищної ради від 20.11.1999 за ВКФ «Ірина» закріплена вказана земельна ділянка площею 2 га.

В судах обох інстанцій доведено, що він є власником виробничо-складських приміщень і огорожі навколо території колишньої ВКФ «Ірина», а отже є правонаступником прав на земельну ділянку, яка перебувала в користуванні ВКФ «Ірина».

Під час перебування цього спору в судах різних інстанцій ОСОБА_1 захоплено частину вищевказаної земельної ділянки, на якій збудовано незаконні приміщення та пошкоджено частину цегельно-бетонної огорожі, що знаходиться в його власності. За даним фактом відкрито кримінальне провадження, яке знаходиться на стадії слідства.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи не було досліджено чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкта та чи відмовляється особа від такої перебудови.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не звернув увагу, чи зазначено у позовній заяві обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об`єкта до експлуатації та посилання на докази, що є підставою для залишення позовної заяви без руху.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував, що 30.09.2021 рішенням Перегінської селищної ради надано йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,000 га для обслуговування виробничо-складських приміщень та цегельно-бетонної огорожі в АДРЕСА_2 з подальшою передачею в оренду. Також цим рішенням надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,3000 га для обслуговування виробничо-складських приміщень за цією ж адресою з подальшою передачею в оренду, хоча він є власником 8/100 частини приміщень ВКФ «Ірина». Третім пунктом рішення залишили в землях запасу селищної ради земельну ділянку орієнтованою площею 0,59 га. Отже орган місцевого самоврядування не надав цю частину земельної ділянки на якій знаходяться самовільно збудовані будівлі ОСОБА_1 . Це рішення оспорюється ним в судовому порядку у зв`язку з порушенням його права на земельну ділянку, яка належала попередньому користувачу ВКФ «Ірина».

Суд першої інстанції не бере до уваги факт, що побудовані самовільні будівлі знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , а не АДРЕСА_1 , тобто на території колишньої ВКФ «Ірина», де він є власником 92/100 частки виробничо-складських приміщень і огорожі навколо території колишньої ВКФ «Ірина».

Також позивач, вказуючи про придбання приміщення ремонтної майстерні та естакади і визнання за ним право власності на нежитлове приміщення, не зазначає про відчуження цього приміщення 20.08.2009 відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення покупцю ОСОБА_4 , яка купила нежитлове приміщення майстерні з пилорамою в АДРЕСА_1 . Тому ОСОБА_1 жодного відношення до вказаних приміщень не має, а значить є неналежним позивачем у справі.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача), дане право встановлено і ст. 120 ЗК України.

Дане положення кореспондується і в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості» № 1174 від 02.02.2021 р., набрав чинності 28 жовтня 2021 року, який встановив процедуру одночасного переходу прав на земельну ділянку у зв`язку з переходом прав на об`єкт нерухомого майна, який на ній розташовано.

Вказує, що у випадку порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права, а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Щодо порушеного його права ним було направлено заяву до суду першої інстанції про залучення його до справи в якості третьої особи, однак суд необґрунтовано не прийняв таку до розгляду.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В засіданні апеляційного суду 21.02.2022 представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримала з мотивів, наведених у ній.

Представники ОСОБА_1 та Перегінської селищної ради вимоги апеляційної скарги заперечив, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач придбав нерухоме майно, до складу якого входило приміщення ремонтної майстерні та естакада, однак рішенням Перегінської селищної ради було визнано за ним право власності тільки на ремонтну майстерню, на підставі якого видано свідоцтво про право власності, в якому не зазначено естакаду. Рішенням Перегінської селищної ради позивачу дано дозвіл на вибір земельної ділянки по АДРЕСА_3 площею 0,25 га. під розширення виробничої бази з будівництвом адміністративних приміщень та площадки для складування деревини та він, реалізуючи це рішення, власними силами та за власний рахунок побудував адміністративне приміщення - будинок персоналу, гараж та склад пиломатеріалів будівництво якого здійснено без порушень будівельних, санітарних та протипожежних норм і правил. Проте через зміни в законодавстві щодо декларування готовності зазначених об`єктів до експлуатації, позивач не може отримати документ власності. Позивач у позасудовому порядку свої права захистити не може, так як в силу відповідних обставин, які не залежать від його волі він не може виготовити документацію про право власності на придбане ним нерухоме майно, а також приймаючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про необхідність визнання права власності на нерухоме майно за позивачем.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Положення ст. 41 Конституції України визначають, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Вказане також відображено в ст. 321 ЦК України, згідно якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності відбувається з існуванням певного юридичного складу, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Тлумачення норм ч. 3 ст. 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий наявний та не є забудовником. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.08.2021 у справі № 202/7090/15-ц (провадження № 61-10331св20).

При розгляді справ, пов`язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування», спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

У розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значилися вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними. При цьому за змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна. Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (ч. 2 ст. 376 ЦК України). Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 209/3664/15-ц (провадження № 61-1284св18).

Встановлено, що комісією СС «Прикарпаття» згідно акту прийому-передачі від 29 березня 2000 року передано позивачу приміщення ремонтної майстерні та естакаду, що підтверджено накладною № 31 від 29.03.2000.

Відповідно до рішення Перегінської селищної ради від 13.08.2002 №30 за позивачем визнано право власності на нежитлове приміщення - ремонтної майстерні за адресою АДРЕСА_1 , та наказано Івано-Франківському ОБТІ видати йому свідоцтво на право власності. Рішенням Перегінської селищної ради від 13.08.2002 № 31 позивача визнано власником приміщення в ур. «Посіч» (колишнє приміщення ремонтної майстерні СС «Прикарпаття»).

Виконавчим комітетом Перегінської селищної ради 12.09.2002 видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення, згідно якого ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нежитлове приміщення, що розташоване в АДРЕСА_1 , яке зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ цього ж дня за реєстровим номером 52.

Рішенням Перегінської селищної ради від 26 квітня 2007 року, позивачу дано дозвіл на вибір земельної ділянки по АДРЕСА_3 площею 0,25 га. під розширення виробничої бази з будівництвом адміністративних приміщень та площадки для складування деревини. Як ствердив позивач, реалізуючи вказане рішення Перегінської селищної ради, він власними силами та за власний рахунок побудував адміністративне приміщення - будинок персоналу, гараж та склад пиломатеріалів будівництво якого здійснено без порушень будівельних, санітарних та протипожежних норм і правил.

ФОП ОСОБА_5 29.07.2021 видано довідку № 11 про те, що будівлі виробничого призначення побудовані без порушення архітектурних норм та з дотриманням протипожежних відстаней.

Задовольняючи позов на підставі вищевказаних встановлених обставин, суд першої інстанції не врахував, що у справі відсутні дані щодо дотримання позивачем визначеної чинним законодавством процедури прийняття в експлуатацію побудованого (реконструйованого) нерухомого майна та порядку проведення державної реєстрації і оформлення права власності на нього, а суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно та введення його в експлуатацію.

Крім того, згідно акта комісії Перегінської селищної ради від 24.11.2021 земельна ділянка орієнтовною площею 0,7880 га використовується для здійснення підприємницької діяльності. Власником приміщення майстерні з пилорамою, які знаходяться на земельній ділянці площею 0,1899 га, к/н 2624855800:01:009:0121, що була передана 05.12.2015 в оренду ОСОБА_1 строком на п`ять років, з 20.08.2009 є ОСОБА_4 , тобто інша особа. На земельній ділянці площею 0,7880 га знаходяться самовільно збудовані нежитлові приміщення та споруди: будинок персоналу, бетонна естакада та два павільйони. Частина земельної ділянки площею 0,7880 га, а саме земельна ділянка площею 0,1899 га, к/н 2624855800:01:009:0121 згідно рішення Перегінської селищної ради від 30.09.2021 № 316-13/2021 передана в оренду ОСОБА_4 строком на п`ять років, а земельна ділянка орієнтовною площею 0,600 га, на якій розміщено самовільно збудовані нежитлові приміщення та споруди, залишена в землях запасу селищної ради відповідно до рішення Перегінської селищної ради від 30.09.2021 № 336-13/2021 (а.с. 64).

Вказані обставини також підтверджуються копією технічної документації на земельну ділянку, наданою представником Перегінської селищної ради апеляційному суду, а також копією договору купівлі-продажу нежитлового приміщення майстерні з пилорамою від 20.08.2009, укладеного між позивачем та ОСОБА_4 .

Таким чином, оскільки спірне самочинно збудоване нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці орієнтовною площею 0,600 га, що перебуває у комунальній власності та не була надана власником та користувачем забудовнику для цієї мети, позивач просив визнати право власності на збудоване майно, яке не введено в експлуатацію, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення позову.

Також відсутні підстави для визнання права власності за позивачем на бетонну естакаду, оскільки суд не може підміняти собою органи державної влади, які відповідно до законодавства України уповноважені здійснювати реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Суд першої інстанції безпідставно врахував визнання відповідачем позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Так, обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що він не може отримати документ власності.

Однак позивачем не подано доказів звернення до відповідача з вимогою про отримання документів власностіта відмови відповідача про їх надання. Натомість визнання відповідачем позову свідчить про відсутність спору про право.

Зазначене узгоджується з висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), постановах Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року у справі № 665/2266/16-ц (провадження № 61-29416св18), від 27.06.2018 року у справі № 483/508/15-ц (провадження 61-24211св18).

Також відповідно до рішення Перегінської селищної ради від 20.11.1999 земельна ділянка в АДРЕСА_2 площею 2 га закріплена за ВКФ «Ірина» для влаштування ринку та згідно договору оренди земельної ділянки від 20.12.2000 передана останній в оренду (а.с.29, 85-86).

Згідно договору дарування частини виробничо-складських приміщень від 15.07.2005, ОСОБА_2 є власником 92/100 частин виробничо-складських приміщень в АДРЕСА_2 . Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.11.2020 до складу нерухомого майна, частка в якому належить ОСОБА_2 , входить огорожа загальною площею 277,7 кв.м. (а.с. 30-34).

Рішенням Перегінської селищної ради від 30.09.2021 № 336-13/2021 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0000 га для обслуговування виробничо-складських приміщень та цегельно-бетонної огорожі в АДРЕСА_2 . Також ОСОБА_6 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3000 га для обслуговування виробничо-складських приміщень.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів також вважає, що оскаржуваним судовим рішенням зачіпаються інтереси та права апелянта на володіння чи користування частиною земельної ділянки, яка загалом входить до складу цілої земельної ділянки по АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, зокрема щодо ОСОБА_2 .

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції постановлене з неповним з`ясуванням обставин та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права. Тому оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду від 13 грудня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Перегінської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання права власності на приміщення будинку персоналу, гараж, склад пиломатеріалів, бетонну естакаду які знаходяться у АДРЕСА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 березня 2022 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.О. Томин

В.А. Девляшевський