Постанова

від 01.12.2021 по справі 591/1375/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 591/1375/19

провадження № 61-13478св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Техно-Біо-Енерго-Сервіс ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Рішка Діна Сергіївна, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2020 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Левченко Т. А., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Техно-Біо-Енерго-Сервіс (далі - ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що 12 липня 2018 року його було прийнято на посаду генерального директора ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс за укладеним трудовим договором на невизначений строк.

13 лютого 2019 року він дізнався про своє звільнення за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підставі наказу ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс від 31 січня 2019 року № 8к.

ОСОБА_1 зазначає, що 31 січня 2019 року він подав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Проте, домовленості про конкретну дату звільнення станом на 31 січня 2019 року між сторонами досягнуто не було, у зв`язку з необхідністю додаткового часу на завершення трудової діяльності на посаді керівника товариства та на передачу поточних справ.

З 31 січня 2019 року до 06 лютого 2019 року включно він перебував на стаціонарному лікуванні, що відповідно до статті 40 КЗпП України, виключає можливість його звільнення саме 31 січня 2019 року.

Крім того, в листі непрацездатності місцем роботи зазначено ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс , що вказує на відсутність його наміру припиняти трудові відносини саме 31 січня 2019 року.

07 лютого 2019 року він намагався приступити до виконання своїх трудових обов`язків, одночасно звернувшись до ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс із заявою про відкликання поданої ним заяви про звільнення від 31 січня 2019 року. Однак, його фактично не було допущено до виконання трудових обов`язків керівника ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс , та повідомлено про його звільнення без зазначення дати такої події. При цьому з наказом про звільнення він не був ознайомлений, остаточні розрахунки при звільненні не проведені, трудова книжка не видавалася.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс від 31 січня 2019 року № 8к про його звільнення; поновити його на посаді генерального директора ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс ; стягнути з ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди виходили із того, що під час розгляду справи було встановлено погодження сторонами спору звільнення позивача за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України) з 31 січня 2019 року. Доказів про досягнення взаємної згоди сторін про анулювання домовленості звільнення позивачем не надано, а звільнення працівника за угодою сторін у період тимчасової непрацездатності законодавством України не заборонено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Рішка Д. С., посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Зарічного районного суду міста Суми від 25 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження рішення Зарічного районного суду міста Суми від 25 травня 2020 року та постанови Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що в поданій ОСОБА_1 заяві від 31 січня 2019 року не було зазначено дати, з якої необхідно його звільнити за угодою сторін, тому між сторонами спору не було досягнуто згоди щодо дати його звільнення.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Рішка Д. С., на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У жовтні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року поновлено ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Рішка Д. С., строк на касаційне оскарження рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2020 року та постанови Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Рішка Д. С., на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року і витребувано із Зарічного районного суду м. Суми цивільну справу № 591/1375/19.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Рішка Д. С., підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 12 липня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду генерального директора ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс .

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс , оформленим протоколом від 22 січня 2019 року № 1/2019, ОСОБА_1 було відкликано з посади генерального директора ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс з 31 січня 2019 року.

31 січня 2019 року ОСОБА_1 було подано письмову заяву, адресовану загальним зборам співвласників ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс , у якій останній просив звільнити його із займаної посади за угодою сторін.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс , оформленим протоколом від 31 січня 2019 року № 2/2019, враховуючи наявність спільної домовленості сторін щодо припинення трудового договору між ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс та генеральним директором ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс ОСОБА_1. 31 січня 2019 року, звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс за угодою сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України) та надано повноваження голові зборів Телющенку І. Ф. підписати наказ про звільнення з 31 січня 2019 року з посади генерального директора ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс ОСОБА_1 за угодою сторін.

Наказом ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс від 31 січня 2019 року № 8к ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс за угодою сторін, відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі його заяви від 31 січня 2019 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс від 31 січня 2019 року № 2/2019.

31 січня 2019 року працівниками ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс складено акт про встановлення факту неможливості ознайомлення працівника із наказом та видачі у день звільнення трудової книжки, відповідно до якого у зв`язку з відсутністю генерального директора товариства ОСОБА_1 на робочому місці протягом робочого часу 31 січня 2019 року після складання та подання ним заяви про звільнення за угодою сторін від 31 січня 2019 року було неможливо ознайомити його з наказом від 31 січня 2019 року № 8к та видати йому у день звільнення трудову книжку.

Відповідно до листка непрацездатності, виданого Комунальною установою Сумська міська клінічна лікарня № 5 , ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 31 січня 2019 року до 06 лютого 2019 року.

07 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав на ім`я загальних зборів засновників ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс заяву, у якій відкликав заяву про своє звільнення від 31 січня 2019 року.

12 лютого 2019 року ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс направило поштою цінним листом на адресу ОСОБА_1 його трудову книжку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) Верховний Суд України вказав на те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц (провадження № 61-26651св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18 (провадження № 61-47560св18), від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено те, що 31 січня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з посади генерального директора ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс за угодою сторін.

Відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 суди мотивували, зокрема, тим, що добровільність волевиявлення на звільнення ОСОБА_1 підтвердив в судовому засіданні суду першої інстанції, надаючи пояснення в якості свідка. Відповідно до статті 92 ЦПК України він також повідомив, що заяву про відкликання поданої раніше заяви про звільнення він подав у зв`язку з невидачею йому трудової книжки. Такі обставини не вказують на намір позивача продовжити трудові відносини з відповідачем та з огляду на наявність оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади 31 січня 2019 року заява про відкликання звільнення, подана ним 07 лютого 2019 року, не могла бути розглянута, оскільки домовленість про звільнення за угодою сторін вже була досягнута та реалізована шляхом видання відповідного наказу.

Колегія суддів Верховного Суду не може погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача 31 січня 2019 року відбулося за угодою сторін, оскільки заява ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін не містить конкретної дати звільнення працівника (а. с. 51).

Відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Саме такий правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України викладено у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20), від 07 жовтня 2021року у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21).

Таким чином, у справі, що є предметом перегляду в касаційному порядку, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і дійшли необґрунтованих висновків про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ТОВ Техно-Біо-Енерго-Сервіс від 31 січня 2019 року № 8к про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Матеріали справи не містять доказів щодо розміру середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 .

Враховуючи, що на стадії касаційного перегляду справи суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Рішка Діна Сергіївна, задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 03 серпня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк