Постанова

від 25.01.2023 по справі 591/1375/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 року

м. Київ

справа № 591/1375/19

провадження № 61-3201св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Біо-Енерго-Сервіс»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» на постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Собини О. І., Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» (далі - ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову вказував, що 12 липня 2018 року його прийнято на посаду генерального директора ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» за укладеним трудовим договором на невизначений строк.

13 лютого 2019 року він дізнався про своє звільнення за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на підставі наказу ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» від 31 січня 2019 року № 8к.

ОСОБА_1 зазначав, що 31 січня 2019 року він подав заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін. Проте домовленості про конкретну дату звільнення на 31 січня 2019 року сторонами досягнуто не було у зв`язку з необхідністю додаткового часу для завершення трудової діяльності на посаді керівника товариства та передачі поточних справ.

З 31 січня 2019 року до 6 лютого 2019 року включно він перебував на стаціонарному лікуванні, що відповідно до статті 40 КЗпП України виключає можливість звільнення саме 31 січня 2019 року.

Крім того, в листі непрацездатності місцем роботи зазначено ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс», що вказує на відсутність у нього наміру припиняти трудові відносини саме 31 січня 2019 року.

7 лютого 2019 року позивач намагався приступити до виконання своїх трудових обов`язків, одночасно звернувшись до ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» із заявою про відкликання раніше поданої ним заяви про звільнення від 31 січня

2019 року. Однак його фактично не було допущено до виконання трудових обов`язків керівника ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» та повідомлено про звільнення без зазначення дати такої події. При цьому з наказом про звільнення він не був ознайомлений, остаточні розрахунки при звільненні не проведені, трудова книжка не видана.

За таких обставин ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» від 31 січня 2019 року № 8к про його звільнення; поновити його на посаді генерального директора ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс»; стягнути з ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2020 року, ухваленим у складі судді Сидоренко А. П., у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про погодження сторонами спору звільнення позивача за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України)

з 31 січня 2019 року. Доказів про досягнення взаємної згоди сторін про анулювання цієї домовленості позивачем не надано, а звільнення працівника за угодою сторін у період тимчасової непрацездатності законодавством України не заборонено.

Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 25 травня 2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс»

від 31 січня 2019 року № 8к про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора за угодою сторін.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс».

Стягнено з ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 лютого 2019 року до 23 лютого

2022 року включно у розмірі 579 533,40 грн. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу зобов`язано здійснити утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнено з ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» на користь ОСОБА_1 13 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнено з ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» на користь держави 16 030,55 грн судового збору.

Приймаючи постанову від 23 лютого 2022 року, суд апеляційної інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19),

від 7 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20) та від 4 серпня 2021 року у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20), вказав, що відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною згодою сторін.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що за відсутності узгодженої сторонами дати звільнення суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про досягнення ОСОБА_1 і ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» повної згоди на припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої

статті 36 КЗпП України.

Недосягнення згоди щодо дати припинення трудового договору

за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України суд апеляційної інстанції вважав достатньою підставою для визнання незаконним звільнення позивача згідно з наказом ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» від 31 січня 2019 року № 8к, і, як наслідок, поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 1 лютого 2019 року до 23 лютого

2022 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У квітні 2022 року ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року і залишити в силі рішення Зарічного районного суду м. Суми

від 25 травня 2020 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 26 жовтня

2016 року у справі № 6-1269цс16, про те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1

статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

На думку заявника, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17 (провадження № 61-31015св18), від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), від 7 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20) та від 7 жовтня 2020 року у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21), згідно з якими «у разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору

за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може відбутися лише у випадку, якщо власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої

статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1

частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення».

Вказує, що ініціатором звільнення ОСОБА_2 за угодою сторін виступив саме роботодавець, висловивши пропозицію учасників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» в протоколі загальних зборів учасників товариства від 22 січня 2019 року та запропоновавши працівнику датою звільнення 31 січня 2019 року, на яку позивач погодився. Суди не врахували, що ОСОБА_2 вчиняв дії, які беззаперечно свідчили про його згоду з пропозицією про звільнення (передав службові справи і матеріальні цінності наступному директору ОСОБА_3 , зібрав особисті речі та 31 січня 2019 року після подання заяви про звільнення покинув робоче місце).

Заявник просить врахувати, що можливість підтвердження конклюдентними діями працівника власної згоди на припинення трудового договору за угодою сторін узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 222/438/17-ц (провадження № 61-14665св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 264/2678/17

(провадження № 61-29363св18).

Також, на думку заявника, суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 1 жовтня 2018 року

у справі № 306/1425/17 (провадження № 61-31292св18), від 27 травня 2020 року

у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19) та від 31 серпня

2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), про те, що «приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін. Отже, анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді на це роботодавця і працівника». Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів існування згоди

ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» на анулювання домовленості про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, а заява про відкликання заяви про звільнення

від 31 січня 2019 року подана останнім 7 лютого 2019 року, тобто після прийняття оспорюваного наказу про звільнення.

Крім того, заявник вказує, що під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції не врахував факту проведення 15 лютого 2022 року позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» з порядком денним «Про ситуацію щодо судового розгляду справи № 591/1375/19 відносно звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора товариства 31 січня 2019 року та необхідності внесення змін до попередніх рішень загальних зборів товариства з підстав його звільнення».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року

у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зазначено, що «корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеного

статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений

частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. […] За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права».

Не надавши оцінку обставинам проведення 15 лютого 2022 року позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» та не врахувавши вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції втрутився у виключну компетенцію загальних зборів учасників товариства та грубо порушив корпоративні права його учасників.

При цьому в судовому засіданні апеляційного суду 23 лютого 2022 року цей суд долучив до матеріалів справи копію протоколу загальних зборів від 15 лютого 2022 року та виправлений наказ про звільнення ОСОБА_1 , проте у подальшому оцінку таким доказам не надав. На думку заявника, вказаними діями суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права. Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо такого порушення норм процесуального права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та зупинено виконання постанови Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року в частині стягнення з ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за виключенням присудженої працівникові за один місяць заробітної плати з 1 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року включно у розмірі 579 533,40 грн та 13 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:

- застосування судом апеляційної застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20), у постановах Верховного Суду від 7 жовтня 2021 року у справі № 541/1684/20

(провадження № 61-9439св21), від 7 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20), від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), від 27 березня 2019 року

у справі № 524/3490/17-ц (провадження № 61-31015св18), від 20 червня

2019 року у справі № 264/2678/17 (провадження № 61-29363св18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 222/438/17-ц (провадження № 61-14665св18), від 1 жовтня 2018 року у справі № 306/1425/17 (провадження № 61-31292св18), від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19),

у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року

у справі № 6-1269цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 липня 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду генерального директора ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс».

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс», оформленим протоколом від 22 січня 2019 року № 1/2019, ОСОБА_1 відкликано з посади генерального директора ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс»

з 31 січня 2019 року.

31 січня 2019 року ОСОБА_1 подано письмову заяву, адресовану загальним зборам співвласників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс», у якій висловлено прохання про звільнення його із займаної посади за угодою сторін.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс», оформленим протоколом від 31 січня 2019 року № 2/2019, враховуючи наявність спільної домовленості ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» та генерального директора товариства ОСОБА_1 щодо припинення трудового договору

між 31 січня 2019 року, звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» за угодою сторін (пункт 1

частини першої статті 36 КЗпП України) та надано повноваження голові зборів ОСОБА_4 підписати наказ про звільнення з 31 січня 2019 року з посади генерального директора ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» ОСОБА_1 за угодою сторін.

Наказом ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» від 31 січня 2019 року № 8к ОСОБА_1 звільнено з посади генерального директора ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі його заяви від 31 січня 2019 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» від 31 січня 2019 року № 2/2019.

31 січня 2019 року працівниками ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» складено акт про неможливість ознайомлення працівника з наказом та видачі у день звільнення трудової книжки у зв`язку з відсутністю генерального директора товариства ОСОБА_1 на робочому місці протягом робочого часу 31 січня 2019 року після складання та подання ним заяви про звільнення за угодою сторін від 31 січня 2019 року.

З листка непрацездатності, виданого Комунальною установою «Сумська міська клінічна лікарня № 5», суди встановили, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 31 січня 2019 року до 6 лютого 2019 року.

7 лютого 2019 року ОСОБА_1 подав загальним зборами учасників

ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» заяву, у якій відкликав заяву про своє звільнення від 31 січня 2019 року.

12 лютого 2019 року ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» направило поштою цінним листом на адресу ОСОБА_1 його трудову книжку.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (угода сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору. Пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Якщо роботодавець і працівник домовились про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України вказав на те, що, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах

від 4 листопада 2019 року у справі № 761/19141/16-ц

(провадження № 61-26651св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 233/1563/18 (провадження № 61-47560св18), від 24 березня 2020 року у справі № 553/629/18 (провадження № 61-48739св18).

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада

1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1

частини першої статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

За такого правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої

статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 1340/6082/18 (адміністративне провадження №№ К/9901/23043, К/9901/28700/19).

У постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 825/3587/15-а (провадження № К/9901/28040/19), від 7 жовтня 2020 року

у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20), від 4 серпня 2021 року

у справі № 711/2175/20 (провадження № 61-12674св20) та від 7 жовтня 2021 року

у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21) викладено висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України у подібних правовідносинах та зазначено, що незазначення у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за взаємною угодою сторін.

Переглядаючи дану справу в касаційному порядку, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові

від 1 грудня 2021 року (провадження № 61-13478св20) зазначив про відсутність підстав вважати, що звільнення ОСОБА_1 31 січня 2019 року відбулося за угодою сторін, оскільки заява позивача про звільнення за угодою сторін не містить конкретної дати звільнення працівника. Тому колегія суддів касаційного суду в постанові від 1 грудня 2021 року вказала на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» від 31 січня 2019 року № 8к про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін і направила справу на новий розгляд до апеляційного суду для визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові врахував висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано попередню постанову суду апеляційної інстанції, та врахував вказівки, які містяться в постанові суду касаційної інстанції від 1 грудня 2021 року, що свідчить про додержання апеляційним судом вимог вказаних норм процесуального права.

Встановивши обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, та надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про існування правових підстав для задоволення позову, оскільки сторони не дійшли згоди щодо припинення трудового договору за угодою сторін за пунктом 1 частини

першої статті 36 КЗпП України.

Апеляційний суд правильно встановив, що в заяві ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін відсутня узгоджена сторонами дата звільнення працівника, що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на припинення трудового договору на час видачі наказу про звільнення.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 26 жовтня

2016 року у справі № 6-1269цс16, та висновків Верховного Суду,

викладених у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 524/3490/17 (провадження № 61-31015св18), від 31 серпня 2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), від 7 жовтня 2020 року у справі № 236/1286/19 (провадження № 61-2567св20) та від 7 жовтня 2020 року у справі № 541/1684/20 (провадження № 61-9439св21) відхиляються касаційним судом, оскільки постанова апеляційного суду повністю узгоджується з вказаними висновками.

Посилання заявника про вчинення ОСОБА_2 дій, які свідчать про його згоду з пропозицією роботодавця про звільнення за угодою сторін саме 31 січня 2019 року, що узгоджується з висновками Верховного Суду,

викладеними у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 222/438/17-ц (провадження № 61-14665св18) та від 19 червня 2019 року

у справі № 264/2678/17 (провадження № 61-29363св18), не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.

У справах № 222/438/17-ц та № 264/2678/17 суди попередніх інстанцій встановили, що в умовах тимчасової окупації населеного пункту, в якому знаходилось підприємство, роботодавець обрав єдину можливу законну підставу для звільнення працівника - за угодою сторін, перед цим запропонувавши йому виконати певні дії для підтвердження наміру продовжити трудові відносини з підприємством (з`явитись за адресою підприємства на підконтрольній Україні території) для оформлення переведення до інших структурних підрозділів.

З урахуванням конкретних обставин справ № 222/438/17-ц та № 264/2678/17 і ситуації, яка склалася, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що підприємство отримало мовчазну згоду працівника на звільнення із займаної посади через відмову від подальшого продовження трудових відносин, що виражене у нез`явленні за юридичною адресою відповідача та ненаписанні заяви щодо переведення до інших структурних підрозділів відповідача, розміщених на підконтрольній території України, вважаючи такі дії конклюдентними.

У справі, яка переглядається, дії ОСОБА_2 щодо передання службових справ і матеріальних цінностей наступному директору ОСОБА_3 , зібрання особистих речей та залишення робочого місця 31 січня 2019 року, з урахуванням знаходження його цього дня на лікарняному та виходу на роботу одразу після закінчення лікарняного, не можуть свідчити про мовчазну згоду (конклюдентні дії) на звільнення його за угодою сторін саме з 31 січня 2019 року.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 1 жовтня 2018 року

у справі № 306/1425/17 (провадження № 61-31292св18), від 27 травня 2020 року

у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19) та від 31 серпня

2020 року у справі № 359/5905/18 (провадження № 61-22851св19), не впливають на правильність вирішення справи, так як підставою для визнання незаконним наказу про звільнення позивача апеляційний суд вважав неузгодження сторонами дати звільнення працівника, тому обставини щодо анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін не мають правового значення, оскільки скасування домовленості щодо дати звільнення суд не встановив.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи факту проведення 15 лютого 2022 року позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» та ненадання оцінки змісту протоколу цих зборів № 1/2022 не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Частиною третьою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Про факт проведення 15 лютого 2022 року позачергових загальних зборів

ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» учасники справи не посилалися в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, що виключає можливість дослідження доказів, поданих на їх підтвердження судом апеляційної інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для дослідження таких доказів, оскільки ними не обґрунтовувалися вимоги або заперечення учасників справи в суді першої інстанції (частина перша

статті 76 ЦПК України).

Вказане також спростовує доводи касаційної скарги про необхідність викладення Верховним Судом висновку щодо долучення апеляційним судом до матеріалів справи доказів та неврахування їх у постанові, оскільки з огляду на викладене порушення цим судом норм процесуального права відсутнє.

Крім того, підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19

(провадження № 14-163цс20), оскільки у справі № 753/17776/19 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо юрисдикційності справи про розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб); у справі, яка переглядається, між сторонами вирішено спір щодо правомірності звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Отже правовідносини у справі № 753/17776/19 та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Колегія суддів враховує, що зазначені у касаційній скарзі обставини щодо внесення позачерговими загальними зборами учасників ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» 15 лютого 2022 року (на стадії повторного апеляційного перегляду справи) змін до наказу про звільнення позивача в частині підстави звільнення, не впливають як на суть спору, який виник у цій справі, так і на правильність вирішення справи судом апеляційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України судове рішення апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення виконання рішення

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року зупинено виконання постанови Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року в частині стягнення

з ТОВ «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за виключенням присудженої працівникові за один місяць заробітної плати з 1 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року включно у розмірі 579 533,40 грн та 13 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

З огляду на вказане виконання постанови Сумського апеляційного суду

від 23 лютого 2022 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Техно-Біо-Енерго-Сервіс» залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Сумського апеляційного суду від 23 лютого

2022 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук