Постанова

від 08.12.2021 по справі 916/2550/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2550/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.

секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради - Варбаногло Г.А.

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - Вакаренко І.В.

від ОСББ «Отрадна 8» - адвокат Щукін О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2021

по справі №916/2550/20

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Отрадна 8»

до 1) Одеської міської ради

2) Виконавчого комітету Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису в реєстрі

Встановив

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Отрадна 8» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради, в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» від 10.03.2005 № 123 в частині оформлення та видачі свідоцтва САЕ №536281 від 03.11.2011 року про право власності та реєстрації за Одеською міською радою нежитлових підвальних приміщень в багатоквартирному будинку № 8 по вулиці Отрадна у місті Одесі;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно про проведену державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 64,3 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отрадна, 8, реєстраційний номер майна: 35572172, номер запису: 88 в книзі: 13ог-33, за суб`єктом: Територіальною громадою міста Одеси, в особі Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 04056919), здійсненого на підставі свідоцтва про право власності від 03.11.2011 року, серія САЕ № 536281, дата внесення запису 19.12.2011.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні нежитлові приміщення підвалу за своїм функціональним призначенням є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, що забезпечує його належну експлуатацію та належить на праві спільної власності усім власникам квартир у будинку №8 по вул. Отрадній у місті Одесі. Саме порушення прав співвласників у зв`язку з незаконним позбавленням їх права власності на спільне майно (допоміжні приміщення), яке всупереч їх волі перейшло іншому суб`єкту - територіальній громаді міста Одеси, стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.10.2020 позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано п.1.2. рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.03.2005 № 123 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» в частині оформлення та видачі Одеській міській раді свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу від 03.11.2011 року САЕ №536281, а саме на об`єкт, площею 64,3 кв.м., який розташований за адресою: вул. Отрадна, 8, м. Одеса, реєстраційний номер майна 35572172, в іншій частині позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що висновком судового експерта було встановлено приналежність спірних нежитлових приміщень до допоміжних приміщень, призначених для забезпечення експлуатації цього будинку і побутового обслуговування мешканців будинку, а на спростування висновку матеріали справи жодного доказу не містять, а тому суд, враховуючи також відсутність в матеріалах справи підтверджень, що спірні нежитлові приміщення з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення, дійшов висновку, що у відповідача-2 не було підстав для віднесення спірних приміщень до числа об`єктів нежитлового фонду комунальної власності шляхом прийняття оскаржуваного рішення, а тому вказане рішення суперечить актам цивільного законодавства та одночасно порушує права й інтереси мешканців багатоквартирного будинку, інтереси яких, на підставі покладених законом та статутом повноважень, у спірних правовідносинах представляє позивач. За вищевикладених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради в частині оформлення та видачі Одеській міській раді свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу, є обґрунтованими та в цій частині позовних вимог підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача про скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні таких вимог слід відмовити, з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.

З приводу заперечень відповідачів та третьої особи, суд першої інстанції зазначив, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а не третьої особи, як у даній справі. До того ж, за твердженням місцевого господарського суду, відповідачі не подали суду доказів щодо дати, коли позивач дізнався чи міг дізнатись про спірне рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Департамент комунальної власності Одеської міської ради з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2021 по справі № 916/2550/20 у частинні задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування п. 1.2. рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.03.2005 р. № 123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси в частинні оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності від 03.11.2011 р. САЕ № 536281, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСББ ОТРАДНА 8 у позовних вимогах щодо визнання незаконним та скасування п. 1.2. рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.03.2005 р. № 123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси в частинні оформлення та видачі Одеській міській раді Свідоцтва про право власності від 03.11.2011 САЕ № 536281.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення ухвалено з неповним з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, які суд визнав встановленими з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому, воно підлягає скасуванню у частинні задоволених позовних вимог.

Так, апелянт відзначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 був затверджений перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Зокрема, до такого майна був віднесений житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів. На виконання зазначеної постанови, рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 p. № 266-ХХІ до переліку державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування був включений житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.

Таким чином, на переконання апелянта, з 1991 року у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради виникло право власності на нежитлові приміщення, зокрема, й на спірні, що неодноразово встановлювалось рішенням суду.

Скаржник стверджує, що саме з метою реалізації та виконання вищезазначеного рішення від 25.11.1991 року, прийнято оспорюване рішення виконавчого комітету Одеської міської ради, яким комунальне підприємство Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості , зобов`язано провести технічну інвентаризацію та зареєструвати за Одеською міською радою об`єкти нерухомого майна, яке за своїм змістом та характеристиками є актом індивідуальної дії, оскільки передбачає конкретні приписи, які застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їх виконання.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що предметом оскарження визначено правовий акт індивідуальної дії, який адресований, іншим аніж позивач, особам та не передбачає виникнення у позивача будь-яких прав та обов`язків, такий акт, на переконання апелянта, не міг бути ним оскаржений, що виключає підстави для задоволення судом першої інстанції заявленого позову про скасування відповідного акту органу місцевого самоврядування.

Департамент також вважає, що під час ухвалення рішення судом першої інстанції не вірно застосовано норми матеріального права та помилково визначено статус спірних приміщень як допоміжних, оскільки допоміжні приміщення не є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, вони не підлягають інвентаризації (не оформлюються технічні паспорти) та не підлягають приватизації. Департамент наголошує на тому, що технічні паспорти на допоміжні приміщення не можуть бути виготовлено як на самостійний об`єкт в структурі багатоквартирного будинку.

Як вважає апелянт, і законом і технічними нормами чітко розмежоване поняття статусу приміщення, що має вагоме значення при вирішенні питання щодо встановлення власника приміщень. Оскільки на спірні нежитлові приміщення підвалу, виготовлено технічний паспорт, то статус таких приміщень можливо встановити як нежитлових приміщень в тому розумінні, в якому вони унормовані Законом України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , нормами ДБН В.2.2-15-2005. Свідоцтво про право власності, як вважає апелянт, є правовстановлюючим документом, який свідчать про те, що спірні нежитлові приміщення належать Територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

Окремо скаржник звертає увагу на той факт, що спірне нежитлове приміщення підвалу перебувало довгий час у користуванні на підставі договору оренди, що ставить під сумнів, що зазначене вище нежитлове приміщення є допоміжним. Крім того, вказане нежитлове приміщення є ізольованим з окремим входом з території двору.

Також, на думку Департаменту судом першої інстанції невірно трактовано положення процесуального законодавства щодо застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог.

Посилаючись на приписи чинного законодавства, які встановлюють загальні строки позовної давності та наслідки його спливу, апелянт зазначає, що законодавством запроваджено необхідний механізм доведення публічної інформації, у зв`язку з чим, позивачам відкритий доступ до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 року № 311, рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.03.2005 року № 123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси , які стали підставою для видачі свідоцтва про право власності.

Таким чином, Департамент комунальної власності Одеської міської ради вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.03.2005 р. № 123 не підлягають задоволенню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №916/2550/20 за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2021 та призначено справу до розгляду на 08.12.2021.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому ОСББ «Отрадна 8» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування свої заперечень позивач зазначає, що з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, які свідчать про належність спірних приміщень до допоміжних, а отже таких, що належать до сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, обраний позивачем спосіб захисту про визнання незаконним та скасування рішення, є належним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Щодо посилання апелянта на набуття територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на спірне майно на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року №266-ХХІ позивач посилаючись на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 липня 2020 року у справі № 520/16686/14-ц зазначає, що спірний об`єкт нерухомості зазначений не у наведених вище актах, а в оспорюваному рішенні виконавчого комітету Одеської міської ради, в якому визначено майно, що підлягає реєстрації за Одеською міською радою. При цьому, у рішенні Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року №266-ХХІ спірний об`єкт не зазначений. У матеріалах справи відсутні докази приналежності зазначеного майна до державного майна, що підлягало розмежуванню на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року №311.

Вважає позивач необґрунтованими й твердження апелянта щодо помилковості висновків суду першої інстанції про приналежність спірних приміщень до допоміжних, оскільки висновком судового експерта було встановлено приналежність спірних нежитлових приміщень до допоміжних приміщень, призначених для забезпечення експлуатації будинку і побутового обслуговування мешканців будинку.

З приводу тверджень апелянта про невірне трактування положень процесуального законодавства щодо застосування строку позовної давності, позивач зазначає, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а не третьої особи, як у даній справі. До того ж, відповідачі не подали суду доказів щодо дати, коли позивач дізнався чи міг дізнатись про спірне рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Під час судового засідання від 08.12.2021 представник апелянта, а також представник Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради підтримали вимоги за апеляційною скаргою та наполягали на її задоволенні.

Представник ОСББ «Отрадна 8» надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом оскаржується рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2021 по даній справі лише в частині задоволених позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради, а тому судом апеляційної інстанції в силу приписів ст.269 ГПК України оскаржуване рішення переглядається лише в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.03.2005 №123 (а.с.42-45, т.1) вирішено: КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» провести технічну інвентаризацію об`єктів нежитлового фонду комунальної власності, зокрема, підвальних приміщень, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Отрадна, 8 (п. 1 рішення); оформити та видати Одеській міській раді свідоцтва про право власності на об`єкти, зазначені в п.1.1. цього рішення та зареєструвати їх право власності за Одеською міською радою (п.1.2. рішення).

03.11.2011 Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення підвалу (а.с.37, т.1), яким посвідчено, що об`єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Отрадна, 8, в цілому, дійсно належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності. Об`єкт в цілому складається з приміщень, загальною площею 64,3 кв.м., основною площею 56,8 кв.м., відображених у технічному паспорті від 28.09.2011 (а.с.126-127, т.1). Свідоцтво видане на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.03.2005 №123.

Право власності територіальної громади в особі Одеської міської ради на нежитлові приміщення підвалу, площею 64,3 кв.м., зареєстровано 19.12.2011 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право власності від 03.11.2011, нерухомому майну присвоєно реєстраційний номер 35572172 (а.с.26-32, 125, т.1).

Згідно з рішенням Одеської міської ради від 30.06.2016 №882-VII багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: вул. Отрадна, 8, м. Одеса, що обліковувався на балансі КП «ЖКС «Фонтанський» , передано в управління (на баланс) Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Отрадна 8» (а.с.12-13, т.1).

На підставі акту приймання-передачі від 30.11.2016 багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: вул. Отрадна, 8, м. Одеса, було передано з балансу КП «ЖКС «Фонтанський» в управління (на баланс) Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Отрадна 8» (а.с.10-11, т.1). Згідно з актом площа нежитлових приміщень будинку складає 765,2 кв.м., у тому числі приміщення сходових клітин - 97 кв.м.

Звертаючись до суду першої інстанції із даним позовом, ОСББ «Отрадна 8» зазначило, що приймаючи вищевказане спірне рішення Виконавчий комітет Одеської міської ради безпідставно вирішив оформити та видати Одеській міській раді свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: вул. Отрадна, 8, м. Одеса, оскільки вказане приміщення відноситься до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, який знаходиться в управлінні (на балансі) позивача.

Натомість, відповідачі та третя особа з позицією позивача не погоджуються, наголошують на тому, що спірне нежитлове приміщення перейшло до комунальної власності на підставі рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 №266-ХІ «Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області» (а.с.168-177, т.1), яким до переліку майна, переданого у власність міст обласного призначення, включено житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасовування оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради, яка оскаржується апелянтом.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (частини перша та друга статті 368 ЦК України).

Частиною першою статті 369 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно абзацу 6 статті 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" під допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку розуміють приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), в той час як нежитлове приміщення - це ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, в рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".

В рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 додатково роз`яснено: "1. В аспекті конституційного звернення положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року N 2482-ХІ1 зі змінами необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою."

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не може бути оскаржені.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується коло обставин, які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 06.08.2019 у справі №914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.

Так, під час розгляду справи у суді першої інстанції, ухвалою від 08.12.2020 призначено будівельно-технічну експертизу на вирішення якої поставлено питання: яке функціональне призначення нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 64,3 кв.м., реєстраційний номер майна: 35572172, розташованого за адресою: вул. Отрадна, 8, м. Одеса? Чи належить вказане приміщення до нежитлового (допоміжного)?

У відповідності до висновку експерта, що складений судовим експертом Будніком В.А. (а.с.65-75, т.3), згідно з п.3.7. ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» приміщення підвального поверху, загальною площею 64,3 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отрадна, 8, відносяться до допоміжних приміщень, призначених для забезпечення експлуатації цього будинку і побутового обслуговування мешканців цього будинку. При цьому, у мотивувальній частині висновку зазначено, що в результаті проведеного обстеження спірних нежитлових приміщень виявлено інженерні комунікації в наступних приміщеннях:

- туалет, площею 1,5 кв.м.: стоянки водопостачання та каналізації (вертикальні ділянки) житлового будинку з підключення сантехприборів та запірної арматури. На момент обстеження сантехприлади туалету (унітаз, бачок з верхнім розташуванням) знаходиться в незадовільному антисанітарному стані та потребують заміни;

- приміщення 6, площею 14,3 кв.м.: лежаки трубопроводів (горизонтальні ділянки) водопостачання та каналізації житлового будинку з підключенням в колодязях до міської мережі; на окремих ділянках чавунні трубопроводи каналізації діаметром 150 мм, замінені на пластикові, водогазопровідні діаметром 40 мм, замінені на пластикові (поліетиленові). Вказані водонесучі комунікації мереж водопостачання, каналізації необхідні для обслуговування житлового будинку.

Отже, наявними матеріалами справи, зокрема висновком експерта, підтверджується приналежність спірних приміщень до допоміжних приміщень, призначених для забезпечення експлуатації житлового будинку і побутового обслуговування мешканців цього будинку.

Колегія суддів зазначає, що наявні матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, зокрема проектної документації, акта введення будинку в експлуатацію.

Також відсутні в матеріалах справи і докази створення міською радою або іншими особами спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Слід також відзначити, що доказів на підтвердження зміни цільового призначення житлового будинку вцілому, або окремих його частин, наявні матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано.

При цьому підставою оформлення за Одеською міською радою права власності на спірні приміщення шляхом видачі свідоцтв було рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» від 10.03.2005 № 123, яке не стосувалося зміни статусу спірних приміщень та було спрямовано на оформлення документів про право власності Одеської міської ради на ці приміщення.

Судова колегія також відзначає, що відповідачами до матеріалів справи не надано доказів перебудови підвалу у нежитлове приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування та проектної документації.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що це приміщення було запроектовано, як самостійний об`єкт нерухомого майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірні приміщення є допоміжними, оскільки такі приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна, належать власникам квартир будинку на праві спільної сумісної власності, представником яких виступає позивач.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

З огляду на встановлені судами у справі обставини щодо належності спірних приміщень до спільної сумісної власності спільного майна власників квартир у багатоквартирному будинку, позовні вимоги про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» від 10.03.2005 № 123 в спірній частині є обґрунтованим.

Наведені вище висновки повністю узгоджуються із практикою Верховного Суду щодо розгляду подібних спорів, яка міститься у постановах від 13.04.2021 по справі №916/2961/18, від 08.04.2020 по справі №915/1096/18, №904/5047/18 від 15.09.2020, №904/1040/18 від 22.11.2018, №906/150/19 від 23.06.2020.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що з 1991 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 р. № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) , у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради виникло право власності на нежитлові приміщення, зокрема, й на спірні, з огляду на таке.

Так, спірні об`єкти нерухомості зазначений не у наведеному акті, а в оспорюваному рішенні Виконавчого комітету Одеської міської ради «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» від 10.03.2005 № 123, в якому визначено майно, що підлягає реєстрації за Одеською міською радою. У цьому рішенні вказується, що воно прийнято на виконання рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-І Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області .

Проте у рішенні Одеської обласної ради народних депутатів від 25 листопада 1991 року № 266-І Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області спірні об`єкти не зазначений. У матеріалах справи відсутні докази приналежності зазначеного майна до державного майна, що підлягало розмежуванню на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 1991 року № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) .

Спростовуються наявними матеріалами справи й доводи апелянта щодо помилковості висновків суду першої інстанції про віднесення спірних приміщень до допоміжних, оскільки як вже було зазначено вище, приналежність приміщення підвального поверху, загальною площею 64,3 кв.м., розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отрадна, 8, до допоміжних приміщень, призначених для забезпечення експлуатації цього будинку і побутового обслуговування мешканців цього будинку встановлена у висновку експерта.

При цьому, колегія суддів зазначає, що видача технічного паспорту на спірні приміщення, не змінює його статусу, як допоміжного.

Так, слід відзначити, що пункт 2 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначає допоміжні приміщення багатоквартирного будинку як приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Стаття 5 цього ж Закону унормовує, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Разом з тим, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна (абз.3 ст.1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку").

Конституцій Суд України у рішенні від 02.03.2004 №4-рп/2004 вказав, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Отже вчинення позивачем процесуальних дій для сприяння використанню власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, не позбавляє позивача права звернутися у суд із даним позовом після створення цього об`єднання.

При вирішенні даного спору визначальним є визначення правового статусу нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відносяться спірні приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відтак відповідне рішення Ради, яке посвідчує право власності на спірне приміщення, не змінює його правового статусу за умови встановлення у справі належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а отже позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних приміщень, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22.11.2018 по справі №904/1040/18.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта щодо передачі спірних приміщень в оренду, оскільки наявність договорів оренди щодо спірних приміщень, з огляду на вищенаведені законодавчі приписи, не змінюють їх правового статусу, як допоміжних приміщень.

З приводу тверджень апелянта про невірне трактування судом першої інстанції положень процесуального законодавства щодо застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному (господарському) процесі": сторонами в цивільному (господарському) процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України; ч. 1 ст. 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27)).

Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що заява про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог була подана до суду першої інстанції Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, який є третьою особою по справі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

В свою чергу, відповідачі, зокрема Виконавчий комітет Одеської міської ради з заявою про застосування строків позовної давності до місцевого господарського суду не звертались.

З огляду на викладене, заява третьої особи, зокрема Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про застосування при вирішенні спору позовної давності правомірно не була взята до уваги судом першої інстанції, оскільки відповідно до пункту 3 статті 267 ЦК України таку заяву вправі заявити лише сторона у спорі, якою, в розумінні статті 45 ГПК України, не є третя особа - Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 року у справі № 509/3589/16-ц та постанові Верховного Суду від 02.03.2021 по справі № 918/335/17(918/411/20).

Відтак, колегія суддів залишає поза увагою наведені Департаментом комунальної власності Одеської міської ради доводи, які на його думку свідчать про пропуск позивачем строку позовної давності.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 08.10.2021 по справі №916/2550/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.12.2021.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Мишкіна М.А.