Окрема думка

від 07.10.2021 по справі 925/1382/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

07 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 925/1382/19

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

Суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Вронської Г.О, Кондратової І.Д.,

1. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (надалі - Палата) ухвалив постанову, якою залишив без змін рішення Господарського суду Черкаської області від 02.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 у справі № 925/1382/19.

2. Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

3. Погоджуючись з резолютивною частиною зазначеної постанови про відмову в задоволенні позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії державного реєстратора, висловлюємо незгоду з окремими положеннями мотивувальної частини з таких причин.

4. На нашу думку, є помилковим узагальнюючий висновок у пункті 62 постанови, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, про "безальтернативність вимог про оплату товару та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами як способу захисту порушеного права продавця, який не отримав/не повністю отримав оплату за частку, не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у кредит (з відстроченням або розстроченням платежу)".

5. Однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність. Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики для того, щоб виправляти непослідовності та таким чином, підтримувати громадську довіру до судової системи (пункти 1, 20 Висновку КРЄС № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10.11.2017).

6. На нашу думку, помилковим та непослідовним є тлумачення Палатою норм статей 692, 694, 695 ЦК у такий спосіб, що маємо правовий висновок, який полягає у тому, що право продавця вимагати в судовому порядку розірвання договору купівлі-продажу товару залежить від порядку та строку оплати, погодженого у договорі:

1) якщо у договорі визначено, що оплата була здійснена до підписання договору (розписка), та виникнення спору з підстав фактичного здійснення такої оплати - вимога про розірвання договору , що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору , що полягає в несплаті грошових коштів (позиція Великої Палати Верховного Суду);

2) якщо ж у договорі визначено, що оплата буде здійснена пізніше (з відстроченням чи розстроченням платежу), і так само виникнення спору з підстав нездійснення (прострочення) оплати - то у такому разі вимога про розірвання договору , що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, вже є належним та ефективним способом захисту прав продавця, що не отримав оплату (позиція Палати).

7. В обох цих випадках існує однаково факт порушення зобов`язання щодо оплати товару (прострочення), тому, на нашу думку, й правові наслідки для сторін мають бути однаковими (або сторони в усіх випадках мають право вимагати розірвання договору в судовому порядку з підстав прострочення платежу, або навпаки - в усіх випадках не мають такого права).

8. На нашу думку, строк платежу не має бути тією обставиною, що впливає на неоднакове застосування положень норми статті 651 ЦК у системному зв`язку із положеннями норм статей 692, 694, 695 цього Кодексу, зважаючи на вже сформований раніше висновок Великої Палати Верховного Суду щодо неналежності такого способу захисту права як розірвання договору в судовому порядку у подібних правовідносинах (якщо покупець прострочив оплату товару).

9. Тим більше, якщо брати до уваги те, що таке право визначено у статті 651 ЦК, а статті 694, 695 ЦК, як і стаття 692 цього Кодексу, прямо не містять положень, які б передбачали необхідність чи можливість розірвання договору купівлі-продажу у судовому порядку у такому випадку.

10. У постанові Палати не міститься переконливих мотивів та пояснень, чому строк платежу за конкретних обставин є важливим аспектом, що обумовлює виникнення різних правових наслідків для сторін у разі його порушення, що дозволяє відступити від загального висновку Великої Палати Верховного Суду щодо неналежності такого способу захисту.

11. Ми хочемо підкреслити, що Велика Палата Верховного Суду розглядала питання виключно розірвання договору і не вирішувала питання повернення товару (така вимога, як і у справі, що переглядається, не заявлялась).

12. Правова аргументація постанови Палати щодо наявності у продавця права вимагати в судовому порядку розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства фактично побудована на висновках:

1) ч.2 ст.651 ЦК не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин (пункт 43);

2) право вимагати повернення товару , проданого у кредит та неоплаченого покупцем, прямо передбачене законом (ч.4 ст.694 ЦК), тому продавець частки у статутному капіталі товариства, яка була продана з відстроченням платежу та не була оплачена покупцем, має право вимагати її повернення (пункт 58);

3) Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі № 906/655/18 зробив висновок, що продавець має заявляти позовну вимогу про розірвання договору купівлі-продажу, повернення частки та визначення розміру статутного капіталу і часток учасників. Палата погоджується з цією позицією та уточнює, що повернення частки як товару може здійснюватися також шляхом заявлення вимоги про витребування частки у покупця (пункт 56).

13. Тобто Палата вважає, що таке право (розірвання договору купівлі-продажу з відстроченням платежу) є належним способом захисту, оскільки це передбачено частиною другою статті 651 ЦК та випливає із змісту частини четвертої статті 694 цього Кодексу, яка передбачає право вимагати повернення неоплаченого товару.

14. Ми не можемо погодитися з такими висновками.

15. По-перше . З самого початку зауважимо, що дана справа не стосується спору щодо повернення товару, оскільки така вимога не заявлялась і не розглядалась в суді першої інстанції.

16. Вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційних дій не є вимогою про повернення товару . На нашу думку, встановлення цієї невідповідності само собою є достатньою підставою для відмови у позові саме з підстав неналежності обраного способу захисту.

17. Відповідно до частини третьої статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

18. З цих підстав, на нашу думку, Палата не мала розглядати і вирішувати питання щодо наявності у позивача права на повернення частки та уточнювати свій попередній висновок, що повернення частки як товару може здійснюватися також шляхом заявлення вимоги про витребування частки у покупця.

19. Тим більше у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 Велика Палата Верховного Суду вирішила й це питання, зазначивши, що оскарження рішень загальних зборів учасників не може призвести до захисту прав колишнього учасника цього товариства. Способом захисту позивача в цьому разі є примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК). Позовна вимога про стягнення майна з відповідача на підставі приписів глави 83 ЦК відповідає такому способу захисту (пункти 7.61, 7.66).

20. На нашу думку, висновок Палати (пункт 56 постанови), що повернення частки, як товару, може здійснюватися також шляхом заявлення вимоги про витребування частки у покупця, створює нові розбіжності та неузгодженості у судовій практиці, яка до цього була сталою у питанні, що вимога про витребування майна відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову, заявленому до особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа майном (тобто не стороні договору з позивачем).

21. За умови наявності правових підстав для повернення частки у статутному капіталі за правилами, встановленими для повернення товару, проданого в кредит (і в цьому питанні ми маємо сумніви, про що окремо зазначимо), ми вважаємо, що у такому разі належним способом захисту продавця є вимога про стягнення з покупця частки (частини частки) у статутному капіталі (а не витребування), якщо частка не була відчужена покупцем третім особам. Саме таке рішення суду є підставою для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

22. Якщо ж частка була вже відчужена покупцем, то продавець може її витребувати від третіх осіб з дотриманням вимог статей 387 ЦК та за умов, що договором було встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем (частина перша статті 697 ЦК), і в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна наявні відомості про обтяження майна (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"), а також з дотриманням вимог статті 388 ЦК - якщо відсутня реєстрація відповідного обтяження (стаття 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"). Тобто спосіб захисту прав шляхом витребування частки є належним лише тоді, якщо частка вже вибула з володіння покупця.

23. По-друге. На нашу думку, висновки, викладені у пункті 43, 53 постанови Палати, що:

- "ч.2 ст.651 ЦК не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин";

- "загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар установлюється ч.3 ст.692 ЦК. При продажу товарів у кредит наслідки по відношенню до покупця полягають у тому, що продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару, що не виключає пред`явлення замість цієї вимоги вимог, передбачених ч.3 ст.692 ЦК з урахуванням ч.5 ст.694 ЦК",

мають загальний характер і прямо суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, а саме:

- розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору (пункт 7.40);

- глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем (пункт 7.41);

- за таких умов підлягає застосуванню частина третя статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку . Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів (пункт 7.43);

- такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору , що полягає в несплаті грошових коштів (пункт 7.44);

- у спірних правовідносинах вимога про розірвання договору є неналежним способом захисту прав продавця (пункт 7.55).

24. Отже, Велика Палата Верховного Суду все ж таки виходить з того, що не в усіх правовідносинах продавець має вимагати розірвання договору в судовому порядку, і принаймні в окремих випадках такий спосіб захисту є неналежним. Що очевидно не узгоджується з протилежним висновком Палати про неможливість обмежувати застосування ч.2 ст.651 ЦК певними правовідносинами.

25. Вивчивши судову практику, ми з`ясували, що в інших правовідносинах (не лише в корпоративних), суди розуміють та враховують висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.09.2020 у справі №916/667/18, як такі, що виключають застосування статті 651 ЦК, як підстави для розірвання договору купівлі-продажу, якщо порушення полягає у простроченні платежу покупцем. При цьому такі висновки суди застосовують і у таких випадках, коли договір укладено з відстроченнням платежу, як у справі, що переглядається (постанови колегії суддів палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 636/5261/18 (провадження№ 61-5308св20); від 22 вересня 2021 року у справі № 194/342/15-ц (провадження № 61-16664св20).

26. Палата зробила протилежний висновок без застосування процедури передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, що суперечить частині четвертій статті 302 ЦК.

27. По-третє . На нашу думку, Палата помилково виходила з того, що право вимагати розірвання в судовому порядку випливає із змісту частини четвертої статті 694 ЦК, яка передбачає право вимагати повернення неоплаченого товару, і не проаналізувала, що частина друга статті 697 цього Кодексу містить загальне правило для всіх договорів купівлі-продажу, що якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

28. Тому, на нашу думку, не можна говорити, що саме таке положення (право вимагати повернення товару), що передбачене в частині четвертій статті 694 ЦК, виокремлює договори про продаж з відстроченням або з розстроченням платежу, що дає підстави дійти іншого висновку й ухвалити відмінне рішення стосовно розірвання договору в судовому порядку.

29. На нашу думку, помилковим є підхід пов`язувати та ототожнювати право вимагати розірвання договору в судовому порядку з правом вимагати повернення товару у визначених законом чи договором випадках. Тим більше у постанові від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 Велика Палата Верховного Суду, відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору, одночасно не виключала наявність права на повернення майна за певних умов (пункти, 7.57-7.61).

30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Отже, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови кредитора від зобов`язання й припинення зобов`язання внаслідок розірвання договору є окремими підставами для розірвання.

31. "У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням" (останнє речення пункту 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18). Така правова позиція відповідає частині третій статті 651 ЦК України, в якій визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Тобто у такому разі договір вже є розірваним внаслідок відмови від договору, а не внаслідок ухвалення судового рішення про його розірвання.

32. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що до них будуть ставитися, як до всіх інших, та що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином громадяни можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності (пункт 5 Висновку КРЄС № 20 (2017) про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону від 10.11.2017).

33. Ми вважаємо, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 щодо неналежності способу захисту шляхом розірвання за рішенням суду договору купівлі - продажу товару відповідно до статті 651 ЦК застосовується до всіх договорів, незалежно від того, яким чином сторони погодили порядок розрахунків: до чи одночасно з підписанням договору; через певний проміжок часу з моменту передачі товару (відстрочка) чи шляхом здійснення періодичних платежів (розстрочка).

34. Такий висновок має враховуватися в усіх випадках допоки Велика Палата Верховного Суду в установленому законом порядку не відступить від свого висновку. Під "відступленням від висновку" слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

35. По-четверте . Ми не погоджуємося також і з висновками Палати, що викладені у пункті 61 постанови, що "Велика Палата Верховного Суду не відступала від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 у справі №906/655/18 щодо застосування ст. 694 ЦК у спорі про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю". Такі висновки суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, яка неоднаразово повторювала, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).

36. По-п`яте. Окремим питанням, яке на нашу думку є дискусійним, є питання щодо правової природи частки у статутному капіталі товариства та можливості застосування положень статті 694 ЦК, що регулює особливості продажу товару в кредит, до правовідносин договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства.

37. Так, відповідно до статті 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

38. Стаття 656 ЦК конкретизує, що:

- предметом договору купівлі-продажу може бути товар , який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ч. 1);

- предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права (ч. 2);

- право вимоги , якщо вимога не має особистого характеру (ч. 3).

39. З огляду на те, що законодавець розмежовує ці питання як предмет договору купівлі-продажу, перед нами у цій справі постало питання: частка у статутному капіталі товариства, як предмет договору купівлі-продажу, є товаром чи майновим правом в розумінні статті 656 ЦК?

40. Відповідь на це питання є важливою для правильного вирішення спору з огляду на положення другого речення частини другої статті 656 ЦК, що визначає, що до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

41. Ми беремо до уваги те, що:

- норма статті 655 ЦК визначає предмет договору купівлі-продажу як майно (товар );

- ЦК України містить визначення "майно", але не має визначення "товар". За змістом статті 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки;

- стаття 656 ЦК розмежовує товар (який відповідно до статті 655 ЦК України ототожнюється з майном) та майнові права, як предмет договору;

- відповідно до другого речення частини другої статті 656 ЦК до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

42. З цього випливає висновок, що будь-яке майно, яке не вилучено з цивільного обороту, або не обмежено в обороті, або не є невід`ємним від фізичної чи юридичної особи, може бути товаром. Майнові права також можуть бути товаром, як предмет договору. Проте не всі загальні положення про купівлю-продаж товару можуть бути застосовані до договору купівлі-продажу майнових прав.

43. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 116 ЦК учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі.

44. Відповідно до частини першої статті 167 ГК корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

45. Частка учасника у статутному капіталі товариства є предметом цивільних правовідносин, яка засвідчує участь особи у товаристві (абзац 4 підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 лютого 2013 року № 1-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України "Про господарські товариства").

46. Частка у статутному капіталі товариства, на відміну від товару в загальному розумнні, є неспоживною річчю. Відповідно до частини другої статті 190 ЦК майнові права є неспоживною річчю.

47. Отже, корпоративні права є похідними від права учасника на частку в статутному капіталі, яка є особливим об`єктом цивільних прав, що засвідчує участь учасника у товаристві, і як предмет договору купівлі-продажу в розумінні статті 656 ЦК є майновим правом, тому зважаючи на норму, що закріплена у частині другій цієї статті, на нашу думку, до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі не можуть застосовуватися положення договору про продаж товару в кредит та наслідки його порушення у виді повернення товару.

48. На нашу думку, саме такий підхід до розуміння правової природи частки у статутному капіталі товариства дозволяє враховувати дуалістичність її змісту (частка є самостійним та особливим об`єктом цивільних прав та підстав для набуття та здійснення корпоративних прав), зважати на особливості корпоративних прав, що виникають у власника частки у статутному капіталі товариства, а також забезпечити дотримання справедливого балансу конкуруючих інтересів не лише продавця частки (який отримує задоволення своїх вимог шляхом стягнення грошових коштів, в тому числі й звернення стягнення на частку при виконанні рішенні суду), так і покупця цієї частки (який після набуття права на частку шляхом участі у товаристві може в рази збільшити ринкову вартість набутої частки, тому її повернення може призвести до безпідставного збагачення продавця), а й інших учасників товариства, що мають переважне право у разі звернення частки на майно.

49. На нашу думку, слід також брати до уваги, що частина п`ята статті 656 ЦК визначає, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

50. Співвідношення між нормами Кодексу і законів, які регулюють особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна, полягає в тому, що норми цих законів тією чи іншою мірою встановлюють правовий механізм реалізації відповідної норми Кодексу або передбачають додаткові умови її реалізації, або виключають застосування норм Кодексу, якщо це прямо передбачено ними чи випливає з їхнього змісту.

51. Такі особливості встановлені у статтях 21, 22 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (надалі - Закон про ТОВ).

52. Зокрема, статтею 22 Закону про ТОВ, що визначає особливості звернення стягнення на частку учасника товариства, передбачено, що звернення стягнення на частку учасника товариства (боржника) здійснюється лише у двох випадках, а саме:

1) на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів ;

2) на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя , яка передана у заставу в забезпечення зобов`язання іншої особи .

Законом не передбачено можливість звернення стягнення на частку, яка передана у заставу в забезпечення зобов`язання учасника (тобто боржника, а не іншої особи) перед продавцем (частина шоста статті 694 ЦК України).

53. У Законі про ТОВ не визначено можливість переходу права на частку без дотримання переважного права щодо частки інших учасників та не міститься виключень, що таке правило не застосовується у разі повернення частки попередньому власнику. Навпаки, частина п`ята статті 22 Закону визначає, що виконавець пропонує іншим учасникам товариства (крім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права щодо частки) придбати частку відповідно до статті 20 цього Закону у разі звернення стягнення на частку учасника товариства.

54. Додатковим аргументом, що не всі загальні положення про купівлю-продаж товару застосовуються до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства є положення частини першої статті 697 ЦК, яка визначає, що договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

55. Згідно з частиною першою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

56. Отже, закон допускає випадки, коли майно (товар), що є предметом договору купівлі-продажу, фактично передано покупцю, але право власності залишається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин, що відповідно до частини другої статті 697 ЦК обумовлює у продавця право вимагати повернення товару, яким фактично та юридично володіє покупець.

57. Водночас відповідно до статті 167 ГК володіння корпоративними правами допускається лише, якщо особа є власником частки. Особа, не будучи власником частки, не може бути учасником товариства та мати корпоративні права. Тому й не можна передати частку у статутному капіталі товариства у володіння покупця, залишивши за продавцем право власності на цю частку.

58. Тому у корпоративних правовідносинах сторони договору купівлі-продажу не можуть визначити, що частка у статутному капіталі товариства передається покупцю, проте право власності залишається за продавцем до оплати її вартості. Сторони можуть визначити таку умову (перехід права власності після повної оплати вартості) лише, якщо й фактично частка передається лише після повної сплати її вартості. Але у такому разі, якщо матиме факт прострочення, необхідність вимагати повернення частки не виникає, оскільки фактично частка залишається у володінні продавця, який і так значиться учасником товариства за даними державного реєстру.

59. Такі висновки, на нашу думку, додатково підтверджують, що якщо сторони у договорі погодили, що частка передається покупцю до оплати її вартості, підписали акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "г" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), і покупець набув прав учасника товариства, продавець не може вимагати повернення цієї частки за правилами статті 692, 694, 695, 697 ЦК. Належним способом захисту прав продавця у разі прострочення оплати є стягнення заборгованості.

60. Палата у постанові, керуючись загальними засадами цивільного законодавства (ст.3 ЦК), дійшла висновку, що хоча прострочення оплати більше двох років, а разом із ним, порушення покупцем зобов`язання за договором є очевидним та сторонами не оспорюється, у даному випадку вимога про розірвання договору по суті спрямована не на захист порушених прав позивача, а на невиправдане збагачення, оскільки продавець не прийняв запропоноване виконання; його дії є суперечливими (08.10.2019 позивач ще направляв письмову вимогу з реквізитами для перерахування коштів, а вже 30.12.2019 перераховані кошти повернув та долучив повідомлення про втрату інтересу до грошового зобов`язання)."Продавець звернувся до суду з позовом майже через три роки після продажу частки. Відповідачі стверджують, що ринкова ціна на частку 99% у статутному капіталі Товариства суттєво виросла із моменту укладення оспорюваного Договору і значно відрізняється від її номінальної вартості у 9900 грн, за якою частка була відчужена на початку 2017 року. Відповідач пояснює, що на момент продажу частки Товариство взагалі не мало активів, не вело діяльності і частка була продана за її номінальною вартістю, тоді як на момент розгляду справи у суді Товариство є крупною агрофірмою, має значні активи та доходи, які зумовлюють високу ринкову вартість частки, що й зумовлює намір продавця повернути цю частку у власність, рівно як і його незгода зі звільненням з Товариства (пункт 85)".

61. Тобто висновок Палати про відсутність істотного порушення договору покупцем (хоча прострочення мало місце більше двох років) обґрунтовано виключно нерозумними діями продавця. Суд відмовив у позові, керуючись виключно засадами добросовісності, розумності та справедливості (ч.3 ст.509 ЦК).

62. Тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 квітня 2020 року N 2-р(ІІ)/2021).

63. На нашу думку, у даному випадку такі засади, як добросовісність, розумність та справедливість, вже закладені законодавцем в зміст норм ЦК, що допускають можливість застосування до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства положень про продаж товару в кредит лише, якщо інше не випливає із змісту або характеру прав, що обумовлює частка у статутному капіталі. Саме таке тлумачення сприяє рівності перед законом, формуванню єдиної правозастосовчої практики та її сталості.

64. Підсумовуючи викладене, вважаємо, що суди правильно врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18, і відмовили у позові з підстав неналежності обраного способу захисту. Відступ від цієї позиції в межах цієї справи та в подібних справах можливий виключно лише у разі відступлення Великою Палатою Верховного Суду від цього шляхом повної відмови від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизації попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

СуддіГ. Вронська І. Кондратова