Постанова

від 10.11.2021 по справі 686/17224/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 686/17224/18

провадження № 61-4865св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з додатковою відповідальністю Олешинське ,

відповідачі: головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 ,

треті особи: державний реєстратор Наркевицької селищної ради Чуба Альона Олександрівна, державний кадастровий реєстратор Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Павлюк Людмила Григорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2020 року у складі судді Приступи Д. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року товариство з додатковою відповідальністю Олешинське (далі - ТзДВ Олешинське ) звернулося до суду з позовом до головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1 , треті особи: Державний реєстратор Наркевицької селищної ради Чуба А. О., Державний кадастровий реєстратор ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області Павлюк Л. Г., про визнання наказу та свідоцтва про право на спадщину недійсними.

В обгрунтування позову посилалося на те, що наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 серпня 2017 року № 22-16196-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , яка розташована за межами населених пунктів Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Пунктом 2 наказу надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 6825085100:05:003:0029, та земельну ділянку площею 0,2000 га за кадастровим номером 6825085100:05:004:1241. Державним кадастровим реєстратором вказана земельна ділянка внесена до Державного земельного кадастру України. Державним реєстратором з реєстрації прав на нерухоме майно Наркевицької сільської ради Волочиського району 22 березня 2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. Проведена державна реєстрація права приватної власності за суб`єктом - ОСОБА_2 на земельну ділянку 6825085100:05:003:0029.

Однак, вказана земельна ділянка є власністю ТзДВ Олешинське і набута ним у порядку приватизації для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом, виданим відповідно до рішення Олешинської сільської ради 29 лютого 2000 року № 13.

Частина господарських дворів протягом 2008-2009 року незаконно була передана окремим громадянам без погодження з ТзДВ Олешинське .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі державної реєстрації земельної ділянки відповідно до рішення Державного реєстратора від 22 березня 2018 року ОСОБА_1 25 квітня 2018 року отримав свідоцтво про право на спадщину, яка складається із земельної ділянки кадастровий № 6825085100:05:003:0029.

Позивач просив:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 серпня 2017 року № 22-16196-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , яка розміщена за межами населених пунктів Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер земельної ділянки 682508551100:05:003:0029;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 квітня 2018 року, видане державним нотаріусом Хмельницької районної державної нотаріальної контори Макаренко Т. Г. ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Олешинська сільська рада, передану для ведення особистого селянського господарства, право власності на яку зареєстровано за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1512826868250, за номером права власності: 25364552. Кадастровий номер земельної ділянки 6825085100:05:003:0029.

Короткий зміст рішення судових рішень

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, позов задоволено.

Визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 серпня 2017 року №22-16196-СГ Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , яка розміщена за межами населених пунктів Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, кадастровий номер земельної ділянки 68250855100:05:003:0029.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 25 квітня 2018 року, видане державним нотаріусом Хмельницької районної державної нотаріальної контори Макаренко Т. Г. ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована: Хмельницька область, Хмельницький район, Олешинська сільська рада, передану для ведення особистого селянського господарства, право власності на яку зареєстровано за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1512826868250, за номером права власності: 25364552. Кадастровий номер земельної ділянки 6825085100:05:003:0029.

Стягнуто солідарно з ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 на користь ТзДВ Олешинське судові витрати в сумі 3 524,00 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскільки при передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки її межі не погоджувались із суміжними землекористувачами, зокрема, ТзДВ Олешинське , Олешинською сільською радою, то відповідно вони встановлені неправильно. За даними відновленої документації із землеустрою земельна ділянка з кадастровим номером 6825085100:05:003:0029 накладається на земельну ділянку (господарський двір) ТзДВ Олешинське , тому позовні вимоги знайшли своє підтвердження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду , ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою звернення до суду касаційної інстанції ОСОБА_1 зазначає пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та вказує, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про залишення без змін рішення суду першої інстанції, оскільки не є підставою для визнання недійсним спірного наказу непогодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц.

Також заявник вказує на те, що апеляційним судом встановлено обставини справи, що мають суттєве значення на підставі недопустимого доказу, а саме висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 12 квітня 2019 року № 6320/6321/18-21, який зроблений після ухвалення рішення судом першої інстанції та поданий до суду з порушенням норм процесуального права. Такий доказ поданий без обгрунтування неможливості подати його до суду першої інстанції, а апеляційний суд посилаючись на такий висновок експертів не вказав з яких підстав він приймає такий доказ.

Зазначає, що судом безпідставно стягнуто зі сторін солідарно судові витрати.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У травні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ТзДВ Олешинське , у якому товариство просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що всі обставини на які посилається заявник були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, а твердження відповідача щодо необгрунтованості судових рішень не спростовують висновків судів.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року справу № 686/17224/18 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на правіі власності у ТзДВ Олешинське перебуває земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом, виданим відповідно до рішення Олешинської сільської ради від 29 лютого 2000 року № 13. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 41.

Державна реєстрація державного акта на право колективної власності на землю ТзДВ Олешинське проведена у відповідності до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, права колективної власності на землю, права власності на землю і права постійного користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року № 43 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 червня 1999 року № 354/3647, відповідно до статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , дана реєстрація державного акта є дійсною.

Відповідно до державного акта на право колективної власності на землю у колективну власність, в тому числі, були передані дві земельні ділянки (господарські двори) в с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 серпня 2017 року № 22-16196-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , яка розташована за межами населених пунктів Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Пунктом 2 наказу надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 6825085100:05:003:0029, та земельну ділянку площею 0,2000 га за кадастровим номером 6825085100:05:004:1241. Державним кадастровим реєстратором вказана земельна ділянка внесена до Державного земельного кадастру України.

Державним реєстратором з реєстрації прав на нерухоме майно Наркевицької сільської ради Волочиського району 22 березня 2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. Проведена державна реєстрація права приватної власності за суб`єктом - ОСОБА_2 на земельну ділянку 6825085100:05:003:0029.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі державної реєстрації земельної ділянки відповідно до рішення Державного реєстратора від 22 березня 2018 року ОСОБА_1 25 квітня 2018 року отримав свідоцтво про право на спадщину, яка складається із права власності на земельну ділянку кадастровий № 6825085100:05:003:0029.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Рішення судів у даній справі, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право особи порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) вказано, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) зазначила, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку .

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті. При цьому, жодною із сторін не надано висновку з цих самих питань, однак, з`ясування відповідного питання має значення для визначення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, на земельну ділянку, передану СТ Економіст у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27 вересня 2001 № 77 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10 грудня 2001 року та огороджену парканом з розсувними воротами. Дослідження відповідної обставини дійсно потребує спеціальних знань. Крім того, у зв`язку з тим, що саме позивачем, як ініціатором судового провадження у даній справі, не надано доказів знаходження вказаних ділянок на території відповідача, а для з`ясування вказаної обставини суд дійшов висновку щодо необхідності призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, місцевий суд мотивовано попередньо поклав судові витрати за проведення такої експертизи саме на позивача. Однак, судова експертиза не була проведена, оскільки позивачем не здійснено її оплату, хоча такий обов`язок покладався саме на відповідну особу .

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у власності ТзДВ Олешинське перебуває земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом, виданим відповідно до рішення Олешинської сільської ради від 29 лютого 2000 року № 13. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №41.

Однак всупереч зазначеному, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області Наказом від 11 серпня 2017 року №22-16196-СГ затвердило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , яка розташована за межами населених пунктів Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та надало йому у власність земельну ділянку площею 0,5000 га за кадастровим номером 6825085100:05:003:0029, та земельну ділянку площею 0,2000 га за кадастровим номером 6825085100:05:004:1241.

Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою заявник посилався на те, що однією з підстав для задоволення позову стало непогодження меж земельних ділянок із суміжними власниками. Однак, Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц дійшов висновку про те, що не є підставою для визнання недійсним спірного наказу непогодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами. Всупереч зазначеному висновку Верховного Суду апеляційний суд погодився з доводами суду першої інстанції про те, що непогодження меж земельної ділянки є підставою для визнання недійсним оскаржуваного наказу щодо надання земельної ділянки батькові відповідача.Заявник також зазначає, що апеляційний суд незаконно врахував висновок комплексної судової будівельно-технічної, земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, проведеної Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 12 квітня 2019 року № 6320/6321/18-21, оскільки було порушено процедуру подачі такого доказу.

Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року № 681/1039/15-ц(провадження № 61-4200св18) викладено правовий висновок про те, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами . Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.

З матеріалів справи видно, що позивач звертаючись з позовом до суду першої інстанції просив призначити судову експертизу з метою встановленння чи накладаються межі земельних ділянок товариства і ОСОБА_1 . Однак, матеріали справи не містять доказів того, що вказане клопотання було розглянуте.

Проаналізувавши зміст постанови апеляційного суду з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційним судом було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У той же час, заявником не було надано доказів на спростування того факту, що земельні ділянки не накладаються.

Ураховуючи, що земельна ділянка вибула із власності позивача без його згоди та належними доказами у справі підтверджено, що земельна ділянка ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку ТзДВ Олешинське , посилання апеляційного суду на обов`язковість погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами не вплинуло на правильністть вирішення спору по суті.

Оскільки наказ, яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку є недійсним, тому і у його спадкоємця ОСОБА_1 відсутнє право на земельну ділянку, та воно не може входити до спадкової маси, отже свідоцтво про право на спадщину також є недійсним.

Таким чином, суд касаційної інстанції приходить до висновку про необхідність залишення без змін оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог по суті.

У той же час, колегія суддів приймає аргументи касаційної скарги щодо необгрунтованого стягнення з відповідачів судових витрат у солідарному порядку з таких мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що ТзДВ Олешинське , звертаючись до суду з указаним вище позовом сплатило судовий збір у розмірі 1 762,00 грн (платіжне доручення від 24 липня 2018 року № 63).

Суд першої інстанції встановив, що судові витрати у справі становлять 1 762,00 грн, однак стягнув солідарно з ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області та ОСОБА_1 на користь ТзДВ Олешинське судові витрати в сумі 3 524,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції в силі погодився з таким розподілом судових витрат.

Згідно із частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Процесуальним законом не передбачено солідарне стягнення судових витрат з відповідачів у справі.

Отже рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають зміні у частині розподілу судових витрат шляхом стягнення з відповідачів на користь ТзДВ Олешинське судових витрат по 881,00 грн з кожного.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними наказу щодо надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та свідоцтва про право на спадщину за законом відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Оскаржувані судові рішення в частині стягнення судових витрат у солідарному порядку підлягають зміні, шляхом стягнення судових витрат з відповідачів на користь позивача в рівних частках.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про скасування оскаржуваних судових рішень по суті розгляду позовних вимог, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині стягнення судових витрат змінити та стягнути з головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 на користь товариства з додатковою відповідальністю Олешинське судові витрати по 881,00 грн з кожного.

В іншій частині заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук