Постанова

від 15.12.2021 по справі 753/18477/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

провадження №22-ц/824/16355/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Желепи О.В., Кравець В.А.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 ,

на рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 20 вересня 2021 року

в складі судді Заставенко М.О.

у цивільній справі №753/18477/20 Дарницького районного суду м. Києва

за позовом ОСОБА_1

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , Державного підприємства Міністерства оборони України "Оборонавторемсервіс"

про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

28 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з вищевказаним позовом, в якому просив солідарно стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Оборонавторемсервіс" (далі - ДП "Оборонавторемсервіс", Підприємство) завдану йому матеріальну шкоду у розмірі 108 670,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувано тим, що внаслідок порушення ФОП ОСОБА_3 правил пожежної безпеки при проведенні ремонтних зварювальних робіт автомобіля марки "MERSEDES-BENZ VITO", державний номерний знак НОМЕР_1 , виникла пожежа, у зв`язку з чим ОСОБА_1 завдано матеріального збитку, який підлягає відшкодуванню відповідачами, безпосередньо винними у виникненні пожежі пошкодженого транспортного засобу, що мала місце 19.10.2019 по АДРЕСА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено

Вирішено питання про судові витрати та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач, діючи через свого представника ОСОБА_2 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував, що у правовідносинах, які виникли між сторонами, наявні всі складові для настання підстав цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди позивачу обома відповідачами, а саме такі як наявність шкоди, протиправне діяння особи, яка її заподіяла, причинний зв`язок між ними та вина заподіювачів шкоди, внаслідок чого дійшов хибного висновку про відсутність вини відповідачів у заподіянні шкоди майну позивача.

Судом не надано належної правової оцінки таким доказам, як акт про пожежу від 29.10.2019, звіт про причину виникнення пожежі, а також взагалі не наданої жодної оцінки такому доказу, як протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 04.03.2020 в рамках кримінального провадження, які в сукупності підтверджують доводи позовної заяви та вказують на безпосереднього завдавача шкоди, а саме на ФОП ОСОБА_3 .

Суд дійшов помилкового висновку про відсутність солідарного обов`язку відповідачів, оскільки пожежа сталася на території, що перебуває у користуванні ДП "Оборонавторемсервіс".

Крім того, як на підставу скасування рішення, посилався на порушення судом норм процесуального права, яке, на думку скаржника, полягає в тому, що 13.01.2021 суд задовольнив заяву відповідача та перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, посилаючись в ухвалі на ч. 6 с. 277 ЦПК України, тоді як згідно ухвали про відкриття провадження від 12.11.2020 суд у даній справі відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

Позивач також не погодився з рішенням суду в частині розподілу судових витрат та з цього приводу зазначив, що стягнення з нього на користь відповідача ФОП ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у розмірі 35 000,00 грн є грубим порушенням норм процесуального права та повним ігноруванням правових позицій Верховного Суду з приводу відшкодування витрат на правничу допомогу. Дане порушення судом норм процесуального права виразилося в тому, що суд не врахував відповіді на відзив, в якій було заявлено про необґрунтованість витрат відповідача ФОП ОСОБА_3 . У відповіді на відзив містилося клопотання про зменшення таких витрат у разі їх стягнення, а також наводилося вичерпне обґрунтування стосовно необхідних для такого стягнення документів, що повністю проігноровано судом першої інстанції.

За вказаних обставин просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та вирішити питання про судові витрати.

Відповідач - ФОП ОСОБА_3 , заперечуючи проти апеляційної скарги, подав відзив. Посилаючись на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, а рішення суду є законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої його майну.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, законодавцем визначено, що підставою цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, яке включає в себе: настання шкоди, протиправна поведінка особи, причинно-наслідковий зв`язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті пошкодження належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, аналіз вищенаведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, аналіз наведених положень процесуального закону, з урахуванням приписів ст. 1166 ЦК України, приводить до висновку, що позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги про відшкодування шкоди, та посилаючись на підстави завдання такої шкоди, внаслідок порушення ФОП ОСОБА_3 правил пожежної безпеки при проведенні ремонтних зварювальних робіт автомобіля, повинен довести, що заподіювачем шкоди є саме ОСОБА_3 .

На заподіювача шкоди покладається обов'язок довести відсутність вини.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 є власником автомобіля Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно Акту про пожежу від 29.10.2019, складеного провідним інспектором відділу ЗНС Дарницького РУ ГУ ДСНС України у м. Києві лейтенанта служби цивільного захисту Апалькова Д.А., 19 жовтня 2019 року, о 15 год. 30 хв., виникла пожежа на приватному легковому автомобілі Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 , за адресою: м. Київ, вул. М. Хвильового, 15. В акті також зазначено, що місце виникнення пожежі: салон автомобіля; пожежу виявлено 19.10.2019 ОСОБА_3 ; повідомлення про пожежу надійшло 29.10.2019 від власника автомобіля Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 (а.с. 24).

29 жовтня 2019 року державним інспектором відділу з нагляду у сфері пожежної і техногенної безпеки Дарницького району м. Києва лейтенантом служби цивільного захисту Апальковим Д.А. складено Звіт про причину виникнення пожежі. В даному звіті зазначено, що ймовірною причиною пожежі , яка сталася 19.10.2019 за адресою: м. Київ, вул. М. Хвильового, 15 (територія ДП Міністерства оборони України "Оборонавторемсервіс"), у легковому автомобілі Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 , є потрапляння іскор (часток розплавленого металу) на горючий матеріал в автомобілі під час проведення зварювальних робіт внаслідок порушення правил пожежної безпеки (а.с. 25).

Матеріали справи не містять інших доказів на підтвердження причини пожежі, яка мала місце 19.10.2019 по вул. М. Хвильового, 15.

Згідно Звіту від 28.10.2019 №111/10/19 про оцінку вартості збитку, нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 , вартість матеріального збитку становить 108 670,56 грн та дорівнює ринковій вартості пошкодженого автомобіля (а.с. 26-33).

Наведені фактичні обставини вказують на те, що є факт виникнення пожежі в автомобілі Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 , належному на праві власності ОСОБА_1 , та завдання у зв`язку з цим останньому матеріальної шкоди.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що внаслідок порушення правил пожежної безпеки ФОП ОСОБА_3 при проведенні ремонтних зварювальних робіт належного йому автомобіля Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 , виникла пожежа, внаслідок чого він зазнав матеріального збитку. Також ОСОБА_1 зазначав, що між ним та ОСОБА_3 була домовленість щодо проведення ремонту автомобіля Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 , а саме проведення зварювальних робіт, у зв`язку з чим даний автомобіль і був переданий ФОП ОСОБА_3 .

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом не наведено мотивів не взяття до уваги всіх наданих позивачем доказів.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що судом не досліджено та не надано правової оцінки такому доказу, як протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 04.03.2020 в рамках кримінального провадження, який на думку скаржника, повністю спростовує хибні висновки суду першої інстанції про те, що між позивачем та відповідачем-1 не було досягнуто усної домовленості щодо проведення будь-яких ремонтних робіт автомобіля "MERSEDES-BENZ VITO", державний номерний знак НОМЕР_1 .

Дійсно, як правильно зазначає позивач в своїй апеляційній скарзі, суд першої інстанції не дослідив протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 04.03.2020 та не надав такому доказу правової оцінки. Водночас, колегія суддів зауважує, що не дослідження судом першої інстанції зазначеного доказу не спростовує висновку суду про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що згідно Протоколу допиту свідка, складеного слідчим Дарницького управління поліції Барановим І.Г., допитано свідка ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження №12020100020000148 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України (а.с. 56-59). В даному протоколі зазначено, що по суті поставлених запитань свідок ОСОБА_3 дав наступні показання: по домовленості ОСОБА_1 представив для кузовного ремонту та антикорозійного покриття свій автомобіль "MERSEDES-BENZ VITO", державний номерний знак НОМЕР_1 , з 2001 року в експлуатації. В автомобілі були знищені корозією передні арки коліс, верхні передні ланжерони, стакани для пружинної підвіски, пороги, днище та задні двері. Це все підлягало відновленню. Після відновлення переднього лівого стакану у пружині та верхньої частини арки лівого переднього колеса через деякий час, приблизно годину, пройшло самозагорання в салоні автомобіля, яке він побачив та самостійно загасив. Автомобіль зовнішньо та основні вузли не постраждали. Вигоріла частково торпеда зі сторони водія та проводка (частина), тріснуло лобове скло. Все піддається заміні, ремонту та відновленню. Підпалу авто він не робив. Як вияснилося пізніше, загорілася саме нанесена в автомобілі не передбачена заводським виготовлювачем автомобіля шумоізоляція, про встановлення якої власник не попередив. Автомобілю 19 років, дизель, пробіг 430 тисяч.

Отже, аналіз такого доказу, як протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 04.03.2020 в кримінальному провадженні вказує на те, що ОСОБА_1 передав ФОП ОСОБА_3 свій пошкоджений автомобіль "MERSEDES-BENZ VITO", державний номерний знак НОМЕР_1 , який перебував в експлуатації 19 років, для здійснення антикорозійних робіт та кузовного ремонту, у зв`язку з його деформацією. Поряд з цим, в даному протоколі ОСОБА_3 не надав таких показів, що автомобіль передавався йому ОСОБА_1 для здійснення зварювальних робіт. При цьому, слід зауважити, що при допиті ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КПК України, попереджено про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384, 385 КК України, за завідомо неправдиві показання та відмову свідка від давання показань.

Таким чином, належними та допустимими в матеріалах справи доказами підтверджується, що між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 була домовленість про виконання ремонтних робіт в автомобілі "MERSEDES-BENZ VITO", державний номерний знак НОМЕР_1 .

Матеріали справи не містять належних доказів, як то експертиз, що для відновлення автомобіля необхідно було проведення зварювальних робіт.

Водночас, протокол про допит свідка від 04.03.2020 не підтверджує тієї обставини, що ОСОБА_3 проводилися саме зварювальні роботи автомобіля. Відтак, даний доказ не підтверджує обставин, на які посилається позивач, а саме, що при проведенні ОСОБА_3 ремонтних зварювальних робіт автомобіля з порушенням правил пожежної безпеки виникла пожежа.

Більше того, у звіті від 29.10.2019 про причини пожежі, про який згадувалося вище, зазначено, що ймовірною причиною пожежі, яка сталася 19.10.2019 у легковому автомобілі Mercedes-Benz Vito , д.н.з. НОМЕР_1 , є потрапляння іскор (часток розплавленого металу) на горючий матеріал в автомобілі під час проведення зварювальних робіт внаслідок порушення правил пожежної безпеки. Тобто, у звіті від 29.10.2019 не встановлено конкретної причини пожежі, оскільки останній містить лише припущення щодо виникнення пожежі у зв`язку із проведенням зварювальних робіт поряд з автомобілем. А згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущення.

Також слід враховувати, що Звіт від 29.10.2019 про причини пожежі було складено уповноваженою на те особою лише на усних пояснення самого позивача, який не був свідком подій 19.10.2019.

Інших належних, допустимих та достатніх доказів причин пожежі матеріали справи не містять.

З наведеного слідує, що вина ФОП ОСОБА_3 щодо завдання позивачу матеріальних збитків не підтверджена доказами, наявними в матеріалах справи, оскільки долучені до позовної заяви документи складені за відсутністю відповідача-1, в яких зафіксовано лише факт пожежі, яка відбулась в автомобілі позивача, але не встановлено причину пожежі та винних осіб у пожежі.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують факт проведення ФОП ОСОБА_3 зварювальних робіт. Крім того, з вищевикладеного вбачається, що і відсутній причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою ФОП ОСОБА_3 та завданою шкодою, зважаючи на те, що останнім не здійснювалось жодних протиправних дій по відношенню до позивача та його рухомого майна, а навпаки, відповідач-1 виявивши пожежу в автомобілі позивача, намагався її загасити вогнегасником, таким чином зменшив негативні наслідки для позивача.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги щодо наявності всіх складових для настання підстав цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 1166 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

До того ж, суд обґрунтовано зазначив в рішенні, що відсутні підстави для солідарної відповідальності ФОП ОСОБА_3 та ДП "Оборонавторемсервіс", оскільки позивачем не доведено протиправної поведінки (дії або бездіяльності) працівників Підприємства, що мало наслідком пошкодження майна ОСОБА_1 .

Крім того, слід враховувати, що відносини щодо відповідальності за шкоду, спільно заподіяну кількома особами, регулюються ст. 1190 ЦК України, відповідно до якої особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Виходячи зі змісту вказаної норми, особи, які спільно заподіяли шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Для настання солідарної відповідальності при заподіянні шкоди злочином, вчиненим двома або кількома особами, необхідно встановити, що діяння заподіювача шкоди були об`єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їхніх спільних дій.

Однак, матеріали справи не містять доказів, що шкода майну ОСОБА_1 завдана внаслідок спільних дій ФОП ОСОБА_3 та ДП "Оборонавторемсервіс".

З огляду на викладене, не потребують додаткового правового аналізу доводи апеляційної скарги, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність солідарного обов`язку відповідачів.

Доводи апеляційної скарги, що судом надано неналежну оцінку таким доказам, як акт про пожежу від 29.10.2019 та звіт про причину виникнення пожежі не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки за приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Також не можуть бути підставою для скасування рішення суду і доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права.

На думку скаржника, судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскільки за клопотанням відповідача ОСОБА_3 постановлено ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, тоді як в ухвалі про відкриття провадження зазначено про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

З приводу таких доводів колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та серед іншого роз`яснено відповідачам право на подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в строк для подання відзиву (15 днів) (а.с. 76-79).

Копію ухвали про відкриття провадження ОСОБА_3 отримав 16.12.2020 під розписку (а.с. 84).

05 січня 2021 року ОСОБА_3 , діючи через свого представника ОСОБА_4 , подав заяву про розгляд справи у загальному позовному провадженні з викликом сторін (а.с. 127-129).

Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, якщо відповідач у встановлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

13 січня 2021 року Дарницьким районним судом м. Києва постановлено ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін (а.с. 167-169).

Отже, з наведеного слідує, що суд задовольнив заяву відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, яка подана з пропуском строку. Тобто, суд допустився порушення норм процесуального права.

Водночас, таке порушення судом процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, а тому не може бути підставою для скасування рішення суду. Крім того, слід додати, що за приписами ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, якщо суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. А розгляд справи в порядку загального позовного провадження, тоді як справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що судом неправильно вирішено питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність );

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18).

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження надання ОСОБА_3 адвокатських послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції, адвокатом Гарницьким П.П. до відзиву на позовну заяву було долучено ордер на надання правової допомоги серія КС №698051 від 02.12.2020; копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю №2405/10; Додаткову угоду №1 від 21.12.2020 до договору про надання правової допомоги від 21.12.2020; попередній розрахунок витраченого часу адвокатом у даній справі №753/18477/20, кошти, які понесені ОСОБА_3 за розгляд справи та підлягають компенсації; квитанція до прибуткового касового ордеру 61 від 21.12.2020 про сплату ОСОБА_3 35 000,00 грн ОСОБА_4 на підставі Додаткової угоди від 21.12.2021 (а.с. 111-114).

Водночас, ОСОБА_3 не було надано самого Договору про надання правової допомоги, в якому повинні визначатися умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару, що виключає можливість пересвідчитись щодо домовленості між адвокатом Гарницьким П.П. та його клієнтом щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

А як вже вказувалося вище, в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині вирішення питання про стягнення судових витрат на правову допомогу підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, а саме відсутність в матеріалах справи доказів про надання правової допомоги, також не підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_3 понесенні останнім судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. До відзиву на апеляційну скаргу не було долучено договору про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Гарницьким П.П., який підписав та подав відзив.

Оскільки в апеляційній скарзі заявлено вимоги про скасування судового рішення у повному обсязі, а колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення лише в частині розподілу судових витрат, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 376, 383, 384, 389 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу - скасувати.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді О.В. Желепа

В.А. Кравець