Постанова

від 14.12.2021 по справі 475/317/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

14.12.21

22-ц/812/2249/21

Головуючий суду першої інстанції Кривенко О.В.

Провадження № 22-ц/812/2249/21 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2021 року м. Миколаїв Справа № 475/317/20

Миколаївській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Крамаренко Т.В., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

її представника - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Кривенко О.В., в залі судового засідання в смт. Доманівка, о 15 год 55 хв, повний текст якого складений 12 жовтня 2021 року, за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Веселий Роздол про визнання договору оренди землі та додаткової угоди недійсними та застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з пізніше уточненим позовом до Приватного підприємства Веселий Роздол (далі - ПП Веселий Роздол ), в якому просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки №69 від 06 вересня 2007 року щодо земельної ділянки площею 7,12 га з кадастровим номером 4822781200:02:000:0093, розташованої в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, укладений між ОСОБА_4 та ПП Веселий Роздол , зареєстрований у Доманівському відділі Миколаївської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру 12 травня 2008 року за № 040801300144, та додаткову угоду від 04 липня 2016 року до договору оренди земельної ділянки № 040801300144 від 12 травня 2008 року, зареєстровану у Відділі економічного розвитку і торгівлі Доманівської районної державної адміністрації 05 липня 2016 року за № 15285085; застосувати правові наслідки недійсності правочину, передбачені статтею 216 ЦК України, а саме: зобов`язати відповідача повернути ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_4 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 7,12 га (кадастровий номер 4822781200:02:000:0093), що розташована в межах території Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

Після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у порядку спадкування за заповітом до неї перейшло право власності на вказану земельну ділянку.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 23 грудня 2010 року їй було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, згідно якого остання є власником земельної ділянки площею 7,12 га кадастровий номер 4822781200:02:000:0093, що розташована в межах території Володимирівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

06 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та ПП Веселий Роздол було укладено Договір оренди № 69 вищевказаної земельної ділянки строком на 10 років, який було зареєстровано у Доманівському відділі Миколаївської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру 12 травня 2008 року за № 040801300144.

Після смерті ОСОБА_4 та набуття нею права власності на вказану земельну ділянку, обманним шляхом між нею та ПП Веселий Роздол було укладено додаткову угоду від 04 липня 2016 року до вказаного Договору оренди про збільшення строку дії цього Договору.

У зв`язку з відсутністю оригіналу договору оренди землі між ОСОБА_4 та ПП Веселий Роздол , вона отримала від відділу у Доманівському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області копію договору оренди земельної ділянки № 69 від 06 вересня 2007 року, де виявила, що в графі Орендодавець договору та графі Орендодавець акту приймання-передачі земельної ділянки від імені ОСОБА_4 стоїть підпис, який виконано не ОСОБА_4 .

За таких обставин договір оренди землі № 69 від 06 вересня 2007 року було підписано від імені ОСОБА_4 сторонньою особою, а тому даний договір є недійсним. Крім того, недійсність первісного договору оренди земельної ділянки № 69 від 06 вересня 2007 року є підставою для визнання недійсною похідної від нього додаткової угоди від 04 липня 2016 року до договору оренди земельної ділянки № 69, яка за своєю суттю є угодою про продовження недійсного договору.

Крім того, позивач вважала спірний правочин таким, що укладений з порушенням публічного порядку, що на підставі статті 228 ЦК України також є самостійною підставою недійсності правочину.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив із того, що позивач, обираючи такий спосіб захисту як визнання договору оренди недійсним та застосування наслідків недійсності до неукладеного правочину обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , оскаржила його в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги, де посилаючись на його незаконність, просила скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а також стягнути з відповідача на її користь судові витрати, пов`язані з проведенням посмертної судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 7 413, 55 грн. та зі сплатою судового збору в сумі 840,80 грн і 1 878,14 грн за подання позовної заяви та 4 078,41 грн за подання апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що недійсним може бути визнано лише укладений договір.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції Верховного Суду України в Постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, де зазначено: Судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини 3 статті 203 ЦПК України та частини 1 статті 215 ЦК України .

Але даний Висновок Великої Палати Верховного Суду в Постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним, суперечить як рішенням Верховного Суду, так і позиції самої Великої Палати, від правових позицій яких у даній Постанові Велика Палата не відступала.

Зокрема, у Постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, ухвалюючи 10 квітня 2019 року рішення у справі № 390/34/17.

Саме така окрема правова позиція (думка) висловлена суддями Великої Палати Верховного Суду Ситнік О.М., Лященко Н.П., Прокопенко О.Б., Ткачуком О.С., Британчуком В.В., Гриціва М.І. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Оскільки в цьому випадку спірний договір містить усі необхідні реквізити, істотні умови, передбачені статтею 15 Закону № 161-XIV, проведено державну реєстрацію цього договору оренди землі, він є укладеним, а отже, оспорюваним, та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

Тому висновок суду першої інстанції про неукладеність договору, умови якого відповідають вимогам спеціального Закону № 161-XIV, підписаного та зареєстрованого у встановленому порядку, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, у своєму рішенні суд першої інтонації зробив висновок, що відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

З таким висновком погодитися не можна.

По-перше, жодним нормативним актом не передбачено право суду відмовляти у позові, якщо він доходить висновку про неефективність способу захисту, обраного позивачем.

По-друге, відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, у даному випадку, навіть якщо суд визнав обраний позивачем спосіб захисту порушеного права неналежним способом захисту, суд мав застосувати вимоги статті 5 ЦПК України та визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Крім того, суддя касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Євген Петров, приймаючи участь у заході, організованому Всеукраїнською асоціацією громад за підтримки Програми USAID з аграрного і сільського розвитку (АГРО) на тему: Земля: захист права власності та протидія рейдерству , який відбувся 25 жовтня 2021 року, звертаючи увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), зазначив, що коли в позові зазначена лише вимога про визнання договору недійсним через відсутність в ньому підпису сторони, суд констатує, що обрано неефективний спосіб захисту. А ефективним способом захисту в такому спорі є заявлення вимоги про її повернення .

У даному випадку ОСОБА_1 поряд з вимогою про визнання договору недійсним було заявлено вимогу про повернення її земельної ділянки.

Отже, все вищезазначене свідчить, що оскаржене рішення є незаконним, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з вищенаведених підстав, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи власником земельної ділянки площею 7,12 га, кадастровий номер 4822781200:02:000:0093 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №827737, 06 вересня 2007 року, уклала договір оренди цієї земельної ділянки № НОМЕР_1 з ПП Веселий Роздол строком на 10 років. За актом приймання-передачі земельної ділянки відповідно до договору оренди землі орендодавець ОСОБА_4 передала, а ПП Веселий Роздол прийняло земельну ділянку в розмірі 7,12 га у фактичне користування.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Веселинове Миколаївської області ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно з заповітом ОСОБА_4 орендована земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_1 на підтвердження чого остання отримала державний акт серії ЯЛ № 639911.

04 липня 2016 року між ОСОБА_1 та ПП Веселий Роздол укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 12 травня 2008 року, за якою строк оренди зазначеної земельної ділянки продовжено.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи №21-136, виконаної експертами Миколаївського відділення Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 29 квітня 2021 року, підпис від імені померлої ОСОБА_4 у графі Орендодавець у договорі оренди землі № 69 від 06 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПП Веселий Роздол та графі Орендодавець в акті прийому-передачі земельної ділянки, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 стверджувала, що договір оренди землі від 06 вересня 2007 року ОСОБА_4 за життя не підписувала, підпис у ньому вчинено іншою особою.

Згідно із частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із частиною 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами .

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями статті 630 ЦК України при укладенні договорів оренди землі застосовується типова форма договору оренди землі. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

За приписами частини 1 статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Висновком експерта № 21-136 Миколаївського відділення Одеського Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 29 квітня 2021 року, встановлено, що підпис від імені померлої ОСОБА_4 у графі Орендодавець у договорі оренди землі № 69 від 06 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПП Веселий Роздол та графі Орендодавець в акті прийому-передачі земельної ділянки, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою.

Відповідно до статей 12 , 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу . Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд правильно врахував, що зазначений висновок експерта, відповідає положенням статті 102 ЦПК України .

Відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів на його спростування.

Отже, на думку колегії суддів, висновок експерта № 21-136 від 29 квітня 2021 року судом першої інстанції належно оцінений у сукупності з іншими доказами.

Встановивши, що ОСОБА_5 за життя оспорюваний договір оренди землі від 06 вересня 2007 року не підписувала, відповідно, умови цього договору не погоджувала, суд зробив обґрунтований висновок, що в останньої було відсутнє волевиявлення на укладення цього договору.

Разом з цим, у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення .

Крім того, правові наслідки недійсності правочину, в тому числі з підстав установлення факту відсутності волевиявлення особи на його укладення, чітко унормовані статтею 216 ЦК України, за положеннями якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно частини 1 статті 15 , частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи наведене, спірний договір оренди землі, укладений 06 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та ПП Веселий Роздол є неукладеними, тому у задоволенні позовних вимог про недійсність цього договору та додаткової угоди, укладеної на підставі цього договору, суд першої інстанції правильно відмовив з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

При цьому слід врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на зазначене, спірний договір оренди землі є неукладеним, тому у задоволенні позовних вимог про недійсність договору оренди землі від 06 вересня 2007 року і додатковї угоди до нього, а також застосування наслідків недійсності правочину щодо зобов`язання повернути земельну ділянку, слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Проте відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. Такі вимоги позивачем не заявлялись, а відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Проте це не позбавляє позивача звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Доводи апеляційної скарги про те, суд першої інстанції не повинен був застосувати до спірних правовідносин правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, оскільки даний висновок суперечить правовій позиції, що зазначена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, а також правовим висновкам зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, а також окремим правовим позиціям (думкам) суддей Великої Палати Верховного Суду Ситнік О.М., Лященко Н.П., Прокопенко О.Б., Ткачуком О.С., Британчуком В.В., Гриціва М.І. на застосовану постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року є неприйнятними з огляду на таке.

Приписи частини 4 статті 263 ЦПК України зобов`язують суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. При цьому враховувати слід висновки щодо застосування норм права застосовані Верховним Судом в постановах, прийнятих за часом пізніше, ніж постанови, де викладені правові висновки по застосуванню аналогічних норм права, за датою ухвалення судового рішення часом раніше. Крім того, застосовуючи висновки Верховного Суду необхідно дотримуватися ієрархії судових рішень, оскільки висновки Великої Палати Верховного Суду, що застосував районний суд, мають перевагу над висновками колегії суддів. Таке роз`яснення було зазначено в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 130/1001/17 щодо ієрархії висновків Верховного Суду. Врахування окремих думок суддів Верховного Суду щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду при розгляді цивільних справи процесуальним законодавством не передбачено.

Аргументи скарги про те, що спірний договір містить усі необхідні реквізити, істотні умови, передбачені статтею 15 Закону України Про оренду землі , проведено державну реєстрацію цього договору, а тому він є укладеним, а отже, оспорюваним, та за рішенням суду може бути визнаний недійсним не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються наведеними нормами права та судовою практикою, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Також є безпідставними твердження скаржника, що у разі якщо суд визнав обраний позивачем спосіб захисту порушеного права неналежним, то суд мав застосувати вимоги частини 2 статті 5 ЦПК України та визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, з огляду на те, що ця норма застосовується у разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права, а у справі, що розглядається законом як раз визначає способи захисту порушеного права власника земельної ділянки. Крім того цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та з дотриманням принципу диспозитивності цивільного судочинства, зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі поданих учасниками справи доказів.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином оскаржене рішення по суті вимог ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням судового практики Верховного Суду, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.В. Крамаренко

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 16 грудня 2021 року.