Постанова

від 14.12.2021 по справі 442/6069/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/6069/19 Головуючий у 1 інстанції: Гарасимків Л.І.

Провадження № 22-ц/811/327/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 63

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді - Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Жукровської Х.І.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради Броварської І.Д., представника відповідача Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Сенців М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2020 року в складі судді Гарасимків Л.І. в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , які діють в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

У серпні 2019 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до відповідачів Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про зобов`язання вчинити дії.

Вимоги обґрунтовували тим, що вони є батьками чотирьох дітей. Їхні наймолодші діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є дітьми - інвалідами (ДЦП змішаної форми). У зв`язку із важкими житловими умовами та потребами наймолодших дітей з обмеженими можливостями у пересуванні, їм необхідне житлове приміщення, з якого пристосований вихід на вулицю для інвалідних візків, тобто на першому поверсі житлового будинку.

На квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, вони знаходяться вже з 1993 року у загальній черзі і відповідно з 2006 року у пільговій черзі. Протягом всіх цих років (13 років) вони неодноразово повідомляли виконавчий комітет Дрогобицької міської ради та надавали підтверджуючі документи про те, що в сім`ї виховуються двоє дітей інвалідів (ДЦП змішаної форми), які в силу свого захворювання багато часу проводять саме у житловому приміщенні, а тому дуже потребують для проживання і пересування більшої площі помешкання із безперешкодним виїздом на вулицю.

Згідно відповіді виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 05.06.2019 року №3-27/4482, яка дублює відповідь Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради від 29.01.2019 року № 63, - у пільговій черзі позивачі перебувають під № 581, однак житлові площі відсутні, так як будівництво житла за рахунок коштів міського бюджету не здійснюється впродовж тривалого часу.

З врахуванням заяви від 22 вересня 2020 року про уточнення позовних вимог, просили зобов`язати виконавчий комітет Дрогобицької міської ради надати сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з дітьми - особами з інвалідністю з дитинства, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які знаходяться на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов з 1993 року у загальній черзі і з 2006 року у пільговій черзі, квартиру на першому поверсі житлового будинку.

Оскаржуваним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2020 року позов задоволено.

Зобов`язано Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради надати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , з дітьми - особами з інвалідністю з дитинства, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які знаходяться на квартирному обліку громадян та потребують поліпшення житлових умов, перебуваючи з 1993 року у загальній черзі, і з 2006 року у пільговій черзі, у постійне користування квартиру на першому поверсі житлового будинку.

Зобов`язано Департамент міського господарства Дрогобицької міської ради - вчинити дії з розподілу та надання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у постійне користування квартиру на першому поверсі житлового будинку відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, а також з урахуванням кількості членів його сім`ї.

Судові витрати покладено за рахунок бюджетних асигнувань.

Рішення суду оскаржив відповідач Департамент міського господарства Дрогобицької міської ради.

В апеляційній скарзі зазначає, що дане рішення винесене з порушенням норм чинного законодавства, є незаконним та необґрунтованим. Резолютивна частина не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Відповідно до листа виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 05.06.2019 №3-27/4482 позивачу було повідомлено, що його сім`я перебуває на квартирному обліку у виконавчому комітеті Дрогобицької міської ради з 1993 року в загальній черзі під №2017, в пільговій під №581. Окрім цього, у листі йшлося про те, що станом на сьогоднішній день вільні житлові площі відсутні, оскільки будівництво житла за рахунок коштів міського бюджету не здійснюється впродовж тривалого часу. Також позивачу повідомлено, що за умов наявності вільних житлових площ йому може бути надана виконкомом квартира згідно пільгової черги.

Звертає увагу, що згідно із ст. 29 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , особи з інвалідністю забезпечуються житлом у порядку і на умовах, передбачених чинним законодавством і з урахуванням положень цього Закону.

Вказані норми визначають право осіб з інвалідністю на поступове поліпшення умов життя, в тому числі і житлових умов, але вони не встановлюють для відповідних органів беззаперечного обов`язку надання іншого житла, у разі невідповідності потребам особи з інвалідністю займаного нею приміщення, всупереч правам і інтересам інших осіб, які також потребують поліпшення житлових умов.

Апелянт вважає, що сім`ї ОСОБА_6 , відповідно до чинного житлового законодавства, може бути надана квартира міськвиконкомом згідно з його пільговою чергою.

Окрім того, звертає увагу на те, що суд проголошуючи резолютивну частину рішення, вийшов за межі вимог, що ставили позивачі.

Просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 10 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів заслухавши суддю доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла такого висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Колегією суддів встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно із довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 005848/11-2019 від 31.10.2019, позивачка ОСОБА_3 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 , до складу сім`ї входять: чоловік ОСОБА_1 , син ОСОБА_5 , син ОСОБА_4 , син ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , онука ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 30).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 187056294 від 31.10.2019 позивачці ОСОБА_3 належить на праві власності земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 4610600000:01:069:0235 площею 0,06 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору. Інше майно на праві власності не зареєстроване (т. 1 а.с. 31).

В свою чергу, згідно із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 172996876 від 08.07.2019 у позивача ОСОБА_1 будь яке нерухоме майно на праві власності не зареєстроване (т. 1 а.с. 32).

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не забезпечені власним житлом, проживають разом з дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є дітьми-інвалідами (ДПЦ змішаної форми), в одній житловій кімнаті, другого поверху будинку, що унеможливлює проведення необхідного комплексу фізіологічних вправ і занять та утруднює індивідуальне навчання дітей.

Діагноз дітей підтверджується витягами з медичних карт ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також відповідними посвідченнями.

На квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов сім`я ОСОБА_1 знаходяться з 1993 року. Загальна черга під №2017

Окрім того, позивач ОСОБА_1 визнаний особою, яка постраждала внаслідок ліквідації Чорнобильської АЕС, що підтверджується посвідченням серії №3 від 02.02.2017р., включений до списку осіб, які користуються правом на позачергове одержання житлової площі, як сім`ю учасника ліквідації ядерних аварій категорії І відповідно до п.10 ст.20 ЗУ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи під №27.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сім`я ОСОБА_6 , як сім`я з дітьми - інвалідами, інваліда армії, сім`я учасника ліквідації ядерних аварій, більше ніж 14 років перебуває на обліку щодо надання житла та є такою, яка першочергово потребує житло, а тому враховуючи передбачений законом обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування створити доступне середовище для людей з особливими потребами, дійшов висновку про необхідність забезпечення сім`ї позивачів житлом, при цьому вказав, що ненадання останнім такого є грубим порушенням їх прав та охоронюваних законом інтересів. Доводи відповідача про відсутність бюджетних асигнувань, призначених для придбання пільгового житла, його будівництва суд вважав такими, що суперечать практиці Європейського суду з прав людини, рішення якого для національних судів України є джерелом права.

Проте колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною першою статті 9 ЖК УРСР встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

За змістом частини першої статті 28 Конвенції про права осіб з інвалідністю Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей, що включає достатнє харчування, одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя й вживають належних заходів для забезпечення та заохочення реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності.

Після ратифікації Україною Конвенції ООН про права інвалідів держава взяла на себе відповідні зобов`язання щодо забезпечення, захисту та реалізації прав осіб з інвалідністю.

Основними нормативними актами, які повинні забезпечити людей з інвалідністю правом на повноцінне життя та створити для маломобільних груп населення безбар`єрне середовище, є Закон України від 05 листопада 2009 року №1704-VI Про будівельні норми , Закон України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності , Закон України від 20 травня 1999 року № 687-XIV Про архітектурну діяльність , Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII Про основи соціальної захищеності інвалідів України , ДБН В.2.2-17:2006 Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення . Також, Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року № 784 був затверджений план заходів щодо створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення на 2009-2015 роки Безбар`єрна Україна , а Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 706 затверджено Державну цільову програму Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів на період до 2020 року.

За змістом статті 4 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров`я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Для того, що б у повній мірі забезпечити самостійний спосіб життя людей з інвалідністю, держава повинна створити безбар`єрне середовище.

Органи державної влади зобов`язані створювати умови для гідного життя осіб, які потребують особливого захисту та створення особливих умов, які мають докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

На виконання цих завдань прийнята Державна цільова програма Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів на період до 2020 року, та Указ Президента України від 18 грудня 2007 року № 1228 Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями .

За наслідками прийняття цих нормативних актів Держава в особі своїх державних органів зобов`язалась створити прийнятні умови для життя осіб з особливим потребами, здійснити заходи щодо усунення їх дискримінації та забезпечити їх такими умовами життя, що будуть сприяти більшому розвитку їх здібності та враховувати їх потреби, у тому числі і житлові.

Діяльність органів державної влади або органів місцевого самоврядування у цих напрямках повинна бути направлена та демонструвати дійсне бажання виконати свої обов`язки та створити належні умови для життя людини з особливими потребами.

При цьому, фактичні потреби конкретної особи можуть бути задоволені будь яким сприятливим способом для цієї особи та можливим способом для органу державної влади або місцевого самоврядування. Баланс між інтересами цієї людини та інтересами громади повинен бути знайдений з урахуванням інтересів усіх сторін та демонструвати дійсне бажання виконати з боку органів влади та місцевого самоврядування свої завдання у цьому напрямку своїх обов`язків.

Створення цих умов є створенням умов доступності людям з особливими потребами до всіх можливостей інших людей у країні, зокрема доступності до житла.

Відповідно до статті 29 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні особи з інвалідністю та сім`ї, в яких є діти з інвалідністю, мають переважне право на поліпшення житлових умов в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно зі статтею 30 цього ж Закону жилі приміщення, займані особами з інвалідністю або сім`ями, у складі яких вони є, під`їзди, сходові площадки будинків, в яких мешкають особи з інвалідністю, мають бути обладнані спеціальними засобами і пристосуваннями відповідно до індивідуальної програми реабілітації, а також телефонним зв`язком. Обладнання зазначених жилих приміщень здійснюється органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких знаходиться житловий фонд. Обладнання індивідуальних жилих будинків, в яких проживають особи з інвалідністю, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, з вини яких настала інвалідність, а в інших випадках - відповідними органами місцевого самоврядування. У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі. Органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок особам з інвалідністю із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.

У разі невідповідності житла особи з інвалідністю вимогам, визначеним висновком медико-соціальної експертизи, і неможливості його пристосування до потреб особи з інвалідністю може провадитись заміна жилої площі.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивачі, як законні представники своїх дітей з інвалідністю, відповідно до статті 29 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , звертались з питанням взяття на квартирний облік, як законних представників - дітей з інвалідністю, які мають переважне право на поліпшення житлових умов.

При перегляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають у будинку АДРЕСА_1 . Будинок на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , який є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Будинок АДРЕСА_1 утворився внаслідок поділу будинку АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 20.11.2018, за умовами якого ОСОБА_1 набув право власності на будинок, в якому розташовані наступні приміщення: 3 житлові кімнати: під лі. 1-1 , літ 1-5 , літ 1-6 , 1 кухня літ. 1-2 , 1 санвузол літ. 1-3 , 1 туалет літ. 1-7 , одна кладочка літ 1-8 , 1 веренда літ. 1-І , загальною площею 59,5 кв.м., житловою площею 43,4 кв.м., до якого відносяться господарські будівлі і споруди: мансарда літ. мс , сіни літ. а , веранда літ. а1 , сходи літ. а3 , балкон літ. б .

Згідно із технічним паспортом на садибний (індивідуальний) будинок АДРЕСА_1 , вказаний будинок є двоповерховий, на першому поверсі розташовані дві житлові кімнати, кухня, санвузол, веранда, на другому поверсі одна житлова кімната, туалет, кладова.

В свою чергу, 08 грудня 2018 року ОСОБА_1 подарував вказаний житловий будинок своєму сину ОСОБА_7 , на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Легедою М.М., який зареєстрований в реєстрі за номером 1381.

Таким чином, до 08.12.2018 позивач ОСОБА_1 був забезпечений належними умовами для проживання з дружиною ОСОБА_3 , а також з дітьми - особами з інвалідністю з дитинства, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , при цьому, вони і після укладеного договору дарування від 08.12.2018 залишилися проживати у будинку за вказаною адресою.

Крім цього, з досліджених апеляційним судом матеріалів цивільної справи № 442/2310/17 встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 11 травня 2017 року задоволено позов ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, треті особи ОСОБА_3 , Орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради, визнано за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 ідеальних частин житлового будинку, загальною площею - 201,6кв.м., житловою площею - 71,3кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 ідеальних частин житлового будинку, загальною площею - 201,6кв.м., житловою площею - 71,3кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги у цивільній справі № 442/2310/17 суд першої інстанції врахував, що згідно із Звітом про проведення технічного обстеження індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_3 від 11.02.2017, підчас технічного обстеження на предмет вивчення можливості або неможливості його надійної та безпечної експлуатації, в тому числі відповідності державним будівельним нормам щодо доступності для маломобільних груп населення (для будинків і споруд цивільного призначення, у тому числі багатоквартирних житлових будинків незалежно від класу наслідків, були оглянуті основні несучі та огороджувальні конструкції об`єкта та встановлено їх готовність до експлуатації. Крім того, за результатами проведеного технічного обстеження об`єкта встановлено можливість їх надійної та безпечної експлуатації, а тому суд прийшов до переконання, що самочинне будівництво майна відповідає санітарним, протипожежним та будівельним нормам забудови, не порушує прав інших осіб, тому є підстави для визнання за позивачем права власності на дане будівництво.

Водночас судом першої інстанції у даній справі не досліджувалось питання, чи відповідає вимогам ДБН житло, в якому проживають діти позивачів, які є інвалідами дитинства, а також в матеріалах справи відсутній висновок медико-соціальної експертизи, який би вказував на неможливість за станом здоров`я дітей, проживати на іншому поверсі, а лише на першому, при цьому не встановлено неможливості пристосування будинку до потреб осіб з інвалідністю.

Нормами ст.43 Житлового кодексу Української PCP громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості.

Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік.

Статтею 46 Житлового кодексу Української PCP передбачено позачергове надання жилих приміщень, і громадяни, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, включаються до окремого списку.

Частиною першою цієї статті визначено перелік осіб, яким жилі приміщення надаються позачергою.

Однак, таке право позивачами може бути реалізоване лише після забезпечення житлом осіб, які станом на час прийняття рішення, включені до списку в черзі перед позивачем та мають такі ж самі житлові права.

З наведених підстав, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача виконавчого комітету Дрогобицької міської ради забезпечити позивачів на праві постійного користування квартирою на першому поверсі житлового будинку відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, а також з урахуванням кількості членів його сім`ї.

Окрім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зобов`язання відповідача - Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради забезпечити позивачів на праві постійного користування квартирою на першому поверсі житлового будинку відповідно до встановлених санітарних та технічних норм, а також з урахуванням кількості членів його сім`ї, оскільки така вимога, з урахуванням уточненої позовної вимоги від 22.09.2020р., до департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради, не заявлялась.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків при ухваленні рішення, оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а також судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У даній справі позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звільнені від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Отже, судові витрати у розмірі 1204,21 грн., понесені Департаментом міського господарства Дрогобицької міської ради за звернення з апеляційною скаргою у даній справі підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Департамену міського господарства Дрогобицької міської ради задовольнити

Рішення Дрогобицького міського суду Львівської області від 10 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , які діють в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до Департаменту міського господарства Дрогобицької міської ради, Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Сплачений Департаментом міського господарства Дрогобицької міської ради за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1204 (одна тисяча двісті чотири) гривень 21 копійка компенсувати за рахунок держави.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти дні з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 грудня 2021 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк