Постанова

від 14.12.2021 по справі 914/1075/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/1075/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги (1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" та (2) Роман Оксани Зіновіївни

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23 червня 2021 року (головуючий Желік М.Б., судді: Скрипчук О.С., Мирутенко О.Л.), якою частково скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 22 вересня 2020 року (суддя Березняк Н.Є.) у справі

за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до: (1) Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова

та за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська мрія"

про визнання недійсним договору.

У судовому засідання взяли участь представники:

Прокуратури прокурор Павловська А.В.

Позивача Матвіюк М.А., Матлай Й.І.

Відповідача 2 Величко Д.В.

ОСОБА_1 Васько І.П.

(рух справи у суді касаційної інстанції детально відображений в ухвалах, що приймалися Верховним Судом)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини спору

1. 26.11.2016 між Міністерством оборони України (далі МОУ, Замовник) в особі Західного управління капітального будівництва МОУ (далі ЗУКБ МОУ) на підставі Положення про ЗУКБ МОУ № 23 від 17.06.2003, від імені якого на підставі довіреності № 220/386/д від 10.11.2016 та наказу Міністра оборони України від 21.08.2015 за № 28-ДП діяв тимчасово виконуючий обов`язки начальника ЗУКБ МОУ Винарський В.В. (Сторона-1), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" (ТОВ "Енерджі Плюс Україна", Підрядник, Сторона-2) було укладено Договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5 (надалі - Договір), який посвідчено Барбуляк Х.М., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 3558, відповідно до умов якого Сторона-1 та Сторона-2 зобов`язалися збудувати об`єкт (об`єкт будівництва) житловий комплекс, а також будь-які інженерно-технічні споруди та комунікації безпосередньо з ним пов`язані згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5.

1.1. Для реалізації вказаного Договору Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає частину функцій Замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються Стороні-2 для виконання функцій Замовника будівництва об`єкта визначена цим договором (пункт 2.2 Договору).

1.2. Згідно пунктів 2.4, 2.5 Договору, фінансування будівництва здійснюється Стороною-2. Джерелом фінансування будівництва об`єкта є кошти Сторони-2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб. У разі залучення коштів фізичних чи юридичних осіб Сторона-2 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами. У разі залучення Стороною-1 коштів фізичних та юридичних осіб на фінансування будівництва до підписання цього Договору, Сторона-1 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами, та здійснює розрахунки з такими фізичними та юридичними особами виключно за рахунок власних коштів або належної йому, відповідно до пункту 7.1 цього договору, частки.

1.3. Відповідно до розділу 3 Договору об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1 м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, орієнтовною площею 6,22 га (згідно наказу начальника Львівського гарнізону від 02.03.2015 № 7 закріплено за КЕВ м. Львова. НСБЛВС, А 0583), яка відведена рішенням Львівського міськвиконкому № 4/370 від 26.01.53, № 394 від 07.08.64 та № 3-"С" від 08.02.85. Сторона-1 зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену пунктом 1.1.5 цього Договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього Договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт. Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього Договору не переходить до Сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених в рамках цього договору.

1.4. В розділі 4 Договору визначено права та обов`язки його сторін. Так, Сторона-2 бере на себе зобов`язання погасити заборгованість Сторони-1 з виплати заробітної плати у розмірі 75 000, 00 грн (пункт 4.1.20 Договору); компенсувати квадратними метрами житла Стороні-1 витрати, пов`язані із використанням земельної ділянки та розробкою проектно-кошторисної документації на загальну суму 434 000,00 грн (пункт 4.1.22 Договору).

1.5. Сторона-1 зобов`язана передати Стороні-2 будівельний майданчик на період будівництва протягом 3-х робочих днів з дати підписання сторонами цього договору за актом передачі будівельного майданчика, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 4.2.3 Договору); Сторона-1 зобов`язана протягом 3 календарних місяців з дати підписання цього Договору, в порядку, встановленому Положенням та чинним законодавством України, списати нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, здійснити його розбирання/демонтаж та звільнити будівельний майданчик від цього майна (пункт 4.2.4 Договору).

1.5. Строки виконання робіт, порядок розрахунків та частки сторін в об`єкті визначено в розділах 5-7 Договору.

1.6. Згідно з пунктом 12.7 цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання покладених на сторони зобов`язань.

2. В подальшому на підставі Акту приймання-передачі від 26.11.2016, Сторона-1 передала, а Сторона-2 прийняла будівельний майданчик виробничу територію (земельна ділянка за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, орієнтовною площею 6,22 га), яка виділена у встановленому порядку для розміщення об`єкту, що будується, а також машин, механізмів, матеріалів, конструкцій, виробів, обладнання, комунікацій, виробничих і санітарно-побутових приміщень, які використовуватимуться в процесі будівництва.

3. Окрім цього, на виконання умов Договору, 10.02.2017 сторонами було підписано Акт № 1 приймання-передачі квартири та Акт № 2 про зарахування, згідно яких Міністерством оборони України було прийнято у власність однокімнатну квартиру № 19 загальною площею 47,6 м кв. та загальною вартістю 492 065 грн за адресою м. Львів, вул. Рубчака, 21б.

4. На підставі Договору, Акту приймання-передачі будівельного майданчику від 26.11.2016, Актів № 1 та № 2 від 10.02.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію за Міністерством оборони України квартири № 19 за адресою м. Львів, вул. Рубчака, 21б, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 90577289 від 26.06.2017.

5. 13.02.2017 заступник Міністра оборони України (листом № 2641) повідомив Міністра оборони України про отримання в рамках виконання інвестиційної угоди вищезазначеної квартири та про надання її сім`ї військовослужбовця ОСОБА_2 .

Узагальнений зміст вимог та підстав позову

6. У травні 2017 року заступник військового прокуратура Західного регіону України (далі "Прокурор") звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі МОУ (далі також "Позивач") із позовною заявою до ЗУКБ МОУ (далі також "Відповідач-1") та ТОВ "Енерджі Плюс Україна" (далі також "Відповідач-2") про визнання Договору недійсним з моменту укладення.

6.1. Звертаючись до суду Прокурор зазначав, що внаслідок укладення Договору сторонами було неправомірно змінено цільове призначення земельної ділянки, а саме із земель оборони на землі житлової та громадської забудови, що прямо суперечить вимогам частини 2 статті 20 Земельного кодексу України та відповідно до статті 21 цього ж Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

6.2. Окрім того, Прокурор вказував, що оспорюваний Договір від імені МОУ укладено тимчасово виконуючим обов`язки начальника ЗУКБ МОУ Винарським В.В. на підставі довіреності, яка не передбачала повноважень щодо підписання договорів, додаткових угод на будівництво житлових об`єктів, виконання проектно-вишукувальних робіт, та без проведення конкурсу, передбаченого Порядком організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715.

Узагальнений зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій

7. Дана справа розглядалася судами неодноразово.

8. За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Львівської області від 22.09.2020 позов Прокурора залишено без задоволення.

8.1. Цим же рішенням суду було залишено без розгляду подану Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська мрія", як особою, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, позовну заяву про визнання Договору дійсним (третя особа заявила таке клопотання).

9. Вказане рішення господарського суду мотивоване таким:

- доводи Прокурора про те, що ОСОБА_3 не мав повноважень на укладення оспорюваного Договору є безпідставними, адже такі повноваження були прямо передбачені у Положенні про ЗУКБ МОУ, а той факт, що ОСОБА_3 свої повноваження перевищив (не отримав погодження Головного КЕУ ЗСУ) не може бути підставою для визнання цього Договору недійсним, адже спірний правочин був двічі схвалений самим МОУ, шляхом прийняття ним у власність житлової квартири, а також укладенням Додаткової угоди до спірного Договору;

- спірна земельна ділянка у АДРЕСА_1 до 1995 року дійсно належала до земель оборони і була закріплена за КЕЧ Львівського району КЕУ Прикарпатського військового округу та перебувала в користуванні військової частини НОМЕР_1 , але разом з тим, в 1995 році за рішенням Львівської міської ради вказану ділянку було вилучено із користування військової частини та змінено її цільове призначення та категорію, а саме із земель оборони на землі житлової та громадської забудови; таким чином не заслуговують на увагу доводи Прокурора, що підставою недійсності оскаржуваного Договору є фактична зміна цільового призначення спірної земельної ділянки - з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, позаяк уклавши Договір, Відповідачі жодним чином такого призначення не змінили.

10. За наслідками перегляду даної справи в апеляційному порядку, постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.06.2021, рішення місцевого господарського суду в частині відмови у позові Прокурора скасовано та прийнято у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Договір з моменту його укладення.

11. Постанова апеляційного господарського суду мотивована таким:

- висновки господарського суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 мав повноваження на укладення оспорюваного Договору є помилковими, адже довіреність, на підставі якої він підписав від імені МОУ оспорюваний Договір, не передбачала повноважень на його підписання чи підписання будь-яких інших договорів про будівництво на вказаних у довіреності земельних ділянках; водночас Положення про ЗУКБ МОУ передбачало погодження укладення такого договору з Головним управлінням розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, і в будь-якому випадку, не наділяло Управління самостійно укладати договір на будівництво саме від імені Міністерства оборони України;

- помилковими є також висновки місцевого господарського суду про те, що оспорюваний Договір у подальшому було схвалено Позивачем, адже прийняття однокімнатної квартири, оформлене ОСОБА_3 , який уклав без відповідних повноважень спірний Договір, не можна розцінювати як наступне схвалення правочину саме МОУ; наявний у матеріалах справи лист № 2641/з від 13.02.2017 заступника Міністра оборони України генерала-майора О.М. Шевчука, у якому він доповідає Міністрові оборони України Полтораку С.Т. про прийняття на баланс до квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква квартири загальною площею 47,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 для подальшої передачі сім`ї загиблого Героя України капітана ОСОБА_2 та погодження цього листа Міністром оборони України також не можуть слугувати належними доказами схвалення МОУ спірного Договору, адже як у згаданому листі, так і у його погодженні відсутні покликання саме на оспорюваний Договір; 75 000 грн, які ТОВ "Енерджі Плюс Україна" перерахувало на виконання спірного Договору на рахунки ЗУКБ, не можуть свідчити про схвалення МОУ умов цього Договору, оскільки Управління є окремою юридичною особою та розпорядилось ними на свій розсуд;

- спеціальні положення Земельного кодексу України та законодавства, яке регулює правовий режим земель оборони передбачають належність земельних ділянок до земель оборони фактично за їх суб`єктною ознакою - надання їх для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; враховуючи те, що ухвалою Львівської міської ради у 1995 році спірну земельну ділянку було надано у постійне користування для військової частини, безпідставними є висновки місцевого господарського суду про те, що вказана земельна ділянка не належить до земель оборони; також на момент укладення спірного Договору, спірна земельна ділянка не могла належати до комунальної власності з правом постійного користування у КЕВ м.Львова, оскільки відповідно до частини 2 статті 77 Земельного кодексу України, викладеній у редакції Закону № 5245-VI від 06.09.2012, землі оборони можуть перебувати лише в державній власності; крім цього, на момент укладення спірного Договору на земельній ділянці було розміщене нерухоме майно МОУ, що ще раз підтверджує приналежність земельної ділянки до земель оборони;

- аналіз матеріалів даної справи свідчить також про те, що при укладенні спірного Договору його сторонами не було дотримано Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715, що в сукупності з наведеним вище є підставою для визнання оспорюваного Договору недійсним;

- щодо участі Прокурора у даній справі, то слід вказати, що ним було належно обґрунтовано правові підстави для представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України в господарському спорі; разом з цим, у зв`язку з необхідністю невідкладного вжиття заходів, спрямованих на відвернення можливих негативних наслідків виконання спірного правочину та очевидною тривалою бездіяльністю компетентного органу, якому повинно було бути відомо про порушення інтересів держави, одночасне подання позовної заяви до господарського суду та повідомлення Міністерства оборони України про це, не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим.

Касаційні скарги

12. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ТОВ "Енерджі Плюс Україна" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

13. Водночас, із касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду, як особа, що не приймала участі у справі, однак, яка вважає, що судом було вирішено питання про її права, інтереси та обов`язки, звернулася ОСОБА_1 . У касаційній скарзі просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а дану справу направити на новий розгляд цьому ж суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги ТОВ "Енерджі Плюс Україна" (узагальнено)

12. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано вимог статті 131-1 Конституції України та неправильно застосовано приписи статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру". Вказує також, що здійснене судом застосування вказаних норм суперечить висновкам Верховного Суду щодо їх правильного застосування, які було викладено у постановах від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 19.02.20119 у справі № 925/226/18 та від 20.08.2020 у справі № 910/12705/18, що в свою чергу призвело до незастосування ним положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову Прокурора без розгляду).

12.1. Обґрунтовуючи наведене скаржник зазначає, що при розгляді цієї справи апеляційним господарським судом було проігноровано те, що її матеріали не містять жодних доказів неможливості захисту інтересів держави Міністерством оборони України самостійно. Більше того, в матеріалах справи відсутні також докази звернення Прокурора до МОУ перед поданням позову в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Подавши позов у даній справі, Прокурор фактично усунув Позивача від можливості звернутися до суду самостійно і тим самим неправомірно став альтернативним суб`єктом звернення до суду, що прямо суперечить як положенням наведених норм матеріального права, так і висновкам Верховного Суду щодо їх правильного застосовування.

13. Крім цього, Відповідач-2 вказує, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано також положення статей 92, 237 239, 241 Цивільного кодексу України та не враховано висновків Верховного Суду (Верховного Суду України) щодо правильного застосування вказаних норм, які було викладено у постановах від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 12.04.2017 у справі № 6-72цс17, від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц, від 16.05.2018 у справі № 910/1163/17, від 25.04.2018 у справі № 910/9915/17, від 10.04.2018 у справі № 910/11079/17 та від 20.03.20118 у справі № 910/8794/16.

13.1. Обґрунтовуючи наведене скаржник зазначає, що в силу вказаних норм Цивільного кодексу України та висновків Верховного Суду (Верховного Суду України) щодо їх правильного застосовування для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені. Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Більше того, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо).

13.2. Матеріалами цієї справи підтверджується, що оспорюваний Договір, як мінімум двічі, був схвалений самим Міністерством оборони України, шляхом прийняття у власність житлової квартири, а також укладення Додаткової угоди до Договору, а тому правових підстав для визнання його недійсним з підстав укладення його представником з перевищенням повноважень у даному випадку не було. Крім цього, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що сторони Договору не мали наміру його виконувати, навпаки всі дії сторін свідчать про те, що спірний Договір був прийнятий до виконання.

14. Інші доводи касаційної скарги Верховний Суд не описує і не аналізує, адже приписами пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (був підставою для відкриття касаційного провадження) вони не охоплюються.

15. Доводи відзиву заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на касаційну скаргу ТОВ "Енерджі Плюс Україна", Верховним Судом не розглядаються, адже подано вказану заяву з пропуском, установленого судом строку для вчинення такої дії.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 (узагальнено)

16. Як вже зазначалося, ОСОБА_1 не брала участі у даній справі, однак звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду з підстав того, що судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови було вирішено питання про її права, інтереси та обов`язки.

16.1. Скаржниця вказує, що вона є однією із значної кількості інвесторів, які на підставі попередніх договорів купівлі-продажу квартир, вклали грошові кошти у будівництво житлового комплекту, що мало відбутися в рамках оспорюваного у цій справі Договору. Зазначає також, що при розгляді цієї справи жоден із учасників спору про обставини залучення грошових коштів від фізичних осіб не заявив, хоча такі обставини мають істотний вплив на вирішення цього спору. Підкреслює, що визнання недійсним оспорюваного Договору безумовно зачіпає її права та інтереси, адже в такому випадку вона позбавляється права набуття квартири у житловому комплексі по АДРЕСА_3 .

Доводи відзиву заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на касаційну скаргу ОСОБА_1 (узагальнено)

17. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор стверджує про безпідставність усіх доводів та аргументів скаржниці. З постановою апеляційного господарського суду погоджується та просить залишити її без змін.

Процесуальні питання

18. Окрім вже згаданих пояснень, наведених у відзиві на касаційну скаргу, Прокурором до Верховного Суду було подано також клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав того, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду жодних прав, інтересів чи обов`язків скаржниці не зачіпає.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій в контексті встановлених обставин спору

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1

19. Відповідно до частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу, зокрема на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

19.1. Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи:

- учасники справи;

- особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

19.2. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в касаційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

19.3. Разом з цим, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

20. Як вже зазначалося, ОСОБА_1 у касаційній скарзі стверджує, що оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду було вирішено питання про її права, інтереси та обов`язки у зв`язку із тим, що судом було визнано недійсним оспорюваний Договір на підставі якого мав бути збудований житловий комплекс по АДРЕСА_3 , інвестором у будівництво якого (на підставі попереднього договору купівлі-продажу, укладеного із ТОВ КУА "Оптимум") є скаржниця.

20.1. Але Верховний Суд з вказаним твердженням не погоджується і вважає його безпідставним, позаяк із вказаних аргументів жодним чином не слідує наявності тих умов з якими законодавець пов`язує можливість оскарження судового рішення не залученою до участі у справі особою (пункти 17. 17.3. цієї Постанови).

20.2. Як справедливо у своєму клопотанні зазначає Прокурор, у постанові апеляційного господарського суду відсутні будь-які висновки про права, інтереси чи обов`язки ОСОБА_1 , не є вона й учасником спірних правовідносин, будь-яких прав чи обов`язків за оспорюваним Договором не набувала. Питання виконання сторонами своїх зобов`язань за вказаним Договором перед третіми особами до предмету доказування у цьому спорі не входили, а тому усі доводи скаржниці про вплив таких обставин на результат його вирішення є необґрунтованими.

21. Пунктом 3 частини 1 статті 296 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

21.1. Враховуючи, що ОСОБА_1 не доведено, а Верховним Судом не встановлено обставин, які давали б підстави вважати, що судом апеляційної інстанції вирішено питання про права, інтереси чи обов`язки скаржниці, в силу згаданого вище припису пункту 3 частини 1 статті 296 ГПК України, касаційне провадження за касаційною скаргою такої особи підлягає закриттю.

Щодо касаційної скарги ТОВ "Енерджі Плюс Україна"

22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

22.1. Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

22.2. Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

23. Відповідно до приписів статті 2 ГПК України (в редакції, чинній станом на дату звернення Прокурора з позовом до суду у даній справі) прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

23.1. Частиною 1 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній станом на дату звернення Прокурора з позовом до суду у даній справі) було, зокрема, визначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

24. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді (станом на дату подання позову у даній справі) було врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

24.1. Ця стаття визначала, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

25. Системне тлумачення вказаних положень ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

25.1. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Така "бездіяльність компетентного органу" означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

25.2. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

25.3. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

25.4. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

25.5. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (у вказаних висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яку було викладено у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

26. В будь-якому випадку захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує лише субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

26.1. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

27. За обставинам цього спору, Прокурор, обґрунтовуючи наявність підстав для представництва ним інтересів держави в особі МОУ в суді, зазначав, що укладення та виконання оспорюваного Договору призвело до незаконного використання земель оборони як будівельного майданчика, внаслідок чого інтересам держави наноситься пряма матеріальна шкода. В свою чергу Міністерство оборони України, яке є органом, наділеним державою відповідними повноваженнями щодо розпорядженням військовим майном, знаючи про існування спірного Договору, протягом семи місяців з дня його укладення та передачі земельної ділянки Відповідачу-2 в якості будівельного майданчика жодних дій щодо захисту інтересів держави не здійснило, що на думку Прокурора, давало йому підстави звернутися до суду з даним позовом самостійно від імені відповідного органу, який бездіє.

27.1. При цьому, з матеріалів цієї справи вбачається, що у даному випадку Прокурор одночасно подав позовну заяву до господарського суду та надіслав її копію Міністерству оборони України. Доказів звернення Прокурора до МОУ перед поданням позову матеріали цієї справи не містять.

28. Надавши оцінку вказаним доводам та обставинам, апеляційний господарський суд вирішив, що Прокурором було належно обґрунтовано правові підстави для представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України в господарському спорі. Крім цього, суд вказав, що у зв`язку з необхідністю невідкладного вжиття заходів, спрямованих на відвернення можливих негативних наслідків виконання спірного правочину та очевидною тривалою бездіяльністю компетентного органу, якому повинно було бути відомо про порушення інтересів держави, одночасне подання позовної заяви до господарського суду та повідомлення Міністерства оборони України про це, не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим.

29. Але, за наслідками здійснення касаційного провадження у даній справі, на відміну від господарського суду апеляційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду вважає, що у даному випадку Прокурором при звернені до суду не було дотримано приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а здійснене апеляційним судом застосування вказаної норми є неправильним.

30. Як вже зазначалося вище, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" чітко передбачено, що звертаючись до суду з позовом, прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Крім цього, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

30.1. Як вже також вказувалося, "бездіяльність компетентного органу" означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття ж компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

31. З обставин цієї справи слідує, що Прокурор до МОУ перед поданням позову взагалі не звертався, "передпозовної роботи" не проводив, а повідомив компетентний орган про подання позову в його інтересах шляхом надсилання останньому, навіть не окремого повідомлення, а копії позовної заяви, яка була направлена Позивачу одночасно з подання позову до суду.

31.1. Наведені обставини однозначно свідчать про те, що Прокурором не було дотримано обов`язкової, передбаченої Законом України "Про прокуратуру" процедури попереднього повідомлення компетентного органу. Крім того, колегія суддів Верховного Суду не може не відмітити і те, що обізнаність МОУ про укладення оспорюваного Договору сама по собі не свідчить про обізнаність останнього з ймовірною неправомірністю такого правочину. Процедура, що закріплена статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" в тому числі передбачена і для того, що б компетентний орган, отримавши від прокурора відповідне повідомлення, мав можливість відреагувати на ті чи інші порушення закону, навіть у тому випадку, якщо сам орган раніше їх порушеннями і не вважав.

31.2. У цій частині посилання апеляційного господарського суду на правові висновки Верховного Суду у постановах від 20.01.2021 у справі № 927/468/20, від 11.03.2021 у справі № 910/3158/19 та від 19.05.2021 у справі № 902/864/20 є помилковими, адже критерій "розумності строку", який тлумачив касаційний суд у тих справах, може застосовуватись тільки у тому випадку, якщо такий строк взагалі мав місце.

32. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із доводами касаційної скарги ТОВ "Енерджі Плюс Україна" про те, що звернення Прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі МОУ у даній справі було передчасним, позаяк таке звернення фактично позбавило Позивача можливості у розумні строки відреагувати на ймовірні порушення інтересів держави та самостійно їх представляти у цьому спорі. У даному випадку Прокурор неправомірно діяв як альтернативний суб`єкт звернення до суду, хоча у спірних правовідносинах міг виконувати лише субсидіарну роль.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. Пунктом 5 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю і залишити позов без розгляду. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу (частина 1 статті 313 ГПК України).

34. Вище вже зазначалося, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18) якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

35. Позаяк у цій справі підстави для представництва Прокурором інтересів держави в особі МОУ були відсутні, однак суди попередніх інстанцій цього помилково не врахували, колегія суддів Верховного Суду, керуючись своїми повноваженнями, які передбачені статтями 308, 313 ГПК України, дійшла висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій та про залишення позову Прокурора без розгляду.

36. У звязку із висновком про залишення позову Прокурора без розгляду, інші доводи касаційної скарги ТОВ "Енерджі Плюс Україна" Верховний Суд не розглядає, оскільки будь-якого значення для результату провадження вони вже не мають.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Плюс Україна" задовольнити частково.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23 червня 2021 року і рішення Господарського суду Львівської області від 22 вересня 2020 року у справі № 914/1075/17 скасувати.

4. Позов заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.