Рішення

від 16.12.2021 по справі 497/249/17

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16.12.2021

Справа № 497/249/17

Провадження № 2/497/688/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2021 року Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Раца В.А.,

секретаря - Божевої І.Д.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні, в місті Болграді цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

15.02.2017 року представник позивача ПАТ КБ ПриватБанк - Сафір Ф.О., який здійснював свої повноваження на підставі довіреності № 3262-К-Н-О від 17.01.2017 року (а.с.36), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 47 086,90 грн. і судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн., мотивуючи тим, що з відповідачем ОСОБА_1 08.06.2013 року була укладена генеральна угода про реструктуризацію заборгованості по кредитному договору № SAMDN34000006108142 від 09.03.2006 року, відповідно до якої відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 23 777,24 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, яка не виконана належним чином та станом на 08.12.2016 року утворилася заборгованість перед позивачем в розмірі 47 086,90 грн., яку відповідач в добровільному порядку не сплачує.

23 травня 2017 року по справі було ухвалено заочне рішення, яким вимоги позивача задоволено в повному обсязі.

Ухвалою суду від 24.09.2021 року заочне рішення було скасоване та справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні.

01.10.2021 року від представника відповідача ОСОБА_2., який здійснює свої повноваження на підставі довіреності від 28 липня 2021 року, надійшов відзив, в якому він посилається на те, що сам по собі Договір (Умови) не можна вважати доказом надання кредитних коштів, у зв`язку з тим, що він за своєю правовою природою є консенсуальним договором, згідно якого на етапі підписання не виникають правовідносини за договором кредиту. В ньому зазначаються лише умови, порядок надання кредитних коштів, строки надання цих коштів, умови повернення, тощо. Позивачем на підтвердження позовних вимог не надано визначену кредитором сукупність документів, що разом складають Договір. Розрахунок заборгованості є лише калькуляцією та не є належним та допустимим доказом. Також звертає увагу суду на те, що позивач посилається в позовній заяві на угоду від 08.06.2013 року про реструктуризацію заборгованості та приєднання до умов та правил надання продукту кредитних карт по кредитному договору № SAMDN34000006108142 від 09.03.2006 року, в той час як надає анкету-заяву про приєднання від 10.03.2006 року та роздруківку з сайту. Тобто не має документу, на підставі якого позичальник приєдналася до Умов та правил у 2013 році. Окрім цього зазначає, що Умови Генеральної угоди мають бути більш лояльними по відношенню до споживача фінансової послуги, ніж визначені в первісному договорі, неможливість виконання позичальником яких потягло виникнення заборгованості за попереднім договором. Зі змісту угоди неможливо встановити цільове призначення коштів, сторони відповідно угоди узгодили розмір існуючої на момент укладання заборгованості, тобто угоду укладено внаслідок омани та застосування позивачем нечесної підприємницької практики. При цьому позивачем не підтверджено надання первинної документації отримання грошей позичальником та використання на споживчі цілі, тому вона є такою, що не створює собою настання правових наслідків для сторони. На підставі вище переліченого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

26.10.2021 року від представника позивача АТ КБ Приватбанк - Меркулової В.В., яка здійснює свої повноваження на підставі довіреності № 2982-К-Н-О від 30.07.2020 року, надійшла відповідь на відзив, в якій вона зазначає про укладення генеральної угоди між сторонами, але різниця в даті анкети сталася через людський фактор, при цьому відповідач не зверталася до банку для внесення виправлень, більш того частково виконувала її. Тобто відповідач маючи невиконане кредитне зобов`язання, за власним бажанням звернулася до Банку з метою створення сприятливих умов для виконання зобов`язань. Звертає увагу суду що при укладання Генеральної угоди повторно кредитні кошти не видаються, оскільки метою укладення угоди є реструктуризація заборгованості за кредитом та створення сприятливих умов для виконання кредитних зобов`язань. Банком при підписанні договору реструктуризації було списано відсотків - 3 972,34 грн. та штрафів на суму 2 524,74 грн., загальна сума заборгованості з дати підписання угоди склала 25 377,24 грн. Під час підписання угоди сторони погодили нові строки погашення заборгованості з 08.06.2013 року по 30.06.2016 рок, розмір заборгованості, розмір відсоткової ставки, порядок і спосіб внесення платежів на погашення заборгованості, тобто усі істотні умови, та відповідач погодившись з цими умовами підписала угоду. На підставі цього представник позивача просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача Бикова В.В., яка діє на підставі довіреності №6365-К-О від 03.08.2021 року, в судове засідання не з`явилася, надала клопотання про розгляд справи без участі представника АТ КБ Приватбанк , позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник надав заяву про розгляд справи у його відсутності, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд прийшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 08.06.2013 року між ПАТ КБ Приватбанк в особі голови Правління Дубілета О.В. з одного боку та ОСОБА_1 з іншого боку, укладена Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток, метою якої є створення сприятливих умов для виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № SAMDN34000006108142 від 09 березня 2006 року, а також приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток (а.с. 9).

Відповідно до положень пунктів 1.1-1.2.2 генеральної угоди сторони домовилися про зменшення поточної заборгованості позичальника за зазначеними вище кредитними договорами, а також сторонами було визначено розмір заборгованості позичальника за кредитним договором на дату підписання генеральної угоди, а саме було зменшено відсотки на 3 972, 34 грн та штраф на 2 524,74 грн., загальна сума залишку заборгованості з дати підписання угоди склала 25 377,24 грн., дата погашення заборгованості - 30.06.2016 року.

У пункті 1.5 генеральної угоди сторони обумовили, що підписання вказаної угоди не являється анулюванням заборгованості позичальника.

У пункті 2.1 генеральної угоди сторони визначили, що банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 23 777,24 грн. на строк 36 місяців, з 08.06.2013 року по 30.06.2016 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку в обмін на зобов`язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів у розмірі 1.5% на місяць на суму залишку заборгованості з кредиту у вказані в заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості відбувається у наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця позичальник надає банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 862,64 грн. для погашення заборгованості з кредиту, яка складається з заборгованості з кредиту, процентів, а також інших витрат відповідно до Умов та правил. Дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше 30.06.2016 року.

При цьому, відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Генеральна угода разом з Умовами та правилами надання продукту банківських карток, становить собою договір про надання кредиту, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на цій угоді.

Підписавши генеральну угоду, ОСОБА_1 приєдналась до запропонованих банком умов та правил надання банківських послуг, що підтверджується її особистим підписом. Тобто з моменту підписання фізичною особою генеральної угоди між кредитором і позичальником було укладено договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання позичальника до запропонованої генеральної угоди (умов кредитування), в якому узгодили розмір заборгованості позичальника перед банком за кредитним договором, та передбачили порядок її погашення.

Для надання послуг банк видає позичальнику платіжну карточку відповідно до умов пункту 2.1 Генеральної угоди (пункт 2.3).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність . Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту

Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором (генеральною угодою) від 08.06.2013 року ОСОБА_1 на підставі Генеральної угоди, 10 червня 2013 року зараховано кошти у розмірі 23 777,24 грн. Зазначеним розрахунком підтверджується, що відповідач отримала кредитні кошти, а саме зменшену заборгованість за попереднім кредитним договором, які відповідач фактично визнала підписавши угоду та здійснювала частково погашення заборгованості ( а.с. 7).

Як зазначалось вище, відповідач підписала Генеральну угоду та прийняла пропозицію позивача і приєдналась до договору згідно із умовами та правилами надання банківських послуг. Таким чином, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, а отже, факт наявності кредитних правовідносин між сторонами доведений належним чином. Крім того, отримавши кредитні кошти, відповідач здійснювала часткове погашення, що свідчить про існування між сторонами кредитних правовідносин, а отже є підставою для стягнення з позичальника отриманих нею коштів.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 9 липня 2018 року по справі № 202/19403/13-ц.

Встановлено, що у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала та станом на 08 грудня 2016 року за ОСОБА_1 розраховується заборгованість у загальному розмірі 47 086,90 грн., яка складається з: 16 342,34 грн. заборгованості за кредитом; 7 301,59 грн. заборгованості за відсотками; 16 995,94 грн. - заборгованість за пенею та комісією, штрафу відповідно до пункту 2.2 Генеральної угоди - 6 447,03 грн. (а.с.7).

Генеральна угода містить текст про погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, але не конкретизовано яка саме редакція Умов та Правил надання банківських послуг погоджена споживачем.

Пунктом 2.2 Генеральної угоди передбачено, що згідно з статтями 212, 611, 651 ЦК України при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, зазначених в даній генеральній угоді, Умовах та правилах, більше ніж на 31 день, по зобов`язаннях строк виконання яких не настав, сторони погодили, що строк повернення кредиту вважається 32-й день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32-го дня порушення, вважається простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 6497,08 грн.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Останній платіж з дотриманням умов кредитного договору ОСОБА_1 здійснила 16 липня 3014 року (а.с.7), в наступний період позичальник не виконувала обов`язки, передбачені умовами пункту 2.1 генеральної угоди, а тому за визначенням пункту 2.2 договору строк повернення кредиту в повному об`ємі для позичальника настав 01 вересня 2014 року, і саме з 01 вересня 2014 року в позивача виникло право вимоги щодо дострокового повернення кредиту та сплати всіх нарахованих платежів.

Після зміни строку виконання зобов`язання 01 вересня 2014 року усі наступні щомісячні платежі, передбачені договором, не мають правового значення, оскільки за вимогою пункту 2.2 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати й усі наступні щомісячні платежі після 01 вересня 2014 року не підлягають виконанню.

Цей висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 29 червня 2016 року (справа № 6-1188цс16) та постанові від 2 грудня 2015року у справі № 6-249цс15.

Однак банк після 01 вересня 2014 року продовжував нараховувати позичальнику проценти до 08 грудня 2016 року та звернувся до суду з зазначеним позовом 15 лютого 2017 року.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вказане позивач не мав права нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.

Таким чином з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 16 342,34 грн. та штраф визначений п. 2.2. генеральної угоди у розмірі 6 447,03 грн.

Заборгованість за пенею та комісією також не підлягає задоволенню, так як подвійною відповідальністю.

Банк, обґрунтовуючи право вимоги в частині нарахування штрафів послався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи генеральну угоду позичальника про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Суд вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ ПриватБанк , тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Заяві домовленості сторін про сплату прострочених відсотків, пені, наданий Банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.77, ч.2 ст.78, ст.79, ч.1 ст.80 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, враховуючи викладене, позовні вимоги АТ КБ Приватбанк є обґрунтованими в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № SAMDN34000006108142 від 09.03.2006 року станом на 08.12.2016 року у розмірі 22 789,37 грн., яка складається з: 16 342,34 заборгованість за тілом кредиту (зменшена сума кредитного договору обговорена у генеральній угоди) та 6 447,03 грн. штраф визначений п.п.2 генеральної угоди.

В іншій частині позовні вимоги, є недоведеним фактом досягнення сторонами домовленості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог в розмірі 774,38 грн. (22 789,37 грн. х 1600 грн. (800 грн. судового збору сплаченого за забезпечення позову не підлягає врахуванню, так як судом відмовлено в забезпеченні позову) / 47 086,90 грн.).

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 141, 263, 265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк" (р/р НОМЕР_2 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) кредитну заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію від 08.06.2013 року в розмірі 22 789 (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят дев`ять) гривень 37 копійок, та судові витрати в розмірі 774,38 гривень, а всього 23 563 (двадцять три тисячі п`ятсот шістдесят три) гривні 75 копійок.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.А. Раца