Рішення

від 13.12.2021 по справі 908/2891/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 22/24/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2021 Справа № 908/2891/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В.,

При секретарі судового засідання Шолоховій С.В.

За участю представників сторін:

від позивача - Починок В.В., ордер АЕ № 1094607 від 29.09.2021

від відповідача - не з`явився

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/2891/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-КР" (бул. Вечірній, буд. 10, кв. 58, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50076)

до відповідача: Приватного підприємства-фірми "Дарьял" (вул. Фортечна, буд. 53, м. Запоріжжя, 69002)

про стягнення 69 060,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заяви позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-КР" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою (вих. № б/н від 29.09.2021) до Приватного підприємства-фірми "Дарьял" про стягнення 69060,00 грн. заборгованості з оплати за надані послуги по договору про надання транспортних послуг № 150620 від 15.06.2020. Позов обґрунтований ст.ст. 526, 530, 901, 903 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Згідно з позовною заявою, за умовами договору № 150620 від 15.06.2020, позивачем у період з 04.01.2021 по 16.04.2021 були надані відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 69060,00 грн., що підтверджується переліченими у позовній заяві актами здачі-приймання виконаних робіт, що підписані сторонами. Оплата за вказані послуги відповідачем не здійснена.

15.11.2021 до суду надійшла відповідь на відзив.

01.12.2021 надійшло пояснення, зокрема, зазначено, що у кожному акті у графі Послуга є посилання на номер автомобіля та ПІБ водія, який здійснював перевезення, а дата акту відповідає даті товарно-транспортної накладної. Заявки на перевезення надавались замовником виконавцю в усному вигляді в телефонному режимі, що не суперечить умовам п. 1.1 договору.

06.12.2021 надійшло пояснення, в якому зазначено про відсутність деяких товарно-транспортних накладних через ненадання їх вантажовідправником чи не оформлення виконавцем послуг.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Позиція (аргументи) відповідача. Заяви відповідача

Відповідач у відзиві, що надійшов до суду 03.11.2021, проти позову заперечив. Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), що покладені у підставу позову, підписані не уповноваженими особами та не можуть вважатися доказами на підтвердження факту перевезень та виникнення заборгованості. У задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

26.11.2021 надійшло заперечення на відповідь на відзив. Подані позивачем копії товарно-транспортних накладних не мають юридичного відношення до актів здачі-приймання робіт (надання послуг), оскільки в актах відсутні посилання на товарно-транспортні накладні. Зазначено, що відповідачем були включені у податковий кредит зареєстровані позивачем податкові накладні, що долучені до позовної заяви (було сформовано податковий кредит). Однак вказане не є доказом здійснення господарських зобов`язань.

10.12.2021 надійшло пояснення, в якому зазначено, зокрема, вважає, що укладений між сторонами договір № 150620 є договором транспортного експедирування, так як його предмет відповідає ст. 929 ЦК України, ст. 316 ГК України. Позивач, як експедитор, не надавав відповідачу документів по підтвердженню своїх витрат у розмірі 69060,00 грн. у відповідності до вимог п. 4.2 договору № 150620. У матеріалах справи відсутні документи по підтвердженню витрат позивача у розмірі 69060,00 грн. Позивачем не надано доказів, що позивач має можливість перевезення вантажів власним або орендованим автотранспортом в якості автомобільного перевізника. Відповідач вважає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9000 грн. не відповідають вимогам ст. 126 ГПК України. Просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у позові відмовити у повному обсязі.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 06.10.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2891/21 та визначено до розгляду судді Корсуну В.Л.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2021, враховуючи перебування судді Корсуна В.Л. з 08.10.2021 на лікарняному, позовну заяву передано на розгляд судді Ярешко О.В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.10.2021 суддею Ярешко О.В. позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі № 908/2891/21 за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 11.11.2021.

Ухвалою суду від 29.10.2021 у задоволені клопотання (вих. № б/н від 27.10.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-КР" про участь у судовому засіданні 11.11.2021 о 11.00 год. в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою суду від 11.11.2021 розгляд справи відкладено на 01.12.2021.

Ухвалою суду від 11.11.2021 у задоволені клопотання (вих. б/н від 10.11.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-КР" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою суду від 01.12.2021 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 13.12.2021.

У судове засідання 13.12.2021 з`явився представник позивача. Представник відповідача не з`явився, згідно з клопотанням, що надійшло до суду 10.12.2021, просив розглянути справу за відсутності його представників.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав письмове клопотання про продовження строку розгляду справи, що надійшло до суду 13.12.2021. Просив продовжити строк судового розгляду справи на один місяць. Клопотання обґрунтоване тим, що 11.12.2021 поштою отримано пояснення відповідача від 08.12.2021. Позивач має можливість і бажає надати суду докази на спростування заперечень відповідача, що викладені у поясненні. Оскільки документи містять досить великий об`єм, позивач не має достатньо часу підготувати та направити їх відповідачу та до суду до судового засідання 13.12.2021. Також просив суд позбавити відповідача посилатися при розгляді справи по суті на обставини, що зазначені у поясненні, на які відповідач не посилався у відзиві.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про продовження строку розгляду справи, як процесуально необґрунтованого, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не встановлено можливості продовження строку розгляду справи, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Останнім днем строку розгляду даної справи є 13.12.2021.

Згідно з приписами ст. 165 ГПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову (частина 1). Відзив повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права (частина 2). Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього (частина 4).

Враховуючи вказані приписи законодавства, оскільки відзив не містить заперечень відповідача щодо недоведеності позивачем того, що він являється автомобільним перевізником, договір № 150620 є договором транспортного експедирування, позивач, як експедитор, не надавав відповідачу документів по підтвердженню своїх витрат у розмірі 69060,00 грн., такі документи відсутні у матеріалах справи, незгода з вказаними обставинами не вбачається з наданих разом із відзивом доказів, суд зазначає про позбавлення права відповідача заперечувати проти вказаних обставин під час розгляду справи по суті. Суд також враховує, що відповідач у відзиві з посиланням на ст. 909 ЦК України, ч. 2 ст. 307 ГК України, які регулюють договір перевезення, наголошував про відсутність підтвердження перевезень за договором № 150620.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності сторін судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, зважаючи на клопотання відповідача, суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

У судовому засіданні 13.12.2021 судом справу розглянуто по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

4. Обставини справи, встановлені судом, та докази що їх підтверджують

15.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-КР" (виконавець, позивач у справі) та Приватним підприємством-фірмою "Дарьял" (замовник, відповідач у справі) укладений договір № 150620 на надання транспортних послуг.

Відповідно до п. 1.1 договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання протягом терміну дії договору від свого імені за винагороду і за рахунок замовника забезпечувати перевозку вантажів по заявках замовника по території України на умовах, викладених в цьому договорі.

Умовами пунктів 2.3.4, 2.5.3 договору сторони визначили обов`язок замовника своєчасно прийняти надані послуги та оплатити їх вартість. Виконавець зобов`язався надати замовнику, за фактом виконання транспортних послуг, оригінал рахунку, акта виконаних робіт, оригінал товарно-транспортної накладної (якщо це вказано у заявці) та картку простою автомобіля, якщо такий мав місце.

Згідно з п. 2.6 сторони домовилися датою виконання робіт вважати дату видачі вантажу вантажоодержувачу, зазначену у товарно-транспортних накладних.

Згідно з п. 4.2, замовник зобов`язався відшкодувати виконавцю письмово доведені витрати, пов`язані з виконанням послуг за умовами договору та сплатити їх згідно виставленого рахунку за договірною ціною протягом 5-ти банківських днів після надання оригіналів документів.

Відповідно до п. 4.3 договору, замовник зобов`язаний підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (послуг) протягом 5-ти днів після отримання документів або направити виконавцю мотивовану відмову.

Згідно з п. 7.2, договір набуває чинності з 15.06.2020 і діє до 31.12.2021.

Із матеріалів даної справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору між сторонами підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

№ 1 від 04.01.2021 на суму 1080,00 грн. (29.01.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000013, 040121 від 04.01.2021);

№ 3 від 14.01.2021 на суму 1020,00 грн. (29.01.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 140121, ТТН-000089 від 14.01.2021);

№ 4 від 15.01.2021 на суму 2520,00 грн. (29.01.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не надана йому вантажовідправником;

№ 5 від 22.01.2021 на суму 2220,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 220121, 220121/1 від 22.01.2021);

№ 6 від 25.01.2021 на суму 1440,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000167, 2501231, 250121/1, ТТН-000168 від 25.02.2021);

№ 6/1 від 25.01.2021 на суму 2400,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 8 від 28.01.2021 на суму 1080,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 280121 від 28.01.2021);

№ 9 від 29.01.2021 на суму 1380,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 290121/1, 290121/2, 290121/3 від 29.01.2021);

№ 10 від 01.02.2021 на суму 720,00 грн. (26.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 10221 від 01.02.2020);

№ 11 від 02.02.2021 на суму 2400,00 грн. (26.02.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 13 від 10.02.2021 на суму 1080,00 грн. (26.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 100221, 100221/1 від 10.02.2021);

№ 14 від 11.02.2021 на суму 1200,00 грн. (26.02.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 15 від 15.02.2021 на суму 720,00 грн. (30.06.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 150221 від 15.02.2020);

№ 17 від 18.02.2021 на суму 960,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 180221 від 18.02.2021);

№ 18 від 19.02.2021 на суму 2280,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 190221, ТТН-000446, ТТН-000446, 190221/3, 190221/2 від 19.02.2021);

№ 19/1 від 24.02.2021 на суму 600,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 240221 від 24.02.2021);

№ 20 від 25.02.2021 на суму 2340,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 250221, АВ0225 від 25.02.2021), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна по пункту 1 акту не оформлялася виконавцем послуг (за пунктом 2 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 1200,00 грн.);

№ 21 від 26.02.2021 на суму 1080,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000519, 260221/1, 260221, ТТН-000518, 260221 від 26.02.2021);

№ 22 від 01.03.2021 на суму 1320,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 010321 від 01.03.2021);

№ 24 від 04.03.2021 на суму 600,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 040321 від 04.03.2021);

№ 25 від 09.03.2021 на суму 1680,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 090321, ТТН-000620 від 09.03.2021);

№ 26 від 11.03.2021 на суму 840,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № ТТН-1103/019 від 11.03.2021);

№ 27 від 15.03.2021 на суму 1500,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000674, 150321 від 15.03.2021);

№ 28 від 15.03.2021 на суму 720,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 31 від 17.03.2021 на суму 840,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000701, 170321 від 17.03.2021);

№ 29 від 18.03.2021 на суму 2400,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 32 від 22.03.2021 на суму 1200,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000739, 220321 від 22.03.2021);

№ 33 від 23.03.2021 на суму 960,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 230321 від 23.03.2021);

№ 34 від 24.03.2021 на суму 3240,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 240321 від 24.03.2021), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна по пункту 1 акта не оформлялася виконавцем послуг (за пунктом 2 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 600,00 грн.);

№ 35 від 25.03.2021 на суму 3000,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 250321/3, 250321/2, 250321/1, 250321 від 25.03.2021, що стосуються пункту 1 акта) (за пунктом 1 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 1500,00 грн.);

№ 36 від 26.03.2021 на суму 1020,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 260321/1, 260321 від 26.03.2021);

№ 37 від 29.03.2021 на суму 1800,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не надана вантажовідправником;

№ 39 від 30.03.2021 на суму 1560,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 300321 від 30.03.2021);

№ 40 від 31.03.2021 на суму 3360,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000851, ТТН-000848, 310321/1, 310321 від 31.03.2021, які стосуються пункту 2 акта) (за пунктом 2 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 1680,00 грн.);

№ 41 від 01.04.2021 на суму 1680,00 грн. (29.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 010421, 010421/1 від 01.04.2021);

№ 42 від 02.04.2021 на суму 3120,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 864422 від 02.04.2021), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не надана вантажовідправником (за пунктом 1 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 1680,00 грн.);

№ 43 від 05.04.2021 на суму 780,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 050421 від 05.04.2021);

№ 44 від 06.04.2021 на суму 1680,00 грн. (29.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 060421, 060421 від 06.04.2021);

№ 45 від 08.04.2021 на суму 2880,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 080421/1, 080421, Р231 від 08.04.2021);

№ 46 від 12.04.2021 на суму 1080,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 120421, ТТН-000968, 120421 від 12.04.2021);

№ 47 від 13.04.2021 на суму 2880,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна по пункту 1 акта не надана вантажовідправником, по пункту 2 акта товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг);

№ 48 від 14.04.2021 на суму 1680,00 грн. (29.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 140421/2, 140421, 140421/1 від 14.04.2021);

№ 49 від 16.04.2021 на суму 720,00 грн. (18.05.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 160421/1, 160421 від 16.04.2021).

Позивач листом з описом вкладення 17.07.2021 направив відповідачу претензію-вимогу від 16.07.2021 щодо сплати боргу у сумі 69060,00 грн., до якої долучив копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідь на претензію в матеріалах справи відсутня.

5. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є договір.

За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Згідно зі ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 11-13 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 N 363 (далі - Правила), договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1 цих Правил визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (п. 11.2 Правил).

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику (пункт 11.5 Правил).

Згідно з даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із видів діяльності ТОВ Техно-КР (позивача) є вид діяльності: 49.41 вантажний автомобільний транспорт.

Відповідно до Національного класифікатора України: Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010/КВЕД 2010 (чинний з 01.01.2012), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457, вид діяльності 49.41 вантажний автомобільний транспорт включає усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального Кодексу України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 статті 77 вказаного Кодексу, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.98 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.98).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року

у справі N 922/51/20).

29 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/3713/16, адміністративне провадження № К/9901/48931/18, досліджував питання щодо наслідків та законних підстав відсутності товарно-транспортних накладних при податкових перевірках.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88), згідно з пунктом 2.1 якого, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт № 2344-III від 5 квітня 2001 року, документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку, наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність товарно-транспортної накладної, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Отже, для здійснення транспортно-експедиторської діяльності наявність товарно-транспортного документа (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо) є обов`язковою. В такому випадку товарно-транспортний документ є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а його відсутність, відповідно, свідчить про формальне документальне оформлення транспортно-експедиторської послуги (12 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/3783/18, адміністративне провадження № К/9901/21076/19, К/9901/22123/19.

Позивач надав товарно-транспортні накладні, що перелічені вище, за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 42900,00 грн. В даних актах визначено найменування послуги транспортні послуги , міститься посилання на договір № 150620 від 15.06.2020, що покладений у підставу позову. Також зазначено маршрут транспортних послуг, держномер транспортного засобу, прізвище водія, що повністю співпадає з даними, відображеними у наданих товарно-транспортних накладних. У товарно-транспортних накладних, зокрема, зазначено найменування замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, пункт навантаження та розвантаження та містяться підпис та кругла печатка юридичної особи відповідача (ППФ Дарьял ).

Товарно-транспортні накладні складені з дотриманням форми, наведеної у Додатку 7 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 42900,00 грн. підписані та затверджені представниками відповідача, підписи яких скріплені круглою печаткою юридичної особи відповідача (ППФ Дарьял ). У кожному акті визначена ціна послуги без ПДВ, сума без ПДВ, сума ПДВ та загальна сума з ПДВ.

Суд враховує, що відповідач укладення договору № 150620 від 15.06.2020 не заперечив, так само як і не заперечив факт надання транспортних послуг.

За умовами п. 2.3 договору № 150620 замовник (відповідач) зобов`язаний своєчасно надавати виконавцю інформацію про істотні умови перевезення, зокрема, вартість транспортних послуг та терміни їх оплати.

Підписуючи акти здачі-приймання робіт (надання послуг), що покладені у підставу позову, сторони тим самим погоджували у кожному конкретному випадку вартість кожної конкретної транспортної послуги (за кожним перевезенням окремо).

Заперечення відповідача щодо підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) не уповноваженими особами відповідача (начальником відділу збуту та постачання ОСОБА_2 та директором з ливарно-механічного виробництва ОСОБА_1) суд до уваги не приймає, оскільки, як зазначив і сам відповідач, вказані особи станом на час підписання актів працювали у ППФ Дарьял , підписи вказаних осіб скріплені круглою печаткою підприємства, листування з приводу вказаних актів (зокрема, щодо їх підписання не уповноваженими особами) матеріали справи не містять. Суд враховує, що копії актів направлялися відповідачу разом із претензією-вимогою від 16.07.2021, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 17.02.2021. Відтак, відповідач був обізнаний про наявність таких актів та мав право висловити свої заперечення позивачу.

Будь-яких доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 діяли в особистих інтересах засновників позивача (ТОВ Техно-КР ) матеріали даної справи не містять та відповідачем не подані.

Крім того, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 102 від 03.12.2020, № 103 від 08.12.2020, № 103/1 від 09.12.2020, № 104 від 11.12.2020, № 107 від 14.12.2020, № 108 від 15.12.2020, № 109 від 16.12.2020, № 110 від 17.12.2020, № 117 від 30.12.2020, що не покладені у підставу позову, та які були оплачені відповідачем за договором № 150620 від 15.06.2020, також підписані з боку ППФ Дарьял ОСОБА_1

Суд приймає до уваги, що відповідачем зазначено про формування ППФ Дарьял податкового кредиту у зв`язку з реєстрацією позивачем податкових накладних, що виписувалися за кожним актом.

Стосовно заперечень відповідача, що подані позивачем товарно-транспортні накладні не мають відношення до актів, що покладені у підставу позову, оскільки не відповідають затвердженому додатку 4 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (в актах не зазначено: Акт додається до (номер товарно-транспортної накладної), суд зазначає, що вказаними Правилами не встановлений обов`язок складення такого акту до товарно-транспортної накладної у разі відсутності будь-яких зауважень щодо перевезення. Такий акт (додаток 4 до вказаних Правил) складається: якщо виявлене пошкодження, яке може вплинути на цілість або якість вантажу при перевезенні, замовник повинен відмовитися від вантаження в такий рухомий склад або контейнери, про що складається акт установленої форми (додаток 4) (п. 8.4 Правил); у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом, що може бути складений у паперовій або електронній формі, за формою, що наведена в додатку 4 (п. 15.1 Правил).

Суд зазначає, що відповідачем не подано суду будь-яких доказів на підтвердження викладених ним у відзиві заперечень.

Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про задоволення позову у частині стягнення з відповідача на користь позивача 42900,00 грн. основного боргу за актами здачі-приймання робіт (надання послуг), що перелічені вище, надання транспортних послуг за якими підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними.

У стягненні 26160,00 грн. основного боргу за актами здачі-приймання робіт (надання послуг): № 4 від 15.01.2021 на суму 2520,00 грн., № 61 від 25.01.2021 на суму 2400,00 грн., № 10 від 01.02.2021 на суму 720,00 грн., № 14 від 11.02.2021 на суму 1200,00 грн., № 15 від 15.02.2021 на суму 720,00 грн., № 20 від 25.02.2021 на суму 1140,00 грн., № 28 від 15.03.2021 на суму 720,00 грн., № 29 від 18.03.2021 на суму 2400,00 грн., № 34 від 24.03.2021 на суму 2640,00 грн., № 35 від 25.03.2021 на суму 1500,00 грн., № 37 від 29.03.2021 на суму 1800,00 грн., № 40 від 31.03.2021 на суму 1680,00 грн., № 42 від 02.04.2021 на суму 1440,00 грн., № 47 від 13.04.2021 на суму 2880,00 грн. суд відмовляє у зв`язку з необґрунтованістю позову у цій частині. Суд враховує, що надання транспортних послуг, що зазначені в даних актах, не підтверджені належними доказами, а саме відповідними товарно-транспортними накладними. Також подані товарно-транспортна накладна № 10221 від 01.02.2020 до акту № 10 від 01.02.2021 на суму 720,00 грн. та товарно-транспортна накладна № 150221 від 15.02.2020 до акту № 15 від 15.02.2021 на суму 720,00 грн. судом до уваги не приймаються, оскільки дата їх складення (01.02.2020 та 15.02.2020), а відтак і дата здійснених перевезень, передують даті складення актів №№ 10, 15. Будь-яких пояснень з цього приводу позивач суду не надав.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказів сплати позивачем суми боргу відповідач не подав.

Таким чином, позов у цілому судом задовольняється частково.

6. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 1410,12 грн. стягується з відповідача на користь позивача.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 9000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно пункту 9 частини 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

З дотриманням вказаних приписів законодавства, позивачем у позовній заяві зазначено, що позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що визначено частиною 6 статті 126 ГПК України.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Згідно ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (ч. 1 ст. 6 даного Закону). Згідно з ч. 3 ст. 4 даного Закону, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з ч. 1 ст. 14 вказаного Закону, адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.

На підтвердження стягнення суми 9000,00 грн. судових витрат позивачем подано копію договору про надання правової допомоги № 08/07/21 від 08.07.2021, укладеного між Адвокатським бюро Віктора Починка та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-КР" (клієнт), предметом якого є надання адвокатським бюро правової допомоги клієнту щодо: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заперечень, клопотань, претензій, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта, зокрема, у судах.

Відповідно п. 2.2 договору, безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро за цим договором здійснює адвокат Починок Віктор Васильович.

За умовами п. 4.1 договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 08.07.2021 сторони визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) бюро за надання правничої допомоги у судовій справі про стягнення з ППФ Дарьял заборгованості з оплати за надані транспортні послуги по договору № 150620 від 15.06.2020 у сумі 69060,00 грн., а також вартість послуг. Згідно з п. 3.1 додаткової угоди, оплата послуг здійснюється за усною домовленістю сторін по факту надання послуг, або шляхом попередньої оплати. Транспортні витрати бюро на прибуття адвоката в господарський суд для представництва інтересів клієнта в судовому засіданні включені до відповідної суми гонорару (п. 3.3). Згідно з п. 7.1, правнича допомога вважається наданою після підписання акту надання послуг, який підписується сторонами.

Між Адвокатським бюро Віктора Починка та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-КР" згідно з договором № 08/07/21 від 08.07.2021 підписані акти надання послуг № 87 від 11.10.2021 на суму 5000,00 грн., № 102 від 01.12.2021 на суму 4000,00 грн.

Згідно з підписаним актом № 87 від 11.10.2021, Адвокатське бюро Віктора Починка надало послуги: ознайомлення з матеріалами справи, аналіз галузевого законодавства, аналіз судової практики у справах з аналогічними обставинами та розробка правової позиції щодо захисту порушеного права (сума 3000,00 грн.), підготовка та подання позовної заяви по справі про стягнення з ППФ Дарьял заборгованості з оплати за надані транспортні послуги по договору № 150620 від 15.06.2020 у сумі 69060,00 грн. (2000,00 грн.), загальна вартість послуг за цим актом склала 5000,00 грн.

Сума 5000,00 грн. по вказаному акту на підставі рахунку № 875 від 11.10.2021 сплачена позивачем на користь АБ Віктора Починка згідно з платіжним дорученням № 79 від 16.11.2021.

Згідно з підписаним актом № 102 від 01.12.2021, Адвокатське бюро Віктора Починка надало послуги: представництво інтересів клієнта у судовому засіданні по справі № 908/2891/21 01.12.2021 (сума послуги 4000,00 грн.).

Сума 4000,00 грн. по вказаному акту на підставі рахунку № 103 від 30.11.2021 сплачена позивачем на користь АБ Віктора Починка згідно з платіжним дорученням № 83 від 30.11.2021.

У матеріалах справи наявна копія ордеру серії АЕ № 1094607, виданого 29.09.2021 за договором № 08/07/21 від 08.07.2021 АБ Віктора Починка на надання правничої (правової) допомоги ТОВ "Техно-КР" (адвокат Починок В.В.).

Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено судом, позовна заява, відповідь на відзив, письмові пояснення у даній справі підписані представником ТОВ Техно-КР адвокатом Починок В.В., адвокатом Починок В.В. складалися клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, копії доказів, що додавалися позивачем до відповіді на відзив, засвідчені адвокатом Починок В.В., адвокат Починок В.В. ознайомлювався у суді з матеріалами справи, а також приймав участь у судових засіданнях, зокрема, 01.12.2021.

Копії документів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надсилалися позивачем на електронну адресу суду та поштою, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 04.12.2021.

Суд враховує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п`ятої статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідач у письмовому поясненні, що надійшло до суду 10.12.2021, зазначив, що на його думку, заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 9000,00 грн. не відповідають вимогам ст. 126 ГПК України. У наданому акті надання послуг № 87 від 11.10.2021 на суму 5000 грн. не вказано час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг. В акті № 102 від 01.12.2021 на суму 4000 грн. розмір послуг адвоката завищений та не відповідає складності малозначної справи та виконаних адвокатом робіт, що є порушенням п. 1 ч. 4 ст. 126 ГПК України. Просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування йому судом витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5590,80 грн. за рахунок відповідача, враховуючи часткове задоволення позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Суд враховує, що цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Відповідачем не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.

Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача стягується 5590,80 грн. витрат професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства-фірми "Дарьял" (вул. Фортечна, буд. 53, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 20496109) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-КР" (бул. Вечірній, буд. 10, кв. 58, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50076, код ЄДРПОУ 43613836) 42900 (сорок дві тисячі дев`ятсот) грн. 00 коп. заборгованості з оплати за надані послуги по договору про надання транспортних послуг № 150620 від 15.06.2020, 1410 (одна тисяча чотириста десять) грн. 00 коп. судового збору, 5590 (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто) грн. 80 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано - 20 грудня 2021.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.В. Ярешко