Постанова

від 17.04.2022 по справі 908/2891/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2022 року м. Дніпро Справа № 908/2891/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Кузнецова В.О.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства-фірми Дарьял

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Ярешко О.В.) від 13.12.2021р. у справі № 908/2891/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Техно-КР (бул. Вечірній, буд. 10, кв. 58, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50076)

до відповідача Приватного підприємства-фірми Дарьял (вул. Фортечна, буд. 53, м. Запоріжжя, 69002)

про стягнення 69 060,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю Техно-КР звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного підприємства-фірми Дарьял про стягнення 69 060,00 грн. заборгованості з оплати за надані послуги по договору про надання транспортних послуг № 150620 від 15.06.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору № 150620 від 15.06.2020р. в частині оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу на загальну суму 69 060,00 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.12.2021р. у справі № 908/2891/21 позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства-фірми Дарьял (вул. Фортечна, буд. 53, м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 20496109) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Техно-КР (бул. Вечірній, буд. 10, кв. 58, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50076, код ЄДРПОУ 43613836) 42 900 (сорок дві тисячі дев`ятсот) грн. 00 коп. заборгованості з оплати за надані послуги по договору про надання транспортних послуг № 150620 від 15.06.2020, 1 410 (одна тисяча чотириста десять) грн. 00 коп. судового збору, 5 590 (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто) грн. 80 коп. витрат на професійну правничу допомогу; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернулося Приватне підприємство-фірма Дарьял, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 13.12.2021р. у справі № 908/2891/21 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зокрема посилається на те, що акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, не є доказами заборгованості Приватного підприємства-фірми Дарьял, оскільки:

-вказані акти з боку відповідача підписані особами, не уповноваженими відповідачем на вчинення правочинів;

-особи, що підписали ці акти є засновниками та директором підприємства позивача, отже, ці особи є заінтересованими;

-вказані акти не доводять надання Товариством з обмеженою відповідальністю Техно-КР послуг перевезення вантажів, оскільки в цих актах відсутні посилання на товарно-транспортні накладні;

-позивачем не надано доказів, що автомобілі за долученими товарно-транспортними накладними використовувались позивачем на законних підставах та не надано доказів понесених позивачем витрат, пов`язаних з виконанням послуг.

Серед іншого, апелянт стверджує, що формування відповідачем податкового кредиту за податковими накладними позивача з ПДВ, сформованого на підставі наданих спірних послуг з перевезення, не є доказом надання цих послуг.

Також, апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що ці витрати не підтверджені належними доказами, оскільки у платіжних дорученнях про сплату послуг з правової допомоги не вказано, що рахунки адвоката виписані на підставі відповідного договору.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства-фірми Дарьял на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.12.2021р. у справі № 908/2891/21 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Представником Товариства з обмеженою відповідальністю Техно-КР подано відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення Господарського суду Запорізької області від 13.12.2021р. у справі № 908/2891/21 законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог, є первинними документами бухгалтерського обліку, що посвідчує факт належного виконання позивачем свого зобов`язання за договором виконання робіт (надання послуг) та їх обсягів, та не мають ознак правочину у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. На момент підписання цих актів особи, які підписали їх з боку відповідача, перебували у трудових відносинах з відповідачем та діяли виключно в інтересах відповідача, що підтверджується відбитками печаток Приватного підприємства-фірми Дарьял на цих актах, а також тим, що за іншими послугами з тогож самого договору акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) були підписані тими ж особами і ці послуги були прийняті і оплачені відповідачем в повному обсязі.

Позивач вказує на необґрунтованість тверджень апелянта про відсутність в актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) посилання на товарно-транспортні накладні, оскільки в кожному акті у графі послуга є посилання на номер автомобіля та ПІБ водія, який здійснював перевезення, а дата акту відповідає даті товарно-транспортної накладої.

На думку позивача аргументи апеляційної скарги щодо не надання позивачем доказів що автомобілі за долученими товарно-транспортними накладними використовувались позивачем на законних підставах та не надано доказів понесених позивачем витрат, пов`язаних з виконанням послуг, не заслуговують на увагу, оскільки відповідні заперечення відповідача подані до суду з порушенням строків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, що позбавило позивача можливості подати відповідні докази, та у зв`язку з чим судом першої інстанції правомірно відмовлено відповідачу посилатися на ці обставини.

Позивач звертає увагу на те, що протягом розгляду даної справи відповідачем не спростовується сам факт доставки та отримання ним вантажів, які перевозилися згідно зі спірними актами здачі-приймання робіт (наданих послуг), відомості про які містяться в товарно-транспортних накладних, а формування відповідачем податкового кредиту за податковими накладними позивача з ПДВ, сформованими на підставі наданих спірних послуг, є додатковим підтвердженням фактів доставки і отримання відповідачем вантажів, доставлених згідно спірних актів здачі-приймання робіт (наданих послуг).

Також, позивач зазначає, що на підтвердження понесених позивачем судових витрат з оплати послуг на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено усі необхідні докази понесення цих витрат, а тому оскарження апелянтом рішення суду першої інстанції в цій частині є безпідставним.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Техно-КР (виконавець, позивач у справі) та Приватним підприємством-фірмою Дарьял (замовник, відповідач у справі) укладений договір № 150620 на надання транспортних послуг.

Відповідно до п. 1.1 договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання протягом терміну дії договору від свого імені за винагороду і за рахунок замовника забезпечувати перевозку вантажів по заявках замовника по території України на умовах, викладених в цьому договорі.

Умовами пунктів 2.3.4, 2.5.3 договору сторони визначили обов`язок замовника своєчасно прийняти надані послуги та оплатити їх вартість. Виконавець зобов`язався надати замовнику, за фактом виконання транспортних послуг, оригінал рахунку, акта виконаних робіт, оригінал товарно-транспортної накладної (якщо це вказано у заявці) та картку простою автомобіля, якщо такий мав місце.

Згідно з п. 2.6 сторони домовилися датою виконання робіт вважати дату видачі вантажу вантажоодержувачу, зазначену у товарно-транспортних накладних.

Згідно з п. 4.2, замовник зобов`язався відшкодувати виконавцю письмово доведені витрати, пов`язані з виконанням послуг за умовами договору та сплатити їх згідно виставленого рахунку за договірною ціною протягом 5-ти банківських днів після надання оригіналів документів.

Відповідно до п. 4.3 договору, замовник зобов`язаний підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (послуг) протягом 5-ти днів після отримання документів або направити виконавцю мотивовану відмову.

Згідно з п. 7.2, договір набуває чинності з 15.06.2020 і діє до 31.12.2021.

Із матеріалів даної справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору між сторонами підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

№ 1 від 04.01.2021 на суму 1080,00 грн. (29.01.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000013, 040121 від 04.01.2021);

№ 3 від 14.01.2021 на суму 1020,00 грн. (29.01.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 140121, ТТН-000089 від 14.01.2021);

№ 4 від 15.01.2021 на суму 2520,00 грн. (29.01.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не надана йому вантажовідправником;

№ 5 від 22.01.2021 на суму 2220,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 220121, 220121/1 від 22.01.2021);

№ 6 від 25.01.2021 на суму 1440,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000167, 2501231, 250121/1, ТТН-000168 від 25.02.2021);

№ 6/1 від 25.01.2021 на суму 2400,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 8 від 28.01.2021 на суму 1080,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 280121 від 28.01.2021);

№ 9 від 29.01.2021 на суму 1380,00 грн. (15.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 290121/1, 290121/2, 290121/3 від 29.01.2021);

№ 10 від 01.02.2021 на суму 720,00 грн. (26.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 10221 від 01.02.2020);

№ 11 від 02.02.2021 на суму 2400,00 грн. (26.02.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 13 від 10.02.2021 на суму 1080,00 грн. (26.02.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 100221, 100221/1 від 10.02.2021);

№ 14 від 11.02.2021 на суму 1200,00 грн. (26.02.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 15 від 15.02.2021 на суму 720,00 грн. (30.06.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 150221 від 15.02.2020);

№ 17 від 18.02.2021 на суму 960,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 180221 від 18.02.2021);

№ 18 від 19.02.2021 на суму 2280,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 190221, ТТН-000446, ТТН-000446, 190221/3, 190221/2 від 19.02.2021);

№ 19/1 від 24.02.2021 на суму 600,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 240221 від 24.02.2021);

№ 20 від 25.02.2021 на суму 2340,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 250221, АВ0225 від 25.02.2021), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна по пункту 1 акту не оформлялася виконавцем послуг (за пунктом 2 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 1200,00 грн.);

№ 21 від 26.02.2021 на суму 1080,00 грн. (14.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000519, 260221/1, 260221, ТТН-000518, 260221 від 26.02.2021);

№ 22 від 01.03.2021 на суму 1320,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 010321 від 01.03.2021);

№ 24 від 04.03.2021 на суму 600,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 040321 від 04.03.2021);

№ 25 від 09.03.2021 на суму 1680,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 090321, ТТН-000620 від 09.03.2021);

№ 26 від 11.03.2021 на суму 840,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № ТТН-1103/019 від 11.03.2021);

№ 27 від 15.03.2021 на суму 1500,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000674, 150321 від 15.03.2021);

№ 28 від 15.03.2021 на суму 720,00 грн. (31.03.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 31 від 17.03.2021 на суму 840,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000701, 170321 від 17.03.2021);

№ 29 від 18.03.2021 на суму 2400,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг;

№ 32 від 22.03.2021 на суму 1200,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000739, 220321 від 22.03.2021);

№ 33 від 23.03.2021 на суму 960,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 230321 від 23.03.2021);

№ 34 від 24.03.2021 на суму 3240,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 240321 від 24.03.2021), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна по пункту 1 акта не оформлялася виконавцем послуг (за пунктом 2 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 600,00 грн.);

№ 35 від 25.03.2021 на суму 3000,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 250321/3, 250321/2, 250321/1, 250321 від 25.03.2021, що стосуються пункту 1 акта) (за пунктом 1 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 1500,00 грн.);

№ 36 від 26.03.2021 на суму 1020,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 260321/1, 260321 від 26.03.2021);

№ 37 від 29.03.2021 на суму 1800,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не надана вантажовідправником;

№ 39 від 30.03.2021 на суму 1560,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 300321 від 30.03.2021);

№ 40 від 31.03.2021 на суму 3360,00 грн. (15.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ ТТН-000851, ТТН-000848, 310321/1, 310321 від 31.03.2021, які стосуються пункту 2 акта) (за пунктом 2 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 1680,00 грн.);

№ 41 від 01.04.2021 на суму 1680,00 грн. (29.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 010421, 010421/1 від 01.04.2021);

№ 42 від 02.04.2021 на суму 3120,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 864422 від 02.04.2021), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна не надана вантажовідправником (за пунктом 1 акту сума з ПДВ транспортної послуги склала 1680,00 грн.);

№ 43 від 05.04.2021 на суму 780,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортна накладна № 050421 від 05.04.2021);

№ 44 від 06.04.2021 на суму 1680,00 грн. (29.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 060421, 060421 від 06.04.2021);

№ 45 від 08.04.2021 на суму 2880,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 080421/1, 080421, Р231 від 08.04.2021);

№ 46 від 12.04.2021 на суму 1080,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 120421, ТТН-000968, 120421 від 12.04.2021);

№ 47 від 13.04.2021 на суму 2880,00 грн. (30.04.2021 зареєстрована податкова накладна), як зазначив позивач у письмовому поясненні від 04.12.2021, товарно-транспортна накладна по пункту 1 акта не надана вантажовідправником, по пункту 2 акта товарно-транспортна накладна не оформлялася виконавцем послуг);

№ 48 від 14.04.2021 на суму 1680,00 грн. (29.04.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 140421/2, 140421, 140421/1 від 14.04.2021);

№ 49 від 16.04.2021 на суму 720,00 грн. (18.05.2021 зареєстрована податкова накладна, товарно-транспортні накладні №№ 160421/1, 160421 від 16.04.2021).

Позивач листом з описом вкладення 17.07.2021 направив відповідачу претензію-вимогу від 16.07.2021 щодо сплати боргу у сумі 69 060,00 грн., до якої долучив копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідь на претензію відповідач не надав, суму боргу не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до господарського суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що факт укладення договору № 150620 від 15.06.2020 відповідачем не заперечується, так само як і не заперечується факт надання послуг за цим договором. Суд першої інстанції, надавши оцінку поданим сторонами доказам, прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача на загальну суму 42 900,00 грн., оскільки надання послуг на вказану суму підтверджено належними доказами, зокрема актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) та товарно-транспортними накладними.

Рішення суду першої інстанції в частині часткової відмови у задоволенні позовних вимог мотивовано необґрунтованістю цих вимог, оскільки надання послуг на цю сумму не підтверджено належними доказами, а саме відповідними товарно-транспортними накладними.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є договір.

За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.

Згідно зі ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 11-13 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 N 363 (далі - Правила), договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання; перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Пунктом 11.1 цих Правил визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (п. 11.2 Правил).

У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику (пункт 11.5 Правил).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що міститься в матеріалах справи, одним із видів діяльності ТОВ Техно-КР (позивача) є вид діяльності: 49.41 вантажний автомобільний транспорт.

Відповідно до Національного класифікатора України: Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010/КВЕД 2010 (чинний з 01.01.2012), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457, вид діяльності 49.41 вантажний автомобільний транспорт включає усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88), згідно з пунктом 2.1 якого, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт № 2344-III від 5 квітня 2001 року, документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку, наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється.

Таким чином, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів.

Відсутність товарно-транспортної накладної, тим не менш, не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Отже, для здійснення транспортно-експедиторської діяльності наявність товарно-транспортного документа (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо) є обов`язковою. В такому випадку товарно-транспортний документ є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, а його відсутність, відповідно, свідчить про формальне документальне оформлення транспортно-експедиторської послуги.

Як зазначено вище, позивачем до позовної заяви додано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 69 060,00 грн. При цьому, позивачем подані товарно-транспортні накладні за актами здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 42 900,00 грн. В даних актах визначено найменування послуги транспортні послуги, міститься посилання на договір № 150620 від 15.06.2020, що покладений у підставу позову. Також зазначено маршрут транспортних послуг, держномер транспортного засобу, прізвище водія, що повністю співпадає з даними, відображеними у наданих товарно-транспортних накладних. У товарно-транспортних накладних, зокрема, зазначено найменування замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, пункт навантаження та розвантаження та містяться підпис та кругла печатка юридичної особи відповідача (ППФ Дарьял).

Товарно-транспортні накладні складені з дотриманням форми, наведеної у Додатку 7 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 42 900,00 грн. підписані та затверджені представниками відповідача, підписи яких скріплені круглою печаткою юридичної особи відповідача (ППФ Дарьял). У кожному акті визначена ціна послуги без ПДВ, сума без ПДВ, сума ПДВ та загальна сума з ПДВ.

За умовами п. 2.3 договору № 150620 від 15.06.2020 замовник (відповідач) зобов`язаний своєчасно надавати виконавцю інформацію про істотні умови перевезення, зокрема, вартість транспортних послуг та терміни їх оплати.

Підписуючи акти здачі-приймання робіт (надання послуг), що покладені у підставу позову, сторони тим самим погоджували у кожному конкретному випадку вартість кожної конкретної транспортної послуги (за кожним перевезенням окремо).

Судом першої інстанції надана оцінка запереченням відповідача щодо підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) не уповноваженими особами відповідача (начальником відділу збуту та постачання Варійчук Н.С. та директором з ливарно-механічного виробництва Волковим Є.В.) та ці заперечення не прийняті до уваги судом, оскільки, як зазначив і сам відповідач, вказані особи станом на час підписання актів працювали у ППФ Дарьял, підписи вказаних осіб скріплені круглою печаткою підприємства, листування з приводу вказаних актів (зокрема, щодо їх підписання не уповноваженими особами) матеріали справи не містять. Судом враховано, що копії актів направлялися відповідачу разом із претензією-вимогою від 16.07.2021, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 17.02.2021. Відтак, відповідач був обізнаний про наявність таких актів та мав право висловити свої заперечення позивачу.

Будь-яких доказів того, що Варійчук Н.С. та ОСОБА_1 діяли в особистих інтересах засновників позивача (ТОВ Техно-КР) матеріали даної справи не містять та відповідачем не подані.

Крім того, матеріали справи містять акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № 102 від 03.12.2020, № 103 від 08.12.2020, № 103/1 від 09.12.2020, № 104 від 11.12.2020, № 107 від 14.12.2020, № 108 від 15.12.2020, № 109 від 16.12.2020, № 110 від 17.12.2020, № 117 від 30.12.2020, що не покладені у підставу позову та були оплачені відповідачем за договором № 150620 від 15.06.2020, які також підписані з боку ППФ Дарьял Волковим Є.В.

Колегія суддів погоджується з відповідними висновками суду першої інстанції та зі свого боку додатково зазначає, що спірні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не є правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки його підписання не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків у сторін договору. Вказані акти є лише первинними документами бухгалтерського обліку і одним із доказів, що посвідчує факт виконання стороною своїх зобов`язань за договором та їх обсяги.

Наведена правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, що викладена в постановах від 11.04.2018р. у справі № 5019/556/12, від 22.05.2018р. у справі № 910/12258/17, від 01.06.2018р. у справі № 916/613/17, від 26.01.2017р. у справі № 911/1601/16.

Отже, доводи апелянта про підписання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) не уповноваженими особами відповідача, покладені в обґрунтування апеляційної скарги, відхиляються апеляційним судом як безпідставні.

Судом першої інстанції також вірно взято до уваги, що відповідачем зазначено про формування ППФ Дарьял податкового кредиту у зв`язку з реєстрацією позивачем податкових накладних, що виписувалися за кожним актом, оскільки ця обставина, яка не заперечується відповідачем, є додатковим підтвердженням факту доставки позивачем і отримання відповідачем доставленних останньому вантажів.

Доводи апелянта про те, що подані позивачем товарно-транспортні накладні не мають відношення до актів, що покладені у підставу позову, спростовуються матеріалами справи, оскільки у актах здачі-приймання робіт (надання послуг) у графі послуга є посилання на номер автомобіля та ПІБ водія, який здійснював перевезення, а дата акту відповідає даті товарно-транспортної накладої.

Судова колегія також відхиляє доводи апелянта про те, що позивачем не надано доказів, що автомобілі за долученими товарно-транспортними накладними використовувались позивачем на законних підставах та не надано доказів понесених позивачем витрат, пов`язаних з виконанням послуг, з огляду на наступне.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального Кодексу України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 статті 77 вказаного Кодексу, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.98 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.98).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Верховний Суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом (постанова Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі N 922/51/20).

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у частині стягнення з відповідача на користь позивача 42 900,00 грн. основного боргу за актами здачі-приймання робіт (надання послуг), надання транспортних послуг за якими підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними.

При цьому, у стягненні 26 160,00 грн. основного боргу за актами здачі-приймання робіт (надання послуг): № 4 від 15.01.2021 на суму 2520,00 грн., № 61 від 25.01.2021 на суму 2400,00 грн., № 10 від 01.02.2021 на суму 720,00 грн., № 14 від 11.02.2021 на суму 1200,00 грн., № 15 від 15.02.2021 на суму 720,00 грн., № 20 від 25.02.2021 на суму 1140,00 грн., № 28 від 15.03.2021 на суму 720,00 грн., № 29 від 18.03.2021 на суму 2400,00 грн., № 34 від 24.03.2021 на суму 2640,00 грн., № 35 від 25.03.2021 на суму 1500,00 грн., № 37 від 29.03.2021 на суму 1800,00 грн., № 40 від 31.03.2021 на суму 1680,00 грн., № 42 від 02.04.2021 на суму 1440,00 грн., № 47 від 13.04.2021 на суму 2880,00 грн. судом першої інстанції відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю позову у цій частині. Судом вірно враховано, що надання транспортних послуг, що зазначені в даних актах, не підтверджені належними доказами, а саме відповідними товарно-транспортними накладними. Також, подані товарно-транспортна накладна № 10221 від 01.02.2020 до акту № 10 від 01.02.2021 на суму 720,00 грн. та товарно-транспортна накладна № 150221 від 15.02.2020 до акту № 15 від 15.02.2021 на суму 720,00 грн. судом до уваги не прийняті, оскільки дата їх складення (01.02.2020 та 15.02.2020), а відтак і дата здійснених перевезень, передують даті складення актів №№ 10, 15.

Судова колегія приймає до уваги, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягненні 26 160,00 грн. основного боргу за переліченими вище актами здачі-приймання робіт (надання послуг) сторонами по справі не оскаржується.

Щодо доводів апелянта, наведених в апеляційній скарзі, стосовно оскарження рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, судова колегія зазначає наступне.

Так, апелянт в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами, оскільки у платіжних дорученнях про сплату послуг з правової допомоги не вказано, що рахунки адвоката виписані на підставі відповідного договору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що рішення по суті даної справи прийнятно частково на користь позивача, позивачем виконано усі вимоги та подано усі документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, судом першої інстанції ухвалено рішення про стягнення цих витрат з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу позивачем подано копію договору про надання правової допомоги №08/07/21 від 08.07.2021, укладеного між Адвокатським бюро Віктора Починка та Товариством з обмеженою відповідальністю Техно-КР (клієнт), предметом якого є надання адвокатським бюро правової допомоги клієнту щодо: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру; складання процесуальних документів (позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заперечень, клопотань, претензій, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства); представництва та захисту інтересів клієнта, зокрема, у судах.

Відповідно п. 2.2 договору, безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені бюро за цим договором здійснює адвокат Починок Віктор Васильович.

За умовами п. 4.1 договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 08.07.2021 сторони визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) бюро за надання правничої допомоги у судовій справі про стягнення з ППФ Дарьял заборгованості з оплати за надані транспортні послуги по договору № 150620 від 15.06.2020 у сумі 69060,00 грн., а також вартість послуг. Згідно з п. 3.1 додаткової угоди, оплата послуг здійснюється за усною домовленістю сторін по факту надання послуг, або шляхом попередньої оплати. Транспортні витрати бюро на прибуття адвоката в господарський суд для представництва інтересів клієнта в судовому засіданні включені до відповідної суми гонорару (п. 3.3). Згідно з п. 7.1, правнича допомога вважається наданою після підписання акту надання послуг, який підписується сторонами.

Між Адвокатським бюро Віктора Починка та Товариством з обмеженою відповідальністю Техно-КР згідно з договором № 08/07/21 від 08.07.2021 підписані акти надання послуг № 87 від 11.10.2021 на суму 5000,00 грн., № 102 від 01.12.2021 на суму 4000,00 грн.

Згідно з підписаним актом № 87 від 11.10.2021, Адвокатське бюро Віктора Починка надало послуги: ознайомлення з матеріалами справи, аналіз галузевого законодавства, аналіз судової практики у справах з аналогічними обставинами та розробка правової позиції щодо захисту порушеного права (сума 3000,00 грн.), підготовка та подання позовної заяви по справі про стягнення з ППФ Дарьял заборгованості з оплати за надані транспортні послуги по договору № 150620 від 15.06.2020 у сумі 69060,00 грн. (2000,00 грн.), загальна вартість послуг за цим актом склала 5000,00 грн.

Сума 5000,00 грн. по вказаному акту на підставі рахунку № 87 від 11.10.2021 сплачена позивачем на користь АБ Віктора Починка згідно з платіжним дорученням № 79 від 16.11.2021.

Згідно з підписаним актом № 102 від 01.12.2021, Адвокатське бюро Віктора Починка надало послуги: представництво інтересів клієнта у судовому засіданні по справі № 908/2891/21 01.12.2021 (сума послуги 4000,00 грн.).

Сума 4000,00 грн. по вказаному акту на підставі рахунку № 102 від 30.11.2021 сплачена позивачем на користь АБ Віктора Починка згідно з платіжним дорученням № 83 від 30.11.2021.

У матеріалах справи наявна копія ордеру серії АЕ № 1094607, виданого 29.09.2021 за договором № 08/07/21 від 08.07.2021 АБ Віктора Починка на надання правничої (правової) допомоги ТОВ Техно-КР (адвокат Починок В.В.).

Судова колегія враховує, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited" проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позовна заява, відповідь на відзив, письмові пояснення у даній справі підписані представником ТОВ Техно-КР адвокатом Починок В.В., адвокатом Починок В.В. складалися клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції, копії доказів, що додавалися позивачем до відповіді на відзив, засвідчені адвокатом Починок В.В., адвокат Починок В.В. ознайомлювався у суді з матеріалами справи, а також приймав участь у судових засіданнях, зокрема, 01.12.2021.

Копії документів на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надсилалися позивачем на електронну адресу суду та поштою, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 04.12.2021.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п`ятої статті 126 ГПК України покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Як зазначено вище, апелянт в обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами, оскільки у платіжних дорученнях про сплату послуг з правової допомоги не вказано, що рахунки адвоката виписані на підставі відповідного договору.

Проте, такі твердження апелянта не заслуговують уваги, оскільки у платіжних дорученнях № 79 від 16.11.2021 та № 83 від 30.11.2021 є посилання на рахунки № 87 від 11.10.2021 та № 102 від 30.11.2021 відповідно, у яких в свою чергу є посилання на договір № 08/07/21 від 08.07.2021.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 590,80 грн. за рахунок відповідача, враховуючи часткове задоволення позову (пропорційно розміру задоволених позовних вимог). Вказаний розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат. Відповідачем же не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.

Враховуючи усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 13.12.2021р. у справі № 908/2891/21 відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 405,00 грн. слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 126, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства-фірми Дарьял на рішення Господарського суду Запорізької області від 13.12.2021р. у справі № 908/2891/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 13.12.2021р. у справі № 908/2891/21 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство-фірму Дарьял.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.О. Кузнецов