Постанова

від 07.12.2021 по справі 359/2285/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 359/2285/20

провадження № 22-ц/824/16007/2021

головуючий у суді І інстанції Борець Є.О.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 грудня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до обслуговуючого кооперативу Заміський клуб , товариства з обмеженою відповідальністю Сфера 777 , акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Капітал-Плаза , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: товариство з обмеженою відповідальністю Зембудсервіс , товариство з обмеженою відповідальністю КБ Зелена планета , товариство з обмеженою відповідальністю Конструкторське бюро Зелена планета , про визнання права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом та посилався на те, що 6 жовтня 2015 року позивач уклав з ОК Заміський клуб договір про сплату пайових внесків у обслуговуючому кооперативі №06/10/2015. За цим договором ОСОБА_1 зобов`язався сплатити пайовий внесок в розмірі 338671 гривні 20 копійок, а відповідач зобов`язався побудувати житловий будинок по АДРЕСА_1 , здати його в експлуатацію та передати позивачу документи, необхідні для державної реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 в цьому житловому будинку. ОСОБА_1 сплатив відповідачу грошові кошти в розмірі 338671 гривні 20 копійок, тоді як ОК Заміський клуб ухиляється від виконання покладених на нього зобов`язань. Крім того, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо про те, що право власності на незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ Сфера 777 . Тому ОСОБА_1 просив суд визнати за ним майнове право на квартиру АДРЕСА_1 .

В ході розгляду цивільної справи ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову (а.с.136-138): просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Бобровська А.О. представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що із доказів долучених у суді першої інстанції позивачем та відповідачем вбачались розбіжності щодо площі спірної квартири, тому стороною позивача було подане клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, однак судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні клопотання, що є грубим порушенням норм процесуального права, що підтверджується ухвалою від 1 квітня 2021 року (а.с. 143-144).

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що площа квартири, яка є предметом спору не стосується предмету доказування є помилковим.

Вказує, що представником позивача було також заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи пояснень, додатком до яких був науковий висновок щодо застосування статті 392 Цивільного кодексу України, підготовлений на підставі частини 7 статті 404 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 47 Закону України Про судоустрій та статус суддів , пунктів 1.2, 2.8, 3.2, 3.3 Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді, на підставі звернення судді Великої Палати Верховного Суду Лященко Наталії Павлівни та листа Вченого Секретаря НКР при ВС Л.М. Лобойка від 05 березня 2020 року № 26/0/27, щодо викладених у зверненні питань по справі № 344/16879/15-ц, в якій судді Великої Палати Верховного Суду, вирішили вірно сформувати правову позицію у цій справі в контексті застосування положень статті 392 ЦК України - щодо захисту інтересів позивачки шляхом визнання права власності на спірне майно. Проте судом першої інстанції упереджено було долучено до матеріалів справи лише пояснення, без наукового висновку щодо застосування статті 392 Цивільного кодексу України у справі № 344/16879/15-ц.

Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту цивільного права, оскільки він має право звернутись до суду лише з позовом про розірвання договору про сплату пайових внесків у обслуговуючому кооперативі №18/12/2015 від 18 грудня 2015 року, а також стягнення з ОК Заміський клуб збитків є помилковими.

Наголошує на тому, що судом першої інстанції не було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 20 березня 2019 року у справі №6-14-39цс19 та від 27 лютого 2019 року у справі №6-14-606цс18, відповідно до яких у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов`язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Проте у випадку введення будинку в експлуатацію та реєстрацію права власності на квартиру, ефектним способом захисту порушеного права, у випадку коли право оспорюється, є визнання права власності на квартиру.

Вказує, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку доказам у справі, зокрема: договору про сплату пайових внесків у обслуговуючому кооперативі №06/10/2015 від 6 жовтня 2015 року, копії довідки про повну оплату пайових внесків №04- 1/04-04 від 4 квітня 2016 року.

Не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що українське цивільне законодавство захист права власності нерозривно пов`язує з набуттям позивачами цього речового права, тому відсутність державної реєстрації за позивачами права власності на нерухоме майно унеможливлює визнання за ними права власності на таке майно. Крім того, в національному судочинстві відсутня усталена судова практика, яка б допускала визнання за позивачами права власності на нерухоме майно до державної реєстрації цього речового права. Відтак висновки суду про відсутність у ОСОБА_1 жодних правомірних очікувань відносно спірної квартири позивач вважає помилковими.

18 листопада 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника відповідача ТОВ СФЕРА777 - адвоката Гайдай О.Д., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що з додатків до позовної заяви, які являють собою копії, встановлено, що договір № 18/12/2015 від 6 жовтня 2015 року про сплату пайових внесків у обслуговуючому кооперативі з позивачем укладено саме з ОК Заміський клуб в особі його голови ОСОБА_2, довідка по повну оплату позивачем внесків від 21 грудня 2016 року видавалася безпосередньо ОСОБА_2 , ці документи скріплювались печаткою кооперативу, ймовірна сплата внесків проводилася безпосередньо на банківський рахунок ОК Заміський клуб .

Зазначає, що на даний час жодна з реєстраційних та нотаріальних дій, вчинених державними реєстраторами та приватними нотаріусами щодо набуття ТОВ Сфера 777 права власності на квартири та на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 в цілому, не скасовані.

Просить при ухваленні судового рішення врахувати, що на даний час колегією суддів Печерського районного суду м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 12019100060003359 від 7 серпня 2019 року відносно голови ОК Заміський клуб ОСОБА_2 щодо вчинення останнім кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3, 4 ст. 190 КК України (справа № 757/45761/19- к, головуючий - суддя Білоцерківець О.А.) Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_2 , будучи головою ОК Заміський клуб , на протязі 2013-2015 років заволодів шляхом зловживання довірою, грошовими коштами потерпілих - асоційованих членів кооперативу, а саме їх пайовими внесками, які вносились останніми для придбання земельної ділянки з подальшою побудовою та введенням в експлуатацію житлових будинків, в т.ч. по АДРЕСА_1 . З метою реалізації свого злочинного умислу та зловживаючи довірою учасників ОК Заміський клуб ОСОБА_2 видавав останнім довідки про повну оплату їх внесків.

Вказує, що із матеріалів справи вбачається, що судом було задоволено клопотання представника позивача - адвоката Бобровської А.О. щодо долучення її пояснень до матеріалів справи, разом з тим власноручне викреслення наукового висновку з додатку до вказаних пояснень, свідчить про особисто прийняте рішення як учасника справи (а.с. 171).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бобровська А.О. просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ТОВ Сфера 777 - адвокат Гайдай О.Д. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про день, час та місце розгляду справи, причини своєї неявки суду не повідомляли (т. 2, а.с.5-7).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 6 жовтня 2015 року позивач уклав з ОК Заміський клуб договір про сплату пайових внесків у обслуговуючому кооперативі №06/10/2015 (а.с.16-25). За вказаним договором ОСОБА_1 зобов`язався сплатити пайовий внесок в розмірі 338671 гривні 20 копійок, а відповідач зобов`язався побудувати житловий будинок по АДРЕСА_1 , здати його в експлуатацію та передати позивачу документи, необхідні для державної реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 в цьому житловому будинку.

ОСОБА_1 сплатив ОК Заміський клуб грошові кошти в розмірі 338671 гривні 20 копійок. Ця обставина підтверджується копією довідки про повну оплату пайових внесків №04-1/04-04 від 4 квітня 2016 року (а.с.26).

Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №202378548 від 28 лютого 2020 року (а.с.31-37) вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 29 липня 2019 року право власності на незавершений будівництвом житловий будинок по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ТОВ Сфера 777 .

3 листопада 2020 року ТОВ Сфера 777 подало до Департаменту ДАБК у Київській області декларацію про готовність до експлуатації житлового будинку по АДРЕСА_1 (а.с.87-89).

16 листопада 2020 року на підставі вказаної декларації за ТОВ Сфера 777 було зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Ця обставина підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №232624297 від 16 листопада 2020 року (а.с.90).

23 листопада 2020 року за ТОВ Сфера 777 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Ця обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №233662467 від 23 листопада 2020 року (а.с.118).

26 квітня 2021 року ТОВ Сфера 777 уклала з АТ ЗНВКІФ Капітал-Плаза договір купівлі-продажу (а.с.151-152), за яким ТОВ Сфера 777 відчужило у власність АТ ЗНВКІФ Капітал-Плаза квартиру АДРЕСА_1 .

Спірні правовідносини регулюються главою 24 Набуття права власності та главою 29 Захист права власності розділу І Право власності книги третьої Право власності та інші речові права ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.2 ст.80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не може вимагати визнання за ним права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за наявності зареєстрованого права власності на цей об`єкт за іншим суб`єктом згідно з ч.1 ст.392 ЦК України.

Частиною третьою статті 4 Закону України Про інвестиційну діяльність закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України Про інвестиційну діяльність інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в межах справи № 760/17864/16-ц (провадження № 61-699св17) підтвердив раніше сформовану позицію, викладену в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц (провадження № 14-39цс19) та від 27 лютого 2019 року у справі №761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), яка полягає в тому, що в разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо). У разі придбання особою безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу облігацій та за наявності документ, згідно з яким здійснювалось закріплення відповідного об`єкта інвестування за власником облігацій (договір резервування, бронювання тощо).

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Таким чином саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вважає, що підвищений формалізм у позиції судів у питаннях виникнення прав власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі рішення суду є достатньо виправданим з огляду на характерні особливості інвестування в будівництво об`єктів нерухомості. Такі конкретні випадки поступово виробляються судовою практикою. Отже, ухвалюючи рішення у справі про набуття права власності на спірний об`єкт інвестування та правові наслідки цього, доцільно ретельно досліджувати обставини набуття інвестором майнових прав та здійснення будівництва об`єкта нерухомості.

У справі, що переглядається, позивач надав докази виконання своїх грошових зобов`язань, що не спростовано стороною відповідача, та встановлено обставину прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Судом також встановлено, що право власності на спірний об`єкт інвестування зареєстровано за іншою особою і позивач не ставить питання про припинення цього права за іншою особою.

Разом із цим Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Як Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

При цьому захист порушеного права позивача на спірну квартиру в обраний позивачем спосіб не може бути визнано ефективним за відсутності вимоги про витребування спірної квартири у відповідача акціонерного товариства Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд Капітал-Плаза , оскільки зареєстроване право власності презюмується до тих пір, поки не буде встановлено підстав для витребування цього майна на користь позивача з припиненням цього права у відповідача.

Такий висновок повністю відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 14 вересня 2021 року у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21).

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до незгоди з висновком суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2021 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій немає.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба