Постанова

від 15.12.2021 по справі 761/8014/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 761/8014/17

провадження № 61-10222 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів : Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі : ОСОБА_1 , об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

відповідачі : ОСОБА_2 , реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві, товариство з обмеженою відповідальністю Ріелт Інвест ЛТД , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Заіко Ірина Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дубенко Карина Євгенівна,

третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ІНФОРМАЦІЯ_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого

2020 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатченко Н. В.,

Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 та об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві

(далі - реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві) про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності, усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що ОСОБА_1

був власником квартири

АДРЕСА_1 . Управління зазначеним будинком здійснює ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_2 , будучи власником майстерні, площею 291,9 кв. м,

на останньому поверсі будинку

АДРЕСА_2 , самовільно здійснив захоплення даху будинку і обмежив доступ до нього, приєднавши його до власної майстерні. Тобто він протиправно зайняв частину приміщення будинку, яке перебуває у спільній сумісній власності мешканців будинку

АДРЕСА_2 . У подальшому ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на об`єднане приміщення як на квартиру під АДРЕСА_2 , включивши

до її складу поверхню даху будинку під назвою мезонін (тераса). 04 липня 2014 року він отримав свідоцтво про право власності на вказану квартиру,

уже площею 375,7 кв. м, серія та номер 23841413.

Позивачі вказували, що ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 і співвласники будинку

не надавали ОСОБА_2 дозволів на привласнення місця спільного користування, тобто останній самовільно без згоди співвласників будинку провів реконструкцію власного приміщення, збільшивши площу майстерні за рахунок неподільного майна житлового будинку - даху та протиправно зареєстрував за собою право власності на майно.

У серпні 2017 року позивачі подали до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій вказали, що ОСОБА_2 після відкриття провадження

у даній справі, а саме 17 серпня 2017 року, вчинив дії, направлені

на відчуження спірного майна на користь товариства з обмеженою відповідальністю Ріелт Інвест ЛТД (далі - ТОВ Ріелт Інвест ЛТД ),

яке через чотири години за договором купівлі-продажу відчужило майно

на користь ОСОБА_3 , який у свою чергу передав квартиру в іпотеку ОСОБА_4 за договором іпотеки (майнової поруки) від 18 серпня 2017 року на забезпечення виконання укладеного у цей самий день договору позики.

Позивачі вважали, що вказані правочини є недійсними, оскільки

ОСОБА_2 відчужено майно, незаконно отримане ним у власність,

що є підставою для скасування реєстрації права власності та визнання недійсними правовстановлюючих документів. Крім того, ОСОБА_3

не мав належного права власності на майно, а тому договір іпотеки

від 18 серпня 2017 року також підлягає визнанню недійсним, а запис

про іпотеку - вилученню з відповідного реєстру.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва

від 24 липня 2018 року до участі у справі в якості третьої особи залучено управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - управління державної реєстрації ГТУЮ

у м. Києві).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 22 листопада 2018 року провадження у справі закрито.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу позивачів задоволено, вищевказану ухвалу районного суду скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва

від 24 червня 2019 року судом прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня

2019 року задоволено заяву позивачів про зміну предмета позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня

2019 року задоволено заяву позивачів про залучення співвідповідачів. Залучено до участі у справі в якості співвідповідачів: ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного реєстратора управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Заіко І. В. (далі - державний реєстратор Заіко І. В.), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко К. Є. (далі - приватний нотаріус

Дубенко К. Є.).

З урахуванням наведеного та поданих заяв про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 та ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 просили суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , видане 04 липня 2014 року реєстраційною службою ГУЮ

у м. Києві щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру

АДРЕСА_3 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 04 липня 2014 року № 14226681, прийняте державним реєстратором Заіко І. В.;

- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису

про право власності № 6228122 від 30 травня 2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсним протокол № 50/4, серія та номер 1181-1183, виданий

16 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дубенко К. Є.;

- визнати недійсним акт прийому-передачі негрошового внеску

до статутного капіталу ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , серія та номер 1187-1188, виданий 16 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дубенко К. Є.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 17 серпня 2017 року № 36652956, прийняте приватним нотаріусом Дубенко К. Є.;

- скасувати реєстрацію права власності ТОВ Ріелт Інвест ЛТД на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про право власності № 21909653 від 17 серпня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, серія та номер 1213, виданий 17 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дубенко К. Є., укладений 17 серпня 2017 року між ТОВ Ріелт Інвест ЛТД

та ОСОБА_3 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 17 серпня 2017 року № 36658716, прийняте приватним нотаріусом Дубенко К. Є.;

- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про право власності № 21915067 від 17 серпня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсним договір іпотеки (майнової поруки), серія та номер 1233, виданий 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дубенко К. Є., укладений 18 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 серпня 2017 року № 36693524, прийняте приватним нотаріусом Дубенко К. Є.;

- скасувати реєстрацію іпотеки за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про іпотеку № 21950394 від 18 серпня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 серпня 2017 року № 36694037, прийняте приватним нотаріусом Дубенко К. Є.;

- скасувати реєстрацію обтяження за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про обтяження № 21950799 від 18 серпня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язати ОСОБА_2 привести дах будинку АДРЕСА_2 у попередній стан до реконструкції та забезпечити доступ до даху будинку, як конструктивного елементу будинку;

- вирішити питання розподілу понесених судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого

2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі не довели існування реального негативного впливу на їх права чи інтереси у зв`язку

із вчиненням реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна, а судом не встановлено, що діями відповідачів порушено права, свободи та законні інтереси позивачів.

Крім того, не доведено, що спірне нерухоме майно перебувало у власності територіальної громади міста Києва, тому відсутні підстави для визнання правочинів недійсними.

Районний суд також вказав, що при зверненні до суду позивачам необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційні скарги ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого

2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції вказав, що районний суд при вирішенні спору правильно виходив із того,

що позивачі не навели обґрунтування існування реального негативного впливу на їх права чи інтереси у зв`язку із вчиненими реєстраційними діями, а заявлені позовні вимоги є неефективним способом судового захисту.

Апеляційний суд указав, що у даній справі встановлено факт незаконного зайняття ОСОБА_2 частини приміщення будинку, яке перебуває

у спільній власності усіх мешканців будинку, управління яким здійснює ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 , а надаючи оцінку обраному позивачами способу захисту, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки захоплена ОСОБА_2 частина даху (тераса) загального користування багатоквартирного будинку у складі спірного приміщення квартири вибула із власності співвласників будинку поза їх волею, то саме пред`явлення ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 позову до кінцевого набувача права на цей об`єкт нерухомого майна про його витребування на підставі статей 387, 388, 396

ЦК України відповідало б вимогам закону.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

У цій частині апеляційний суд послався на відповідну судову практику Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про правильність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого ОСОБА_2 , скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а також щодо відмови у визнанні недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна та передання його в іпотеку з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності інших відповідачів на спірну квартиру

та її обтяження іпотекою, оскільки ці позовні вимоги є неналежними

та неефективними способами захисту, а їх задоволення не призведе

до реального відновлення порушеного права власності співвласників житлового будинку АДРЕСА_2

на поверхню даху будинку під назвою мезонін (тераса).

Надаючи оцінку позовним вимогам ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо зобов`язання ОСОБА_2 привести дах будинку у попередній стан

до реконструкції та забезпечити доступ до даху будинку, як конструктивного елементу будинку, суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи

не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 проводилися будівельні роботи щодо фактичної зміни конфігурації поверхні даху зазначеного будинку чи обмежено доступ інших мешканців будинку

до нього, хоча здійснено захоплення частини поверхні даху будинку.

При цьому останній на час розгляду справи не був власником приміщень квартири

АДРЕСА_3 , а тому його не можна зобов`язати до вчинення певних дій щодо вказаного нерухомого майна.

Крім того, 12 жовтня 2017 року ОСОБА_1 (інший позивач) подарував належну йому на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , про що між ними було укладено відповідний нотаріально посвідчений договір дарування,

а тому районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що права, свободи та законні інтереси цього позивача як співвласника багатоквартирного будинку на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення не порушені відповідачами і підстави для задоволення його вимог відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись

на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення

про часткове задоволення позовних вимог ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1

та ОСОБА_1 .

В обґрунтування підстав касаційного оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 травня 2021 року ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 судові рішення не оскаржував ні до суду апеляційної інстанції, ні в касаційному порядку.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 24 червня 2021 року касаційну скаргу ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1

на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня

2021 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки

її невиконання.

У наданий судом строк ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслало матеріали

на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати

Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі. Витребувано з Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/8014/17. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

28 липня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, безпідставно виходив із того, що позовні вимоги є неналежним

та неефективним способом захисту, оскільки суд першої інстанції відмовив позивачам виключно з підстав недоведеності позову. Районний суд

не зробив під час розгляду справи висновків щодо обраного позивачами способу захисту порушених прав, а тому апеляційний суд не міг погодитися

з висновком, якого не було зроблено.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 самовільно, без згоди інших співвласників будинку, провів реконструкцію власного приміщення майстерні, збільшивши її площу за рахунок даху

та протиправно зареєстрував за собою право власності уже на квартиру.

У цій частині апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду

у подібних справах.

Встановивши порушення прав ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд апеляційної інстанції відмовив у захисті порушених прав із формальних підстав.

При цьому суд може обрати й інший спосіб захисту, відмінний від того,

що встановлений частиною другою статті 16 ЦК України, у разі, якщо він здатний ефективно захистити порушені права. Вважає, що обраний спосіб захисту був спрямований саме на поновлення порушених прав усіх співвласників будинку, а тому він є ефективним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вказується, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Посилаючись на відповідну судову практику Великої ПалатиВерховного Суду, зазначає, що обраний позивачами спосіб захисту порушених,

на їх думку прав, є неналежним та неефективним, оскільки у спорі

не заявлено вимог про фактичне витребування майна з чужого незаконного володіння у силу положень статей 387, 388 ЦК України.

Крім того, у заяві, поданій у серпні 2021 року до Верховного Суду, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) повідомило, що ГТУЮ у м. Києві припинило свою діяльність з 23 грудня

2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 листопада 2003 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було зареєстровано юридичну особу - ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 (позивач), яке здійснює свою діяльність на підставі статуту, затверджено протоколом № 78 загальних зборів співвласників від 30 листопада 2016 року.

Згідно зі статутом ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 створено власниками

квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку

АДРЕСА_2 відповідно до Закону України

Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , зокрема,

з метою забезпечення і захисту прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків щодо належного утримання та використання спільного майна будинку та прибудинкової території.

ОСОБА_1 (позивач) на підставі свідоцтва про право власності

від 05 травня 2004 року став власником квартири

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 (відповідач) на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 18 липня 2003 року належало нежиле приміщення № 17 (творча майстерня), яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_2 , загальною площею 291,90 кв. м.

30 травня 2014 року державним реєстратором Заіко І. В. було проведено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний № 399826780000, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 375,7 кв. м, шляхом включення до її складу поверхні даху будинку АДРЕСА_2 під назвою мезоніс (тераса), номер запису про право власності 6228122.

Підставою виникнення права власності стало свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , видане 04 липня 2014 року реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві, а підставою внесення відповідного запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 липня 2014 року № 14226681, прийняте державним реєстратором Заіко І. В.

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ Ріелт Інвест ЛТД від 16 серпня 2017 року № 50/4, серія та номер 1181-1183, посвідченого

16 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дубенко К. Є., ОСОБА_2 придбав частку у статутному капіталі вказаного товариства у розмірі

650,00 грн, що складає 0,25 % розміру статутного капіталу, був прийнятий

до складу засновників та збільшив статутний капітал шляхом внесення нерухомого майна, у тому числі, квартири

АДРЕСА_3 , загальною площею 375,7 кв. м.

Згідно з акта прийому-передачі негрошового внеску до статутного капіталу ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , серія та номер 1187-1188, посвідченого 16 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дубенко К. Є., ОСОБА_2 , як засновник, передав у власність товариства вищевказану квартиру.

17 серпня 2017 року приватним нотаріусом Дубенко К. Є. на підставі зазначеного протоколу та акта прийому-передачі негрошового внеску було проведено реєстрацію права власності ТОВ Ріелт Інвест ЛТД на квартиру АДРЕСА_3 , а підставою внесення відповідного запису № 21909653 стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2017 року № 36652956, прийняте приватним нотаріусом Дубенко К. Є.

У цей самий день приватним нотаріусом Дубенко К. Є. на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер 1213, укладеного між ТОВ Ріелт Інвест ЛТД та ОСОБА_3 , посвідченого ним 17 серпня 2017 року, проведено реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру,

а підставою внесення відповідного запису № 21915067 стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2017 року № 36658716, прийняте приватним нотаріусом Дубенко К. Є.

18 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки (майнової поруки), серія та номер 1233, посвідчений приватним нотаріусом Дубенко К. Є., предметом якого виступила зазначена квартира.

У цей самий день здійснено державну реєстрацію іпотеки

за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна реєстраційний

№ 399826780000, а саме - спірну квартиру, внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про іпотеку № 21950394 відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

від 18 серпня 2017 року № 36693524, прийнятого приватним нотаріусом Дубенко К. Є.

18 серпня 2017 року приватним нотаріусом було вчинено реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно шляхом винесення відповідного запису № 21950799 від 18 серпня 2017 року, підстава - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 серпня

2017 року № 36694037, прийняте приватним нотаріусом Дубенко К. Є.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другоюстатті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,

що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

чи судом у визначених законом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 41 Конституції Українизакріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону

за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України). Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном

на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто

не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності

не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна (стаття 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 цього Закону у вказаній редакції також наведено визначення термінів: допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, загальне майно, конструктивні елементи багатоквартирного будинку, нежиле приміщення, неподільне майно.

Відповідно до статті 4 цього Закону об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об`єднання, належне утримання будинку

та прибудинкової території, сприяння членам об`єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власникам квартири у дво-

або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані

у житловому будинку.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У частинах першій та другій статті 5 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку передбачено,

що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку

не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, виходив

із того, що ОСОБА_2 (відповідач) самовільно без згоди співвласників будинку провів реконструкцію власного приміщення майстерні, збільшивши площу цієї майстерні за рахунок неподільного майна житлового будинку - даху під назвою мезонін (тераса), та протиправно зареєстрував за собою право власності на майно - житлову квартиру. У подальшому він вчинив дії, направлені на відчуження спірного майна на користь ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , яке відчужило квартиру на підставі договору-купівлі продажу ОСОБА_3 , який, у свою чергу, передав квартиру в іпотеку ОСОБА_4 .

Звернувшись до суду із позовом у цій справі, з урахуванням уточнень

та доповнень, позивачі, разом із іншим, виходили із того,

що ОСОБА_2 відчужено незаконно отримане у власність майно

на користь інших осіб, а тому відповідні правочини є недійсними,

що є підставою для скасування реєстрації права власності на спірне майно за відповідачами та визнання недійсним правовстановлюючих документів.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив про правильність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого ОСОБА_2 , скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а також щодо відмови у визнанні недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна та передання його в іпотеку з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності інших відповідачів на спірну квартиру

та її обтяження іпотекою, оскільки ці позовні вимоги є неефективним способом судового захисту , а їх задоволення не призведе до реального відновлення порушеного права власності співвласників житлового будинку АДРЕСА_2 на поверхню даху будинку

під назвою мезонін (тераса).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес,

які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення

до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду

та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права

чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження 14-364цс19 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, провадження № 14-499цс19

(пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня

2021 року у справі № 910/10011/19, провадження № 12-84гс20).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,

без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно

не може бути витребуване у нього.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного

з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі

№ 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті388 ЦК України якщо майно

за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно

у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він

не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він

не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі

й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову

та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387

і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року

у справі № 6-140цс14).

Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна

і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику у його фактичне володіння.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що оскільки захоплена відповідачем ( ОСОБА_2 ) частина даху (тераса) загального користування багатоквартирного будинку у складі спірного приміщення квартири вибула із власності співвласників будинку поза їх волею, то саме пред`явлення ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 позову

до кінцевого набувача права на цей об`єкт нерухомого майна

про його витребування на підставі статті 387, 388, 396 ЦК України відповідало б вимогам закону та є належним способом судового захисту.

Доводи касаційної скарги у цій частині про те, що суд згідно з вимогами статті 16 ЦК України міг самостійно обрати належний спосіб судового захисту є безпідставними, так як відповідно до змісту статті 5 ЦПК України таке можливо лише у разі, якщо про інший спосіб судового захисту,

ніж це визначено законом, просить позивач . Позивачі вимог про витребування майна до кінцевого набувача не заявляли.

Надаючи оцінку позовним вимогам щодо зобов`язання ОСОБА_2 привести дах будинку у попередній стан до реконструкції та забезпечити доступ до даху будинку, як конструктивного елементу будинку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 проводилися будівельні роботи щодо фактичної зміни конфігурації поверхні даху зазначеного будинку чи обмежено доступ інших мешканців будинку до нього, хоча здійснено захоплення частини поверхні даху будинку. При цьому останній на час розгляду справи не був власником приміщень квартири

АДРЕСА_3 , а тому його

не можна зобов`язати до вчинення дій щодо вказаного нерухомого майна.

Такі дії, у разі доведення незаконності переобладнання, може бути зобов`язано здійснити того власника майна, який є його власником на час ухвалення судового рішення і придбав таке майно.

Доводи касаційної скарги ОСББ ІНФОРМАЦІЯ_1 в основному зводяться до того, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, безпідставно виходив із того, що позовні вимоги

є неналежним та неефективним способом захисту, оскільки, як вказує заявник касаційної скарги, суд першої інстанції відмовив позивачам виключно з підстав недоведеності позову.

Разом із цим, в оскаржуваному судовому рішенні районний суд указав

і про те, що при зверненні до суду позивачам необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Хоча такі висновки районного суду є взаємосуперечливими, проте апеляційний суд цей недолік усунув, а з урахуванням підстав скасування судового рішення, не може бути скасоване правильне по суті

і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга

статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів не вбачає неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права при вирішенні спору. Зроблені судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), а застосовані правові позиції є релевантними до спірних правовідносин, підстави для відступлення від яких відсутні.

Доводи касаційної скарги у відповідній частині зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями у справі, а тому відхиляються Верховним Судом.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанції, всебічно, повно

та об`єктивно надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення

є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень , оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого

2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець