Постанова

від 19.05.2021 по справі 761/8014/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/8014/17 Головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.

Провадження № 22-ц/824/170/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Золотоворітська на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Золотоворітська до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві, товариства з обмеженою відповідальністю Ріелт Інвест ЛТД , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Заіко Ірини Володимирівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дубенко Карини Євгенівни, третя особа - Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності, усуненняперешкод у користуванні майном,

в с т а н о в и в:

У березні 2017 року ОСОБА_1 та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Золотоворітська (далі - ОСББ Золотоворітська ) звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві (далі - Реєстраційна служба ГУЮ у м. Києві) про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстрації права власності, усуненняперешкод у користуванні майном.

На обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , а управління зазначеним будинком здійснює ОСББ Золотоворітська . ОСОБА_2 являться власником майстерні, площею 291,9 кв. м, на останньому поверсі будинку АДРЕСА_2 . При цьому він самовільно здійснив захоплення даху будинку і обмежив доступ до нього, приєднавши його до власної майстерні. Тобто, відповідач протиправно зайняв частину приміщення будинку, яке перебуває у спільній власності мешканців будинку АДРЕСА_2 . В подальшому ОСОБА_2 зареєстрував право власності на об`єднане приміщення як на квартиру під АДРЕСА_2 на своє ім`я, включивши до її складу поверхню даху будинку під назвою мезонін (тераса). 4 липня 2014 року відповідач отримав свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , на вказану квартиру уже площею 375,7 кв. м. Однак жодних дозволів на привласнення місця спільного користування ані ОСББ Золотоворітська , ані співвласники будинку, ОСОБА_2 не давали. Таким чином, відповідач самовільно без згоди співвласників будинку провів реконструкцію власного приміщення, збільшивши площу майстерні за рахунок неподільного майна житлового будинку - даху, та протиправно зареєстрував як особисте майно.

У зв`язку з наведеним, позивачі просили суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , видане 4 липня 2014 року Реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві на квартиру АДРЕСА_3 ; скасувати реєстрацію права власності на вказану квартиру шляхом вилучення запису про реєстрацію № НОМЕР_2 від 30 травня 2014 року з реєстру прав власності; зобов`язати ОСОБА_2 привести дах будинку АДРЕСА_2 в попередній стан до реконструкції та забезпечити доступ до даху будинку, як конструктивного елементу будинку.

У серпні 2017 року позивачі подали до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій, окрім наведених вище вимог, також просили суд: скасувати реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю Ріелт Інвест ЛТД (далі - ТОВ Ріелт Інвест ЛТД )на квартиру АДРЕСА_3 шляхом вилучення запису про право власності № 21909653 від 17 серпня 2017 року в реєстрі прав власності; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, серія та номер 1213, виданий 17 серпня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дубенко К.Є. (далі - приватний нотаріус КМНО Дубенко К.Є.); скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 шляхом вилучення запису про право власності № 21915067 від 17 серпня 2017 року в реєстрі прав власності; визнати недійсним договір іпотеки (майнової поруки) на вказану квартиру, серія та номер 1233, виданий 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.; скасувати реєстрацію іпотеки на квартиру АДРЕСА_3 шляхом вилучення запису про іпотеку № 21950394, дата, час державної реєстрації: 18 серпня 2017 року 16:20:09.

Зазначені позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 після відкриття провадження у даній справі, а саме 17 серпня 2017 року вчинив дії, направлені на відчуження спірного майна на користь ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , а через чотири години ця юридична особа за договором купівлі-продажу відчужила майно на користь ОСОБА_3 , який у свою чергу передав квартиру в іпотеку ОСОБА_4 за договором іпотеки від 18 серпня 2017 року. Позивачі вважають, що оскільки ОСОБА_2 відчужено незаконно отримане у власність майно на користь інших осіб, такі правочини є недійсними, що є підставою для скасування реєстрації права власності за відповідачами та визнання недійсним правовстановлюючих документів. Крім того, ОСОБА_3 не мав належного права власності на майно, тому договір іпотеки від18 серпня 2017 рокупідлягає визнанню недійсним, а запис про іпотеку - вилученню з реєстру.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 липня 2018 року, занесеною до протоколу судового засідання, до участі у справі в якості третьої особи було залучено Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві).

Іншою ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, клопотання представника позивачів задоволено, заяву про збільшення позовних вимог прийнято до судового розгляду.

У липні 2019 року ОСОБА_1 та ОСББ Золотоворітська звернулися до суду із заявою про залучення відповідачів та зміну предмету позову до ОСОБА_2 , Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві, ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Заіко І.В., приватного нотаріуса КМНО Дубенко К.Є., третя особа - Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві, в якій, посилаючись на вищенаведені обставини, остаточно просили суд:

- визнати недійсним свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , видане 4 липня 2014 року Реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 4 липня 2014 року № 14226681, прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Заіко І.В.;

- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про право власності № НОМЕР_2 від 30 травня 2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсним протокол № 50/4, серія та номер 1181-1183, виданий 16 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.;

- визнати недійсним акт прийому-передачі негрошового внеску до статутного капіталу ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , серія та номер 1187-1188, виданий 16 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є .;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2017 року № 36652956, прийняте приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.;

- скасувати реєстрацію права власності ТОВ Ріелт Інвест ЛТД на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про право власності № 21909653 від 17 серпня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, серія та номер 1213, виданий 17 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є .;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2017 року № 36658716, прийняте приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.;

- скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про право власності № 21915067 від 17 серпня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- визнати недійсним договір іпотеки (майнової поруки), серія та номер 1233, виданий 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 серпня 2017 року № 36693524, прийняте приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.;

- скасувати реєстрацію іпотеки за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про іпотеку № 21950394 від 18 серпня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 серпня 2017 року № 36694037, прийняте приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.;

- скасувати реєстрацію обтяження за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , шляхом вилучення запису про обтяження № 21950799 від 18 серпня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

- зобов`язати ОСОБА_2 привести дах будинку АДРЕСА_2 в попередній стан до реконструкції та забезпечити доступ до даху будинку, як конструктивного елементу будинку;

- судові витрати покласти на відповідачів (а.с. 89-95, т. 4).

Ухвалами Шевченківського районного суду м. Києва від 3 липня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Заіко І.В., приватного нотаріуса КМНО Дубенко К.Є. та прийнято до розгляду заяву позивачів про зміну предмету позову у справі.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі не навели обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на їх конкретні права чи інтереси у зв`язку з вчиненими відповідачами реєстраційними діями, а судом не встановлено порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів спірними рішеннями відповідачів, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач ОСББ Золотоворітська через свого представника - адвоката Пахолка Т.П. звернулося безпосередньо до апеляційного суду, а також через суд першої інстанції з ідентичними апеляційними скаргами, в яких просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Як на підставу своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим доказам на підтвердження того, що ОСББ Золотоворітська є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 , здійснює його обслуговування і утримання, а тому на момент вчинення незаконних дій відповідачами та по сьогоднішній день здійснює управління зазначеним будинком. Судом безпідставно не взято до уваги, що відповідачем ОСОБА_2 самовільно та без згоди співвласників будинку, тобто без рішення зборів співвласників захоплено дах будинку та не додержано вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин та проігноровано той факт, що жодних рішень та/або дозволів на привласнення місця спільного користування ані ОСББ, ані співвласники будинку відповідачу не надавали.

Судом першої інстанції не досліджено обставини, відповідно до яких відповідачами після відкриття провадження у даній справі вчинялися дії направлені на унеможливлення виконання рішення суду, адже наявна ситуація, при якій ОСОБА_2 самовільно провів реконструкцію, зміну призначення та збільшив площу нежитлового приміщення за рахунок неподільного майна житлового будинку - даху та провів незаконну реєстрацію як особисте майно - квартиру з терасою (мезонін), а після звернення позивачів до суду здійснив незаконне відчуження даного майна, а саме: протягом чотирьох годин квартиру зі збільшеною площею було перереєстровано з нього на ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , з ТОВ Ріелт Інвест ЛТД на ОСОБА_3 та на наступний день передано ОСОБА_3 до ОСОБА_4 в іпотеку. При цьому відчуження спірного майна відбувалося без мети реального настання наслідків таких правочинів, між пов`язаними особами, задля заплутування учасників процесу і суду та утруднення виконання рішення суду у майбутньому.

Позивач вказував на те, що від дня здійснення незаконної реконструкції, зміни призначення та реєстрації права власності фактично на дах будинку та до сьогодні відповідачами грубо порушуються права ОСОБА_1 , як окремого співвласника спільного майна, та ОСББ Золотоворітська , як представника всіх співвласників спільного майна в цілому, однак судом першої інстанції не надано жодної оцінки доводам позивачів щодо порушення їх прав та інтересів. Отже, беручи до уваги предмет спору та обставини справи, передача будь-якого допоміжного приміщення чи конструктивних елементів будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, конструктивні елементи покрівлі вбудовано-прибудованих нежитлових приміщень, сходові марші та інше) у володіння і користування одного або декількох співвласників зачіпає інтереси інших мешканців будинку, оскільки призводить до обмеження прав у користуванні інших співвласників. Відтак, обраний позивачами спосіб захисту та докази, які подані позивачами, були спрямовані на відновлення їх порушених прав, а ухвалене судом рішення повинно бути наслідком відновлення таких прав, за захистом яких позивачі і звернулися до суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Як на підставу своїх заперечень зазначив, що позивачами ототожнено поняття допоміжних приміщень з поняттям подільного майна, проте дії ОСОБА_2 до неподільного майна та допоміжних приміщень будинку жодного відношення не мають, оскільки допоміжні приміщення та неподільне майно на даху будинку взагалі відсутні. Як визначає законодавець, обов`язковою ознакою спільного майна є те, що воно обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, втім стеля квартири АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_2 , є одночасно і терасою і покрівлею будинку, та обслуговує виключно одне житлове приміщення спірної квартири. Позивачами не надано доказів того, що ремонт та зміни в квартирі ОСОБА_2 порушили права власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку або порушили санітарно-технічні вимоги і правила експлуатації будинку. Здійснюючи капітальний ремонт квартири, відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Відповідач вказував, що ОСОБА_1 та ОСББ Золотоворітська звернулись з позовом лише у травні 2017 року, тобто більше ніж через п`ять років після проведення ОСОБА_2 капітального ремонту та введення в експлуатацію квартири, тобто пропустили строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, позивачі вважають порушеним право власності співвласників багатоквартирного будинку, і таке порушення пов`язане з позбавленням володіння через ланцюг передач майна, а інтерес позивачів полягає в поверненні співвласникам майна з чужого незаконного володіння. За таких обставин, належним способом захисту такого права й інтересу є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, проте така вимога не була пред`явлена, що свідчить про невірно обраний спосіб захисту прав позивачів.

Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надійшли.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також відзиву на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 21 листопада 2003 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було зареєстровано юридичну особу - позивача ОСББ Золотоворітська (код ЄДРПОУ 32775593), яке здійснює свою діяльність на підставі статуту, затверджено протоколом № 78 загальних зборів співвласників ОСББ від 30 листопада 2016 року.

Згідно з зазначеним статутом ОСББ Золотоворітська створено власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 відповідно до Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , зокрема, з метою забезпечення і захисту прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків щодо належного утримання та використання спільного майна будинку та прибудинкової території.

Позивач ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 5 травня 2004 року був власником квартири АДРЕСА_1 .

Відповідачу ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 18 липня 2003 року належало нежиле приміщення № 17 (творча майстерня), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 291,90 кв. м.

Встановлено, що 30 травня 2014 року державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Заіко І.В. було проведено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна реєстраційний № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 375,7 кв. м, шляхом включення до її складу поверхні даху будинку АДРЕСА_2 під назвою мезоніс (тераса), номер запису про право власності 6228122.

Підставою виникнення права власності стало свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , видане 4 липня 2014 року Реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві, а підставою внесення відповідного запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 4 липня 2014 року № 14226681, прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Заіко І.В.

Відповідно до протоколу від 16 серпня 2017 року № 50/4 загальних зборів учасників ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , серія та номер 1181-1183, посвідченого 16 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є., ОСОБА_2 придбав частку у статутному капіталі вказаного товариства у розмірі 650 грн, що складає 0,25 % розміру статутного капіталу, був прийнятий до складу засновників та збільшив статутний капітал шляхом внесення нерухомого майна, в тому числі квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 375,7 кв. м.

Згідно акту прийому-передачі негрошового внеску до статутного капіталу ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , серія та номер 1187-1188, посвідченого 16 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є., ОСОБА_2 , як засновник, передав у власність товариства вищевказану квартиру.

17 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є . на підставі зазначеного протоколу та акту прийому-передачі негрошового внеску було проведено реєстрацію права власності ТОВ Ріелт Інвест ЛТД на квартиру АДРЕСА_3 , а підставою внесення відповідного запису № 21909653 стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2017 року № 36652956, прийняте приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.

В цей же день та цим же приватним нотаріусом на підставі договору купівлі-продажу квартири, серія та номер 1213, укладеного між ТОВ Ріелт Інвест ЛТД та ОСОБА_3 , посвідченого 17 серпня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є ., проведено реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 , а підставою внесення відповідного запису № 21915067 стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 серпня 2017 року № 36658716, прийняте приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.

Встановленим є те, що 18 серпня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки (майнової поруки), серія та номер 1233, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є., предметом якого виступила зазначена квартира.

У зв`язку з цим, 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом було здійснено державну реєстрацію іпотеки за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна реєстраційний № 399826780000, а саме квартиру АДРЕСА_3 , внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про іпотеку № 21950394 відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 серпня 2017 року № 36693524, прийнятого приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.

Крім того, 18 серпня 2017 року приватним нотаріусом було вчинено реєстрацію обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно шляхом винесення відповідного запису № 21950799 від 18 серпня 2017 року, підстава - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 серпня 2017 року № 36694037, прийняте приватним нотаріусом КМНО Дубенко К.Є.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а також відмовляючи у визнанні недійними наступних правочинів щодо відчуження цього майна та передання його в іпотеку з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності відповідачів на спірну квартиру та її обтяження іпотекою, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до суду позивачам необхідно були обрати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право, оскільки застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Проте, позивачі не навели обґрунтування щодо існування реального негативного впливу на їх конкретні права чи інтереси у зв`язку з вчиненими відповідачами реєстраційними діями, а заявлені позовні вимоги є неефективними способами захисту, які повинні забезпечити реальне поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У статті 1 Закону України від 29 листопада 2001 року №2866-ІІІ Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, наведено визначення термінів за яким об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Також у цій статті наведено визначення таких термінів: допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); загальне майно - частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об`єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо);конструктивні елементи багатоквартирного будинку - частини споруди, які забезпечують її цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкції даху, покрівля, в`їзна група тощо); нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин; неподільне майно - неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.

Відповідно до статті 4 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об`єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об`єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України (в редакції, чинній на момент видачі оспорюваного свідоцтва про право власності) власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У частинах першій та другій статті 5 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України 9 листопада 2011 року № 14-рп/2011, у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 , положення пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду необхідно розуміти так, що власники квартир дво - або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004, у справі за конституційним зверненням ОСОБА_6 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював загальновизнані стандарти захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення статті 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом статті 1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

У пункті 51 рішення від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що труднощі тлумачення застосовного законодавства протягом перехідного періоду стали предметом розгляду Конституційного Суду України, який дав роз`яснення цього питання, визнавши наявність у власників приватизованих квартир автоматичного права часткової власності на допоміжні приміщення відповідного будинку.

Відповідно до частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Статтею 9 Закону України Про архітектурну діяльність передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Згідно з часиною другою статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до статті 152 ЖК УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.

Пунктом 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, встановлено, що для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: - копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; - копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; - проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; - згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Відповідно до підпункту 2.18 Державних будівельних норм України В.2.2-15-2005 Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення , застосування безгорищних дахів (суміщених покриттів) допускається у покриттях мансард, терас у житлових будинках терасного типу та квартирних будинків з квартирами у двох рівнях на верхніх поверхах; технічні рішення суміщених покриттів слід передбачати згідно з ДБН В.2.6-14.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

У даній справі встановлено, що ОСОБА_2 , будучи власником творчої майстерні № НОМЕР_5 , площею 291,9 кв. м, на останньому поверсі будинку АДРЕСА_2 провів перепланування цього нежилого приміщення, здійснивши захоплення частину поверхні даху будинку, яка є невід`ємним конструктивним елементом багатоквартирного будинку, і приєднавши його до власної майстерні. 30 травня 2014 року відповідач зареєстрував право власності на об`єднане приміщення як на квартиру під АДРЕСА_2 на своє ім`я, включивши до її складу поверхню даху будинку під назвою мезонін (тераса), а 4 липня 2014 року отримав свідоцтво про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , на вказану квартиру уже площею 375,7 кв. м.

На такі дії ОСОБА_2 мав отримати згоду усіх співвласників багатоквартирного будинку, а також при вчиненні перепланування та переведення нежилого приміщення в житлове отримати дозвіл органу місцевого самоврядування, проте такої згоди і дозволу він не тільки не отримував, а й навіть не звертався до ОСББ Золотоворітська , співвласників будинку та уповноважених органів місцевої влади м. Києва з відповідним проханням.

Тобто, відповідач незаконно зайняв частину приміщення будинку, яке перебуває у спільній власності мешканців багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , управління яким здійснює ОСББ Золотоворітська .

Таким чином, відповідач самовільно без згоди співвласників будинку провів реконструкцію власного приміщення майстерні, збільшивши площу цієї майстерні за рахунок неподільного майна житлового будинку - даху під назвою мезонін (тераса), та протиправно зареєстрував як особисте майно - житлову квартиру, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що оспорюваним свідоцтвом про право власності, серія та номер НОМЕР_1 , виданим 4 липня 2014 року Реєстраційною службою ГУЮ у м. Києві Маргулісу А.К. на об`єкт нерухомого майна № 399826780000, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , та державною реєстрацією права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведеною державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Заіко І.В. 30 травня 2014 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 4 липня 2014 року № 14226681, порушені права позивача ОСББ Золотоворітська як балансоутримувача будинку від імені та в інтересах його співвласників і вони потребують захисту.

У подальшому ОСОБА_2 вчинив дії, направлені на відчуження спірного майна на користь ТОВ Ріелт Інвест ЛТД , а через короткий проміжок часу ця юридична особа за договором купівлі-продажу відчужила майно на користь ОСОБА_3 , який у свою чергу передав квартиру в іпотеку ОСОБА_4 за договором іпотеки від 18 серпня 2017 року.

Позивачі вважали, що оскільки ОСОБА_2 відчужено незаконно отримане у власність майно на користь інших осіб, такі правочини є недійсними, що є підставою для скасування реєстрації права власності за відповідачами та визнання недійсним правовстановлюючих документів. Крім того, ОСОБА_3 не мав належного права власності на майно, тому договір іпотеки від18 серпня 2017 року підлягає визнанню недійсним, а запис про іпотеку - вилученню з реєстру.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивача спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем.

У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 року (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції встановлював його неефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейським судом з прав людини зазначено, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім цього, судом вказано на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним у законі та на практиці, зокрема, у тому сенсі, що його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У відповідності до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, у відповідності до вимог статей 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на нерухоме майно, яке було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15 та від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13.

З огляду на те, що захоплена відповідачем частина даху (тераса) загального користування багатоквартирного будинку у складі спірного приміщення квартири вибула із власності співвласників будинку поза їх волею, то саме пред`явлення ОСББ Золотоворітська позову до кінцевого набувача права на цей об`єкт нерухомого майна про його витребування на підставі статті 387, 388, 396 ЦК України відповідало б вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем майна та котра набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статями 387 та 388 ЦК України.

Одночасно колегія суддів враховує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

При цьому реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. В цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог ОСББ Золотоворітська про визнання недійсним свідоцтва про право власності, виданого ОСОБА_2 , скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а також щодо відмови у визнанні недійними наступних правочинів щодо відчуження цього майна та передання його в іпотеку з одночасним скасуванням державної реєстрації права власності інших відповідачів на спірну квартиру та її обтяження іпотекою, оскільки ці позовні вимоги є неналежними та неефективними способами захисту, а їх задоволення не призведе до реального відновлення порушеного права власності співвласників житлового будинку АДРЕСА_2 на поверхню даху будинку під назвою мезонін (тераса), а тому такі способи захисту порушених прав не підлягають застосуванню у даній справі.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Ураховуючи вимоги статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У позовних вимогах ОСББ Золотоворітська також порушувало питання про зобов`язання ОСОБА_2 привести дах будинку АДРЕСА_2 в попередній стан до реконструкції та забезпечити доступ до даху будинку, як конструктивного елементу будинку.

Однак матеріалами справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 проводилися будівельні роботи щодо фактичної зміни конфігурації поверхні даху зазначеного будинку чи обмежено доступ інших мешканців будинку у доступі до нього, а наданий суду першої інстанції самим же позивачем висновок експертного будівельно-технічного дослідження № 134 від 19 вересня 2018 року свідчить, що будівельні роботи, а саме: роботи по реконструкції в приміщенні, яке згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_4 вказане як мезонін - тераса, по влаштуванню сходів для з`єднання приміщень квартири з мезоніном (терасою), що зазначений поверхом вище, не проводилися. Приміщення, яке згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 вказане як мезонін - тераса, не являється частиною квартири АДРЕСА_3 , оскільки сполучення між приміщеннями квартири на нижньому поверсі та приміщеннями мезоніну на верхньому поверсі (тераса квартири) відсутнє. Функціональне використання приміщення, яке згідно технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 вказане як мезонін - тераса, це покриття, поверхня не експлуатованого суміщеного даху житлового будинку, який є невід`ємним конструктивним елементом будинку, а саме: верхня огороджувальна конструкція будинку для захисту приміщень зовнішніх кліматичних факторів і впливів.

Крім того, ОСОБА_2 на час розгляду справи не був власником приміщень квартири АДРЕСА_3 , тому зобов`язання його до вчинення певних дій щодо вказаного нерухомого майна, у склад якого під час видачі свідоцтва про право власності та державної реєстрації цього права було включено мезонін - терасу, є недопустимо.

Що ж стосується позовних вимог співпозивача ОСОБА_1 у зазначеній цивільній справі, то як встановлено у судовому засіданні 12 жовтня 2017 року останній подарував належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_7 , про що між ними було укладено відповідний нотаріально посвідчений договір дарування за реєстровим № 5730, відтак районний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що права, свободи та законні інтереси цього позивача як співвласника багатоквартирного будинку на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення не порушені відповідачами і підстави для задоволення його вимог відсутні.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСББ Золотоворітська - адвокат Козаченко Т.А. наполягала на врахуванні під час вирішення спору висновків, які викладені у постанові колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 листопада 2019 року в справі № 522/668/13-ц (провадження № 61-23746св18), утім, за результатом дослідження змісту вказаного судового рішення суду касаційної інстанції колегія суддів встановила, щоу наведеній вище справі та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, зміст та характер позовних вимог, які уточнювалися під час нового розгляду справи після скасування судових рішень в касаційному порядку, в тому числі відсутній факт неодноразово відчуження реконструйованої квартири, площа якої збільшилась за рахунок приєднання частини даху будинку.

Європейський суд з прав людининеодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі Кантоні проти Франції , заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі Вєренцов проти України , заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі S. W. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92, § 36).

Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 402-403 ЦПК України, статей 13, 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів , якими визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження інших доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, обґрунтовані підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то новий розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Золотоворітська залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: С.А. Голуб

Д.О. Таргоній