Постанова

від 15.12.2021 по справі 390/1454/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 390/1454/19

провадження № 61-8014св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - приватний підприємець ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Салюком Сергієм Миколайовичем, на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2020 року у складі судді Гершкул І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до приватного підприємця ОСОБА_4 (далі - ПП ОСОБА_4 ) про зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів - ОСОБА_5 , право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3522581200:02:000:2727, розташовану на території Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, в порядку спадкування перейшло до позивачів, які здійснили його державну реєстрацію.

Кожен із позивачів має намір самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а тому вирішили здійснити поділ земельної ділянки.

Земельна ділянка перебуває в оренді відповідача, строк дії договору оренди становить 15 років із дати державної реєстрації.

ПП ОСОБА_4 , незважаючи на неодноразові звернення позивачів, нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки не надає, наслідком чого є порушення як майнових прав позивачів, так і їх можливість самостійно розпоряджатися правом власності на власний розсуд. Отже, порушені права позивачів підлягають захисту в судовому порядку.

Просили суд зобов`язати відповідача надати позивачам нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3522581200:02:000:2727, розташовану на території Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2020 року, в позові відмовлено.

Ухваливши рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позов є необґрунтований та не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, не надаючи позивачам згоди на поділ земельної ділянки, яка перебуває у їх власності та в оренді відповідача, не порушив право власності позивачів. Необхідність отримання згоди орендаря на поділ земельної ділянки є гарантією існування орендованої земельної ділянки під відповідним кадастровим номером (предмет договору оренди), як об`єкта цивільних прав, щодо укладеного договору оренди землі. У випадку поділу земельної ділянки буде скасовано її державну реєстрацію у державному земельному кадастрі, а відповідно припинить існування предмет оренди, отже, припиняться орендні правовідносини.

Законодавством передбачено лише право орендаря на надання згоди на поділ земельної ділянки, проте відсутній обов`язок. Крім цього, спосіб захисту прав, обраний позивачами, суперечить статті 16 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12 травня 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Салюк С. М., направила поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2020 року, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішенні по суті спору.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обгрунтована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суд не з`ясував обставини справи та належним чином не дослідив докази у справі, які мають значення для її вирішення.

Кожен із спадкоємців бажає самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, тому позивачі вирішили здійснити поділ земельної ділянки. Проте орендар нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки не надає. Протиправні дії орендаря порушують право власності позивачів, поділ земельної ділянки не припиняє оренду землі. В інший спосіб встановити факт надання орендарем згоди на поділ земельної ділянки неможливо, тому обраний спосіб захисту порушеного права є ефективним.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У серпні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 грудня 2011 року між ПП ОСОБА_4 і ОСОБА_5 укладено договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_5 передав ПП ОСОБА_4 в оренду строком на 15 років, починаючи з дати державної реєстрації, земельну ділянку загальною площею 5,2197 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. Договір зареєстровано 30 грудня 2011 року в Управлінні Держкомзему у Кіровоградському районі.

Згідно з свідоцтвами про право на спадщину за законом від 17 грудня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є спадкоємцями ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , по 1/3 частки спадщини, яка складається із земельної ділянки, кадастровий номер 3522581200:02:000:2727, загальною площею 5,2197 га, розташованої на території Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з технічною документацією ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 узгодили розподіл земельної ділянки, кадастровий номер 3522581200:02:000:2727, на три частини площею по 1,7399 га кожна.

Рішеннями державного кадастрового реєстратора Відділу у Кіровоградському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовлено у внесенні змін до відомостей до Державного земельного кадастру, оскільки відсутня згода орендаря земельної ділянки ПП ОСОБА_4 на поділ земельної ділянки та рекомендовано розробнику технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки долучити згоду орендаря земельної ділянки на поділ і подати повторно.

ОСОБА_1 направляла лист на адресу ПП ОСОБА_4 із проханням надати нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3522581200:02:000:2727.

ПП ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1 про необхідність виконати вимоги частини третьої статті 148-1 ЗК України.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставою відкриття касаційного провадження є те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів. Суд встановлює, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішує питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

У цій справі позивачі отримали у власність після смерті батька земельну ділянку, яку мають намір поділити на три частини, проте орендар не надає згоди на її поділ, тому просили суд зобов`язати відповідача надати нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3522581200:02:000:2727, розташовану на території Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відмовивши у позові, суди виходили із того, що необхідність отримання згоди орендаря на поділ земельної ділянки є гарантією існування орендованої земельної ділянки під відповідним кадастровим номером (предмет договору оренди), як об`єкта цивільних прав, щодо укладеного договору оренди землі, оскільки у випадку її поділу буде скасовано її державну реєстрацію у державному земельному кадастрі, а відповідно припинить існування предмет оренди та, як наслідок, припиняться орендні правовідносини щодо цього предмета. Законодавством передбачено лише право орендаря на надання згоди на поділ земельної ділянки,проте відсутній обов`язок.

Суди дійшли висновку, що спосіб захисту прав, обраний позивачами, не відповідає статті 16 ЦК України.

Оцінивши доводи касаційної скарги, правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статей 1, 13 Закону України Про оренду землі ( далі - Закон) орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами першою та другою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з частиною шостою статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини тринадцятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, поділу або об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України Про землеустрій проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України Про землеустрій (у редакції на момент звернення позивачів до суду із цим позовом) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу; д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути; е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні) ; є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності-органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Системний аналіз вищенаведених норм земельного законодавства дає підстави для висновку, що виділення зі сформованої земельної ділянки окремих частин у разі її поділу здійснюються за технічною документацією із землеустрою, для цього, крім технічної документації, потрібна згода землекористувача земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 рокуу справі № 701/162/18-ц (провадження № 61-12251св19).

Згідно з частинами другою, третьою статті 110 ЗК України (у редакції на час укладення договору оренди землі) перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановлених обмежень, обтяжень. Поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону (у редакції на час укладення договору оренди землі) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 направила лист ПП ОСОБА_4 із проханням надати нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3522581200:02:000:2727 (а.с.38).

Згідно із відповіддю ПП ОСОБА_4 від 01 травня 2019 року на лист ОСОБА_1 від 04 квітня 2019 року, повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виконати вимоги частини третьої статті 148-1 ЗК України, тому ОСОБА_1 направила повторне звернення, яке залишено без розгляду (а. с. 39 - 42).

Суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність згоди орендаря у випадку поділу земельної ділянки, що перебуває в оренді, оскільки у випадку її поділу вона як предмет договору оренди з відповідним кадастровим номером припинить існування та буде скасовано її державну реєстрацію у державному земельному кадастрі (кадастровий номер), наслідком чого буде припинення орендних правовідносин.

Договором оренди землі від 01 грудня 2011 року не передбачено зміну або припинення вказаного договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Права власника майна захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які необхідно оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу , враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У позовній заяві позивачі просять захисти порушене право саме у спосіб зобов`язати відповідача надати позивачам нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки, кадастровий номер 3522581200:02:000:2727, розташовану на території Великосеверинівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Надання згоди орендарем на поділ земельної ділянки має правову підставу в національному законодавстві, переслідує легітимну мету - гарантії для орендаря щодо дії договору оренди, надання такої згоди є пропорційним щодо інтересів власника земельної ділянки , оскільки наслідком переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є припинення договору оренди.

Верховний Суд зазначає, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Обраний позивачами спосіб захисту порушених прав - зобов`язання відповідача надати нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки - не відповідає вимогам закону, оскільки відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Крім того, законодавством не визначено обов`язку орендаря надати згоду на поділ земельної ділянки, тому відповідач не може бути примушений до вчинення вказаних дій.

Доводи касаційної скарги про те, що обраний позивачами спосіб захисту порушеного права є ефективним, Верховний Суд відхиляє, з огляду на викладені мотиви та висновки у цій постанові.

Верховний Суд зазначає, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, тобто зміна власника земельної ділянки (орендодавця), не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Успадкувавши право власності на земельну ділянку, яка перебуває в оренді, до спадкоємця переходять права і обов`язки, що виникли у попереднього орендодавця за чинним договором оренди землі.

З огляду на викладене, в обраний позивачами спосіб захисту порушеного права, позов задоволенню не підлягає.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі, власного тлумачення норм матеріального права та переоцінки встановлених судом обставин , проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну оскаржуваних судових рішень з викладенням їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 , 409 , 410, 416 , 419 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Салюком Сергієм Миколайовичем, залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 21 січня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко