Ухвала

від 16.12.2021 по справі 352/2202/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

16 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 352/2202/19

провадження № 16471ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Івано - Франківської міської ради на рішення Тисменицького районного суду Івано - Франківської області від 07 червня 2021 року та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у справі за позовом Івано - Франківської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог та ухвалених судових рішень

Рішенням Тисменицького районного суду Івано - Франківської області

від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано - Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, у задоволенні позову Івано - Франківської міської ради відмовлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Івано - Франківської міської ради на рішення Тисменицького районного суду Івано - Франківської області від 07 червня 2021 року та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах від 25 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц,

від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року поновлено касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк до 26 листопада 2021 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, для подання касаційної скарги у новій редакції із належним обґрунтуванням зазначеної заявником підстави касаційного оскарження судових рішень, відповідно до вимог частини другої статті 389 та пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України .

Залишаючи без руху касаційну скаргу Івано-Франківської міської ради, Верховний Суд роз`яснив заявнику положення частини другої статті 389 ЦПК України щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, частин першої та третьої статті 411 ЦПК України.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

Івано-Франківської міської ради у новій редакції.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Касаційна скарга ОСОБА_2 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Серед основних засад судочинства Конституцією України встановлено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Так, пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

За змістом пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави вважати, що посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, застосованого судом апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні, заявник повинен вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, від якого він просить відступити, дату прийняття відповідного судового рішення, номер справи, та вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник зазначив необхідність відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постановах

від 25 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Так у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц та від 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17, зазначено: Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів .

У постанові 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Посилаючись на необхідність відступлення від висновків викладених у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду, заявник не обґрунтував в чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що дає підстави для висновку про необхідність відступлення від висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду .

Таким чином, відсутні правові підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки подана на усунення недоліків касаційна скарга за змістом є ідентичною поданій раніше, та не містить вмотивованого обґрунтування необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, а фактично зводиться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями та встановленими судами обставинами справи.

Інших підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України, касаційна скарга Івано - Франківської міської ради не містить.

Пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд приходить до висновку, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів попередніх інстанцій лише в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. За відсутності належного обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, Верховний Суд позбавлений можливості на власний розсуд визначити підстави касаційного оскарження та вирішити питання про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Servicesv. France від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року).

Не усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду

від 01 листопада 2021 року, відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України є підставою вважати її неподаною, а тому вона підлягає поверненню заявникові.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 3, 4, 5, 389, 393, ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Івано - Франківської міської ради на рішення Тисменицького районного суду Івано - Франківської області від 07 червня 2021 року та постанову Івано - Франківського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року у справі за позовом Івано - Франківської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок, повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Г. І. Усик